Ідейне та організаційне оформлення християнства

Окреме коло досліджень у  сучасних літературних студіях становлять прояви біблійної інтертекстуальності у творах письменників − етнічних євреїв. Світова герменевтика уже віддавна розмежувала сфери біблійного канону і мислення оксидентального світу та юдаїзму із заглибленням у відмінний від західного біблійний канон. На сьогодні нормою, скажімо, в англомовній науці стало вживання терміна “Єврейська Біблія” з його проекціями на різні суміжні проблеми, в тому числі філософсько-естетичні. Під таким кутом зору варто було би розглянути творчість Пауля Целана, Шмуеля Аґнона (зокрема збірки “Страсні дні”, “Земля Палестини”), мало інтерпретованим донині є спадок Шолома-Алейхема.

Звичайно, ці ряди творів та їхніх авторів можна продовжувати до безкінченності: творчість кожного письменника більшою чи меншою мірою закорінена в біблійне мислення або християнську традицію (ці сфери теж слід розмежувати, оскільки християнство нерідко передбачає залучення апокрифічних джерел та фольклорних традицій, на відміну від чистоти біблійної традиції в її канонічному вияві). Проте передусім важливо зрозуміти, що Біблія справді займає особливе місце у герменевничному універсумі світу: “Якщо Біблію поставити у центр космосу Західного світу, ми побачимо, що цей міфічно-метафоричний космос має всеохопну структуру, і ця структура – не якийсь хаос чи безконечні невпорядковані відлуння і збіги. Наступний крок буде в утвердженні сфери, яку можна назвати літературною космологією”. Н. Фрай наполягав на думці, що Біблія є кодом буття, кодом мистецтва і літератури зокрема. “Якщо розглянути теорію критики як всеохопну теорію, то це допоможе зрозуміти роль Біблії у моїй критиці. Теорія жанрів, представлена в «Анатомії критики», привела мене до священної книги, яка разом із секулярними аналогіями чи пародіями на неї є найбільш всеохопною формою з усіх, що можна докладно дослідити у межах літературної орбіти. І тоді я зрозумів, що перспективу потрібно повернути у зворотному напрямі: починати із сакральної книги і працювати в напрямі секулярної літератури... А оскільки Біблія написана поетичною мовою, її також можна розглядати як особливий мікрокосм чи епітом єдності літературного досвіду Заходу”. Фрай наголосив, що донедавна Біблію виключали з літературної дискусії, “однак, це єдина книга, яка об’єднує більшість проблем літературної критики у єдиному фокусі”. Він не єдиний, хто пропонував вивчати художньо-образну структуру Біблії як метамову буття.

Знаходимо подібну думку  у М. Фуко: “У скарбі, заповіданому нам  древністю, мова має цінність як знак речей. Між видимими знаками, якими  Бог розмітив поверхню Землі, щоби ми могли пізнати її внутрішні таємниці, і розбірливими словами, які Писання  чи мудреці древності, просвітлені  божественним світлом, накреслили у  цих спасенних традицією книгах, нема різниці. Співвідношення з текстами і співвідношення з речами – однієї природи: і тут, і там люди знаходять  знаки. Однак Бог, щоби розвинути  нашу мудрість, усіяв природу лиш  тими фігурами, які вимагають тлумачення (саме у цьому сенсі пізнання повинно  бути передріканням – divination), тоді як древні вже дали витлумачення, які  нам залишається тільки сприйняти. Ми могли би задовольнитися цим сприйняттям, якби не було необхідно вивчити їхню мову, навчитися читати їхні тексти, розуміти те, що вони сказали. Спадок древності, подібно як і сама природа, – обширний простір, що закликає до витлумачення; і тут, і там необхідно виявити  знаки і поступово примусити  їх говорити”.

Висновки.

Услід за Орігеном, Єронімом, Паскалем, сучасними дослідниками Біблії можна з упевненістю стверджувати, що біблійна семіосфера є шифром (Паскаль) і кодом (Фрай) буття, водночас вона є семіотичною абеткою, “граматикою  архетипів” (Фрай) художньої літератури. Тому її дослідження повинно стати не тільки предметом біблійної герменевтики, а й суміжних дисциплін – літературознавства, філософії, психології, естетики та ін. Щодо літературознавства, незаперечність впливу Біблії на усю літературу (на західну – християнського Канону, на східну – юдейського чи, в інших випадках, принаймні Тори) вимагає від дослідника художньої літератури знання Біблії як основного джерела художньої образності, мандрівних сюжетів, смислових домінант та ін. Перервана традиція інтерпретації Біблії унеможливлює розуміння світової та української класики. Сьогоднішнє українське літературознавство повинно по-новому навчитися читати і розуміти Біблію – біблієзнавчий дискурс має посісти належне місце у системі гуманітарних досліджень. Водночас не можна не враховувати й того факту, що Біблія – це передусім релігійні сакральні тексти, спроектовані на релігійну свідомість.

                                              Список  літератури

1. Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. — К., 1989.
2. Губаржевський І. Основи українського православ'я. — Чи­каго, 1970.
3. Дорошенко Д. Короткий нарис історії християнської церк­ви. — Вінніпег, 1970.
4. Історія православної церкви в Україні: Збірка наукових праць. — К., 1997.
5. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / За ред. А. М. Колодного, П. Л. Яроцького. — К., 1999.