Шпаргалки "Психологія"

-- в   загальному , характеризуючи   сам   себе   як   особистість  , молодший   школяр   ще  в   основному   відтворює   те , що   про   нього   говорять   значущі   дор

14. Психологічні особливості навчання першокласників

В   молодшому   шкільному   віці   формуються   такі   психологічні   новоутворення , від   рівня   розвитку   яких   залежатимуть   успіхи   дитини   в   учбовій   діяльності   на   цьому   та   наступних   етапах   життя , а   також   і   її   особистісний   розвиток. До   основних   таких   новоутворень   належать :

           1). Довільність   пізнавальних   психічних   процесів – пов’язана   з   розвитком    саморегуляції   та   самоконтролю. Ознаки : -- формується   здатність   самому   ставити   мету   певної   пізнавальної   діяльності   і   згідно   з   нею   організовувати   свою   активність , -- засобом   такої   організації , яка   спрямована   на   оволодіння   самим   собою , на   керування   власними   пізнавальними   психічними   процесами   стає   мова , -- дитина   вчиться   спочатку   подумати , а   вже   тоді   відповідати   на   поставлене   вчителем   або   іншим   дорослим   питання , що   пов’язане   з   подоланням   імпульсивності   поведінки   та   вчинків , -- набувається   уміння   помічати   власні   помилки   та   коригувати   їх   не   після   виконання   певного   завдання , розв’язання   задачі , а   вже   навіть   у   процесі   такого   виконання   чи   розв’язання.

            Роль   вчителя   у   формуванні   довільності   психічних   процесів : він керує   таким   формуванням ( наприклад , пропонує   дитині   звернути   увагу   на   щось , змушує ретельніше   поміркувати   перед   відповіддю , зобов’язує   запам’ятати    якийсь   матеріал   і   т.д. ).

           2). Розвиток   внутрішнього   плану   дій -- пов’язаний пов’язаний   з   формуванням   свідомості   та   внутрішнього   мовлення. Ознаки : набувається   здатність оперувати   не

реальними   предметами , а  їхніми  образами , знаками , символами ( словами , схемами , цифрами   та   іншими   замінниками ) ; -- розвивається   уміння   прогнозувати   результати   власних   дій   та   обмірковувати   найкращі   засоби   досягнення   таких   результатів ; -- формується   так   званий   внутрішній   план   дій , тобто   здатність   програвати   в   думці   ймовірні   варіанти   перебігу   подій , виконувати   певні   дії   спочатку   мисленнєво , перш   ніж   переходити   до   їх   практичної   реалізації.

            Одна   з   найвідоміших   концепцій   розвитку  внутрішнього   плану   дій – це   теорія   поетапного   формування   розумових   дій   П.Я.Гальперіна.

            3). Рефлексія -- пов’язана   з   формуванням   самосвідомості ( необхідна   для   внутрішнього   розмежування   життєвого   простору   на   „Я”  та   „не-Я” , тобто   для   самопізнання , самоорієнтації , саморозвитку ) , умінь  та   навичок   спілкування                        ( необхідна   для   нормальної   взаємодії   та   взаєморозуміння   між   партнерами   по  спільній   діяльності ) , мислення  ( набувається   здатність   до   усвідомлення   власних   дій , вчинків , поведінки ). Ознаки : набувається   здатність   виділяти   та   аналізувати   власні   психічні   процеси , стани ( наприклад , наскільки   я   зараз   уважний ), усвідомлювати   та   оцінювати   зміст   своїх   думок ( наприклад , наскільки   правильно  я   зараз   думаю  щодо   чогось   або   когось ) ; -- формується   уміння   помічати   та   справедливо   оцінювати   свою   фізичну   або   інтелектуальну   обмеженість , недосконалість ( наприклад , ось  це   чи   це   я   ще   не   вмію   робити ), а   також   шукати   та   використовувати    різноманітні   способи   самовдосконалення   з   метою  подолання   такої   обмеженості ; -- виробляється   здатність   до   самостійної   та   критичної   думки   щодо   різних   моментів   життя , зокрема   і   щодо   вчителя   та   учбової   діяльності.

             Роль   вчителя   у   формуванні    рефлексії : ефективна   організація   спільної   учбової  діяльності  молодших   школярів ( набувається   здатність  до   співробітництва ),

сприяння   виробленню   у   них   самостійності   та   ініціативності ( наприклад , запропонувати   дитині   самій   оцінювати   свою   впевненість   щодо   правильності   виконання   того   або   іншого   завдання ).

