Шпаргалки "Психологія"

31.Вікові аспекти виховання підлітка  Виховання дітей у підлітковому віці, з переходом з початкової в середню школу, ознаменоване тим, що дитина поступово виходить з-під впливу вчителів і батьків. В цей період виховання дитини утруднено особливими фізіологічними процесами, що приводять до підвищеної збудливості нервової системи і, як наслідок, неврівноваженості поведінки дитини. Для цього періоду характерно загострене почуття дорослості, прагнення позбавитися від опіки старших. Коло інтересів підлітка більшою мірою визначається нею самою, а є результатом впливу батьків. Саме в цьому віці зміцнюються дружні зв'язки з однолітками, з'являються нові авторитети - як у безпосередньому оточенні, так і серед відомих людей чи навіть літературних і кіногероїв. В процесі виховання дітей у цей період важливо виявляти чуйність і такт, повагу до індивідуальності і право на самостійність кожної дитини. Велику роль в цей період може зіграти пробудження інтересу до самовиховання, заснованого насамперед на прагненні наслідування улюблених героїв. В основному, розвиток дитини завершується в старших класах. В цей час згладжується велика частина протиріч підліткового віку. Знову посилюється роль учителя у вихованні дитини - тепер уже як наставника, який допомагає сформувати в учнів основи світогляду, реалізувати свої схильності та інтереси до певних видів діяльності або професій

33.Основні проблеми  і завдання в юнацькому віці На цьому віковому етапі відбувається формування механізму цілетворення, основними проявами якого є наявність у людини певного задуму, плану життя, життєвої мети, проекту цілі, загального досвіду свого буття. Цей механізм пов'язаний із прагненням і здатністю старшокласника здійснювати самопроекцію на майбутнє. Йдеться про його прагнення і здатність ставити конкретні цілі, переносити себе в майбутнє, вибудовувати своє реальне життя з проекцією на майбутнє. Нова внутрішня позиція учня старших класів змінює важливість для нього змісту, мети і завдань навчання. Він оцінює своє навчання з огляду на його значущість для власного майбутнього, особливо для вибору професії. Соціальна позиція юнаків і дівчат зорієнтована на здобуття статусу самостійної дорослої людини. У зв'язку з цим старшокласники виявляють підвищений інтерес до способу життя дорослих, що сприяє їх життєвому і професійному самовизначенню. Розширюється коло їх дружнього спілкування з однолітками за одночасного підвищення, порівняно з підлітками, вибірковості осо-бистісних контактів і уподобань.Новоутворення раннього юнацького вікуЦентральним новоутворенням раннього юнацького віку є особистісне самовизначення, що постає як потреба юнаків і дівчат зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити своє місце в суспільстві, зрозуміти себе і свої можливості. Нерідко на позначення цього феномена використовують поняття "ідентичність" - усвідомлена індивідом самототожність. Ідентичність забезпечує неперервність минулого, теперішнього і майбутнього індивіда. Вона утворює одну систему координат для організованих та інтегрованих форм поведінки у різних сферах життя людини, узгоджує особисті схильності і таланти з раніше пропонованими батьками, однолітками і суспільством ідентифікаціями. Допомагаючи людині визначити своє місце у суспільстві, особистісна ідентичність забезпечує основу для соціальних порівнянь - порівнянь себе з ровесниками, дорослими, своїм ідеалом, а також із собою в минулому, актуальному теперішньому, потенційному близькому і віддаленому майбутньому. Внутрішнє чуття ідентичності (Его-ідентичності) допомагає визначити напрям, цілі і зміст майбутнього життя молодої людини. Формування його є, за твердженням Е. Еріксона, головним завданням та найважливішою проблемою юності. З цим пов'язана властива ранньому юнацькому віку криза ідентичності - особливий момент розвитку, коли однаково динамічно наростає вразливість і розвивається потенціал особистості.