Дослідження проблем доступності вищої освіти та теоретичних аспектів доцільності процесу укрупнення ВНЗ в Україні

         Безперервність та ступеневість медичної освіти залежно від кваліфікації, що набувається. Безперервність освіти досягається шляхом утворення навчально-виробничих комплексів, до складу яких входять профільні (медичні) класи загальноосвітніх шкіл, медичні ліцеї, вищі заклади освіти І-ІV рівнів акредитації, медичні установи.

     Ступеневість медичної освіти передбачає завершену і поступову наскрізну підготовку фахівців у галузі медицини на кожному освітньо-кваліфікаційному рівні в залежності від кваліфікації, що набувається.

        Динамічний характер навчання, що забезпечується постійним коригуванням змісту освіти відповідно до досягнень світової і вітчизняної науки, практики організації медичної справи та потребами розвитку сфери охорони здоров'я країни.

         Підготовка висококваліфікованих медичних спеціалістів широкого профілю з поглибленими знаннями певного напряму медичної справи. Для цього в межах певної спеціальності, відповідно до рівня акредитації навчального закладу, можуть виділятися спеціалізації, а гнучкість медичної освіти дасть змогу оперативно реагувати на потреби країни у спеціалістах нових напрямів.

     Відкритість системи підготовки медичних спеціалістів, що передбачає створення програм, які реалізують передові інформаційні технології навчання, сприяють запозиченню всього прогресивного у світовій і вітчизняній науці і практиці, індивідуалізації процесу навчання.

       Забезпечення об'єктивного контролю рівня якості підготовки фахівців за допомогою стандартизованих методик визначення відповідності досягнутого у результаті реалізації освітньо-професійної програми рівня знань та навичок вимогам освітньо-кваліфікаційної характеристики.

      Поєднання теорії і практики, що забезпечується на всіх рівнях підготовки медичних фахівців шляхом впровадження відповідних моделей навчання.

       Формування загальнолюдських цінностей, морально-етичної та правової культури. Медичний працівник має бути таким, що гарантує збереження медичної таємниці, коректним, гуманним, обов'язковим [61, с.207].

       Розглянемо особливості системи підготовки лікарів в Україні в рамках Болонського процесу.

       Підготовка фахівців медичного спрямування здійснюється за напрямами підготовки "Медицина" (код 1101) закладами освіти, які отримали в установленому порядку державну ліцензію на право підготовки фахівців відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня.

      Підготовка фахівців напряму "Медицина" здійснюється на основі базової і повної загальної середньої освіти та на основі повної вищої медичної освіти лише за очною (стаціонарною) формою навчання.   Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 р. № 507 із змінами і доповненнями за погодженням Кабінетом Міністрів від 18 червня 1998 року, підготовка фахівців у галузі "Медицина" здійснюється у вищих навчальних закладах (ВНЗ) згідно Переліку напрямів та спеціальностей за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями [29, с.60].

          Набуття ступеневої освіти медичного спрямування має свої особливості, які нормативно визначені Постановою КМ України від 20 січня 1998 р. № 65 (із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 677 від 23.04.99 і № 1482 від 13.08.99) та Положенням про особливості ступеневої освіти медичного спрямування, яке затверджено наказом МОЗ України від 24.02 2000 р. № 35.

Таблиця 2.2

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст за трьома базовими спеціальностями

Напрям підготовки	Спеціальність	Освітньо-кваліфікаційний рівень
		Молодший спеціаліст	Бакалавр	Спеціаліст	Магістр
1101 Медицина	Лікувальна справа	5.110101*	6.110101**	7.110101****	8.110101
	Педiатрiя			7.110104****	8.110104
	Медико - профілактична справа	5.110105*	6.110105***	7.110105****	8.110105

* В сучасній системі підготовки  кадрів для охорони здоров'я  випускаються молодші спеціалісти  в межах вказаних спеціальностей  з кваліфікацією - фельдшер. В  майбутньому пропонується за  цим рівнем не готувати.