             Високий   рівень   сформованості   даних   психологічних   новоутворень   свідчить   про   перехід   дитини   до   вікового   статусу   підлітка. Узагальнений   підсумок   розвитку   цих   новоутворень школяр   стає   справжнім   суб’єктом   навчально-виховного   процесу , тобто   від   позиції   того , кого   навчають   та   виховують , поступово   переходить   до   позиції   того , хто   за   допомогою   дорослих   навчає  та   виховує   сам   себе.

20. Становлення емоційної сфери молодших школярів

У процесі навчання змінюється зміст почуттів молодшого школяра і відбувається їхній подальший розвиток у плані усе більшої усвідомленості, стриманості, стійкості.  
З приходом дитини в школу його почуття й емоції починають визначати не стільки гра і спілкування з дітьми в процесі ігрової діяльності, скільки процес і результат її навчальної діяльності, та потреба, яка її задовольняє, і в першу чергу оцінка вчителем її успіхів і невдач, виставлена оцінка і пов'язане з нею відношення оточуючих.  
Правда, зустрічаються іноді випадки байдужного відношення дітей до навчання, коли оцінка не викликає переживань, що не сприяє формуванню позитивної мотивації навчання.  
Однак у вільне від занять час молодший школяр із задоволенням грає. Навчальна діяльність стимулює прояв інтересу до ігор, що вимагають кмітливості, елементів змагання. Це - гри з правилами, настільні, спортивні. Позитивні почуття виникають тепер і від рішення інтелектуальної ігрової задачі й у процесі спортивного суперництва. Таким чином, і зміст ігор, і почуття, що виявляються в них, змінюються.  
З'являються почуття й у процесі трудової діяльності. Вони насамперед зв'язані з засвоєнням узагальнених способів дії на уроках праці.  
Разом з тим можливості усвідомлення молодшим школярем своїх почуттів і розуміння чужих почуттів обмежені. Як з'ясувалося в дослідженнях Н. С. Лейтеса і П. М. Якобсона, семирічна дитина часто не вміє правильно сприймати вираження гніву, страху і жаху. Недосконалість у сприйнятті і розумінні почуттів спричиняє суто зовнішнє наслідування дорослих у вираженні почуттів. Так, у більшості випадків доброзичливий або недоброзичливий стиль спілкування з людьми передається і дитині.  
Формування стриманості почуттів та індивідуальні прояви. Участь у навчальній діяльності і відповідно спілкування з учителем, колективом класу вимагає стриманості в почуттях, що на початку дається учневі нелегко.  
Імпульсивність поведінки, особливо на першому році навчання, часто ще виявляється в першокласника. То він засміявся на уроці, побачивши у вікно стрибучих по гілці пташок, то при колективному перегляді спектаклю, захопившись сюжетом, порушив правила поведінки.  
До ІІ, ІІІ класу починає виявлятися усе більша стриманість у прояві почуттів. Учневі необхідно керувати своїми почуттями, виконуючи повсякденні шкільні обов'язки, вимоги вчителя, класного колективу. Моторні імпульсні рухи, характерні для дошкільника і часто ще і для першокласника, починають замінятися мовними. До ІІІ класу помітно розвивається мовна виразність, збагачується інтонація. Молодший школяр, починаючи з І класу, намагається справитися із сильним хвилюванням, побороти свої бажання, підкоритися вимогам, тобто поступово довільність поведінки починає відбиватися і на сфері почуттів.  
Наприклад, учень без сліз і шуму може чекати, коли дійде його черга виконувати цікаву роль у грі, коли звільниться книжка або альбом, де йому дуже сподобалися малюнки. Діти намагаються стримати свої сльози, не показати, що відчувають страх, сховати задоволення від похвали вчителя.  
У цілому загальний настрій молодшого школяра життєрадісний, бадьорий, веселий. Це - вікова норма емоційного життя.  
Жвавість і безпосередність дітей дають можливість вихователеві досить швидко виявити індивідуальні особливості їх почуттів і відповідно на них реагувати. У деяких учнів вже в цей період, як показали дослідження Л. С. Славиної, починає виявлятися схильність до гострих афективних станів, що пояснюється, на думку дослідника, розбіжністю між домаганнями дитини і можливістю задовольнити їх. Наприклад, школяреві в новому колективі не вдається домогтися раніше звичної для нього високої оцінки особистих якостей і умінь, доброго стосунку з боку товаришів. "Уся ця ситуація, - пише Л. С. Славина, - породжує постійне переживання своєї неспроможності, і викликала в дитини досить гострі афективні переживання". Такі стани виявляються в брутальності, запальності, емоційній нестійкості, неадекватно сильних негативних емоційних реакціях .  
При вивченні особистісних особливостей слабовстигаючих учнів були виявлені і деякі їхні емоційні особливості. Так, виявилося, що учні, для яких характерна емоційна стабільність, схильні зберігати позитивні відносини до навчання.  
У слабовстигаючих з високим рівнем тривожності, підвищеною чутливістю і моторно-розгальмованих, нестриманих, у більшості випадків спостерігається негативне відношення до вчителя і шкільних занять. Поводження таких учнів часто приводить до конфліктів.  
Усе більш глибокими, усвідомленими стають вищі почуття школяра: моральні, інтелектуальні, естетичні.

