Шляхи підвищення ефективності проц виховання

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 12 Апреля 2014 в 18:14, курсовая работа

Описание работы

Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») звертає увагу на динамізм, притаманний сучасній цивілізації, зростання соціальної ролі особистості, гуманізацію та демократизацію суспільства, інтелектуалізацію праці, швидку зміну техніки і технологій в усьому світі, акцентує увагу на створенні таких умов, за яких народ України став би нацією, яка навчається. Це оновлена освіта, адже працювати, використовуючи тільки традиційні методики навчання, вже не можливо. Пріоритет в Концепції освіти України надано гуманістичним цінностям. Авторитарно-дисциплінарні моделі навчання змінюються на особистісно орієнтовані, суттєвими ознаками яких є навчання і виховання особистості на засадах індивідуалізації

Содержание работы

ВСТУП
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Поняття “процес виховання” в науковій літературі
1.2. Структура процесу виховання
1.3. Методи та прийоми підвищення ефективності виховання учнів
1.4. Шляхи підвищення ефективності процесу виховання
1.5 Методичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних закладах
РОЗДІЛ II. СТВОРЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЕКТУ ЗА ПРОГРАМОЮ « INTEL. НАВЧАННЯ ДЛЯ МАЙБУТНЬГО»
Висновки……………………………………………………………….
Список використаноїлітератури…

Скачать архив (136.18 Кб) Сколько стоит заказать работу?

Файлы: 1 файл

Готовая курсовая.docx

— 139.69 Кб (Скачать файл)

6. Своєчасне здійснення виховних заходів, акцентування уваги на профілактиці негативних явищ в учнівському середовищі. Нерідко деякі виховні заходи проводять лише після того, як у школі стався неприємний випадок. Але, як відомо, виховання повинне бути профілактичним, запобігати негативним явищам.

7. Використання різноманітних форм і методів виховного впливу, які б відповідали віку учнів, спонукали їх до активності, ініціативи й самостійності в підготовці та проведенні виховних заходів.

8. Підвищення емоційності виховних заходів. Ця вимога ґрунтується на твердженні психологів, що знання засвоюються швидше і стають поглядами й переконаннями за небайдужості до них учня, емоційного переживання у процесі їх засвоєння.

9. Створення умов для розвитку самостійності та ініціативи учнів, їх самоврядування, самоосвіти та самовиховання.

10. Подолання авторитарного стилю у ставленні педагогів до учнів. Підготовка учнів до життя в демократичному суспільстві потребує відмови від командного стилю у взаємодії з ними. Школа має бути взірцем демократизації українського суспільства, а учні за період перебування в ній повинні набути досвіду відносин на демократичних засадах.

Особливу увагу школа повинна приділити подоланню атеїзму, звички терпіти національне приниження, зневажливого ставлення до власної культури та мови, а також лихослів'я, злодійства, алкоголізму, хабарництва, апатії та байдужості, взаємної підозрілості, некерованості сексуальних потягів та ін.

Педагогічна практика виробила різноманітні «форми виховної роботи». Форми виховної роботи — це варіанти організації виховного процесу, композиційна побудова виховної справи. У психолого-педагогічиій літературі поняття «виховний захід» використовується для позначення різних видів і форм виховної роботи. Однак учені відзначають невідповідність означеного поняття фактичному смислу виховної роботи, адже «захід передбачає фрагментарність». Систематичність, комплексність, послідовність, безперервність виховання точніше передає поняття «виховна справа», якому останнім часом надають перевагу теоретики і практики.

Виховна справа — це вид (форма) організації і здійснення конкретної діяльності з метою виховання. Головна особливість виховної справи — необхідність, корисність, здійсненність. Виховні справи мають колективний і творчий характер. Зазвичай виховні справи організовують у вільний від навчальних занять час, тобто у години дозвілля. У цікавих, змістовних, захопливих виховних справах діти беруть участь добровільно. Враховуючи, що дозвіллєва діяльність за своїм змістом мас бути соціально значущою, тобто сприяти всебічному розвитку особистості (а такою є вся діяльність, що пронизує позакласні виховні справи), то всі виховні справи, організовані у години дозвілля, є формами, в яких виявляється дозвіллєва діяльність школярів. Отже, кожна форма дозвіллєвої діяльності має бути виховною справою. Якщо розглядати виховні справи як уособлені системні утворення, можна виділити їх узагальнену структуру:

- цілепокладання, планування;

- організація і підготовка;

- безпосереднє здійснення справи;

- аналіз досягнутих результатів.