** Кваліфікація - помічник  лікаря

*** Кваліфікація - помічник  лікаря-гігієніста, помічник лікаря-епідеміолога

**** Кваліфікація – лікар

         Особливістю вищої освіти напряму "Медицина" є ступенева підготовка фахівців двома шляхами, які призводять до набуття фахівцем двох різних кваліфікацій: медична сестра або лікар. Послідовності освітньо-кваліфікаційних рівнів, що здобуваються особою при отриманні певної кваліфікації, різні і не є продовженням (доповненням) одна одної.

         Підготовка лікаря здійснюється на етапах додипломної та післядипломної підготовки. Навчання здійснюється за освітньо-професійними програмами загальної лікарської підготовки фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст за трьома базовими спеціальностями (таблиця 2.5) з подальшою спеціалізацією на післядипломному етапі. а етапі післядипломної підготовки навчання здійснюється за освітньо-професійними програмами певної лікарської спеціальності [10, c. 17-18].

         Навчання за спеціальностями "лікувальна справа" та "медико-профілактична справа" може здійснюватись через освітньо-кваліфікаційні рівні бакалавр-спеціаліст (магістр) або спеціаліст (магістр). Навчання за спеціальністю "педіатрія" може здійснюватись лише через освітньо-кваліфікаційні рівні спеціаліст (магістр). Навчання на освітньо-кваліфікаційному рівні "молодший спеціаліст" за всіма трьома базовими спеціальностями не передбачається.

       Підготовка фахівців з кваліфікацією  лікар за спеціальностями педіатрія  та медико-профілактична справа  здійснюється на перехідному  етапі реформування медичної  освіти в Україні відповідно  до вимог Болонського процесу.  По завершенню реформування проводитиметься  підготовка лікарів лише на  медичному факультеті з спеціальності  лікувальна справа, що відповідає  напряму медицина у країнах  ЄС.

        Після засвоєння освітньо-професійної програми загальної лікарської підготовки фахівцю присвоюється кваліфікація - лікар і він визначається здатним виконувати професійну роботу лікаря - інтерна (код КП - 3229) та лікаря - стажиста (код КП - 3221).

       Первинні посади, які можуть займати випускники трьох базових спеціальностей "лікувальна справа", "педіатрія", "медико-профілактична справа" згідно ГСВО такі: лікар, лікар загальної практики - сімейний лікар, лікар станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, лікар-вірусолог, лікар-генетик, лікар-інфекціоніст, лікар-лаборант, лікар-патологоанатом, лікар-судово-медичний експерт [34, с.67].

         Сьогодні в Україні після засвоєння відповідних освітньо-професійних програм та успішної державної атестації фахівець отримує документ встановленого зразка: диплом, який свідчить про здобуття освіти і отримання кваліфікації (на етапі до дипломного навчання) та сертифікат про отримання кваліфікації лікаря з певної спеціальності (на етапі післядипломного навчання в інтернатурі).

         Підготовка фахівців регламентується галузевими стандартами вищої освіти, які встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня незалежно від форм отримання вищої освіти. Відповідність освітніх послуг ГСВО визначає якість освітньої та наукової діяльності вищого навчального закладу.

        Організація навчального процесу у вищому навчальному закладі базується на освітньо-кваліфікаційних характеристиках та освітньо-професійних програмах, які розробляються відповідно до наказу Міністерством освіти і науки (МОН) України від 31 липня 1998 р. № 285 та затверджуються у порядку, визначеному наказом МОН і Мінпраці від 27.07.2000 №354/77.

         Особливість змісту вищої освіти медичного спрямування має реалізуватися у єдиних (наскрізних) підходах до освітньо-кваліфікаційних характеристик та освітньо-професійних програм на етапах додипломної та післядипломної підготовки фахівців (у інтернатурі).

        Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника вищого навчального закладу узагальнює зміст освіти, тобто відбиває цілі освітньої та професійної підготовки, визначає місце фахівця в структурі системи охорони здоров'я і вимоги до його компетентності. Освітньо-кваліфікаційна характеристика встановлює галузеві кваліфікаційні вимоги до соціально-виробничої діяльності і державні вимоги до характеристик та якостей особи [23, с.21].

