Шпаргалки "Психологія"

           Загальна   особливість   мислення   молодшого   школяра : воно   має   ще  переважно конкретно-образний характер à тому   ту   або   іншу   мислиннєву   задачу він   успішно розвязує  лише в тому випадку, коли   в   її   умові   задіяні   конкретні предмети , їх   зображення   або   уявлення   про   них.

      18.Формування   мислення   у   молодшому   шкільному   віці : 

-- поступово   при   аналізі , синтезі, абстрагуванні  , узагальненні , порівнянні   різноманітних   предметів   школярі   починають   спиратися   на   їхні   істотні , загальні ,  категоріальні    ознаки ; -- об’єктами   аналізу   починають   виступати   не   лише   конкретно-чуттєві   предмети   реальності , але   й   мовні   явища , вчинки   інших   людей , власні   та   ін. ; -- поступово   мислення   стає   домінуючим   і   рівень   його   розвитку   починає   визначати   рівень   розвитку   інших   когнітивних   процесів , які   інтелектуалізуються       ( „пам’ять   стає   мислячою , а   сприймання – осмисленим” ) ;              -- на   основі   поступового   формування   здатності   до   абстрактно-логічного , поняттєвого   мислення   відбувається   активне засвоєння    теоретичних   знань , що   пов’язане   із   цілеспрямованим   формуванням   наукових    понять   та   паралельним   відходом   від   попередніх  ( так   зв. „життєвих” ) понять  ( наприклад , від   „кавун – смачний   і   червоний   всередині”  до   „кавун – це   плід , рослина   і   т.д. ) . Примітка : при   зазначених   вікових   особливостях   спостерігаються   помітні   індивідуальні   відмінності   в  рівнях   розвитку   різних   мислиннєвих   операцій , якостей   розуму , а   також   у   співвідношенні   наочно-дійового , наочно-образного  та   словесно-логічного   мислення ( наприклад , одні   діти   при   порівнянні   двох   предметів   можуть   вдаватися   лише   до   конкретно-наочних   їхніх   ознак , інші   ж – до   уявлюваних   на   основі   попереднього   життєвого   досвіду ). Крім  того , дослідження   Занкова   Л.В. , Давидова   В.В.  та   деяких   інших   вітчизняних   психологів   суттєво   змінили   класичні   уявлення   про   нормативний   рівень   розвитку   абстрактно-логічного   мислення   у   молодших   школярів.

       17. Розвиток   пам’яті   в   молодшому   шкільному   віці

розвивається   у   двох   основних   напрямках : -- в   напрямку   довільності ( це   проявляється   у   формуванні   здатності   ставити   довільні   мнемічні   завдання , а   також   в   інтенсивному   формуванні   прийомів   довільного   запам’ятовування ) , -- в   напрямку   осмисленості ( це   проявляється   в   активному   формуванні   логічної , смислової   пам’яті , що   пов’язане   з   дедалі   зростаючим   впливом    мислення   на   рівень   її   розвитку ) ; -- у   зв’язку з   вищезазначеними   двома   факторами   помітно   зростає  продуктивність , міцність  і   точність  запам’ятовування   учбового   матеріалу. Тим   не   менш    сильно    конкуруючими   з   довільною   та   логічною   пам’яттю пам’яттю   все   ще   залишаються   мимовільна   та   механічна   пам’ять àтому   вчитель   початкових   класів   обов’язково   повинен   стимулювати   пізнавальний   інтерес , допитливість   учнів   при   поданні   нового   навчального   матеріалу , а   також   досягати   належного   рівня   розуміння   учнями   цього   матеріалу.

    17. Розвиток   уявлень   в   молодшому   шкільному   віці : -- з’являються   і   починають   активно   розвиватися   продуктивні   уявлення ( наприклад , дитина   стає   здатною   уявити   вже   відомий   їй   предмет   в   новому   контексті ) ; -- формується   здатність   довільно   викликати   необхідні   уявлення ; -- активно   формуються   індивідуальні   відмінності   в   процесах   та   результатах   уявлювання.

                Розвиток   уяви : основна   тенденція – поступовий   перехід   від   домінування   репродуктивної   уяви   до   активного   залучення   продуктивної   уяви ; крім   того – уява   в   цьому   віці   ще   надто   бурхлива   і   часто   некерована ; -- поступово   зростає   вимогливість   дітей   до   витворів   своєї   уяви ; -- збільшується   швидкість   творення.