Формування ідентичності є тривалим і складним процесом. Він залежить від прийняття індивідом власних рішень Зумовленість. За такого варіанта формування ідентичності юнаки беруть на себе певні зобов'язання, не долаючи етапу прийняття самостійних рішень. їхній вибір професії, релігії чи ідеології заздалегідь визначений їхніми батьками чи вчителями, а не є результатом самостійних пошуків. Дифузія. Молоді люди, які не визначили напрям свого життя, не мають змоги відповідно рухатися, перебувають у стані дифузії - невизначеності, яка їх особливо не хвилює. Вони не пережили кризи, не обрали для себе професійної ролі чи морального кодексу і навіть уникають думок про це. Мораторій. Юнаки та дівчата переживають кризу ідентичності (період прийняття рішень), зайняті пошуком себе. їхні рішення стосуються вибору професії, релігійних чи етичних цінностей. Досягнення ідентичності. Таким є статус юнацтва, яке вже пережило кризу ідентичності, усвідомило і взяло на себе відповідальність за своє життя як наслідок самостійного вибору. Передусім цей вибір стосується життєвого шляху, майбутньої професії і реалізується у намаганні жити, дотримуючись значущих для себе моральних цінностей, норм і правил. Наближення моменту закінчення школи вимагає особистісного і професійного самовизначення. Саме тому ранній юнацький вік пов'язаний з морально-особистісним (яким бути?), екзистенційним (у чому сенс життя?) і професійним (ким бути?) виборами, які є взаємопов'язаними і здійснюються одночасно. їх рушійною силою є перехід від дитячої залежності до дорослої відповідальності і свободи. Особистісне самовизначення юнаків. За своєю суттю особистісне самовизначення є процесом свідомого визначення суб'єктом своєї сутності та місця у системі суспільних відносин, світі, що виявляється в активному ставленні людини до себе та навколишньої дійсності. У старших класах воно означає формування у хлопців і дівчат стійких та усвідомлених переконань; оволодіння нормами поведінки, принципами, ідеалами; вироблення умінь спостерігати та осмислювати явища навколишнього життя, розуміти себе. Обумовлюється воно не стільки системою засвоєних знань, скільки готовністю до прийняття рішень, самостійних і відповідальних дій у нових ситуаціях. Зміст особистісного самовизначення реалізується через сенсотворення - формування у старшокласників загальних уявлень про сенс життя, пошук сенсу власного існування; мотивацію - спонукання до спрямованої діяльності особистості; самореалізацію і самовираження - свідоме утвердження особистістю власної позиції в певних проблемних ситуаціях. Центральним моментом в особистісному самовизначенні юнаків і дівчат є усвідомлення себе суб'єктом самопізнання, самозміни, самовдосконалення. Професійне самовизначення старшокласників. Активні роздуми старшокласників над своїм майбутнім здебільшого мають наслідком сформовану спрямованість щодо вибору професії. Ця їхня спрямованість ще нетривка, а багатьом із них властиві різноманітні вагання. їх свідченням є одночасний інтерес до кількох професій, конфлікт між прагненнями і здібностями, між ідеалізованим баченням майбутньої професії та реальними перспективами (учень хоче вступити до вищого навчального закладу, але це неможливо через низьку успішність чи відсутність коштів на оплату за навчання; інтерес учня не збігається з бажанням батьків). Старших школярів, які ще не визначилися у виборі професії, хвилює проблема вибору, і вони часто спілкуються з цього приводу з однолітками та дорослими. У старших класах учні починають серйозно замислюватись і над своєю придатністю до роботи в тій сфері, яку для себе обирають. Під час вибору професії вони зважають не тільки на свої інтереси, а й на багато інших обставин, передусім порівнюють свої здібності, можливості з вимогами, які ставить до людини та чи інша професія. Цим зумовлений їхній інтерес до різноманітних аспектів психології здібностей, мислення, самовиховання, у пізнанні яких неоціненною для них може бути допомога досвідченого спеціаліста з обраної сфери діяльності, педагога та шкільного психолога. Крім самовизначення, важливими новоутвореннями раннього юнацького віку є відкриття внутрішнього Я, формування цілісної Я-концепції, світогляду.