      Освітньо-професійні програми підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації фахівців з базовою та повною вищою медичною освітою відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів розробляються МОЗ України і затверджуються МОН України у встановленому порядку. Освітньо-професійна програма визначає: нормативний термін навчання за очною формою навчання; нормативну частину змісту навчання у вигляді системи блоків змістовних модулів, їх інформаційний обсяг та рівень засвоєння відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики. Освітньо-професійна програма встановлює: вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої і професійної підготовки фахівця; рекомендований перелік навчальних дисциплін.

       Освітньо-професійна програма включає цикли:

     -гуманітарної і соціально-економічної підготовки (освітня та професійна орієнтація);

     -природничо-наукової підготовки;

     -професійної та практичної підготовки.

        Структура типового навчального плану, який створено на основі Галузевих стандартів, введено з 2002-2003 навчального року наказом МОЗ України від 18.06.2002 № 221 представлена двома частинами нормативною та варіативною.

    Нормативна частина складається з циклів:

   -гуманітарної і соціально-економічної підготовки;

   -природничо-наукової підготовки;

   - професійної підготовки;

    -військової (медичної) підготовки;

   - практична підготовка.

       Нормативні навчальні дисципліни визначаються відповідною ОПП, а варіативні - відносяться до компоненти вищого навчального закладу. Розподіл часу між різними частинами і циклами підготовки, а також перелік та мінімальний обсяг навчальних годин на викладання нормативних навчальних дисциплін визначається галузевим стандартом вищої освіти - ОПП.

      Цикл гуманітарної і соціально-економічної підготовки в Україні має перелік навчальних дисциплін і кількість навчальних годин, що визначає Міносвіти. Зміст цього циклу є загальним для ОПП відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів.

       Варіативна частина змісту навчання складається з частини самостійного вибору (СН) навчального закладу та частини вільного вибору (ВС) студента (окрім ОПП підготовки молодшого спеціаліста). В діючих ОПП нормативна частина складає 80% від терміну загальної підготовки, то частина СН до терміну загальної підготовки складає 14%, а ВС - 6%.

         Навчальний план передбачає профілізацію, яка відбиває особливості підготовки фахівців за трьома різними спеціальностями і містить фундаментальні та професійно-орієнтовані дисципліни. Обсяг підготовки за профілізацією складає 8,5% від загального [22, с.101].

         Практична підготовка. Основною умовою здійснення практичної підготовки студентів є її безперервність та послідовність проведення після одержання потрібного обсягу практичних знань, умінь та навичок відповідно до різних освітньо-кваліфікаційних рівнів. Практична підготовка проводиться в умовах професійної діяльності під організаційно-методичним керівництвом викладача вищого навчального закладу та спеціаліста з даного напряму. Програма практичної підготовки та терміни її проведення визначаються навчальним планом.

      Метою практичної підготовки є:

      -закріплення теоретичних знань на основі практичного навчання;

      -оволодіння сучасними методами і формами надання медичної допомоги;

       -освоєння нових технологій;

       -формування професійних умінь і навичок для прийняття самостійних рішень;

       -виховання потреби у систематичному оновленні своїх знань для їх практичного застосування;

     -психологічна адаптація до конкретних умов фахової діяльності.

       Організація практичної підготовки регламентується Положенням про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України, затвердженим наказом Міністерства освіти України від 8 квітня 1993 р. №93.

         Державна атестація випускників вищих навчальних закладів. Державна атестація випускників проводиться з метою визначення відповідності показників якості вищої медичної освіти вимогам державних стандартів вищої освіти після завершення навчання за відповідними освітньо-професійними програмами. Державна атестація здійснюється Державною екзаменаційною комісією (на етапі додипломної підготовки фахівців) та Державною атестаційною комісією (на етапі післядипломної підготовки в інтернатурі або резидентурі). Державні комісії формуються вищим навчальним закладом.