Курс лекций по "Финансовому праву"

Суб'єктами права виступають фізичні або  юридичні особи, поведінка яких регулюється  нормами права за наявності у  них ознак правоздатності і дієздатності. Поняття організації або юридичної особи у правовідносинах, у тому числі й фінансових, є досить широким. Для всіх суб'єктів такого роду характерна організаційна єдність, яка й дає підстави називати їх організаціями. Правами юридичних осіб у фінансових відносинах наділені: держава в цілому; державні органи, що діють як окремі утворення в межах встановленої компетенції; органи місцевого самоврядування; підприємства, установи (у тому числі бюджетні), об'єднання тощо. У своїх взаємовідносинах та у відносинах з громадянами юридичні особи виступають як єдиний суб'єкт, внутрішня структура якого не має значення для осіб, що вступають з ним у відносини.

 Учасники правовідносин мають  бути наділені такою спеціальною  юридичною властивістю, як правосуб'єктність, тобто спроможністю бути носієм  прав та обов'язків, здійснювати  їх та відповідати за їх  реалізацію, що суперечить встановленим  правовим нормам. Правосуб'єктність  включає правоздатність та дієздатність. Отже, суб'єктами фінансового права виступають фізичні або юридичні особи, поведінка яких регулюється нормами фінансового права за наявності у них ознак правоздатності і дієздатності.

 Правоздатність - це здатність  бути носієм прав та обов'язків.  Відповідно до ст. 67 Конституції  України кожен громадянин зобов'язаний  сплачувати податки і збори  у порядку і розмірах, встановлених  законом. Усі громадяни щорічно  подають до податкових інспекцій  за місцем проживання декларації  про свій майновий стан та  доходи за минулий рік у  порядку, встановленому законом.

 Дієздатність - це здатність  самостійно реалізовувати права  та обов'язки. Аналізуючи податкові  правовідносини, слід зазначити,  що громадянин, який є правоздатним  у сфері сплати податків, стає  дієздатним (тобто може реалізувати  свої обов'язки зі сплати податків) це раніше, ніж досягне певного  віку (згідно з чинним законодавством  України -16 років) і зареєструється  у податковій інспекції за  місцем проживання як платник  податків та отримає ідентифікаційний  код. Отже, громадянин, який є суб'єктом  фінансового права, не завжди  виступатиме суб'єктом фінансових  правовідносин.

 Суб'єктивне право існує в  конкретних правовідносинах, в  які вступає правосуб'єктна особа.  Це конкретна форма, в якій  визначаються права та обов'язки, що виникли внаслідок вступу  правосуб'єктної особи у правовідносини.

 Суб'єктами фінансового права є держава, адміністративно-територіальні утворення, юридичні особи - підприємства й організації усіх форм власності, громадські організації, установи, тобто колективні суб'єкти та громадяни - індивідуальні суб'єкти.

 Держава як суб'єкт фінансового права. Держава виступає в особі уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування. Це можуть бути органи загальної компетенції - Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України або органи спеціальної компетенції у сфері фінансової діяльності - Державне казначейство, Державна податкова служба, Національний банк тощо. Водночас у фінансових відносинах держава може виступати суб'єктом безпосередньо, а не через уповноважені нею органи. Це характерно для міжнародної діяльності держави, в першу чергу для відносин у сфері державного кредиту (зокрема, коли Україна отримує кошти у вигляді зовнішніх запозичень від міжнародних фінансових організацій, іноземних юридичних осіб тощо).

 Колективний та  індивідуальний суб'єкти фінансового  права. У фінансових правовідносинах бере участь значна кількість колективних суб'єктів фінансового права. Наприклад, Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування - сільські, селищні й міські ради відповідно до компетенції, встановленої Конституцією України, затверджують бюджети відповідного рівня й контролюють їх виконання. Кабінет Міністрів України в межах конституційних повноважень розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання. Рахункова палата України від імені Верховної Ради України здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету.

 Рада Національного банку  України розробляє основні засади  грошово-кредитної політики та  здійснює контроль за її проведенням.  Значне коло учасників фінансових  відносин - колективних суб'єктів  становлять підприємства, установи  й організації усіх форм власності.  З одного боку, за рахунок коштів  Державного або місцевих бюджетів  фінансуються бюджетні установи, з іншого - майже всі підприємства  й організації є платниками  податків, зборів, обов'язкових платежів. Вони беруть активну участь  у відносинах у сфері банківської  діяльності.