35.Емоційна сфера старшокласників складна та різнобарвна. Вона стає більш насиченою та гнучкою порівняно із підлітком, зростає її керованість та контрольованість. Зменшується вміст афективних реакцій, емоційне життя є інтенсивним, хоча стає менш бурхливим і більш стабільним. Так, юнаки та дівчата, незалежно від типу нервової системи, значно стриманіші й врівноваженіші порівняно з підлітками (О. В. Кучменко). В емоційному портреті старшокласника все більш помітними стають індивідуально-типологічні особливості. Дозрівання темпераменту зумовлює його вплив на процес емоційного життя. Серед школярів чітко вирізняються екстравертовані та інтравертовані типи. Перші відкрито і виразно демонструють свої переживання, другі - зовні малоемоційні, спостерігачу важко визначити їхні переживання. У вольовій сфері зростає рівень свідомого самоконтролю, пов'язаного із прагненням відповідати вимогам групи. Водночас, рівень самоконтролю ще нестійкий і ситуативний. У різних ситуаціях один і той же старшокласник може повестись досить непередбачувано. Бракує старшокласнику і вміння докладати систематичні зусилля при подоланні перешкод, що виявляється як слабкість волі, залежність від зовнішніх впливів, безвідповідальність, ненадійність, схильність легко і безпричинно ображатися тощо. При нервово-психічних навантаженнях самоконтроль старшокласника значно знижується. У старшокласника досить виразно проявляється певний тип темпераменту, основні структури якого задаються ще в підлітковому віці. Рання юність відзначається посиленням інтегральних зв'язків між його елементами, внаслідок чого полегшується управління особистістю власними реакціями (В. С. Мерлін). Типологічні особливості нервової системи гостро проступають у поведінці старшокласника, маючи у крайніх своїх проявах вигляд акцентуацій, що виникають на грунті природжених особливостей нервової системи при наявності несприятливих соціальних умов. При поглибленні акцентуацій вони переходять у патологічні розлади психіки - психопатії (О. Є. Лічко). Серед старшокласників найчастіше зустрічаються наступні акцентуації (К. Леонгард). Застрявання - стан збудження поєднується з впертістю, недовірливістю, нетерпимістю до критики й заперечень. Демонстративність - амбіційність, хизування, хвалькуватість, зухвалість, прагнення будь що підкреслити свою значущість, здатність непередбачуваних дій з метою привернення до себе уваги оточуючих. Екзальтовані - легко збуджуються та піддаються навіюванню, схильні до афектів, до надміру яскравого виявлення емоцій захопленості, здивування, натхнення, суму, розпачу. Загострення цих рис призводить до нерозбірливості молодих людей у знайомствах, схильності до непродуманих, авантюрних вчинків Тривожні - постійно очікують небезпеку, боязкі, сором'язливі, нерішучі, поступливі, властива реакція втечі, а не подолання скрутних обставин. Замкнутість "тривожних" старшокласників може перерости у хворобливу самоізоляцію або й почуття власної неповноцінності тощо. Поряд з високою емоційною чутливістю та вразливістю старшокласників у них інтенсивно формуються способи психологічного захисту (І. С. Кон).ВИСНОВКИ про емоційно-вольову сферу людини у ранній юності:- емоційна сфера старшокласників стає більш насиченою та гнучкою порівняно із підлітком, зростає її керованість та контрольованість; - емоційне життя юнацтва є інтенсивним, хоча менш бурхливим і більш стабільним; значного рівня розвитку досягають вищі почуття та відповідні їм потреби (естетичні, інтелектуальні, соціально-моральні); - виразності набувають індивідуально-типологічні особливості емоційної сфери юнаків; - у вольовій сфері зростає рівень свідомого самоконтролю, пов'язаного із прагненням відповідати вимогам групи;