Різноманітність форм позакласної виховної роботи постійно поповнюється новими формами, що відповідають умовам шкільного життя, яке постійно змінюється. Часто основи їх змісту і методики черпаються з популярних ігор телевізійних передач (КВК, «Брейн-ринг», «Що? Де? Коли?», «Поле чудес», «Відгадай мелодію», «Поклик джунглів», «Чудова сімка», «Розумниці і розумники» тощо). Значний вклад у розробку нових форм виховної роботи зроблено 1. П. Івановим (80-ті роки XX ст.) та Н. Є. Щурковою (90-ті роки XX ст.).

Усю багатоманітність форм виховної роботи з учнями поділяють на три групи — залежно від основного завдання, яке реалізується у процесі використання тієї чи іншої форми:

1) форми управління і самоуправління шкільним життям (збори, лінійки, мітинги, години класних керівників, засідання представницьких органів учнівського самоврядування, стінна преса тощо);

2) пізнавальні форми (екскурсії, походи, фестивалі, усні журнали, інформації, газети, тематичні вечори, студії, секції, виставки тощо);

3) розважальні форми (ранки й вечори, свята, ігрові програми тощо).
Кожна форма, яка використовується у педагогічному процесі, допомагає реалізовувати не одне виховне завдання. Наприклад, форми управління шкільним життям вирішують не лише завдання організації діяльності учнівського колективу, а й завдання просвіти школярів (насамперед — у питаннях менеджменту) і вироблення у них управлінських навичок. З цією метою педагоги використовують у ролі організаторів цих форм роботи не тільки здібних учнів, а й тих, хто спочатку не виявляє організаторських здібностей. У цьому, зокрема, полягає смисл регулярної зміни органів учнівського самоврядування, залучення до управлінської діяльності у різних сферах шкільного життя якомога більшої кількості учнів.

Розважальні форми роботи не можуть і не повинні виконувати тільки розважалигу функцію: вони будуть розважати по-справжньому тільки тоді, коли вноситимуть у свідомість і почуття дітей уявлення та знання про щось раніше невідоме і впевненість у власній значущості в системі міжособистісних взаємин. Л щоб забезпечити це, потрібно добре продумати організацію справи, залучити до її організації та проведення мак-симальїгу кількість учасників (в оптимальному випадку — всі учасники повинні почувати себе відповідальними оріанізаторами форми роботи, яка проводиться), зробити так, щоб вихованці добре відпочили.

Огжке, розважальні форми виховання (якщо вони правильно педагогічно продумані, підготовлені і проведені) сприяють інтелектуальному і духовному розвитку школярів, зміцненню їхнього здоров'я.

На сучасному етапі увага педагогів акцентується на особистості, індивідуальності. Поняття «особистісно орієнтоване виховання», «навчання, центроване на учня» тощо наповнюються практичним організаційно-педагогічним і психологічним змістом: діагностикою рівня інтелектуального, фізичного й емоційно-морального розвитку, розробкою стратегії і тактики (технології) індивідуального темпу засвоєння змісту освіти і формування певних рис характеру. У зв'язку з цим нового, глибшого смислу набуває класифікація форм здійснення позакласної виховної роботи залежно від кількості учасників тієї чи іншої виховної справи. Індивідуальні, групові і масові форми організації педагогічного процесу у своєму поєднанні забезпечують, з одного боку, оптимальне врахування особливостей вихованця й організацію діяльності та взаємин кожного відповідно до притаманних йому можливостей, а з іншого — адаптацію всіх до соціальних умов неминучої співпраці з індивідами широкого спектру ідеологій, національностей, професій, способу життя, темпераменту, характеру тощо.

