Фразеологізми-колоризми у лінгвокраїнознавчому аспекті

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 10 Апреля 2013 в 13:07, курсовая работа

Описание работы

Мета дослідження: проаналізувати, наскільки природа фразеологізмів співвідноситься із їх компонентним складом.
Основні завдання дослідження:
1. З’ясувати, наскільки значення колороніма може впливати на загальне значення фразеологічної одиниці;
2. Виявити семантичні можливості даних компонентів фразем у сфері системних зв’язків;
3. Розглянути, якою мірою психологічне трактування кольору відображено у фразеологізмах.

Содержание работы

ВСТУП……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ I. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕОРІЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ……………… 6
Фразеологія як наука та предмет її дослідження………………………….6
Семантика фразеологічних одиниць……………………………………….9
Природа фразеологізмів та їх компонентів……………………………… 11
Феномен кольору.Особливості сприймання………………………………19
РОЗДІЛ II. ХАРАКТЕРИСТИКА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ, ДО СКЛАДУ ЯКИХ ВХОДЯТ КОЛОРОНІМИ………………………………………………………25
2.1 Фразеологізми-порівняння…………………………………………………26
2.2 Фразеологізми-метафори……………………………………………………30
РОЗДІЛ III. ФРАЗЕОЛОГІЗМИ-КОЛОРИЗМИ У ЛІНГВОКРАЇНОЗНАВЧОМУ АСПЕКТІ…………………………………… 44
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………… 51
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………… 53
Додатки………………………………………………………………………… 56

Файлы: 1 файл

Курсовая работа Панфилова Наталья.doc

— 346.50 Кб (Скачать файл)

Як доводить практика, багато ФО не мають слів-ідентифікаторів, а можуть ідентифікуватися лише за допомогою змінних словосполучень. В той же самий час фразеологізми надають мовленню емоційного забарвлення. В.М.Мокієнко особливо акцентував увагу на експресивності, як характерній ознаці ФО [28,с.5]. Як правило, рідко знаходиться слово-еквівалент, яке б такою ж мірою передавало ту виразність, що притаманна фразеологізмам [23,с.13].

Український фразеолог  Л.Г.Скрипник виділяє таку рису ФО як “надслівність”, що явно суперечить теорії еквівалентності [34,с.11].

Таким чином ми схиляємось до думки, що термін “співвіднесеність  фразеологізму і слова”, запропонований О.В.Куніним, якнайкраще передає специфіку  фразеологічних зворотів.

Говорячи про значення ФО, не можна залишити поза увагою поняття внутрішньої та зовнішньої форми, які О.О.Потебня розрізняв у слові [32,c.175,c.183]. Ці дві форми наявні і у фразеологізмові. Зовнішня – це окремий звук, а внутрішня – це і є значення. Зміст внутрішньої форми фразеологізму детальніше розкриває Л.Г.Авксентьєв: вона “становить собою взаємодію семантики вільної сполуки із семантикою переосмисленого на її основі фразеологізму і зумовлюється семантичною структурою виразу вцілому” [1,с.44]. О.В.Кунін пропонує таке визначення внутрішньої форми: “внутрішня форма – це мотивуюча образність мовної одиниці, яка базується на дериваційних зв’язках її значення зі значенням прототипа” [23,с.149]. Відповідно, розтлумачуючи поняття “значення фразеологізму”, фразеолог бере до уваги різні аспекти плану змісту і плану функціонування фразеологізмів і слів. На відміну від значення слова, “фразеологічне значення – це інваріант інформації, яка виражається семантично ускладненими, нарізнооформленими одиницями мови, які не утворюються за породжуючими структурно-семантичними моделями змінних сполук слів” [23,с.121].

 

1.3 Природа фразеологізмів та їх компонентів.

 

Природа фразеологізмів та компонентів, що входять до їх складу, складна і суперечлива. Спробуємо  з’ясувати деякі аспекти, пов’язані  з цим питанням.

З проблемою усталеності (стійкості) ФО пов’язане питання фразеологічного прототипу. Це для нас становить інтерес, оскільки в дослідженні певне місце ми відводимо фразеутворенню. На думку В.М.Мокієнка, проблема стійкості фразеологізмів є однією з найгостріших [28,с.9]. Узагальнюючи дослідження різних лінгвістів у сфері фразеології, український мовознавець М.П.Кочерган зазначає такі ознаки ФО як структурно-семантична стійкість та відтворюваність [22,с.149].