36.Спілкування  і соціальна сфера у юнаків.Дослідження соціальної перцепції показують, що в юнацькому віці зростає увага до особистісних, внутрішніх, власне психологічних якостей людей, а увага до зовнішності, одягу, манер, яка властива підліткам, знижується. У цей час формуються стійкі прагнення прогнозувати інтелектуальні і вольові якості інших, властивості їх характеру, життєві плани і мрії з опорою на зразок, ідеал. Численні юнаки вважають себе досить проникливими в цьому плані і схильні робити висновки про людей на основі власних вражень, атрибуції. Вікові зрушення у сприйнятті інших рівною мірою стосуються і самосприйняття, самосвідомості. В цей час відзначається тенденція підкреслити власну індивідуальність, несхожість на інших. У юнаків формується власна модель особистості, за допомогою якої вони визначають своє ставлення до себе та інших. Відкриття "Я", свого унікального внутрішнього світу пов'язане частіше з рядом психодраматичних переживань. Разом з усвідомленням цінності власної особистості, її неповторності, несхожості на інших приходить усвідомлення почуття самотності. Тому зростає потреба в спілкуванні з одночасним підвищенням вибірковості спілкування, оскільки не кожному юнак може довірити свій внутрішній світ. Водночас часто виявляється потреба в самотності, бажання побути наодинці з самим собою. Як відомо, "Я" дитини зводиться до суми її ідентифікацій з іншими - значущими дорослими людьми. В юнацькому віці ситуація формування "Я" змінюється: орієнтація одночасно на кількох значущих інших робить психологічну ситуацію невизначеною, суперечливою, часто внутрішньо конфліктною. Неусвідомлюване бажання позбутися дитячих або нав'язаних дорослими ідентифікацій активіує рефлексію і почуття власної неповторності. Саме тому для юності є характерними почуття і страх самотності. З іншого боку, уявлення про себе в юності зумовлене і груповим образом "Ми" - образом типового однолітка своєї статі. Причому типовий ровесник існує в свідомості юнака як набір загальних, психологічно менш диференційованих рис, ніж образ власного "Я", який тонший, детальніший і м'якший, ніж груповий. У одному з досліджень юнакам і дівчатам пропонувалося описати, які психологічні якості типові для юнаків і дівчат їхнього віку, а потім - для них самих. Виявилося, що юнаки вважають себе менш сміливими, менш товариськими і життєрадісними, але добрішими і здатними зрозуміти іншу людину. Дівчата приписують собі меншу товариськість, але більшу щирість, справедливість, вірність. Властива юнацьким групам вибірковість у спілкуванні і жорстокість до "чужаків", що відрізняються кольором шкіри, соціальним походженням, смаками, здібностями, манерами тощо, - це захист для почуття власної ідентичності від знеособлення і змішування. Саме тому деталі одягу, жаргон чи жести стають знаками, які відрізняють "своїх" від "чужих". Створюючи замкнуті групи і поширюючи власну поведінку, ідеали і "ворогів", юнаки не тільки допомагають один одному впоратися з ідентифікацією, але і таким чином перевіряють один одного на здатність зберігати вірність. Готовність до такої перевірки, зокрема, пояснює і той відголос, який тоталітарні секти і концепції знаходять у молоді тих країн і класів, які втратили чи втрачають свою групову ідентичність. Юнацький вік традиційно вважається віком проблеми батьків і дітей. "Ми і Вони (дорослі)" - одна з провідних тем юнацької рефлексії, основа формування особливої юнацької субкультури (в одязі, манерах, смаках, інтересах, поведінці, судженнях тощо).   В юнацькому віці автономія від дорослих і значення спілкування з однолітками зростає. Загальна закономірність така: чим гірше, складніше складаються стосунки з дорослими, тим інтенсивнішим буде спілкування з однолітками. "Значущість" батьків і однолітків принципово неоднакова в різних сферах юнацької діяльності. Максимум автономії вони вимагають у сфері дозвілля, розваг, вільного спілкування, внутрішнього життя, споживацьких орієнтацій. Тому психологи говорять не про зниження впливу батьків, а про якісні зрушення в юнацькому спілкуванні.                 