Якщо у навчанні діяльність із розвитку інтелекту за своєю суттю є індивідуальною, то у виховній роботі сама технологія виражається у взаємодії індивіда з іншим чи (що трапляється частіше) з іншими, не у всьому схожими, а нерідко і багато в чому несхожими суб'єктами виховного процесу. Сутність виховання як процесу найбільшою мірою виражається в діяльності, у взаємодії з іншими людьми, в якій формуються ставлення індивіда до його оточення. Саме у зв'язку з цим класифікація форм виховної роботи за кількістю учасників цього процесу є більш актуальною, ніж у навчанні.

Однак це не означає, що засоби і методи перестають відігравати свою суттєву роль.

Залежно від цієї ознаки форми виховної роботи поділяють на три групи:
1) словесні (збори, мітинги, інформації, бесіди, диспути, дебати тощо), у холі яких використовуються словесні методи і види спілкування;
2) наочні (виставки, музеї, екскурсії, стенди, колажі та інші форми наочної агітації), які орієнтовані на використання наочних методів — зорового сприйняття вихованцями зразків взаємин, дій тощо;
3) практичні (чергування, шефська і благодійна діяльність, збір та оформлення експонатів для музеїв, виставок, виготовлення стендів конкурсах тощо), основу яких становлять практичні дії вихованців, які змінюють об'єкти їхньої діяльності.

Чим відрізняється ця класифікація форм виховної роботи від класифікації методів?

Відмінність полягає в тому, що коли класифікують методи за джерелом знань, то розглядають окремі методи як самостійні шляхи вирішення дидактичного завдання. Наприклад, пояснення — самостійний метод і може бути використаний незалежно від інших. А будь-яка словесна форма виховної роботи не обмежується одним методом. Під час проведенім зборів можуть і пояснювати, і розповідати, і дискутувати. Практичні форми роботи також передбачають не лише виконання вправ чи графічних робіт, а завжди мається на увазі використання кількох (багатьох) методів у певному поєднанні (як і не одного, а кількох виді~ діяльності). У цьому полягає суть поліморфності форми педагогічного процесу.

Джерела поліморфності форми — у багатоплановості окремого педагогічного завдання, у тривалості його вирішення, що не обмежується часом взаємодії виховатеял з вихованцем, у тісному взаємозв'язку педагогічних завдань, у динамічності і недискретності педагогічного процесу. Все це можна «подолати», багатоманітну сукупність завдань можна вирішити лише завдяки використанню форми, а не завдяки використанню якогось метода, навіть досконалого, правильно підібраного тощо. Для виховної роботи це є характерним ще більшою мірою, аніж для навчальної: у навчанні за результатами використання одного методу може бути створено ілюзію вирішення педагогічного завдання у вигляді засвоєння певної суми знань, формування певного уміння. Однак педагогічне завдання, що вирішується у навчанні, не обмежується знаннями і вміннями. Істотними її складовими є формування взаємин, різнобічний розвиток учня-вихованця. А це може бути забезпечено лише певним поєднанням засобів і методів їх застосування, тобто у рамках форми, яка відповідає всьому змісту завдання в таблиці 1.2