22.Виховання молодшого школяра              У період навчання в початковій школі відбувається подальше становлення та зміцнення характеру дитини. Формування якостей характеру пов'язано з подоланням труднощів у предметній діяльності та спілкування. При виборі виду діяльності для дитини необхідно поступово переходити від просто цікавої до менш цікавої, але більш вартої діяльності; ступінь труднощів при цьому повинен зростати. Спочатку діяльність пропонують дорослі, а потім дитина сама повинна переходити до вільного вибору. Для зміцнення характеру дитини у спілкуванні бажано включати її в сюжетно-рольові ігри, де вона повинна буде пристосовуватись до індивідуальних особливостей інших дітей. Краще, якщо як партнери по спілкуванню будуть виступати діти, які істотно відрізняються один від одного, тому що це вимагає різної міжособистісної поведінки. Крім того, необхідне ускладнення задач, які розв'язуються при взаємодії з іншими дітьми. Дуже важливо, щоб у цьому віці діти брали участь у домашній праці, де вони одержують необхідні вміння й навички для майбутнього життя (догляд за помешканням і тваринами, навички самообслуговування й ін.). Обов'язково, щоб у дитини був «свій» куточок удома, де вона зможе почувати себе хазяїном. Поступово ініціативу у справах треба передавати дитині, до підліткового віку в неї повинні сформуватись необхідні життєві знання, уміння й навички. У період молодшого шкільного віку йде активне формування внутрішньої позиції та ставлення до себе. Уявлення про себе формується у процесі оцінної діяльності самої дитини та її спілкування з іншими людьми. Молодший школяр уже цілком може може описувати себе в соціальних термінах: приналежність до визначеної соціальної групи, статі, вичленовувати свої індивідуальні якості, що відрізняють її від інших. Загальна тенденція в цьому віці: від переоцінки себе - до більш адекватного ставлення до себе, тобто поступово підвищується критичність до себе. Якщо в 1-2-му класі дитині ще недоступна оцінка власної особистості в цілому, то до 3-го класу це стає можливим. Умовно можна виділити кілька рівнів уявлення про себе: 1) Уявлення дитини про себе адекватне та стійке (дитина може назвати узагальнені якості особистості, уміє аналізувати свої вчинки та діяльність; більше орієнтується на знання, ніж на оцінку дорослих; швидко отримує навички самоконтролю); 2) Неадекватне й нестійке ставлення до себе (не може виділити свої істотні якості; не може аналізувати свої вчинки; потрібне керівництво у формуванні навичок самоконтролю); 3) Уявлення дитини про себе містять характеристики, дані іншими (особливо дорослими); немає прагнення заглянути у свій внутрішній світ; нестійкість уявлення про себе; невміння орієнтуватись у практичній діяльності на свої об'єктивні можливості. Експериментально в молодших школярів виявлені такі види самооцінки: 1. Стійка занижена - зустрічається вкрай рідко.                       2. Адекватна - діти добрі, активні, мають почуття гумору, різноманітні інтереси і самостійно можуть шукати помилки у своїй роботі                        3. Висока адекватна - діти максимально самостійні й упевнені в успіху.     Неадекватна занижена - як правило, діти мовчачи шукають помилки в роботі або відмовляються перевіряти її; діяльність інших схильні переоцінювати; непевність особливо відчувається у планах на майбутнє. Має місце схильність занурюватись у себе, вишукувати слабкості й зосереджуватись на них. Підвищений самокритичність. Від справ очікують невдачі. Ранимі, тривожні, соромливі, боязкі.                        Корекція: треба постаратись переключити таку дитину із самого себе на справу. Можна використовувати прийом гарантованого успіху (наприклад, у позакласній роботі), тому що цей статус буде працювати через самооцінку в інших видах діяльності.        На розвиток особистості молодшого школяра великий вплив справляють оцінка вчителя і, звичайно ж, позиції батьків. Насамперед це стосується формування мотивації досягнення або ухиляння від невдачі. У молодшому шкільному віці в мотиваційній системі дитини складаються пріоритетні мотиви поведінки: мотиви успіху, прагнення до досягнень або мотиви ухиляння від невдач і «провалу». Дитина, а згодом і дорослий, з домінуванням мотиву досягнення намагається реалізувати себе в житті повною мірою: «іде вперед» до мети, не боїться помилок, переборює труднощі й бере на себе усю відповідальність за все, що з нею відбувається.  Домінування мотиву ухиляння від невдачі визначає в поведінці людини такі особливості, як страх помилки, острах через це розкрити свій потенціал особистості та здібностей, відхід від відповідальності, ухиляння від труднощів і т. п. Такі люди живуть під девізом «Головне бути не першим, а головне бути не останнім». Вирішальну роль у формуванні того чи іншого мотиву в людині відіграють поведінка та ставлення матері до дитини.