Спілкування з однолітками розв'язує низку специфічних задач: - це дуже важливий канал специфічної інформації, яку не можна або соромно одержати від дорослих; - це специфічний вид діяльності і міжособистісних стосунків (засвоєння статусів і ролей, відпрацювання комунікативних навичок і стилів спілкування тощо); - це специфічний вид емоційного контакту (усвідомлення групової приналежності/ Таким чином, специфіка спілкування з дорослими: зростаюча демократизація взаємостосунків поколінь, розв'язання проблеми автономії дорослих дітей - поведінкової (потреба і право юнака самостійно розв'язувати питання, які стосуються його особисто), емоційної (потреба і право мати власні прив'язаності), моральної і ціннісної автономії (потреба і право на власні погляди); розв'язання проблеми авторитету батьків, взаєморозуміння у стосунках з батьками; нерівномірність спілкування, коли за стрімкою інтенсифікацією спілкування настає період спаду інтенсивності спілкування до накопичення нових проблем. Змістом спілкування є проблеми пошуку сенсу життя, пізнання самого себе, життєвих планів і шляхів їх реалізації, взаємостосунків між людьми, одержання інформації, пов'язаної зі сферою інтересів старшокласника і професійною приналежністю .                                                               

37.Професійне самовизначення.                       Процес професійного самовизначення підлітка - процес поетапний. Це визначає необхідність послідовності у педагогічній роботі з учнями, важливість освоєння педагогом комплексу психолого-педагогічних засобів для формування у підлітків досліджуваного феномена. Такий підхід сприяє методично цілеспрямованої організації психолого-педагогічної підтримки учнів у предпрофільной підготовки, тому що розкриває сутність процесу професійного самовизначення: визначає, до чого необхідно прагнути, як організовувати роботу і які педагогічні кошти слід використовувати при цьому. Під педагогічною підтримкою ми розуміємо превентивну і оперативну допомогу в розвитку і сприяння саморозвитку учня, що спрямована на вирішення його індивідуальних проблем, пов'язаних з просуванням у професійному самовизначення. Підтримати учня - означає надати йому в тій чи іншій формі допомога: пряму, безпосередню або опосередковану; педагогічну, психологічну або соціальну; індивідуальну, групову або загальну.  В процесі взаємодії педагога та учня здійснюються:  -- підтримка того, що актуально присутня в учня, що потенційно можливо знаходиться в зоні його найближчого розвитку;  -- побудова умов, що сприяють переведенню того, що підтримується, в діяльність самого учня;  Система засобів педагогічної підтримки в рамках підготовки предпрофільной передбачає виділення наступних педагогічних умов:  -- цілісність (використовувані засоби повинні представляти цілісну систему);  -- систематичність (відібрані кошти в методи повинні застосовуватися систематично, оскільки епізодичне використання не дає необхідного ефекту);  -- цілеспрямованість (підбір форм і методів залежно від конкретних завдань заняття); -- діагностічность (проведення діагностики особистісних змін і корекції на цій основі індивідуального освітнього маршруту учня);  -- діалогічність (спілкування в освітньому процесі будується на основі емпатії, співпереживання іншому, обміну особистісними смислами, доброзичливості, свободи вибору в різних ситуаціях); -- контекстного (освітній процес повинен будуватися з урахуванням контексту майбутнього профілю навчання і майбутньої професійної діяльності);  -- варіативність (підбір системи засобів з урахуванням індивідуальних особистісних особливостей учнів);  -- динамічність (чергування в межах вивчення однієї теми різних типів і методів організації діалогічного взаємодії).  Ми виділяємо наступні етапи педагогічної підтримки:  1. Діагностичний - фіксація факту, сигналу проблемності, проектування умов діагностики передбачуваної проблеми, встановлення контакту з учнем, вербалізація постановки проблеми (програвання її з учням), спільна оцінка проблеми з точки зору значущості для дитини. 2. Пошуковий - організація разом з дитиною пошуку причин виникнення проблеми, погляд на ситуацію з боку.         3. Договірний - проектування дій педагога й учня (поділ функцій і відповідальності за вирішення проблеми), налагодження договірних відносин і укладання договору в будь-якій формі.  