Життя і творчість Леся Курбаса

Зміст

Вступ

Життя і творчість  Леся Курбаса 

Висновки 

Список використаної літератури

Вступ

1920-ті роки були  часом небаченого розвитку. Відкриттів  і сподівань в українській  культурі. Дехто навіть називає  її періодом культурної революції  або відродженням. Цей багатогранний сполох творчої енергії став можливим завдяки тому, що зайнята насамперед збереженням політичної гегемонії комуністична партія ще не підпорядкувала собі культурну діяльність. Поширення ж україномовної освіти створило українській культурі та підґрунтя, якого вона давно не мала на Східній Україні. Вперше українська культура могла розраховувати на підтримку з боку держави, оскільки такий вадливий заклад, як наркомат освіти, контролювали пристрасні українські патріоти – Гринько, Шумський та Скрипник.

Однак головним поштовхом  до відродження були наслідки революції. Хоч для розвитку культури відчутною  втратою стала еміграція великої  частини старої інтелігенції, проте  поява великої плеяди нових талантів з лихвою компенсувала її. Деякі  з цих молодих митців були аполітичними й вірили в ідею «мистецтва задля мистецтва». Інші належали до палких революціонерів, пов’язаних з боротьбистами та українськими комуністами. Коли не збулися їхні сподівання незалежної державності, то багато хто з них став убачати в розвитку культури альтернативний засіб самобутності свого народу.

Революція також сповнила культурну діяльність відчуттям  новизни, свідомістю звільнення від  старого світу ті його обмежень. Поставали складні невідступні  питання про те, в якому напрямі слід розвиватися українській культурі, на які взірці їй належить орієнтуватися і якою бути взагалі. Натхненні відчуттям власної місії та зростаючою аудиторією, письменники. Художники й учені з захопленням поринули у створення нового культурного всесвіту.Серед митців того часу був і Лесь Курбас, видатний режисер, актор, драматург, публіцист, перекладач, який жив і трудився у Харкові з 1926 по 1933 роки.  

Життя і творчість Леся Курбасаежи

с

тург

Народився 25 лютого 1887 року у Самборі на Львівщині. Справжнє ім`я - Олександр-Зенон Степанович Курбас. Дід Леся - Пилип Іванович - був священиком, спочатку - парохом у селі Куропатники поблизу Бережан, а після цього - понад сорок років прожив і служив Богові у Старому Скалаті (нині - Підволочиський район Тернопільської області). Мав чотири сини, щоправда, один з них помер у дитячому віці. Інших два обрали професії, які батькові сподобалися. Середній же Степан пішов наперекір татові - вирішив бути актором. І хоч накликав на себе гнів батька, бо не до честі поповичу бути "бродячим комедіантом", однак не зрадив свого покликання. Грав у театрі львівського товариства "Руська бесіда", прибравши собі сценічний псевдонім Янович. Тут і покохав актрису Ванду Гейхман. Більше того, одружився з нею, не попросивши батьківського благословення. За такі непослухи Пилип Курбас, по суті, зрікся власного сина.

Від першого дня народження Лесь Курбас мандрував з театром  батьків. Уперше з дідусем Пилипом, зі Старим Скалатом познайомився аж у  семирічному віці. В цьому селі він сукупно проживе сімнадцять років. За цей час тут поховає двох молодших братів, батька, дідуся й бабусю, а в сусідньому місті Скалат - сестричку. Але тут дядько Роман, який навчався у Львівському університеті, допомагатиме малому Лесеві з наукою, готуватиме до вступу до Тернопільської української гімназії. І хлопець покаже перші вагомі успіхи - екстерном складе екзамени за другий клас і поріг цього навчального закладу переступить уже третьокласником. Безперечно, любов до театру полум'яніла в хлопчачій душі. Він одразу ж у гімназії записався до аматорського гуртка.