28.Становлення  самосвідомості підлітка  Становлення самосвідомості в цей період визначає певне соціальне зростання по відношенню до визначення нової "внутрішньої позиції", в основі якої лежить прагнення бути відповідальним за себе, свої особистісні якості, свої погляди і здатність самостійно відстоювати власні переконання. Підліток сензитивний до свого духовного зростання, а тому він починає інтенсивно просуватися в розвитку всіх ланок самосвідомості. Самосвідомість у цьому віці вже включає в себе всі компоненти самосвідомості дорослої людини. Інша річ, якого рівня вони досягають у своєму розвитку в підлітка і які з них займають центральне місце у структурі його особистості. Так, беручи до уваги позиції найбільш відомих дослідників підліткового віку, слід зазначити, що ще на початку цього століття Е. Шпрангер визначив такі новоутворення як: відкриття "Я", виникнення рефлексії та усвідомлення своєї індивідуальності. Відповідно за Л.С. Виготським домінуючими є два новоутворення — це розвиток рефлексії і на її основі — самосвідомості. Фундаментальним досягненням особистості в перехідний період за Ж. Піаже є децентрація, тобто можливість розглядати світ з точки зору того, як його можна змінити. Ряд психологів (А. Геззел, К. Левін, Е. Еріксон, П. Блос) до психосоціальних новоутворень у даному періоді відносять пубертатний розвиток, перетворення соціалізації, становлення ідентичності. Л.І. Божович надавала особливої значущості розвитку мотиваційної сфери. За її позицією, головним новоутворенням середнього шкільного віку є мотив досягнення певного положення (статусу) в групі однолітків. Д.Б. Ельконін відзначав, що центральне новоутворення підліткового віку — це прагнення бути і вважатися дорослим. Більшість українських психологів (Г.С. Костюк, М.И. Боришевський, О.А. Проскура, О. Кононко) схиляються до думки, що саме почуття дорослості виступає специфічним новоутворенням самосвідомості підлітка, стрижневою особливістю його особистості — "її структурним центром". Серед багатьох особистісних утворень, притаманних підлітку, особливої уваги заслуговує "почуття дорослості", як особливої форми самосвід.                            Почуття дорослості виникає на основі розвитку особистісної рефлексії. Підліток завдяки останній прагне осмислити і переосмислити свої домагання на визнання; визначитися у соціальному просторі — осмислити свої права і обов'язки: переосмислити для себе ретроспективу власного життєвого досвіду, проаналізувати значущість реального -— "тут і тепер", заглянути в особисте майбутнє. Він зацікавлено рефлексує на себе та інших, співвідносячи притаманні йому особливості з проявами однолітків і дорослих.Отже, почуття дорослості — це ставлення підлітка до себе як до дорослого, уявлення себе якоюсь мірою дорослою людиною. У зв'язку з цим, у підлітка виникає внутрішнє прагнення (яке в нього постійно закріплюється) — якомога швидше ствердитися у світі дорослих. Це прагнення створює для нього виключно нову внутрішню, суб'єктивну ситуацію особистісного розвитку. Суб'єктивна сторона почуття дорослості підлітка визначається на основі рефлексивного аналізу самого себе. Когнітивна виявляється у суб'єктивному визначенні підлітком особистісних рис, вчинків, поведінки, міжособистісних взаємодій. Когнітивне ставлення до себе — це оцінка багатств внутрішнього світу, якими є власні думки, уявлення, фантазії, вольові якості, а також те, як вони співвідносяться з світом дорослих. Емоційний бік пов'язаний з оформленням емоцій, переживань, що спрямовані на самого себе. Одночасно з внутрішніми, суб'єктивними проявами у підлітків виникають і зовнішні, об'єктивні особливості проявів даного почуття. Нова позиція просуває підлітка по шляху оволодіння всіма доступними для нього зовнішніми формами і атрибутами дорослого життя. Підлітки копіюють поведінку дорослих, які мають найбільший авторитет в їхньому колі. Сюди входять мода, умови відпочинку, манера поведінки. Неважко помітити, як хлопчик, що не так давно вільно рухався, почав ходити перевальцем, засунувши руки глибоко в кишені і спльовуючи через плече. У нього можуть з'явитися цигарки і обов'язково —1 нові висловлювання. Дівчатка починають запопадливо ставитися до одягу, зачісок, косметики, прикрас. Наслідування зовнішніх атрибутів дорослих не обмежується одягом і манерами. Запозичення "дорослості" йде і по лінії розваг і романтичних взаємин. Незалежно від змісту цих взаємин, копіюються "дорослі" форми: побачення, записки, прогулянки в ліс, поїздки за місто, дискотеки і т. ін.