4. Діяльнісний: а) діє сам учень: з боку педагога - схвалення його дій, стимулювання, звернення уваги на успішність самостійних кроків, заохочення ініціативи; б) діє сам педагог: координація дій фахівців, пряма невідкладна допомога учню.  5. Рефлексивний - спільне з дитиною обговорення успіхів і невдач попередніх етапів діяльності, констатація факту розв'язання проблеми або переформулювання труднощі.                    У загальноосвітніх закладах мова йде не стільки про власне професійне самовизначення школярів, скільки про готовність до свідомого вибору професії. Готовність до свідомого вибору професії – це складне структурне утворення взаємопов’язаних і поєднаних переконаннями морально-вольових якостей особистості, способів поведінки, знань про професії, практичні вміння і навички, сформовані у відповідності з вимогами суспільства й можливостями навчально-виховного процесу в школі. Готовність до свідомого вибору професії включає в себе: • моральну готовність – усвідомлення суспільного й особистісного значення праці, прагнення максимально проявити свої сили, здібності у праці, позитивне ставлення до різних видів праці; • психологічну готовність – свідомий вибір професії у відповідності з наявними здібностями та можливостями. Стан психологічної готовності включає усвідомлення людиною своїх потреб, вимог суспільства, колективу, поставлених цілей; прогнозування прояву своїх інтелектуальних, емоційних, мотиваційних та вольових процесів, оцінку співвідношення своїх можливостей, рівня домагань і необхідності досягнення певного результату; • практичну готовність – загальні та політехнічні знання, загальнотрудові та спеціальні вміння й навички. Компонентами готовності до свідомого вибору професії виступають: 1) загальне позитивне ставлення до праці;  2) знання певного кола професій, їх змісту, вимог, шляхів отримання професії та перспектив професійного росту;  3) сформованість професійних .інтересів;  4) адекватна самооцінка;  5) сформованість мотиваційної сфери;  6) наявність спеціальних здібностей;  7) практичний досвід;  8) збалансованість інтересів, здібностей і нахилів, їх відповідність вимогам професії до особистості;  9) відповідний стан здоров’я; 10) сформованість моральних якостей, які відповідають вимогам професії;  11) професійна придатність – сукупність психолого-педагогічних і психофізіологічних особливостей людини, необхідних для досягнення задовільних з точки зору суспільства успіхів у праці при наявності спеціальних знань, умінь і навичок, а також отримання власного задоволення від самого процесу праці.  Важливою передумовою успішного професійного самовизначення є також сформованість в особистості професійно-важливих якостей – окремих психічних, психологічних і фізичних властивостей, які відповідають вимогам певної професії і сприяють успішному оволодінню нею. Підготовка до свідомого вибору професії передбачає активне формування таких психологічних якостей як здібності, інтереси, ціннісні орієнтації, прагнення, професійні плани, ідеали, переконання.

39.Засади подолання  неуспішності на різних етапах шкільного навчання Неуспішність трактується як невідповідність підготовки учнів обов'язковим вимогам школи в засвоєнні знань, розвитку умінь і навичок, формуванні досвіду творчої діяльності та вихованості пізнавальних відносин. Попередження неуспішності передбачає своєчасне виявлення й усунення всіх її елементів.  
М.А. Данилов пов'язує неуспішність з рушійними силами процесу навчання, а саме його суперечностями. Він вважає, що неуспішність виникає в тих випадках, коли суперечливе єдність можливостей учнів і ще, що від них вимагається, нарушаются.В. Оконь солідарний з М.А. Даниловим, тому що визначає неуспішність, як порушення взаємодії між учасниками навчального процесу (учнями та вчителями) і зовнішніми умовами. А.М. Гельмонт ділить учнів на такігрупи]:  
1. Навчанні учні, які не можуть стежити за ходом пояснення вчителя, мають великі труднощі при розумінні тексту підручника.  
