Класифікація витрат робочого часу

1. За якими напрямками здійснюється класифікація витрат робочого часу?

Класифікація  витрат робочого часу здійснюється за трьома напрямами: за відношенням до працівника (витрати робочого часу виконавця); за відношенням до обладнання (час використання обладнання); за відношенням до предмету праці (час виробничого процесу). Для зручності запису, обробки, формалізації розрахунків для кожного виду витрат робочого часу встановлюються індексні буквені позначення. Ми наведемо ці індекси в дужках, характеризуючи кожний вид витрат робочого часу.

Розглянемо  класифікацію витрат робочого часу виконавця

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Що включає підготовча заключна робота?

Підготовчо-заключна робота – час, що використовується на підготовку до виконання завдання або на дії, пов'язані з його закінченням (ПЗ). Сюди можна віднести: отримання завдання (наряд, креслення, технологічна карта); ознайомлення з ним; отримання інструмента, сировини, заготівок, їх огляд і перевірка; встановлення інструментів і пристосувань; налагодження обладнання; здача готової продукції, інструменту, пристосувань, залишків сировини і матеріалів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Чим відрізняється класифікація витрат робочого часу виконавця від класифікації витрат робочого часу засобів виробництва?

Весь робочий  час виконавця поділяється на час роботи (Р), який витрачається на дії, пов'язані з її виконанням, і час перерв (П), протягом якого трудовий процес не здійснюється.

У свою чергу час роботи поділяється на час виконання виробничого завдання (РЗ) і час роботи, не обумовленої виробничим завданням (НЗ).

До роботи, не обумовленої  виробничим завданням, відносяться випадкові роботи (СР), викликані виробничою необхідністю (ходіння за нарядами, техдокументацією, сировиною, заготівками, інструментом; пошук майстра, налагоджувальника, інструменту і пристосувань; виконання не передбачених завданням підсобних і ремонтних робіт і т.ін.). Ця категорія включає також непродуктивні роботи (НР), що не дають приросту продукції або поліпшення її якості: виготовлення та виправлення браку, зняття зайвого припуска із заготівки і т.п.

Розглянемо структуру  часу виконання виробничого завдання. Підготовчо-заключна робота – час, що використовується на підготовку до виконання завдання або на дії, пов'язані з його закінченням (ПЗ). Сюди можна віднести: отримання завдання (наряд, креслення, технологічна карта); ознайомлення з ним; отримання інструмента, сировини, заготівок, їх огляд і перевірка; встановлення інструментів і пристосувань; налагодження обладнання; здача готової продукції, інструменту, пристосувань, залишків сировини і матеріалів.

Оперативна  робота (ОП) – час, що безпосередньо витрачається на роботи по здійсненню технологічної операції. До складу оперативної роботи входить основна робота (О) – час, що витрачається на зміну предмету праці (розмірів, форми, структури, властивостей, взаєморозташування окремих частин), а також допоміжна робота (В) – час, що витрачається робітникам на дії, які забезпечують виконання основної роботи (завантаження обладнання, перестановка і переміщення матеріалів, деталей, заготівок, інструменту і пристосувань у межах робочого місця, управління обладнанням, контроль продукції, яка виготовляється в процесі роботи, знімання готової продукції).

Час обслуговування робочого місця (ОБ) витрачається на організацію свого робочого місця і догляд за ним для підтримання в робочому стані. Розрізняють час організаційного обслуговування (ОРГ) – догляд за робочим місцем протягом зміни, не пов'язаний з виконанням конкретного завдання (приймання зміни, розкладання і прибирання інструмента, огляд і опробування, чищення і змащення обладнання, прибирання робочого місця, здача зміни), і час технічного обслуговування (ТЕХ), пов'язаний з доглядом за обладнанням, інструментом, обумовлений конкретним завданням (підналагодження обладнання, заміна і регулювання інструменту, прибирання відходів виробництва).

Крім вищесказаного, залежно  від характеру участі працівника у виконанні виробничої операції, час роботи можна поділити на: час  ручної роботи (без застосування машин  і механізмів); час машинно-ручної роботи, що виконується машинами при безпосередній участі працівника або працівником з використанням ручних механізмів; час спостереження за роботою обладнання (автоматизована і апаратурна робота); час переходів (наприклад, від одного верстата до іншого при багатоверстатному обслуговуванні).

