Фразеологізми-колоризми у лінгвокраїнознавчому аспекті

МІНЕСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

ФАКУЛЬТЕТ ІНОЗЕМНИХ  МОВ

 

Кафедра романо-германської філології

 

КУРСОВА РОБОТА

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ-КОЛОРИЗМИ 

У ЛІНГВОКРАЇНОЗНАВЧОМУ АСПЕКТІ

 

 

Студентки 4-го курсу,

групи «Г»

Панфілової Наталії

 

 

Науковий керівник:

старший  викладач

кафедри романо-германської 

філології

Будурацька В.Р

 

 

 

 

Луганськ 2011

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ I. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕОРІЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ……………… 6

1. Фразеологія як наука та предмет її дослідження………………………….6
2. Семантика фразеологічних одиниць……………………………………….9
3. Природа фразеологізмів та їх компонентів……………………………… 11
4. Феномен кольору.Особливості сприймання………………………………19

РОЗДІЛ II. ХАРАКТЕРИСТИКА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ, ДО СКЛАДУ ЯКИХ ВХОДЯТ КОЛОРОНІМИ………………………………………………………25

2.1 Фразеологізми-порівняння…………………………………………………26

2.2 Фразеологізми-метафори……………………………………………………30

РОЗДІЛ III. ФРАЗЕОЛОГІЗМИ-КОЛОРИЗМИ  У ЛІНГВОКРАЇНОЗНАВЧОМУ АСПЕКТІ…………………………………… 44

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………… 51

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………… 53

Додатки………………………………………………………………………… 56

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Фразеологія як наука виникла лише на початку 20 століття. На сьогоднішній день нез’ясованими залишаються питання про статус фразеології, хто є основоположником даної дисципліни та велика кількість проблем з теорії даної науки. До нерозв’язаних питань належать невизначеність терміну фразеологічної одиниці та предмету фразеології. Нез’ясованою зілишається теорія еквівалентності, проблема слівності компонентів та інші. Науковий пошук у цих напрямках продовжується. Досить плідними є дослідження вітчизняних (зокрема російських та українських) мовознавців. В.В.Виноградов, А.А. Шахматов, Ф.Р. Форшунатов, О.В.Кунін, В.К. Поржезинський досліджували фразеологію німецької мови. Серед західних мовознавців слід відзначити Фрідріха Зейлера. На жаль, на заході приділяється дуже мало уваги цій галузі мовознавства.

Фразеологія нерозривно пов’язана з психологією. Адже виникнення фразеологізмів зумовлено особливістю людської психіки. В даному дослідженні ми розглядаємо фразеологізми саме під таким кутом зору. Крім того, нас цікавлять назви кольорів у складі цих мовних одиниць. А колір, як відомо, має специфічне відображення у людській психіці. В сучасному суспільстві прослідковується тенденція все більшої зацікавленості саме психологічними процесами у мозку людини (про це свідчить розвиток парапсихології, екстрасенсорики та ін.). Тому, на нашу думку, науковий пошук в сфері психолінгвістики досить актуальний.

 Наша увага буде  зосереджена на компонентах фразеологізмів, а саме тих лексемах, денотативним  значенням для яких є ознака  кольору. Такі лексеми ми будемо  називати колоронімами (від лат.color – колір, гр.onima – ім’я).

Об’єкт  дослідження становлять фразеологізми сучасної німецької мови, у структурі яких присутні назви кольорів.

Предметом дослідження є сутність колоронімів як компонентів фразеологічних одиниць німецької мови.

Мета дослідження: проаналізувати, наскільки природа фразеологізмів співвідноситься із їх компонентним складом.

Основні завдання дослідження:

1. З’ясувати, наскільки  значення колороніма може впливати  на загальне значення фразеологічної  одиниці;

2. Виявити семантичні  можливості даних компонентів  фразем у сфері системних зв’язків;

3. Розглянути, якою мірою  психологічне трактування кольору  відображено у фразеологізмах.

Методологічною  основою дослідження є діалектичний підхід до розгляду німецької фразеології як системного явища із властивими їй закономірностями, принцип єдності теорії та практики.

Основні методи дослідження: теоретичний аналіз літератури; критичний аналіз досліджень з даної проблеми; системний аналіз; метод типологічного зіставлення.

Наукова новизна роботи полягає у багатосторонньому розкритті основних властивостей компонентного складу фразеологічних одиниць, до складу яких входять колороніми.

Теоретична  значущість полягає в тому, що дана праця є внеском в дослідження мовних одиниць різного рівня, у визначенні типологічних особливостей німецької мови на лексичному рівні.

Практичне значення роботи в тому, що дані, отримані в результаті дослідження, можуть бути застосовані як у галузі філології, так і психолінгвістики. Основні питання, розглянуті в роботі, можуть бути включені до розробки лекцій, написання курсових та дипломних робіт.

Слід зазначити, що при  аналізі явищ ми застосовуємо як синхронічний, так і діахронічний підхід.

Структура роботи. Дана курсова робота складається із вступу, трьох розділів, списку використаної літератури, переліку та умовних позначень та додатків. У вступі визначаються об’єкт та предмет дослідження, мета та основні завдання, визначається наукова новизна, теоретична та практична значущість роботи, вказуються основні методи та методологічна основа дослідження.