34.Когнітивний   розвиток   старшокласника :

           Загальна   характеристика : ускладнюються   та   вдосконалюються   ті   когнітивні   можливості , які   були   набуті   на   попередніх   вікових   етапах ; продовжують   відбуватися   якісні   зміни   психічних   пізнавальних   процесів ; при   цьому , на   думку   психологів , когнітивний   розвиток   в   ранній   юності   полягає   не   стільки   у   зміні   властивостей   окремих   пізнавальних   психічних   процесів , скільки   у   виробленні   індивідуально   специфічного   стилю   розумової   діяльності ( так   зв. когнітивного   стилю , який   активно   досліджує   Холодная   М.О. ) , тобто   у   формуванні   стійких   індивідуальних   особливостей   сприймання , мислення , пам’яті , уяви   та   ін.

           2.1.Розвиток   сприймання : -- проявляється ,  насамперед ,  в   подальшому   ускладненні   довільних   його   форм , таких , наприклад , як   цілеспрямоване   спостереження   або   самоспостереження; сприймання    досягає   рівня   складної   інтелектуальної   діяльності, в   якій   помітно   проявляється   явище   апперцепції ( тобто   опосередкованості   результатів   сприймання   попереднім   життєвим   досвідом , набутими   знаннями, навичками, уміннями ) ; 2.2. розвиток   мислення :                                      -- продовжується   активний   розвиток   словесно-логічного , теоретичного   мислення , що   обумовлений   подальшим   ускладненням   змісту   шкільних   навчальних   дисциплін ; це   проявляється , зокрема , у   збагаченні   осмисленого   дитиною   науково-категорійного   апарату   та   зростанні   потреби   в   теоретичному   поясненні   явищ   реальності ; -- у   зв’язку  з   вищезазначеним   характерною   особливістю   раннього   юнацького   віку   стає   яскраво   виражена   схильність   до   теоретизування , висування   абстрактних   ідей , захоплення   філософськими   міркуваннями ( згідно , наприклад , із   Ж.Піаже , М.С.Лейтес ); -- продовжується   активний   розвиток   здатності   до   послідовних   логічних   міркувань ( індуктивних   та   дедуктивних ) , до   гіпотетичного   мислення  ( тобто   так   зв. інтелектуального    експериментування; це   обумовлює   ще   більший, порівняно   з   підлітковим   віком , потяг   юнака   у   своїх   міркуваннях   не   так   до   сфери   реального , як   до   сфери   абстрактно  можливого ; -- помітно   вдосконалюються   такі   властивості   мислення   як   самостійність , критичність , гнучкість ; -- при   нормальному   рівні   когнітивного   розвитку   знання   досягають   високого   рівня   систематизації   та   узагальнення ; -- поряд   з   цим   значна   частина   старшокласників   схильна   перебільшувати   рівень   своїх   знань   і   особливо   рівень   розумових   можливостей ; 2.3. розвиток   пам’яті : -- основна   тенденція : подальше   вдосконалення   довільної , а   також   логічної   пам’яті ; зокрема , старшокласники   засвоюють   нові , ще   більш   продуктивні   раціонально-мнемонічні   прийоми ; -- мимовільна   пам’ять   у   старшокласників   активно   залучається   тоді , коли   певна   інформація   відповідає   їхнім   індивідуальним   інтересам   і   планам   на   майбутнє ; 2.4. розвиток   уяви : -- значне   місце   у   психічному   житті   старшокласників   посідають   мрії , які   можуть   мати   як   активно-дієвий , так   і   пасивно-споглядальний    характер ; це   обумовлюється   прагненням   особистості   в   ранньому   юнацькому   віці   більше   до   світів   майбутнього   та   можливого , ніж   до   реального   та   сьогоднішнього ; -- поряд   з   цим   зростає   критичність   по   відношенню   до   витворів   власної   уяви ( порівняно   з   підлітковим   віком ) ;                            -- продовжує   вдосконалюватися   продуктивна ( творча )  уява , активно   проявляють   себе   та   дедалі   більше   спеціалізуються   творчі   здібності ; при   цьому   творчо   обдаровані   юнаки   дуже   часто   проявляють   себе   не   так   на   регламентованих   шкільною   програмою   уроках , як   на   позаурочних   факультативах , наукових   гуртках , ансамблях   художньої   самодіяльності   та   інших   гуртках   за   інтересами ; 2.5. розвиток   уваги : -- в ранньому   юнацькому   віці   він   має   дуже   суперечливий   характер : -- зростає   обсяг   уваги , її   концетрація   та   переключуваність ; -- водночас   зростає   вибірковість   уваги , в   чому   проявляється   залежність   уважності   старшокласників   на   уроці   від   відповідності   навчальної   інформації   індивідуальним   інтересам   кожного   з   них ; -- отже , дуже   часто   низька   навчальна   успішність   старшокласника   з   того   чи   іншого   предмету   пов’язана   не   стільки   з   відсутністю   у   нього   відповідних   загальних   чи   спеціальних   здібностей , скільки   з   відсутністю   інтересу   до   даного   предмету.