Індивідуальними суб'єктами фінансового  права, як зазначалося, виступають фізичні  особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Визначальною є їх роль у податкових відносинах та кредитно-розрахункових відносинах, у яких беруть участь кредитно-фінансові установи. Зокрема, фізичні особи незалежно від громадянства зобов'язані сплачувати податки та обов'язкові платежі до централізованих фондів з доходів, джерело походження яких перебуває в Україні. Уданому контексті визначальним буде принцип резиденства (перебування на території держави протягом календарного року сумарно 183 дні). Згідно з чинним законодавством громадяни мають право відкривати рахунки в національній та іноземній валюті у кредитно-фінансових установах, що мають відповідний дозвіл на здійснення валютних операцій.

 Отже, суб'єкти  фінансового права - це юридичні  й фізичні особи, які мають  правосуб'єктність, а суб'єкт фінансових  правовідносин - це реальний учасник  цих правових відносин. 

Тема №3 правове регулювання фінансового контролю в Україні. 
3.1. Поняття та принципи здійснення фінансового контролю.

Фінансовий  контроль — складова частина, або  спеціальна галузь здійснюваного в  країні контролю. Значення фінансового  контролю визначається характером фінансової діяльності України. Держава переходить до ринку, міняються форми власності, змінюється фінансова політика, оскільки вона набуває більш соціальної спрямованості, а це вимагає усе більше і більше коштів. Тому держава повинна бережливо використовувати обмежені фінансові ресурси, що вимагає строгого обліку і контролю.

Фінансовий  контроль відіграє роль фактора подальшого розвитку ринкових відносин. З його допомогою закріплюється самостійність  підприємницької діяльності, забороняється  втручання з боку держави у  внутрішньогосподарську сферу відповідних  підприємств, організацій, приватних  осіб.

З іншого боку, початок процесу  приватизації, створення комерційних  структур, ріст підприємницької діяльності громадян і відсутність чіткого  законодавства породжують такі негативні  явища, як корупція, різного роду зловживання. За допомогою фінансового контролю виявляються правопорушення, притягуються до відповідальності винні особи.

Зміст фінансового контролю визначається фінансовою діяльністю держави. Забезпечити  своєчасний, найбільш ефективний, повний збір коштів, сприяти їх збільшенню, допомогти знайти нові джерела доходів  — у цьому завдання й одне з  основних призначень фінансового контролю.

Не менш важливе завдання, яке  стоїть перед фінансовим контролем  при розподілі засобів і раціональному, доцільному, найбільш ефективному, дбайливому їх використанні.

На практиці, здійснення фінансового  контролю полягає в перевірці  фінансових планів підприємств, установ  і організацій, планів виробництва, планів по собівартості, прибутку, платежів у бюджет. Фінансовий контроль включає  перевірку режиму економії, доцільності  використання власних і бюджетних  засобів, використання і збереження матеріальних цінностей, різних фондів, кредитів тощо.

Оскільки уся фінансова діяльність держави регламентується законами і підзаконними актами, змістом фінансового  контролю, врешті-решт, є забезпечення виконання і дотримання законів  і фінансової дисципліни всіма державними, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами. При цьому  фінансова діяльність не тільки повинна  відповідати закону, але і бути доцільною. Таким чином, у перевірці  законності і доцільності виявляється  суть фінансового контролю.

Фінансовий контроль можна визначити  як діяльність державних органів  і недержавних організацій із забезпечення законності, фінансової дисципліни і доцільності при  мобілізації, розподілі і використанні коштів та пов'язаних з цим матеріальних цінностей.

Фінансовий  контроль — спосіб забезпечення законності і фінансової дисципліни, попередження правопорушень.

Правовою основою здійснення фінансового  контролю є Конституція України, у якій визначені принципи, основні  права й обов'язки державних органів  і громадських організацій у  галузі контролю.

Також питання фінансового контролю знайшли своє відображення в законах  Верховної Ради України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів, інструкціях і наказах Міністерств, НБУ, статутах і інших актах, що регламентують  правове становище державних  органів, громадських організацій, органів місцевого і регіонального  самоврядування. Основними правовими  джерелами фінансового контролю є закони: «Про державну контрольно-ревізійну  службу в Україні», «Про аудиторську  діяльність», «Про державну податкову  службу України», «Про місцеві Ради народних депутатів і місцеве самоврядування» тощо.