Основні шляхи виховання

Табл 1.2

Шляхи виховання	Основний зміст
Громадянське виховання	формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною та захищеною. Покликане воно виховувати у молодої людини високі моральні ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потреби у служінні їй. Відомо, що основні риси громадянина формуються в молодому віці, під впливом загальнонародних, національних цінностей, у взаємодії особистості із суспільством, яке на кожному етапі представляють сім'я, школа, різноманітні колективи. Орієнтоване на формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, людини зі шляхетними особистісними якостями і рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток. В Україні воно зумовлене завданням державотворення на засадах гуманізму, демократії, соціальної справедливості. Одним із критеріїв і результатів громадянського виховання є громадянськість особистості, яку складають моральна, політична та правова культура, почуття власної гідності, внутрішньої свободи і водночас вболівання за суспільні ідеали, за пріоритети держави, благо свого народу і його дружні взаємини у світовому співтоваристві.
Розумове виховання	діяльність вихователя, спрямована на розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової праці. Розумове виховання відбувається у процесі засвоєння знань і не зводиться до нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісне їх поглиблення є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання стають особистими переконаннями, духовним багатством людини. У процесі навчання та виховання реалізується головна мета розумового формування особистості учня — розумовий розвиток.
Моральне виховання	виховна діяльність школи, сім'ї з формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки. Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Серед таких норм — гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільної людини з високорозвиненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншої людини. Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот. Моральне виховання характеризують поняття: мораль, моральний ідеал, моральний кодекс, моральні норми, моральні переконання, почуття та якості.
Екологічне виховання	Екологічна криза, що виникла через непродумане господарювання людини, змушує змінити своє ставлення до довкілля. Цій меті покликана служити система екологічного виховання, яка є окремим напрямом педагогічної теорії та практики. Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини культури, взаємодії з природою. Завдання екологічного виховання полягає в нагромадженні, систематизації, використанні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажання берегти і примножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі. Зміст його полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Ці уміння учні набувають на уроках та в позаурочній діяльності. Водночас естетична краса природи сприяє формуванню почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності, запобігання нанесенню збитків природі.
Статеве виховання	процес засвоєння підростаючим поколінням знань про взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної статі нормами моралі. Воно полягає у формуванні духовності, високих моральних якостей в юнаків і дівчат, норм поведінки, відповідальності за свої вчинки, культури дружби, кохання, інтимних почуттів. Статеве виховання слід гармонійно пов'язувати із загальним психологічним розвитком дитини з раннього віку. Однак більшість батьків, вихователів або ігнорують цей аспект виховання, або навмисне намагаються уникати розмов на інтимні теми з дітьми. Особливо інтенсивно виховну роботу потрібно проводити в підлітковому віці, коли дівчата статево дозрівають скоріше, що породжує розрив у взаєминах хлопців і дівчат, який може позначитись на їх подальшому ставленні до протилежної статі. Акселерація прискорила психосоціальний розвиток, а раннє формування статевої зрілості означає і раннє пробудження сексуальних інтересів, еротичних переживань. Підліткова сексуальність має свої особливості: інтенсивність статевого потягу; ранній початок статевого життя; сексуальна активність має характер експериментування, відрізняється ігноруванням небезпеки; невідповідність необмеженої еротичної фантазії та обмежених можливостей її реалізації; сексуальність ізольована від почуття любові.
Правове виховання	виховна діяльність сім'ї, школи, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та правомірної поведінки дітей. Потреба широкого правового виховання молоді зумовлена зростанням творчої, організуючої, координуючої ролі права в соціальному, політичному й економічному розвитку суспільства. Правове виховання покликане забезпечити формування у молоді високої правової культури, яка передбачає глибокі правові знання і прагнення поглиблювати їх, свідоме ставлення до прав та обов'язків, повагу до законів і правил людського співжиття, готовність дотримуватися і сумлінно виконувати їх. Висока правова культура громадян є однією з базових засад утвердження громадянського суспільства і правової держави, реалізації демократичних свобод. Ще римський політичний діяч Марк Тулій Ціцерон (106—43 pp. до н.е.) стверджував: “Треба бути рабом закону, аби залишитися вільним”. Правове виховання має свої завдання: — надання учням знань про закони Держави, підвищення їх юридичної обізнаності, інформування з актуальних питань права; — виховання поваги до держави і права; — вироблення умінь і навичок правової поведінки; — виховання нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, спонукання до посильної участі в боротьбі з негативними явищами в житті; — подолання в правовій свідомості хибних уявлень, негативних навичок і звичок поведінки.
Трудове виховання	Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психічного розвитку особистості. “Праця, як ми її розуміємо, є така вільна і погоджена з християнською моральністю діяльність людини, на яку вона наважується з безумовної необхідності її для досягнення тієї чи іншої істинно людської мети в житті, — писав видатний російський педагог Костянтин Ушинський (1823— 1871). — Саме виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя”. Трудове виховання — виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності. Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, самоутвердження і взаємодії людини в суспільстві та природному середовищі. Воно покликане забезпечити: — психологічну готовність особистості до праці (бажання сумлінно та відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як обов'язку і духовної потреби, бережливість щодо результатів праці та повага до людей праці, творче ставлення до трудової діяльності); — підготовка до праці (наявність загальноосвітніх і політехнічних знань, загальних основ виробничої діяльності, вироблення умінь і навичок, необхідних для трудової діяльності, підготовка до свідомого вибору професії). Трудове виховання ґрунтується на принципах: — єдності трудового виховання і загального розвитку особистості (морального, інтелектуального, естетичного, фізичного); — виявлення і розвитку індивідуальності в праці; — високої моральності праці, її суспільно корисної спрямованості; — залучення дитини до різноманітних видів продуктивної праці; — постійності, безперервності, посильності праці; — наявності елементів продуктивної діяльності дорослих у дитячій праці; — творчого характеру праці; — єдності праці та багатогранності життя.
Естетичне виховання	Гармонійний, всебічний розвиток особистості неможливий без її естетичної вихованості. Естетичне виховання — педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за запонами краси. “Краса, — могутній засіб виховання чутливості душі, — писав видатний український педагог Василь Сухомлинський (1918—1970). — Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса — це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі, вона виправляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса — це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе ”. Метою естетичного виховання є високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності. Естетична культура — сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу. Її рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах. Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, почуття, судження, смаки, ідеали і виражається в естетичних поглядах та мистецькій творчості.
Фізичне виховання	- система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь. Його завданням є створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я, отримання знань про особливості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних можливостей. До основних засобів фізичного виховання в школі належать: - теоретичні відомості (гігієна загальна і фізичних вправ, відомості, необхідні для самостійних занять фізичними вправами); заняття гімнастикою (вправи, що сприяють загальному фізичному розвитку школярів: загальнорозвиваючі, вправи на формування правильної постави, акробатичні, танцювальні вправи, вправи на розвиток рівноваги, опорні стрибки); — заняття з легкої атлетики (різні види бігу, стрибки в довжину й висоту, метання на дальність); — рухливі ігри (розвиток в учнів кмітливості, спритності, швидкості дій, виховання дисциплінованості); — спортивні ігри (баскетбол, волейбол, ручний м'яч, футбол); — лижна, кросова, ковзанярська підготовка, плавання.

