Єлизавета Водовозова. Життя та творчість

ЗМІСТ

 

ВСТУП	3
1. ЄЛИЗАВЕТА МИКОЛАЇВНА  ВОДОВОЗОВА ТА ЇЇ ВНЕСКИ У  ПЕДАГОГІКУ	4
2. ПОГЛЯДИ Є. М. ВОДОВОЗОВОЇ  НА РОЛЬ ПРИРОДИ У ВИХОВАНІ  ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ	11
ВИСНОВОК	14
ЛІТЕРАТУРА	16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Класики російської педагогіки 60-х років XIX ст. приділяли велику увагу розробці питань початкового навчання дітей і тісно пов'язаної з ним теорії дошкільного виховання. При цьому вони спиралися на досягнення російської та західноєвропейської педагогічної думки, керувалися вимогами свого часу, свого народу.

Загальновизнаної  була думка, що в дошкільному віці закладаються основи розвитку особистості  людини, і що необхідно всіляке  посилення свідомого, цілеспрямованого управління вихованням маленьких дітей  з боку дорослих.

Дуже важливим було те, що класики російської педагогіки розглядали виховання дітей з раннього віку і до зрілості як єдиний процес і розробляли методичні вказівки про те, як треба здійснювати єдність виховно-освітньої роботи з дітьми дошкільного та шкільного віку.

В умовах буржуазно-монархічної Росії революційні демократи 60-х років XIX ст. великі надії у вихованні дітей дошкільного віку, в дусі ідей революційного демократизму, покладали на родину. Повне і найбільш послідовне здійснення ідей суспільного дошкільного виховання дітей вони зв'язували з революційним перетворенням суспільного ладу Росії, зі створенням нового суспільства, де жінка буде рівноправна з чоловіком, а виховання дітей буде організовано на наукових основах.

Основи теорії дошкільного виховання в Росії  були закладені найбільшими російськими педагогами 60-х років XIX в. Зміст і методи роботи дитячих садів докладно розроблялися видатними діячами дошкільного виховання, що належали до прогресивного демократичного напрямку — А. С. Симонович, Є. М. Водовозової, Є. І. Конради та ін. Своєю творчою педагогічною діяльністю, як теоретичною так і практичною, вони сприяли процесу виділення дошкільної педагогіки із загальної педагогіки й оформленню її в самостійну педагогічну науку.

 

1. ЄЛИЗАВЕТА  МИКОЛАЇВНА ВОДОВОЗОВА ТА ЇЇ  ВНЕСКИ У ПЕДАГОГІКУ

 

Єлизавета Миколаївна Водовозова (1844—1923), учениця і послідовниця К. Д. Ушинського, внесла значний вклад у теорію дошкільного виховання, головним чином сімейного. Вона була відомою дитячою письменницею, створила чудові для свого часу нариси і розповіді про природу, про життя народів Росії і західноєвропейських держав.

Є. М. Водовозова — автор  цікавих мемуарів, в яких знайшли  яскраве висвітлення побут середнього дворянства, кріпосницька система виховання, що існувала в Росії в 40—50-х роках XIX ст., обстановка життя і виховання “шляхетних” дівиць у Смольному інституті та ін.

На формування поглядів Є. М. Водовозової вплинув К. Д. Ушинський, що був під час її навчання в  Смольному інституті інспектором  класів, а також запрошені їм молоді вчителі, зокрема її майбутній чоловік, друг К. Д. Ушинського — Василь Іванович Водовозов (1825—1880), відомий талановитий методист російської мови і літератури. Закінчивши Смольний інститут, Є. М. Водовозова вирішила йти по шляху свого вчителя і стати педагогом.

Є. М. Водовозова допомагала чоловіку в організації у Петербурзі недільної школи, давала приватні уроки, брала участь у засіданнях Петербурзьких педагогічних зборів.

У 1863 р. Є. М. Водовозова написала статті з приводу роману Н. Г. Чернишевського “Що робити?” за назвою “Що жінці заважає бути самостоятельною?”. Ця стаття була голосом російської жінки, яка шукала шлях “духовного звільнення від фортечного гніта, забобонів, марновірств, яка бажала вступити на шлях суспільного служіння.

за окремими роками (1—4 роки, 4—6 років, 6—8 років); четверта - являла собою огляд “найбільш розвиваючих дитячих іграшок”, у книзі був додаток (таблиці ручних занять, пісні з нотами). У наступні видання Водовозова включала нові розділи, у яких вона висвітлювала і критикувала систему Наприкінці 60-х років XIX в. Є. М. і В. І. Водовозови почали закордонну поїздку для вивчення досвіду дитячих садів, шкіл, а також сімейного виховання. У 1871 р. Є. М. Водовозова видала свою головну працю по дошкільній педагогіці “Розумове і моральне виховання дітей від першого прояву свідомості до шкільного віку”, яка одержала у той час високу оцінку в опублікуванні. Книга призначалася для вихователів і матерів та складалася з наступних частин: у першій висвітлювалися принципові питання морального і розумового виховання (гл. I-IV); у другій розкривалася значення системи Фребеля, його ігор і занять (гл. V); у третій - зміст і методика виховання дітей Монтессори і теорію “вільного виховання” (7-і видання вийшло в 1913 р.).