Після закінчення гімназії, рідні радять обрати йому фах педагога чи сан священика. Він же таємно від  них пише лист до управи "Руської  бесіди", щоб йому як синові актора виділили стипендію для навчання в драматичній школі. Та театр коштів не мав і відмовив майбутньому славетному режисерові. Тоді Лесь стає студентом філософського факультету Віденського університету, вивчає слов'яністику та германістику. Через рік смерть батька змушує його перевестися до Львівського університету - поближче до матері, рідні, щоб якось їм допомагати. Тут юнаки та дівчата створюють студентський драмтеатр, і Лесь Курбас шліфує свій акторський та режисерський талант. Проте недовго. За участь у молодіжній демонстрації серед 49 відрахованих з Львівського університету значилося також його прізвище. Юнак усе-таки не пориває навчання. Знову їде до столиці тодішньої Австро-Угорської імперії - Відня і закінчує тутешній університет, а водночас - драматичну школу вільного слухача при Віденській консерваторії.

У своїх двадцять п'ять  років він вступає до Гуцульського театру Гната Хоткевича. Але вже  через півроку його зарахували до трупи "Руської бесіди", в складі якої свого часу виступали Лесеві батьки. Цікаво, що дебют молодого актора на сцені цього театру відбувся саме в Самборі, у місті, де розпочав власний земний шлях.

У "Руській бесіді" чимало ролей Курбас виконував у  парі із славною актрисою Катериною  Рубчаковою (народилася у м. Чортків  на Тернопіллі, за незалежності України  тут спорудили їй пам'ятник). З найбільш відомих їхніх вистав - "Осіння буря" Войнича. Назва спектаклю, можна сказати, теж стала символічною. Адже у серці молодого Леся вирувала буря закоханості до Катерини. Та ці власні почуття певний час не виносив з глибин душі. Нагода таки трапилася. З Рави-Руської театр тримав гастрольний курс на Краків. На одному з возів Курбасу випало їхати разом з Рубчаковою. Він і освідчився їй у палкому коханні. Обраниця, мов на сцені, артистично розсміялася. І тоді в Лесеві заклекотала буря гніву та образи - вийняв зброю й умить постріл вразив його груди. Здавалося, настала для нього вічна зима. У Львові актора прооперували, але кулю не вдалося вийняти. Кілька грамів заліза кохання він проносить аж до проблиску осені свого життя.

З Катериною Рубчаковою Курбас після невдалого освідчення ще гратиме разом, але вже з розумінням того, що сценічні почуття не варто переносити на особисті. До того ж настають роки лихоліть. Як воєнних, так і родинних. Почалася Перша світова, менш як за місяць відходить у вічність дідусь Пилип. Новий парох Старого Скалата подає у суд, аби родина Курбаса звільнила парафіяльне приміщення. В одній з кімнат цієї оселі ще вдалося перезимувати. Навесні Ванда Курбас з донькою Надією перебираються до містечка Скалат, де дуже бідують. Згодом до їхньої оселі прийде непоправне - сімнадцятирічна Надійка помре від туберкульозу. Лесь радить згорьованій матері продати деякі речі й переїхати до Тернополя. В цьому місті молодий Курбас активно зайнявся організацією стаціонарного театру. Новостворений заклад отримав назву "Тернопільські театральні вечори". 18 жовтня 1915 року тут відбулася прем'єра "Наталки Полтавки" - першої постановки. У Тернополі на Курбасових спектаклях побував славетний киянин Микола Садовський. Він запросив його до себе— у перший і єдиний тоді в Києві український стаціонарний театр (де нині Оперета). Пізніш Остап Вишня казав: якби Садовський знав, що вийде з тих запросин, він би, як Тарас Бульба, скочив на коня, вихопив шаблю й розрубав би Курбаса до самого сідла. Бо Лесь Курбас переломив усю історію нашого театру.

Садовський був геніальний. Але  він усе життя віддав театрові, якому наш московський цар  не дозволяв грати нічого, крім селян. А як дозволили грати ”панів”, виявилося, що українська акторська  школа до цього не готова. Самі актори не вірили, що Чехов чи Шекспір можуть звучати по-українському. Навіть Леся Українка боялася давати Садовському свої п’єси.