2. Навчанні учні, які частково справляються аналізом-синтезом, наприклад, тільки тоді, коли мова йде про конкретні предмети, явища.  
Спільним для тієї чи іншої групи є небажання напружувати свої розумові сили, негативне ставлення до більш складних форм і методів роботи.  
Як елементи неуспішності виступають такі недоліки навчальної діяльності школяра:  
1) не володіє мінімально необхідними операціями творчої діяльності, комбінування і в новій ситуації наявних знань, умінь і навичок);  
2) не прагне отримувати нові знання теоретичного характеру;  
3) уникає труднощів творчої діяльності, пасивний у зіткненні з ними;  
4) не прагне до оцінки своїх досягнень; 5) не прагне розширювати свої знання, вдосконалювати вміння та навички;  
6) не засвоїв понять в системі.  
Зазначені риси становлять ознаки поняття "неуспішність" для тих навчальних предметів, в яких провідна роль належить діяльності творчого характеру, заснованої на знаннях, уміннях і навичках.  
Неуспішність, як підсумок, характеризується наявністю всіх елементів. У процесі ж навчання можуть виникнути окремі її елементи, вони-то й постають як відставання.                          Шляхи    усунення шкільної неуспішності                                            Сучасна дидактика в якості основних шляхів подолання неуспішності пропонує наступні:  
1. Педагогічна профілактика - пошуки оптимальних педагогічних систем, в тому числі застосування активних методів і форм навчання,  
2. Педагогічна діагностика - систематичний контроль і оцінка результатів навчання, своєчасне виявлення прогалин.  
3. Педагогічна терапія - заходи щодо усунення відставань у навчанні. У вітчизняній школі це додаткові заняття. На Заході - групи вирівнювання. Переваги останніх в тому, що заняття в них проводяться за результатами серйозної діагностики, з підбором групових та індивідуальних засобів навчання.  
4. Виховний вплив. Оскільки невдачі в навчанні пов'язані частіше за все з поганим вихованням, то з невстигаючими учнями має проводитися індивідуальна планована виховна робота, яка включає і роботу з родиною школяра.  
Одна з головних завдань психологічної корекції - відновити в дитини бажання вчитися. У людини існує вроджена потреба "виявити сенс оточуючого нас світу і робити це при довільному контролі  
Ця потреба у дитини може знижуватися. Причиною є насильницьке обмеження, жорсткий зовнішній контроль в пізнавальній діяльності дитини, часто що посилюється негативними оцінками його особистості і розуму при помилкових діях, які помилковими є часто тільки з точки зору дорослого, не вміє або не бажає вникнути в хід дитячого судження.  
Буває, що людина боїться усвідомити свою помилку, намагається захиститися від цього усвідомлення, йдуть від вирішення проблем, що веде до інтелектуальної пасивності.                      Дуже важливо своєчасно виявити причини неуспішності і усунути їх. Якщо в молодших класах у дитини не виробилися навички і бажання вчитися, то з кожним роком труднощі у навчанні будуть рости, як сніжний ком. Тоді батьки звертають увагу на стан дитини і починають у терміновому порядку брати репетиторів. Але, як правило, буває пізно. У дитини сформувалося вже негативне ставлення до процесу навчання, і він не розуміє більшості дисциплін. Нескінченні "опрацювання" з боку батьків погіршують іноді і без того поганий мікроклімат у сім'ї [30, с. 206].  
Діяльність вчителя з попередження неуспішності вимагає, щоб при виявленні відставання оперативно вживалися заходи для її усунення. У літературі вибір заходів пов'язується звичайно тільки з причинами неуспішності, що, звичайно, недостатньо. Таке накладання у теорії та практиці пов'язане з тим, що в понятті "неуспішність" не виділені його елементи, не виявлено ознаки відставання. Між тим це необхідно для правильного вибору заходів подолання неуспішності і відставань, для розуміння причин цих явищ.