Фразеологічна стійкість  – це “об’єм інваріантності, який властивий різним аспектам ФО, який обумовлює їх відтворюваність в готовому вигляді” [23,c.43]. Пояснити це визначення можна таким чином: словосполучення стає фразеологізмом лише тоді, коли воно регулярно відтворюється в мовленні різних людей і зустрічається в багатьох контекстах. Передумовою виникнення фразеологізму є іноді несподіване сполучення слів. З цим пов’язане поняття фразеологічного прототипу, під яким ми розуміємо мовні одиниці, сполучення слів, що стали підґрунтям для утворення ФО. В.М.Мокієнко також стверджує, що більшість фразеологізмів першопочатково були вільними сполученнями [28,с.16]. Внутрішня форма ФО визначена її прототипом. Шлях, який проходить зворот, що є фразеологізмом, - це становлення його сталості [23,с.46].

Неодноразово ми будемо звертатися до терміну “нарізнооформленість”. Поняття “цілооформленість” та “нарізнооформленість” були запропоновані О.І.Смирницьким [35,гл.VI]. Зовнішньою ознакою, яка вирізняє слово і ФО, є “цілооформленість слова і нарізнооформленість фразеологізму” [34,с.10]. Під нарізнооформленістю слід розуміти особливу будову синтаксичної єдності, яка полягає в тому, що її складові є окремими словами. Цілооформленість полягає в загальному граматичному оформленні всіх складових елементів [23,с.52]. Найчастіше доведеться посилатися на цю теорію при аналізі системних зв’язків, а зокрема при розгляді фразеологічних варіантів.

Від компонентного складу фразеологізмів залежить його значення. Порівнюючи морфемний склад слова  і структуру ФО, В.П.Жуков зазначає, що морфеми у складі слова носять більш спеціалізований характер, ніж компоненти фраземи [18,с.151].

На природу компонентів  ФО існує два протилежні погляди. Одні лінгвісти розглядають складові фразеологічних зворотів як внеслівні  утворення, інші ж, які становлять переважну  більшість, визнають слівну природу компонентів.

“Незважаючи на те, що компоненти фразеологізму, в силу своєї деактуалізації позбавлені основних ознак слова, вони так чи інакше беруть участь в утворенні  фразеологічного значення. Внаслідок  цього вони наділені певною долею семантичної самостійності” [18,с.80]. Словами, але специфічно вжитими, вважає компоненти ФО і О.І.Смирницький [35,с.207]. Механізм втрати словом у складі ФО свого первинного значення та процес деактуалізації можна описати наступним чином: “виступаючи складовою частиною вільного словосполучення, слово являє собою самостійну лексичну одиницю, тоді як у структурі фразеологізму воно втрачає зв’язок зі своєю сферою семантичних та синтаксичних функцій, позбавляється самостійного значення і, стаючи компонентом ФО, деактуалізується внаслідок метафоричного переосмислення виразу вцілому” [1,с.45-46]. Отже, загалом компоненти не мають свого реального номінативного значення. Втім, вони не повністю втрачають свою семантику і “якоюсь мірою впливають” на загальне значення фразеологічного звороту [1,с.46]. Від ступеня втрати компонентами власне словесних особливостей і залежить цілісність значення фразеологізму. В залежності від характеру значення лексем О.В.Кунін виділяє 4 типи компонентів.

1) Реальні слова, тобто лексеми з буквальним значенням компонентів. До реальних слів відносяться майже всі перші компоненти стійких порівнянь.

2) Потенційні слова,  тобто лексеми з послабленим  лексичним значенням і послабленими  синтаксичними функціями. Потенційні  слова зустрічаються в складі повністю або частково переосмислених мотивованих ФО.

3) “Бувші” слова –  переосмислені компоненти фразеологічних  зрощень. (В них найменший ступінь  слівності).

4) Псевдолексеми –  такі, які насправді в мові  не існують, а запозичені з  інших мов шляхом фонетичного наслідування [23,с.71-72].

Час від часу, в ході аналізу фразеологізмів, ми будемо звертатися до даної класифікації компонентів  ФО.

Підсумувати вищесказане  можна словами фразеолога В.Г.Гака: “у фразеологічних виразах власне значення слова послаблюється, що створює умови для зрушень у значеннях. Разом з цим в них проявляється “закон означувального”, яке стає автономним по відношенню до свого означуваного і привносить у вираз свої власні конотації, які змінюються з епохою. Все це робить фразеологічні вирази семантично дуже багатими, виразними” [12,с.166].