             Гендерні   особливості   когнітивного   розвитку : -- саме   в   юнацькому   віці , на   думку   психологів , найбільш   виразно   починають   проявлятися   гендерні   відмінності   пізнавальних   психічних   функцій ; -- на   думку   І.С.Кона , схильність   до   теоретичних , абстрактно-логічних   розмірковувань   властива   більшою   мірою   хлопцям   цього   віку , ніж   дівчатам ; -- дівчата   в   цьому   віці   проявляють   кращу   учбову   успішність , проте   їхні   пізнавальні   інтереси    менш   конкретизовані , диференційовані ,  тобто   не   настільки   визначені , як   у   хлопців ; -- у   хлопців   в   середньому   вищий   рівень   розвитку   мають   математичні   та   просторові   здібності   ( невербальні ) , а   у   дівчат – мовно-лінгвістичні ( вербальні ) ; -- відповідний   розподіл   спостерігається   і   у   проявах   пізнавальних   інтересів   та   нахилів.

21. Спілкування і соціальний розвиток молодшого школяра

В  молодшому  шкільному  віці  соціальні  відносини  особистості  все  більш розширюються   та   диференціюються. В.С.Мухіна   виділяє   дві   взаємозв’язані   сфери соціальної   поведінки   та   спілкування   молодшого   школяра : „Дитина-Дорослий”( наприклад ,спілкування з вчителем )  та „Дитина-Діти” (наприклад , спілкування   з  однокласниками ). Соціальна   активність   молодшого   школяра   в   обох   зазначених   сферах   проявляється   у   поведінці , спрямованій   на   засвоєння , підтримання   та   виконання   правил , обов’язкових   для   кожного   школяра   як   суб’єкта   учбової   діяльності.

            2.1. Особливості   взаємовідносин   з   учителем :

-- як   вже   зазначалося , найбільш   авторитетною   соціальною   фігурою   для   молодших   школярів ( особливо   для   першокласників )  виступає   вчитель;   

-- в  очах   дитини-першокласника   учитель ( найчастіше   учителька  ) виступає людиною   з   беззастережним   авторитетом  ( який   навіть  перевершує   авторитет  батьків ) , оскільки   „вона   не   тільки   все   знає , але   й   їй   всі   підкоряються”                        ( наприклад , те-то   і   те-то   не   можна   заперечувати   навіть   мамі   чи   татові , тому   що  так   сказала   „Марія   Іванівна” ). Примітка : у  більшості   випадків   довіра , потяг   першокласників   до   вчителя   не   залежить   від   його   рівня   інтелекту   чи   особистісних   властивостей ;

-- упродовж   2-3-іх   класів  особистість   вчителя   поступово   стає   менш   значимою   для   молодших   школярів ,поділяючи   свій   авторитет   з   авторитетом   однокласників.

   .Особливості  взаємовідносин з однокласниками  та іншими ровесниками :

-- для   першокласника   ставлення   до   однокласників   у   більшості   випадків   визначається   ставленням   до   кожного   з   них   з   боку   вчителя ( наприклад , якщо   у   вчителя   є  учні , яких   він   ставить   за   взірець   учіння   та   поведінки , то   переважна   частина   однокласників   буде   вважати   їх   і   справді   „хорошими” ; а   „поганими”  будуть   вважати   тих   учнів , яких   насамперед   вчитель   наділяє   відповідними   характеристиками ) ; 

--  з   кожним   роком   навчання   спілкування   з   однокласниками   та   іншими   ровесниками   стає   все   більш   значущим   для   молодшого   школяра ; при   цьому   зростає   і   критичність   та   незалежність  від   думки   вчителя   при   оцінюванні   ним   своїх   однокласників ;

-- молодший   школяр   входить   у   складні   стосунки   зі   своїми   ровесниками , в   яких   тісно   переплітаються   симпатія   до   них   та   ставлення   як   до   суперників               ( „бути   як   всі”  і , водночас , „бути   кращим   за   всіх” ) ;

