Адаптация первоклассников

Оптимальний адаптаційний період становить один-півтора місяця. У залежності від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умов може бути різним: високим, нормальним і низьким. Психологами доведено, що найбільш напруженими для всіх дітей є перші чотири тижні навчання. Це період так званої "гострої" адаптації. У цей час не слід підвищувати навантаження, темп роботи.

Активний період навчання повинен починатися після "гострого" періоду адаптації.

Якщо фізіологічна адаптація протікає як би автоматично, то з соціально-психологічною адаптацією справа йде інакше: вона являє собою процес активного пристосування. Адаптація дитини до школи процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально-психологічну ситуацію, не тільки "вбудуватися в неї", але і її "прилаштувати до себе". Та ж і вчителю необхідно адаптуватися до ситуації взаємодії з новими для нього учнями.

Процес "притирання" один до одного продовжується досить довго, але вчителю легше - і не тільки тому, що він доросліший і мудріший, а й тому, що він має суттєвий вплив на процес адаптації.

Саме у першому півріччі першого року навчання процес адаптації дитини проявляється в напрузі всіх функціональних систем його організму. У цей період найбільш яскравими ознаками складно протікає адаптації, які легко помітити і вчителю і батькам, є рухове збудження або загальмованість, скарги на головні болі, поганий сон, зниження апетиту. Перераховані ознаки, а також зниження маси тіла свідчать про несприятливі зміни в здоров'ї першокласника, викликаних неухильно наростаючим втомою і перевтомою.

За результатами спостережень Б.І. Кочубей і Є.В. Новікової, вже до кінця першої чверті маса тіла знижується у 60% дітей. Одночасно з цим погіршуються показники працездатності, з'являються скарги на втому, сонливість, головні болі. Стомлення приводить також до значного зниження артеріального тиску у першокласників, а перевтома може обернутися підвищенням тиску, появою шумів у серці, порушеннями нервово-психічного здоров'я.

Погіршення нервово-психічного стану дітей також найбільш виражене в першому півріччі. Спеціальні дослідження показують, що саме в цей період кількість учнів, що мають нервово-психічні відхилення, зростає приблизно на 14-16%, а до кінця навчального року кількість таких дітей збільшується приблизно на 20%. Найбільш важкі для дитини перші 6-9 тижнів перебування у школі, що характеризуються як час "гострої адаптації". Але і через два місяці навчання багато дітей продовжують переживати серйозні труднощі.

А.Л. Венгер описує три рівні адаптації до шкільного навчання:

1. Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи; вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко, глибоко і повно; вирішує ускладнені завдання; старанний, уважно слухає вказівки і пояснення вчителя; виконує доручення без зайвого контролю; проявляє великий інтерес до самостійної роботи; готується до всіх уроків; займає в класі сприятливе статусне положення.

2. Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи, її відвідини не викликає негативних переживань; розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель викладає його детально і наочно; засвоює основний зміст навчальних програм; самостійно вирішує типові завдання; буває зосереджений тільки тоді, коли зайнятий чимось для нього цікавим; громадські доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.

3. Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або індиферентно ставиться до школи, нерідкі скарги на нездоров'я; домінує пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; пояснюється учителем матеріал засвоює фрагментарно, самостійна робота з підручником утруднена; при виконанні самостійних навчальних завдань не виявляє інтересу; до уроків готується нерегулярно, йому необхідний постійний контроль, систематичні нагадування і спонукання з боку вчителя і батьків; зберігає працездатність і увагу при подовжених паузах для відпочинку; близьких друзів не має, знає по іменах і прізвищах лише частина однокласників.

Які ж причини лежать в основі шкільної дезадаптації?

Однією з головних причин багато дослідників називають невідповідність функціональних можливостей дітей вимогам, що пред'являються існуючою системою навчання, інакше кажучи, відсутність "шкільної зрілості".

У числі інших причин можна назвати недостатній рівень інтелектуального розвитку дитини, її соціальну незрілість, невміння спілкуватися з оточуючими, незадовільний стан здоров'я.

Все це - комплекс внутрішніх причин, так звані "проблеми дитини".

Однак існують і зовнішні причини шкільної дезадаптації - "проблеми вчителя": невідповідні можливостям дитини зміст навчання і методика викладання, сама особистість учителя, стиль його стосунків з дітьми і батьками і т.п.

Найчастіше ці чинники існують взаємопов'язано, випливають один з іншого, а в цілому приводять до цілком певних труднощів навчання.

Все різноманіття шкільних труднощів можна умовно розділити на два типи (М. М. Безруких):

специфічні, що мають в основі ті чи інші порушення моторики, зорово-моторної координації, зорового і просторового сприйняття, мовного розвитку і т.п.;

неспецифічні, викликані загальною ослабленою організму, низькою і нестійкою працездатністю, підвищеної втомлюваності, низьким індивідуальним темпом діяльності.

В результаті соціально-психологічної дезадаптації можна чекати у дитини прояву всього комплексу неспецифічних труднощів, пов'язаних насамперед із порушеннями в діяльності. На уроці такий учень відрізняється неорганізованістю, підвищеної отвлекаемостью, пасивністю, уповільненим темпом діяльності. Він не здатний зрозуміти завдання, осмислити його цілком і працювати зосереджено, без відволікань і додаткових нагадувань, він не вміє працювати обдумано, за планом.

Лист такого учня виділяється нестійким почерком. Нерівні штрихи, різна висота і довжина графічних елементів, великі, розтягнуті, різнопохилі літери, тремор - ось його характерні риси. Помилки виражаються в недописуванні літер, складів, випадкових замінах і пропусках букв, невикористання правил.

Викликані вони невідповідністю темпів діяльності дитини і всього класу, відсутністю концентрації уваги.

Ці ж причини визначають і характерні труднощі читання: пропуски слів, букв (неуважне читання), вгадування, поворотні рухи очей ("спотикається" ритм), швидкий темп читання, але погане сприйняття прочитаного (механічне читання), повільний темп читання.

При навчанні математики труднощі виражаються в нестійкому почерку (цифри нерівні, розтягнуті), фрагментарному сприйнятті завдання, труднощі перемикання з однієї операції на іншу, труднощах перенесення вербальної інструкції в конкретну дію.

Головна роль у створенні сприятливого психологічного клімату в класі, поза сумнівом, належить вчителю. Йому необхідно постійно працювати над підвищенням рівня навчальної мотивації, створюючи дитині ситуації успіху на уроці, під час зміни, в позашкільній діяльності, у спілкуванні з однокласниками.

Спільні зусилля вчителів, педагогів, батьків, лікарів та шкільного психолога здатні знизити ризик виникнення у дитини шкільної дезадаптації і труднощів навчання.

На підставі вивченої літератури з теми дослідження можна зробити наступний висновок: для досягнення ефективності в навчанні дітей 6 - 7 років необхідно формувати позитивне, емоційне ставлення до занять. Керівництво діяльності дітей першого року навчання в школі слід здійснювати широко використовуючи (особливо в першому півріччі) методи дошкільного виховання, з частковим застосуванням шкільних методів. Необхідно дотримуватися спадкоємність дошкільних і шкільних методів роботи при формуванні колективу дітей перших класів і організації їх міжособистісного спілкування, організовувати діяльність молодших школярів, так як позитивно складається на психологічній адаптації дітей до нових умов, формувати здатність до рольового і особового спілкування.