Головна мета виховання, писала Є. М. Водовозова,— це “виховувати людину — майбутнього суспільного діяча і громадянина своєї батьківщини, перейнятого ідеєю людства”.

Слідом за своїм вчителем вона вважала, що вихователь, виховання  і навчання відіграють ведучу роль у всебічному розвитку дитини, найдійовішим образом впливають на розвиток усіх його задатків, фізичних, розумових сил та здібностей. Є. М. Водовозова затверджувала, що правильно організоване виховання є найбільш плідним фактором “Якщо останнє осмислено, засновано не тільки на педагогічному такті, але і на серйозних наукових даних, то воно дає набагато більш плідні, вірні і точні результати, чим те виховання, що дає людині природа й обставини”. Звідси задача батьків і вихователів — вивчати не тільки індивідуальні особливості дітей у процесі виховання і навчання, але і науку про виховання, регулювати вплив зовнішнього середовища і створювати обстановку, необхідну для виховання.

Є. М. Водовозова жадала від вихователів і батьків прояву гуманного відношення до дітей. Виховання дитини — жива, творча справа; без педагогічних знань, без самовиховання, без любові до дітей - воно буде малоуспішним, затверджувала вона.

Розвиток дітей дошкільного  віку повинно бути всебічним: “Фізичне, моральне і розумове виховання завжди повинно йти рука об руку і допомагати один одному в досягненні можливо повних усебічних виховних результатів”.

Виховання, вказувала Є. М. Водовозова, повинне починатися з колиски. “Усі наші невдачі у вихованні походять від того, що воно починається тільки зі шкільної лави, коли характер вже склався, а розум, що звик до бездіяльності, прийняв відомий напрямок”, писала вона і доводила, що зневага до виховання і підготовчого навчання дітей у дошкільному віці спричиняє, особливо в перші роки навчання, страждання школярів, приносить багато засмучень і нових турбот батькам.

Є. М. Водовозова рекомендувала починати “розумову підготовку дітей до шкільного навчання вже в дошкільні роки. Ця підготовка повинна полягати в правильній організації життя дітей, своєчасному розвитку їх сил і здібностей, у пробудженні в них інтересу до навчання. Необхідно запропонувати дитині розумову діяльність, що відповідає його віку, яка б усебічно розвивала його почуття”. Є. М. Водовозова журилася про те, що “дотепер не вироблено по цьому предметі зовсім твердої системи”.

В основу своєї системи  сімейного і суспільного виховання  дітей дошкільного віку Є. М. Водовозова поклала ідею народності виховання. Вона писала: “Наші дитячі сади повинні бути створені на народній, російській основі. Мені скажуть, що для цього усякому вихователю прийдеться вивчати народ. Але хто звик думати по-російському, співчувати усьому, у чому виражаються кращі сторони живого народного розуму, тим це буде не важко”. Використання при роботі з дітьми з раннього віку народних пісень, загадок, прислів'я, казок і ігор повинне забезпечити виховання в них почуття любові до народу, батьківщині.

Виходячи з ідеї народності виховання, Є. М. Водовозова займалася добором матеріалу для виховної роботи з дітьми дошкільного віку. Вона розробила програму розвитку у дітей рідної мови і методику використання у вихованні дітей російського фольклору — у цьому її велика заслуга.

Є. М. Водовозова надавала важливе значення фізичному вихованню дітей. У той час, як головним чином писали про відхід від цього (сон, їжа, повітря, зовнішня обстановка і т.д.) і часто недооцінювали вільні, природні рухи дітей як засіб фізичного виховання. Водовозова ж звертала особливу увагу саме на ці засоби, розробила практичні вказівки для батьків і вихователів про те, як можна розвивати моторику дитини. “Чим вільніше володіє дитина своїми мускулами,— писала вона,— тим скоріше міцніє його організм і вона стає сміливіше та самостійніше. Поступово рух дитини стає осмисленим; у нього росте потреба в колективних рухливих іграх, що особливо корисно і які дають йому веселощі і радість, зміцнюють усі його сили”. Рухливі ігри, однак, вважала Водовозова, не повинна проводитися по команді, як це робилося у фребелевских дитячих садах. Вихователі не повинні придушувати дитячого (часом і гучного) сміху, а повинні прагнути до того, щоб діти, граючись, не переходили границь.