Час спостереження, як зазначалося, характерний для автоматизованих і апаратурних виробництв. Він може бути активним, коли присутність робітника на робочому місці необхідна для контролю за ходом технологічного процесу, заданими параметрами роботи обладнання, а також пасивним, коли немає необхідності спостерігати безперервно за роботою обладнання або технологічним процесом, але робітник не завантажений іншою роботою і через це продовжує спостереження. Слід зазначити, що завантаження робітника у цей період є одним з резервів підвищення продуктивності праці.

Розглядаючи структуру  витрат робочого часу в машинних, автоматизованих, апаратурних процесах у часі роботи, доцільно також виділяти час, перекриваний та неперекриваний час. Перекриваний час – час виконання робітником тих елементів роботи, які здійснюються одночасно з машинною або автоматичною роботою обладнання. Неперекриваний час – час виконання робіт, здійснюваних при зупиненому устаткуванні. Збільшення перекриваного часу також може слугувати резервом зростання продуктивності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Що криється за поняттям нераціональне використання робочого часу?

Недостатньо добре  організована праця співробітників органів внутрішніх справ тягне  за собою невиправдане відволікання таких 'громадян від їх трудових занять, витрату ними часу, призначеного для праці та відпочинку. Нераціональне використання часу одним із співробітників створює перешкоди в роботі інших і зумовлює неможливість виконання загального завдання у встановлений строк.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Що включає в себе структура витрат робочого часу засобів виробництва?

Час виробничого  процесу може виходити за межі однієї зміни. Він поділяється на: час здійснення технологічного процесу (основний, технологічний час, коли відбувається перетворення предмету праці) – позначимо його Т; час транспортних операцій (міжопераційне транспортування, переміщення предмету праці до місць послідовної обробки або складання) – позначимо його ТР; час контролю і випробування готових виробів (КИ) і міжопераційного контролю; час перерв у ході виробничого процесу (П).

Залежно від  ступеня механізації виробничого  процесу всі його складові, за винятком перерв, можуть поділятися на машинний (апаратурний), машинно-ручний і ручний час. Аналогічно класифікаціям, розглянутим раніше, перерви поділяються на: регламентовані (час виконання допоміжних дій – В, час обслуговування робочого місця – ОБ, час виконання підготовчо-заключних дій – ПЗ, час перерв, передбачених технологією і організацією виробництва, – ПТ, час перерв на відпочинок і особисті потреби для працівників – ОТЛ), а також нерегламентовані, викликані недоліками в організації виробництва і праці, технічними неполадками і порушеннями трудової дисципліни (ПНТ і ПНД).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Як поділяється оперативний час роботи обладнання?

До оперативного часу роботи обладнання включається основний час (О), коли відбувається процес обробки предмета праці та автоматичного введення його в обробку. Цей час може бути машинним, коли робітник тільки спостерігає і регулює роботу обладнання, і машинно-ручним, коли разом з машинною роботою необхідні ручні дії (верстат з ручною подачею). Щодо допоміжного часу (В), який виділяється у складі оперативного часу роботи обладнання, тут враховуються тільки дії необхідні для здійснення основної роботи, що не перекриваються машинним часом. Відзначимо, що в деяких варіантах класифікації в часі роботи обладнаннявиділяють час робочого ходу (РХ) (обладнання задіяне і на ньому виконується основна робота) і час холостого ходу (XX) (обладнання діє, але основна робота на ньому не виконується, а проводиться підготовка до робочого ходу).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. В чому спіцифіка класифікації витрат робочого часу по відношенню до предмету праці?

При встановленні норм праці  у структурі витрат робочого часу виділяються нормовані та ненормовані витрати, тобто ті, що включаються в норму часу і визнаються необхідними та ті, що не включаються в неї і розглядаються як нераціональні та зайві.

Для працівника до нормованих витрат часу відносяться: час підготовчо-заключної роботи; оперативний час; час обслуговування робочого місця; регламентовані перерви, обумовлені технологією, і перерви для відпочинку і особистих потреб. Щодо роботи обладнання нормованим є час виконання виробничого завдання і час регламентованих перерв у період роботи обладнання і в очікуванні його обслуговування. З погляду виробничого процесу нормованим є весь його час, виключаючи нерегламентовані перерви (технологічний час, час транспортних операцій, час контролю і випробувань продукції, регламентовані перерви).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8. Охарактеризуйте основні методи витрат робочого часу.