Педагогічні умови виховання – адекватне відображення об'єктивної (тобто незалежної від волі суб'єкта) дійсності виховного процесу, що характеризується загальними стійкими властивостями при будь-яких конкретних обставинах. Визначити закономірність - означає з'ясувати основу ідеального плану педагогічної діяльності, отримати загальні регулятори виховної практики.

Виявити і точно сформулювати об'єктивні закономірності в галузі виховання надзвичайно складно, оскільки, по-перше, тут все індивідуальне, конкретне, персоналізоване і ніяк не піддається узагальненню, а по-друге, закономірності соціологічні, психологічні, соціально-етичні і філософські закривають власне педагогічні об'єктивні явища і навіть створюють невірну думку про відсутність педагогічних закономірностей.

П.Підкасистий [25,с.403 - 415] виділяє такі закономірності виховання (хоча їх можна вважати й умовами, дотримання яких сприяє підвищенню ефективності виховного процесу):

1-а умова. Виховання дитини як формування в структурі її особистості соціально-психологічних новоутворень, здійснюється тільки завдяки активності самої дитини. Міра її зусиль повинна відповідати мірі можливостей. Вона може лише те, що може в даний момент свого розвитку, однак у процесі активної діяльності збагачуються фізичні й духовні надбання, які дозволяють підвищити міру зусиль дитини. З огляду на це, виховний процес постає як неперервний рух вперед, потребуючи при цьому все нових і нових зусиль.

Будь-яке виховне завдання розв'язується шляхом ініціювання активності: фізичний розвиток – за допомогою фізичних вправ; моральний – через постійну орієнтацію на іншу людину; інтелектуальний – через розумову активність, розв'язання інтелектуальних проблем; і любов, і краса також формуються в процесі активної взаємодії з красою.

Необхідна висока напруга всіх фізичних і духовних сил дитини. Сутність найвидатнішого таланту – в праці, в зусиллі, в напрузі, в напруженому переборюванні людини самої себе і в цьому переборюванні потяг себе до свободи.

Як не дивно, але цю закономірність найкраще розуміють діти, які люблять "суворих" учителів, тих, що висувають перед ними високі вимоги і тим самим сприяють інтенсивному розвитку особистостей.

Информация о работе Шляхи підвищення ефективності проц виховання