Є. М. Водовозова перша в дошкільній педагогіці повно розкрила проблеми розумового і морального виховання дітей починаючи з раннього віку. Вона правильно вказувала, що моральне виховання дитини так тісно зв'язано з його розумовим розвитком, що важко говорити про кожне з них окремо. Учинки дитини “здебільшого — вірне дзеркало його розумового кругозору”. Найкраще учити дітей шляхом наочних прикладів, а не повчань.

Водовозова прагнула підійти  до рішення проблеми морального виховання людини із суспільної сторони. Організоване виховне середовище, відоме систематичністю та послідовністю у розвитку розуму і волі дитини, трудове виховання, виховання почуття любові до Батьківщини складають, на її думку, основу морального виховання дітей. Вихователям треба бути гуманними з дітьми, говорила вона, виявляти увагу до їх нестатків, потребам, їх природним спонуканням, визнавати за маленькими істотами, що розвиваються, право на деяку самостійність і ініціативу. Є. М. Водовозова була рішучою противницею тілесних покарань. Однак вона не заперечувала необхідності в окремих випадках використовувати, у плані теорії “природні наслідки Руссо”, особистий його досвід з тією метою, щоб навчити дітей поводитися більш обдумано.

Вона надавала великого значення постановці трудового виховання  дітей як однієї зі сторін морального виховання. Воно зближає дітей із трудовим народом. Впливає на раннє виховування у дітей діяльну любов до людей праці, почуття, що зв'язують дітей з народом, розвиває в них “теплу участь та гарячу прихильність до ближнього”, писала вона: “Необхідно вказати дітям зразки трудового життя, яким живуть мільйони людей. Дітям, привченим з перших років нехтувати ледарством, любити і поважати просту працю, не прийдеться пояснювати того, що і під сірою сорочкою б'ється таке ж людське серце, як і під найтоншим сукном”.

Батьки і вихователі повинні  також привчати дітей до посильної  праці. “Це повинно бути чи ледве  не головною задачею виховання,—  затверджувала Водовозова.— Строго спостерігати, щоб дитина ні хвилини не була без справи, і щоб навіть у раннім дитинстві насолоджувалася відпочинком тільки після праці”. Водовозова розробила різні види дитячої праці в природі (вирощування рослин, квітів, овочів та ін., прибирання за тваринами) і деякі види праці, як пригляд за малолітніми дітьми. Вона вважала за необхідне знайомити дітей дошкільного віку з працею ремісників, селян, зі знаряддями їхньої праці, щоб діти переймалися любов'ю та повагою до простого народу.

Взявши за основу навчання свого вчителя, Є. М. Водовозова виявляла психологічні основи розумового виховання. Однієї зі складових частин розумового виховання Водовозова вважала своєчасний і правильний розвиток органів почуттів. Це досягається різними вправами. Важливе значення в розвитку органів почуттів мають ігри і заняття дітей. Є. М. Водовозова дала практичні вказівки батькам і вихователям, як треба розвивати зір, слух дітей, розвивати в них спостережливість, збуджувати їхню допитливість і привчати до виявлення ознак і якостей предметів. Вона вважала за необхідне також навчити дітей спостерігати близькі їм явища громадського життя, розуміти взаємини людей, зауважувати, як важко живеться людям праці.

Є. М. Водовозова виступала проти передчасного навчання дітей грамоті, письму, числам й іноземним мовам. Зате велике значення вона додавала пробудженню в дитини самостійної думки. Цьому повинні сприяти різні заняття: бесіди, розповідання, особливо — самостійні досвіди дітей. У процесі цих занять дітей знайомлять з ознаками і властивостями предметів, діти ж самі роблять порівняння, висловлювання, що сприяє також розвитку їхньої мови. Водовозова розробила програму практичних спостережень дітей за навколишнім світом та природою (часом року), серію досвідів, що допомагають розвитку діяльності і мислення дітей.

Що стосується навчання дітей мови, Є. М. Водовозова пропонувала  використовувати казки, особливо народні. Але вона рекомендувала вибирати їх обдумано: “Варто починати із зрозумілих казок, де головну роль грають знайомі дітям тварини, де мається вірний опис природи чи де описуються прості, зрозумілі дітям сімейні відносини”. Казка, що спирається на багаті дитячі спостереження і знання, розвиває дитячу фантазію, сприяє збагаченню мови дітей, допомагає їм у живих, простих образах запам'ятати народні висловлювання, обороти мови, сприяє моральному вихованню. Але казки треба вміло пояснювати, вважала Водовозова, інакше вони можуть принести більш шкоди, чим користі; при відсутності пояснення діти зупиняють свою увагу на їх фантастичній формі, можуть захопитися однією грою уяви. У книзі “Розумове і моральне виховання...” Водовозова виклала цілу серію народних казок, доступних і корисних для виховання дітей дошкільного віку.