Отоді Садовський і запросив Курбаса. Вони грали в ”Ревізорі”: Садовський Городничого, Курбас Хлестакова. То був  незвичний Хлестаков: і спокусник, і жертва спокуси. А Київ завжди готовий спокуситися заїжджим європейцем!

І Курбаса одразу помітили. Тоді дванадцятеро молодих людей у Києві хотіли модерного українського театру. Це мало, але тих, хто цього хоче, в Києві рідко буває більше. І оті дванадцятеро сказали Курбасові: ”Веди нас!”. Той згодився, бо розумів: потрібен новий театр.

Навесні 1916 року він увесь поринає  у вир театральних буднів єдиного  в Києві українського стаціонарного  драмтеатру Миколи Садовського. Навколо популярного актора дедалі більше згуртовувалася творча молодь. Він створює театральну студію, а на початку 1917 року і "Молодий театр" - новий за формою (обстоював позиції авангардизму) та змістом. На сцені "Молодого" зійде й творча зірка Валентини Чистякової. Одного разу він їй, щойно побачивши, скаже: "Ти будеш моєю дружиною". Вісімнадцять років вони пройдуть удвох спільним полем життя, доки їх не розлучать страшні жорна комуністичної влади.

У рік одруження Курбаса та Чистякової помре тодішня галицька театральна зірка Катерина Рубчакова, а "Молодий театр" об'єднається з українським драмтеатром ім. Тараса Шевченка і Лесь Степанович уперше поставить Кобзаревих "Гайдамаків". Відтак через тодішні воєнні події опиниться в Білій Церкві. Сюди приїде вже з трупою заснованого ним мандрівного "Кийдрамте".

Курбас зробив неможливе. Весь світовий репертуар, від Софокла до Ібсена, вперше прозвучав з української  сцени — й відтоді ми вже  менше комплексували. В цьому  театрі починали всі, на кому потім  тримався наш театр ХХ століття й тримається досі. Ось живий ланцюжок: у Курбаса був учень Борис Тягно, а в того вчився Богдан Ступка. Таких прикладів багато.

Й ще цікава річ. У першому параграфі  Статуту Молодого театру сказано, що його мета — творити не ”українофільську”, а європейську культуру, одночасно не будучи провінціалізмом чужих культур. Ці слова варто придумати заново, бо провінціалізм чужих культур майже поглинув нас.

Першій сезон "Молодого театру" починався з пошуків театрального приміщення: вдалося укласти угоду  з орендувачем будинку під театр "Бергоньє", П.М.Милорадовичем (цьому сприяло його українофільство). За угодою "Молодий театр" мав право на дві ранкові вистави щотижня. Пізніше ранки змінились вечорами, а осідок театр мав на Фундуклеївській, 5. Знову колектив змушений був звернутися до "касової" п'єси: обрали драму В. Вінниченка "Чорна Пантера і Білий Медвідь". Завдання було складним, бо прийшлося конкурувати з іншими виставами та виконавцями. Але Курбас знайшов засіб, як змусити звучати п'єсу по-іншому: він відмовився від "богемного" відтінку, на який спокушував матеріал п'єси, а намагався показати страшну природу капіталізму, коли все іде на продаж: поцілунки, дружба, кохання, мистецькі твори... І визнання прийшло: його здобули і особисто виконавці - П.Самійленко, Л.Курбас -, і талановита режисура. Фінансовий успіх вистави був теж значний. Вистава викликала творче піднесення в колективі та добрий резонанс у місті. Потім були інші прем'єри: "Молодість" М.Гальбе, "Театр О.Олеся" - вистава, в якій були здійснені етюди "Осінь", "Танець життя", "При світлі ватри", "Тихий вечір". В них мали успіх виконавці Надія Репніна, Володимир Леонтович, Гнат Юра. Після прикрої невдачі, якої зазнали "Етюди" О.Олеся в театрі М.Садовського (1913-15), в "Молодому театрі" вони засяяли новими гранями. Останньою прем'єрою 1917 року була вистава "Лікар Керженцев" за оповіданням Л.Андрєєва "Мисль", яку здійснив Г.П.Юра, котрий виконав і головну роль. Вона не мала успіху в глядачів, поставила багато запитань перед молодотеатрівцями: в чому причина? куди йти далі?