Як зазначалося, лексеми, стаючи складовою частиною фразеологізмів, втрачають своє номінативне значення внаслідок переосмислення. В ході процесу переосмислення досить вагому роль відіграє прототип ФО, який передує появі фраземи. Якщо прототип відсутній, то переосмислюються лексеми, що входять до складу даного фразеологічного звороту. Таке явище зумовлене лінгвістичними та екстралінгвістичними факторами. Отже, фразеологічне переосмислення – це повне або часткове образне перетворення значення прототипу фразеологізму (чи фразеологічного варіанта), яке базується на семантичному зрушенні [23,с.134]. Найважливіші типи переосмислення – це порівняння, метафора, метонімія (включаючи перифраз та евфемізм).

Порівняння та метафору В.М.Мокієнко вважає лінгвістичним  фактором створення образності. Спільність порівняння і метафори полягає в  створенні фразеологічних асоціацій  на основі схожості предметів чи явищ.

Однак їх різницю слід вбачати перш за все у вираженні змісту. “Порівняння, як простіший засіб опису образу, більш експліцитне, ніж метафора. Метафора ж виражає схожість змісту імпліцитно, з необхідним опущенням підґрунтя для порівняння і показника порівняння” [28,с.167]. Метафоричний тип переосмислення є найбільш розповсюджений: “…багато слів набуває метафоричного значення; те саме стосується і словосполучень. В німецькій мові багато виразів набуло переносного значення і вживаються при описі дій чи обставин, які більш-менш аналогічні тим, що викликали їх до життя. Нерідко колишнє неметафоричне значення таких ідіом більш-менш зрозуміле” [19,с.29]. Таким чином, метафоричне переосмислення – це “перенос найменування з одного денотата на інший, який асоціюється з ним на основі реальної чи уявної схожості” [23,с.124].

Іншим типом переосмислення є метонімія. Вона також слугує для  створення образності. Метонімічне  перенесення здійснюється на основі суміжності двох денотатів [23,с.129].

  Серед проаналізованих нами ФО зустрічаються і перифрази. Досить детально механізм виникнення таких зворотів у сфері фразеології пояснює В.М.Мокієнко: “Розширення фразеологізму стимулюється недостатністю семантики, необхідністю підсилити втрачену словом (чи словосполученням) експресію, поновити мотивування. Це прагнення можна назвати принципом надлишковості. Найтиповішим явищем, що відображає цей принцип, є перифраз” [28,с.131].

Евфемізацію слід розглядати як явище дещо іншого класифікаційного рівня, ніж метафору та метонімію. В плані суто лінгвістичному евфемізацію “можна вважати різновидом перифраз, що виправдовує її віднесення до експліцитного типу утворення фразеологізмів” [28,с.170]. А з іншого боку – це явище соціальне, що зумовлено прагненням людей уникнути неприємних для згадування речей. 

Рівень переосмислення зумовлює мотивованість або ж немотивованість ФО. Якщо між фразеологічним значенням і семантикою прототипу існує синхронний зв’язок, то такий зворот можна вважати мотивованим. Якщо ж такий зв’язок відсутній, то йдеться про немотивованість значення.

Розглядаючи фразеологізми, не можна залишити поза увагою їхні основні риси – образність та експресивність, адже в більшості випадків ці характерні особливості і відрізняють сталі звороти від слів. Говорячи про різні типи переосмислення значення ФО, ми вже торкалися поняття образності та засобів її створення. Спробуємо з’ясувати, що ж є основою образності серед фразем. За висловом В.М.Мокієнка, підґрунтям цього феномену є “здатність створювати наочно-чуттєві образи предметів і явищ. Сила образу полягає в його конкретності, тісному зв’язку з контекстом у широкому розумінні слова. Найбільшу схильність до фразеологізації виявляють ті вільні сполучення слів, які відображають конкретні явища матеріальної дійсності, пов’язані з життям людини” [28,с.162-163]. Фразеологізми, що підлягають аналізу в даному дослідженні, досить образні. Колір, лексеми на позначення якого входять до складу ФО, що аналізуються,безпосередньо впливає на людські відчуття.

На думку Фрідріха Зейлера, експресивність, притаманна фразеологізмам, відіграє в мовленні не останню роль: “ідіоми особливо потрібні в емоційному, схвильованому мовленні: образність та метафоричність надають їм виразності, енергії”. Німецький фразеолог також додає: “вони [ідіоми] виконують необхідну функцію в мові. Ця функція полягає … в тому, щоб повернути поняття від чистої абстракції до відчуттів, що їх породили, знову втілити їх в зорових образах і перш за все в динамічних відчуттях людського тіла” [19,с.162,172].