-- „бути   як   всі” – це   інколи   надмірна   конформність   молодшого   школяра   по   відношенню   до  думок   та   дій   однокласників   чи   інших   однолітків ( навіть   всупереч   впевненості   в   істинності   власних   переконань ) , ( наприклад , дитина   на   уроці   піднімає   руку   вслід   за   іншими   дітьми   і   тоді , коли   ще   не   знає   правильної  відповіді ) ;

-- „бути   кращим   за   всіх” – це   бажання  , пов’язане   з   прагненням   дитини   самоствердитися   в   колективі   ровесників ; при   цьому   успіхи   інших   можуть   викликати   у   неї   почуття   заздрості , а   власні   часті   успіхи – почуття   зазнайства ;

-- найменшу   соціальну   конформність   молодший   школяр   проявляє   насамперед   по  відношенню   до  тих   своїх   однолітків , яких   давно   і   добре   знає ( наприклад , може   відкрито   заперечити   їхній   думці ) ;

-- згідно   з   результатами   досліджень , високий   статус ( статус  „лідерів”  або   „бажаних” )  у  середовищі   однолітків   займають   насамперед   ті   першокласники , які   належать  до   класного   активу , готові   завжди   поділитися   чимось ( солодощами , канцелярськими   предметами   та   ін. ), а   також   мають   привабливу   зовнішність ; на   другому   місці – успіхи   в   учбовій   діяльності , на   третьому ( для  хлопчиків ) – фізич-

на   сила. До   третього   класу   ці   критерії   дещо   змінюються – діти   починають   цінувати   однокласників   не   стільки    за    явну   симпатію   до   них   з   боку   вчителя,

скільки   за   його   реальні   особистісні   риси ( наприклад , за  чесність , самостійність , впевненість   у   собі , працелюбство  та  ін. );

-- для   молодших   школярів   з   низьким   статусом   у   середовищі   однолітків ( так  зв. „аутсайдерів”  ) найчастіше  притаманні   низька   залученість   в   активність   класу , неохайність , неуспішність   в   учінні   та   недисциплінованість   у   поведінці , непостійність у дружбі , як   надмірна   агресивність , так і надмірна   сором’язливість;

-- саме   в   цьому   віці   з’являється   соціально-психологічний   феномен   дружби ,  до   того  ж   молодші   школярі   спілкуються   та   дружать   переважно   з   представниками   своєї   статі ; також   в   цьому   віці   найбільш   поширеною   є   так   зв. групова  дружба, при   цьому  одностатеві   групи   хлопчиків   та   дівчаток   можуть   навіть   ворогувати   між   собою.

          2.2. Особливості  взаємовідносин   з   батьками   та   іншими   дорослими :

-- саме   в   цьому   віці   починається   так   зв. „природня   сепарація” , тобто   поступове   психологічне   відмежування   дитини   спочатку  від   батьків , а   пізніше   і   від   інших   значущих   дорослих ( наприклад , від   вчителя ) ;

-- беззастарежний   у  попередніх   вікових   періодах   авторитет   батьків   поступається   спочатку   перед   авторитетом   вчителя , а   далі ( наприкінці   молодшого   шкільного   віку ) – перед   зростаючим   авторитетом   ровесників.

          Становлення    самосвідомості : 

-- важливим   досягненням   у   процесі   формування    самосвідомості   молодшого   школяра   виступає   поява   та   розвиток   у   нього   такого   психологічного   новоутворення   як   рефлексія ;

-- у   початкових   класах   Я-концепцію   та   самооцінку   дитини   починають   значною   мірою  визначати   результати   значущої   для   неї   учбової   діяльності   та   відповідне   цим   результатам   ставлення   до   неї   з   боку   вчителя ; на   думку   Е.Еріксона , до   попередніх   Я-образів   дитини   додається   ще   один – „Я   є   тим , що   я   вже   вмію  робити” ;

-- самооцінка   дитини   стає   більш   реалістичною ( порівняно   з   дошкільним   періодом ) , проте   все   ще   залишається   дещо   завищеною   та    ситуативною ; 

-- занижена   самооцінка , як   правило , спостерігається   у   дітей , які   з   тих   або   інших   причин   не   досягають   бажаного   успіху   в   учбовій   діяльності , які   мають   певні   фізичні   вади   або   так   зв. ендоморфну   тілобудову ( надто   повні ) , отже , які   не   користуються   високим   авторитетом   з   боку   вчителя   та   однокласників ; а   також   у   тих   дітей , які   не   можуть   компенсувати   почуття   неповноцінності   почуттям   своєї   компетентності   в   інших   сферах ( наприклад , у   заняттях   спортом   чи   співах   та   грі   на   музичних   інструментах ) ;