Об'єктом фінансового контролю є грошові, розподільчі процеси  при формуванні і використанні фінансових ресурсів, зокрема у формі фондів грошових ресурсів на всіх рівнях і  ланках народного господарства, тобто  є гроші, матеріальні, трудові й  інші ресурси країни.

Предметом перевірок виступають такі фінансові  показники, як прибуток, доходи, податки, рентабельність, собівартість, відрахування в різні фонди.

Сферою фінансового контролю є  практично всі операції, що здійснюються з використанням грошей, а в  деяких випадках і без них (бартерні операції тощо). Формально об'єктом  фінансового контролю є фінансові  показники господарювання, фактичним  об'єктом — весь процес виробничо-господарської  діяльності. Контролю підлягають не тільки погано працюючі підприємства, але  і ті, що мають хороші результати діяльності. 
3.2. Контрольні правовідносини.

Усі контрольні правовідносини мають державно-владний характер, тобто кожний суб'єкт, який проводить контроль, забезпечений відповідними владними повноваженнями, що необхідні для досягнення цілі контролю1. Контролюючи, підконтрольний орган, контролер у межах наданих йому повноважень вибирає питання, які зможуть досягнути цілі контролю, незалежно від згоди і бажання підконтрольного органу.

Відносини при проведенні контролю побудовані на засадах субординації, оскільки вони завжди основані на засадах  влади і підпорядкування3. Контролери, виконуючи свої обов'язки, цим самим  надають допомогу з покращення діяльності, дотримання законодавства підконтрольним органом, представляючи публічний  фінансовий Інтерес.

Контрольні правовідносини складаються  не заради власних Інтересів контролюючих органів. Наприклад, ГДПА, контролюючи  будь-який об'єкт, намагається перевірити і виявити недоліки не тільки тому, що контролюючий орган зацікавлений їх виявити. Мета ГДПА, наприклад, виявити  недолік, якщо він є, і викоренити його не тільки на цьому підконтрольному  об'єкті, але й домогтися, щоб інші органи не допускали таких помилок, тобто організувати відносини належним чином. Контролюючий суб'єкт може підказати  і нормотворчому органу недоліки у законодавстві, які сприяють помилкам підконтрольних органів. Таким чином, контрольні правовідносини відіграють службову роль стосовно тих суб'єктів, які перевіряли контрольні органи.

Організуючі контрольні правовідносини, як слушно вказує професор О. Ю. Грачова, завжди побудовані на засадах субординації, влади І підпорядкування.

Як і будь-які правовідносини, контрольні складаються з суб'єктів, змісту і об'єктів. Суб'єкти визначають завдання, форми й об'єм контролю. У контрольних правовідносинах  суб'єкти мають різні цілі І завдання. Одна група суб'єктів — це контролюючі  органи, які виконують свої функції  в інтересах держави, органи місцевого  самоврядування або інші, дозволені  державою органи. Ця група суб'єктів  — контролюючих органів — наділена владними повноваженнями для досягнення цілей контролю.

Друга група — підконтрольні  суб'єкти, що мають обов'язки пред'явити  всі необхідні для проведення контрольних дій документи, інші об'єкти і понести юридичну відповідальність за порушення державних вимог, що вміщені у законодавстві.

Фінансовий контроль здійснюють усі  без винятку органи держави, їх посадові особи та система органів, спеціально створених для проведення контрольних  дій.

Законодавство чітко визначає контролюючого  суб'єкта, коло його повноважень. Однак  у правовідносинах завжди правам кореспондують обов'язки, а обов'язкам  — права іншого суб'єкта. У контрольних  правовідносинах орган, що контролюється, наділений обов'язками виконувати вимоги контролера і одночасно правами, наприклад, оскаржити дії контролерів.

В юридичній літературі виділяють  чотири групи контрольних повноважень: 1) повноваження провадити контроль за своєю ініціативою у межах  своєї компетенції; 2) повноваження давати вказівки обов'язкового характеру  відповідним органам і посадовим  особам про ліквідацію викритих порушень та їх наслідків; 3) повноваження притягнути до відповідальності винних посадових  осіб; 4) повноваження з вироблення рекомендацій превентивного характеру, що особливо важливо для фінансового контролю у галузі фінансової діяльності.