Теоретичне обґрунтування  понять образності та експресивності знаходимо у О.В.Куніна. Вчений зазначає, що “образність мотивованої ФО створюється в результаті двопланового сприйняття ФО та значення її прототипа… Чим далі один від одного порівнювані об’єкти, тим яскравіший образ” [23,с.159]. Поняття експресивності значно ширше, воно включає і інші категорії: “експресивність – це обумовлені образністю, інтенсивністю чи емотивністю виражально-зображальні якості слова чи фразеологізму” [23,с.154]. Отже, на основне значення ФО накладаються і інші конотативні значення, які сприяють більш влучному вживанню фразем у мовленні.

Існують різні підходи  щодо принципів класифікування фразеологізмів: структурно-семантичний, граматичний, функціонально-стилістичний. Найбільш поширеною є структурно-семантична класифікація В.В.Виноградова. Він виділяє 3 типи фразеологізмів:

-фразеологізми-зрощення;

-фразеологічні єдності;

-фразеологічні сполуки.

Як пояснює М.П.Кочерган, дана класифікація ґрунтується на критерії семантичної злютованості або аналітичності  фразеологізму [22,с.151].

П.Г.Єрченко, наприклад, класифікує фразеологізми за смислорозрізнювальною функцією компонента на ФО з нормативним смислом, проміжні ФО, ФО з ідіоматичним смислом та ілюстративні [17,с.8-13].

У О.В.Куніна знаходимо  розподіл фразем у відповідності  з трьома розділами, на які автор  поділяє фразеологію: власне ФО, або ідіоми, ідіофразеоматизми та фразеологізми неідіоматичного характеру, але з ускладненим значенням. Цей розподіл ґрунтується на різних типах значення фразеологізмів: від більш ускладнених до менш ускладнених [23,с.26].

В даному дослідженні буде використана класифікація за типом створення образності. Фразеологічний образ створюється, як правило, за допомогою різних тропів. Це семантичний спосіб класифікації” [28,с.170]. Адже ми розглядаємо ступінь переосмисленості значення як фраземи вцілому, так і компонентного складу зокрема. Дана класифікація значно полегшує дослідження кожного колороніма у складі фразеологізму.

Існує декілька класифікацій за джерелами походжень фразем. Л.А.Булаховський виділяє такі типи: 1) прислів’я і  приказки; 2) професіоналізми; 3) усталені вислови з анекдотів, жартів тощо; 4) цитати з Біблії; 5) переклади іншомовних висловів; 6) крилаті вислови письменників; 7) влучні вирази видатних людей [7]. О.В.Кунін також виділяє декілька груп ФО на основі їх походження, однак ця класифікація у даного автора не є домінуючою: 1) власне німецькі ФО; 2) міжмовні запозичення, тобто ФО, які запозичені з іноземних мов шляхом того чи іншого виду перекладу; 3) внутрішньомовні запозичення, тобто ФО, які запозичені з австрійського варіанту німецької мови; 4) ФО, що запозичені в іншомовній формі [23].

Узагальненою класифікацією  фразеологізмів за джерелом походження є розподіл В.М.Мокієнка фразем на дві  групи – природні та умовні. Перша група – фразеологізми, що виникають самостійно в різних мовах і відображають явища природи, тваринний та рослинний світ, фізичний та психічний стани людини, до другої належать сполучення, що обумовлені специфікою національного розвитку і відображають факти матеріальної та духовної культури того чи іншого народу [28,с.163].

Особливу увагу походженню фразеологізмів приділяє німецький фразеолог Фрідріх Зейлер. Основним джерелом виникнення ідіом є життя та діяльність людей: “в своїй більшості образні та ідіоматичні вирази створювалися народом і тісно пов’язані з інтересами та повсякденними заняттями простого люду. Нові слова та ідіоматичні вирази є, як правило, результатом мовотворчості неграмотних людей; наші найкращі ідіоми, найбільш яскраві образні вирази виникли не в бібліотеках та вітальнях, а в майстерні, на кухні чи в льоху” [19,с.89]. Отже, німецький вчений виділяє ті сфери життя, звідки беруть початок ФО. Це різні галузі людської діяльності (вирази, притаманні носіям різних професій; ідіоми, пов’язані з сільським господарством, побутом, тваринним світом, спортом), предмети повсякденного вжитку. В особливий розряд ідіом Фрідріх Зейлер виокремлює такі, джерелом яких є людське тіло, і ще групу фразем, до складу яких входять так звані “фразеологічні дієслова” – словосполучення, які складаються з дієслів та прислівників чи прийменників. До того ж він виділяє запозичені ідіоми, біблійні ідіоми та шекспіризми [19,с.89].

Информация о работе Фразеологізми-колоризми у лінгвокраїнознавчому аспекті