30.Взаємовідносини  у підлітковому віці.       Спілкування з однолітками протилежної статі. Любов.  
Спілкування - це така взаємодія між людьми, в процесі якого розвиваються, виявляються і формуються їх міжособистісні відносини.  
З'являється в підлітковому віці почуття дорослості штовхає підлітка до того, що б, освоїти нові для себе «дорослі» види взаємин. Цьому природно, сприяють тілесне бурхливий розвиток і, отже, ідентифікація підлітка з дорослими.  
Зазначені фактори суттєво впливають на зміни відносин між хлопчиками і дівчатками: вони починають проявляти інтерес один до одного як до представника іншої статі.  
Тепер по - новому, сприймається і розуміється об'єкт уваги, відповідно повинне перебудовуватися і спілкування з ним. У зв'язку з цим підлітку стає особливо важливо, як ставляться до нього інші. З цим, перш за все пов'язується власна зовнішність: якою мірою особа, зачіска, фігура, манера тримати себе і ін відповідають статевої ідентифікації: «Я як чоловік», «Я як жінка». Особливе значення в цьому ж зв'язку надається особистої привабливості - це має першорядне значення в очах однолітків. Особливо важко переживаються зростання, худорба, повнота та ін  
Виникає інтерес до іншої статі у молодших підлітків проявляється на початку в неадекватних формах. Так для хлопчиків характерні такі форми звернення на себе уваги, як «задирання», приставання і навіть хворобливі дії. Дівчатка зазвичай усвідомлюють причини, таких дій і серйозно не ображаються, у свою чергу, демонструючи, що не помічають, ігнорують хлопчиків. У цілому хлопчики також інтуїтивним увагою ставляться до цих проявам дівчаток.  
Пізніше ставлення ускладнюються. Зникає безпосередність у спілкуванні. Часто це виражається або в демонстрації байдужого ставлення до іншої статі, або в соромливості при спілкуванні. У той же час отроки відчувають почуття напруги від смутного почуття закоханості до представників протилежної статі. Настає етап, коли інтерес до іншої статі ще більш посилюється, проте зовні у взаєминах хлопчиків і дівчаток виникає велика ізольованість. На цьому тлі проявляється інтерес до встановлюються відносини, до того, хто кому подобається. У дівчаток цей інтерес зазвичай виникає раніше, ніж у хлопчиків: про власні симпатії таємниче повідомляється єдиній подрузі, але часто групі ровесниць. У старших підлітків спілкування між хлопчиками і дівчатками стає більш відкритим: у коло спілкування включаються підлітки обох статей, може бути інтенсивною, як правило, їй надається дуже велике значення. Відсутність взаємності іноді стає причиною сильних негативних емоцій.  
Інтерес юнака до однолітків протилежної статі веде до збільшення можливості виділяти і оцінювати переживання і вчинки іншого, до розвитку рефлексії та здатності до ідентифікації. Початковий інтерес до іншого, прагнення до розуміння однолітка дають початок розвитку сприйняття людей взагалі. Поступове збільшення виділяються в інших особистісних якостей і переживань, здатність до їх оцінки підвищують можливість оцінити самого себе. Безпосередньою причиною для оцінки своїх переживань може бути спілкування з привабливим для себе однолітком протилежної статі.   Спілкування з однолітками. Дружба.  
Особливо інтенсивний розвиток спілкування дітей зі своїми однолітками отримує в підлітковому віці.  
У підлітковому віці як добре відомо, спілкування з однолітками набуває абсолютно виняткову значимість. У відносинах вихідного вікового рівності підлітки відпрацьовують способи взаємовідносин, проходять особливу школу соціальних відносин.  