Розрізняють два  основні методи вивчення витрат робочого часу: метод безпосередніх вимірювань та метод моментных спостережень .

Метод безпосередніх вимірювань полягає у безперервному спостереженні за трудовим процесом, операцією або її частинами і фіксації показів поточного часу або тривалості виконання окремих елементів операції.

Переваги  методу:

• докладне вивчення процесу праці та використання обладнання;
• отримання даних в абсолютному виразі (сек., хв., год.) та їх висока достовірність;
• встановлення фактичних витрат робочого часу за весь період спостереження, отримання відомостей про послідовність окремих елементів роботи;
• можливість безпосереднього виявлення раціональних прийомів і методів праці, причин втрат і нераціональних витрат часу;
• можливість залучення до досліджень самих працівників.

Недоліки  методу:

• спостереження тривалі та трудомісткі, обробка даних досить складна;
• час спостереження обмежений, спостереження не можна перервати;
• один спостерігач, як правило, не в змозі забезпечить, якісне спостереження і фіксацію результатів більш ніж на трьох-чотирьох об'єктах;
• постійна присутність спостерігача психологічно впливає на працівника, що може дещо спотворювати достовірність результатів.

Розрізняють декілька різновидів методу безпосередніх вимірів.

Суцільні  виміри (за поточним часом) ведуться шляхом безперервної реєстрації усіх елементів роботи в їх тимчасовій послідовності, у записі фіксується календарний (поточний) час закінчення кожного елемента. Тривалість елементів операції визначається шляхом додаткових розрахунків: від показника поточного часу елемента, тривалість якого визначається, віднімають показник поточного часу попереднього елемента.

Вибіркові виміри застосовуються для вивчення окремих елементів роботи, операції незалежно від їх послідовності у часі. В ході спостереження фіксується і у записі відразу відображається тривалість кожного з елементів, що вивчаються.

Циклові виміри використовуються для вивчення елементів операції (дій, рухів) невеликої тривалості (до 1–3 сек.), коли реєстрація кожного з них окремо дає дуже велику похибку. У цьому випадку елементи об'єднують в групи по (n – 1), де n – кількість елементів в операції, і у записі фіксується тривалість кожної групи. Потім за допомогою розрахунків визначається тривалість кожного окремого елемента. Наведемо умовний приклад.

Хай операція складається з трьох елементів, позначимо їх «а», «б», «в». Об'єднаємо їх в групи по (3 – 1) = 2 елементи. Вимірявши тривалість операції кожної групи, отримаємо:

«а» + «б» = 5 сек.

«б» + «в» = 4 сек.

«в» + «а» = 3 сек.

Всього: 12 сек.

12 сек. – це  подвоєна тривалість всієї операції, оскільки кожний елемент врахований тут двічі. Отже, тривалість операції складає 6 сек. У першій групі зі всіх елементів операції відсутній елемент «в». Звідси, його тривалість дорівнює 6 сек. – 5 сек. = 1 сек. У другій групі відсутній елемент «а», його тривалість складає 6 сек. – 4 сек. = 2 сек. Аналогічно визначимо і величину елемента «б»: 6 сек. – 3 сек. = 3 сек.

Метод моментних спостережень полягає у реєстрації та обліку кількості однойменних витрат робочого часу у випадково вибрані моменти (у деяких випадках – через рівні проміжки часу). В основі цього методу лежить закон великих чисел, відповідно до якого «взаємні відхилення частин сукупності поглинаються всією сукупністю, і з досить високою вірогідністю по окремій частині можна судити про сукупність вцілому» .

При застосуванні даного методу структура витрат часу встановлюється за питомою вагою  моментів, в які фіксувався той  або інший стан (підготовчо-заключні дії, простій, оперативна робота і т.ін.) у загальній кількості врахованих моментів за весь період спостереження.

Переваги  методу:

• один дослідник може спостерігати майже необмежену кількість об'єктів;
• достовірність спостереження не постраждає, якщо воно буде перервано, а потім продовжено;
• за оцінкою спеціалістів, трудомісткість спостереження і обробки даних у 5–10 разів менша ніж при методі безпосередніх вимірів, нижче фізичні та нервові навантаження у спостерігача;
• спостерігач не знаходиться постійно поряд з працівником – об'єктом спостереження, тому не має на нього істотного психологічного впливу.