Тим часом Лесь Курбас наполегливо  перекладав романтичну мелодраму Єжи  Жулавського "Йоля". Він відчував повнокровність і яскравість образів, гостроту конфліктів, виразне соціальне  звучання в цьому творі і переконав  колектив включити "Йолю" до репертуару. На цій виставі ще більш значною мірою, ніж на попередніх, позначилася режисерська рука Леся Курбаса: сценічним матеріалом актора Курбас вважав як його духовні, так і фізичні властивості. "Мисль, уяву, дотепність, винахідливість, - казав він, - треба так само вправляти, як і тіло". Якщо в попередніх постановках Курбаса істотною була його майстерність компонувати ритміку спектаклю, то в роботі над "Йолею" актори навчалися вправно будувати пластичні риси мистецького образу, наполегливо працювати над ритмом вірша, музичністю віршованої мови. Прем'єра "Йоля" 1918 року набула гармонійного ладу і свідчила про неухильне творче зростання "Молодого театру".

1918 рік. Швидкі зміни  політичної обстановки на Україні.  За таких суперечливих обставин та умов, переборюючи всілякі перешкоди, "Молодий театр" продовжував жити і творити. 21 травня 1918 року відбувається значна подія в українському театральному житті - прийняття статуту Товариства на вірі "Молодий театр у Києві". Це був документ, який не тільки давав підставу для узаконення існування "Молодого театру", але й висвітлював головну мету, що її ставив колектив у мистецтві, шляхи здійснення його планів та організаційну структуру Товариства. До того часу подібного статуту не мав жодний український театр. На державну підтримку незалежному колективу розраховувати не доводилося, тому молодотеатрівці звернулися до широких кіл суспільства через "Робітничу газету" із "Відозвою до громадянства". Відозва знайшла широкий відгук і принесла добрі наслідки: робітництво, трудова інтелігенція, кооперативи почали купувати паї Товариства, це дозволило колективу заорендувати триповерховий будинок на Прорізній, № 17. Плани на майбутнє були такі: за рахунок здачі в оренду перших двох поверхів отримати гроші, на які відремонтувати будинок, перетворити третій поверх на театральне приміщення, виготовити декорації, реквізит, костюми; а тим часом весь творчий склад театру відрядити до Одеси і там в умовах затишку готувати репертуар.

І от починається доба "одеської комуни" молодотеатрівців. Оселились в районі Великий Фонтан, у школі, на подвір'ї якої серед  дерев були розташовані столи  на тридцять осіб; харчувалися з  одного казана, який був приладнаний  там же на камінцях; зарплатню не одержував ніхто. Репетирували одразу "в кілька рук": Курбас працює поперемінно над трьома виставами - "У пущі" Л.Українки, "Горе брехунові" Ф.Грільпарцера та "Цар Едіп". Гнат Юра готує "Затоплений дзвін" Г.Гауптмана, С.Семдор - "Доктор Штокман" Г.Ібсена, А.Щепанський морочиться над "Розбіниками" Ф.Шиллера, В.Васильєв готується братись за "Тартюфа" Ж.Б.Мольєра. У вільний час - співи, купання в морі, гра в городки, читання, видання гумористичного журналу "Брат Джошуе" (це ім'я з Українкиної поеми-драми "У пущі"), розіграши з приводу того ж Джошуе, який набув реальності як жива особа: йому навіть виділяли порцію їжи. Життя було достатьньо скрутним: грошей не вистачало, незважаючи на дружнє ставлення кредиторів. До того ж, репетиції наближались до кінця. Тому в Одесі молодотеатрівці дали сім вистав: "Доктор Штокман", "У пущі", "Горе брехунові", які були тільки-но підготовлені, та чотири п'єси минулого сезону 1917 року (одесити все одно з ними були незнайомі). Вистави мали успіх.