У відносинах з однолітками підліток прагне реалізувати свою особистість, визначити свої можливості у спілкуванні. Успіхи в середовищі однолітків у підлітковому віці цінуються понад усе. Однак тут пильно контролюється те, як кожен відстоює свою честь, як здійснюються відносини з точки зору рівності і свободи кожного. Тут високо цінуються вірність, чесність і караються зрада, зрада, порушення даного слова, егоїзм, жадібність і т. п.  
Відокремлені групи однолітків у підлітковому віці стають більш стійкими, відносини в них між дітьми починають підкоряться більш строгими правилами. Подібність інтересів і проблем, які хвилюють підлітків, можливість відкрито їх обговорювати, не побоюючись бути осміяними і перебуваючи в рівних відносинах з товаришами, ось що робить атмосферу в таких групах більш привабливою для дітей, ніж спільноти дорослих людей.  
Старшому підлітку не сидиться вдома, він рветься до товаришів, проявляючи явне прагнення жити груповий життям. Це - характерна риса дітей саме підліткового віку, причому вона проявляється в них незалежно від ступеня розвиненості спеціальної потреби в спілкуванні-аффілатівной потреби. Неблагополучні особисті взаємини з товаришами сприймаються і переживаються підлітками дуже важко, і в цьому ми можемо переконатися, знайомлячись з акцентуацією характеру, властивими підліткам. Багатьма дітьми цього віку розрив особистих відносин з товаришами сприймається як персональна драма.  
Для того що б завоювати друзів, привернути до себе увагу товаришів, підліток намагається зробити все можливе, іноді заради цього він йде на пряме порушення сформованих соціальних норм, на відкритий конфлікт з дорослими.  
На першому місці у відносинах підлітків стоять товаріщіскіе відносини. Атмосфера таких відносин базується на "кодексі товариства», який включає в себе повагу особистісного гідності іншої людини, рівність, вірність, чесність, порядність, готовність прийти на допомогу. Особливо в підліткових групах засуджується егоїстичність, жадібність, порушення слова, зрада товариша, зазнайство, прагнення командувати, небажання рахуватися з думкою товаришів.  
У групах підлітків зазвичай встановлюються відносини лідерства. Особисте увага з боку лідера особливо цінно для підлітка, який не перебуває у центрі уваги однолітків. Особистою дружбою з лідером він завжди особливо дорожить і в що б те не стало прагне її завоювати.  
Гендерний підхід у вихованні є досить новим, так як, на думку деяких фахівців, сучасна педагогіка є «безстатевої». Підтвердженням цього факту служить не тільки шкільна і вузівська практика, але і спрямованість науково-педагогічних досліджень, серед яких значне місце займають дослідження жіночої психології, специфіки виховання дівчаток у дошкільних та шкільних освітніх установах, при практично повній відсутності досліджень психології хлопчика, юнаки, чоловіки. 
Гендерний підхід у вихованні має суттєве значення як на інституціональному рівні (родина, дошкільні установи, школа, вуз, установи додаткової освіти), так і на індивідуально-особистісному рівні. 
Фемінізації російської освіти має наслідком гендерну деформацію вихованця. Так, наприклад, дівчатка, які навчаються в загальноосвітній сфері, схильні тотальному жіночого виховання, що, за відсутності чоловічого педагогічного впливу формує у них спотворене сприйняття чоловічої психології, не сприяє виробленню навичок стратегічного і тактичного взаємодії з чоловічою статтю, а сприяє, навпаки, засвоєнню найгірших зразків поведінки хлопчиків-підлітків. 
З іншого боку, хлопчики, що виховуються в фемінізованої середовищі, піддаються тотальному жіночого впливу, що призводить не тільки до засвоєння ними зразків жіночої поведінки як суб'єктно-особистісного поведінки, до вироблення елементів жіночого світосприйняття, але й до відсутності гідних зразків чоловічої поведінки відповідно до своєї статеворольової приналежністю.