В першому розділі  розглядаються основні положення теорії фразеології та особливості сприймання кольору.

Другий розділ є аналізом фразеологізмів, до складу яких входять  колороніми.

У третьому розділі ми розглядємо фразеологізми-колоризми в лінгвокраїнознавчому аспекті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕОРІЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ

 

1.1 Фразеологія  як наука та предмет її дослідження.

 

Дана робота є дослідженням у галузі психолінгвістики. Фразеологізм як мовне явище розглядається  нами не лише в лінгвістичному, а  й в психологічному контексті. Такий підхід невипадковий. Праці В.Гумбольта, Ф.де Соссюра та О.О.Потебні яскраво засвідчують, що природу мовних явищ слід шукати в психіці людини. На думку О.О.Потебні, зближення мовознавства з психологією дає можливість “шукати рішення питань про мову в психології, і, навпаки, чекати від досліджень мови нових відкриттів в області психології”[32,с.39].

Розглядаючи мову як систему  знаків, Ф.де Соссюр зазначає, що мовний знак, в свою чергу, є “двобічною психічною сутністю”, “обидва боки мовного знаку психічні і пов’язуються в нашому мозку асоціативним зв’язком” [36,с.71].

Розглядаючи фразеологічні  одиниці (далі ФО) та колороніми (які  входять до їх складу), ми маємо справу з різними видами мовних знаків.

Вивчення фразеологізмів як мовних одиниць є прерогативою фразеології, статус якої як науки далекий від однозначного вирішення. Як правило, фразеологічний рівень розглядається в мові як проміжний. Він знаходиться на стику лексико-семантичного і синтаксичного рівнів. Невизначеність статусу фразеології пов’язана з відкритим питанням еквівалентності ФО слову, невизначеності самого терміну, предмета даної науки, та деякими іншими. До вчених, які не виділяють фразеологію як окрему дисципліну, належать Ш.Баллі, В.В.Виноградов, О.І.Смирницький, Є.Д.Поливанов, Л.А.Булаховський. Деякі інші мовознавці роблять спробу виділити фразеологію в окремий ієрархічний рівень мови. До них належать В.Л.Архангельський, М.Ф.Алефіренко, О.В.Кунін та інші.

Ми дотримуємось останньої  точки зору. Як зазначає М.Ф.Алефіренко, фразеологізми, “з одного боку, характеризуються всіма основними властивостями, притаманними одиницям мови, а з другого, - відрізняються від інших мовних одиниць тільки їм властивими ознаками”. На його думку, об’єднувати лексеми і фраземи в один мовний рівень не можна з декількох міркувань: “тому що синтагматичні зв’язки фразем і лексем мають не мовний, а мовленнєвий характер, і по-друге, тому що фраземи можуть вступати в синтагматичні відношення з синтаксичними одиницями, і тоді слід було б виділяти й неіснуючий синтаксично-фразеологічний рівень” [3,с.46,48].

Спірним залишається  питання про те, коли зародилась фразеологія. Одні схильні вважати  основоположником даної науки швейцарського  лінгвіста французського походження Ш.Баллі. Відомо, що в своїх роботах  з французької стилістики певне місце він відвів опису сполучень слів. Фразеологію ж розглядав як розділ лексикології, бо ФО еквівалентні слову. На думку інших, наука про фразеологізми зародилася тоді, коли В.В.Виноградов дав визначення основних понять, обсягу і завдань фразеології.

Як зазначалося вище, не існує єдиного тлумачення термінів “фразеологія” та “фразеологізм”. А ті, що існують, можуть суперечити одне одному.

Більшість мовознавців  дотримується широкого визначення терміну  “фразеологія” (гр. phrasis – “вираз, зворот”, logos – “слово, вчення”): це 1) сукупність фразеологізмів певної мови;

2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад  мови [22,с.148]. Більш вузьке тлумачення терміну зустрічаємо у О.В.Куніна: “фразеологія – це наука про фразеологічні одиниці, тобто про стійкі сполучення слів з ускладненою семантикою, які не утворюються за структурно-семантичними моделями змінних сполучень, що їх утворюють” [23,с.5].

О.В.Кунін також звертає  увагу на те, що в німецькій лінгвістичній  літературі фразеології присвячена невелика кількість досліджень. Однак в них немає ґрунтовного розгляду основних питань фразеології [23,с.8]. Таким чином, в нашому дослідженні ми спираємось переважно на праці вітчизняних дослідників. Існування великої кількості робіт, присвячених фразеології саме в нашій країні, значно полегшує здійснення пошуку в межах обраної теми.

Не можна залишити поза увагою сам термін “фразеологізм”, оскільки він, по-перше, є предметом  фразеології як науки, а, по-друге, - об’єктом нашого дослідження. Різні  лінгвісти вживають різноманітні терміни (фразеологічна одиниця, фразеологізм, фразема, ідіома, фразеологічний зворот, стійке словосполучення та ін.) для позначення одного і того ж поняття.

Як правило, поняття  “фразеологічна одиниця” та “фразеологізм” ототожнюються. Інші терміни можуть розрізнятися (як правило, це залежить від різниці у класифікаціях ФО). В межах стійких зворотів О.І.Смирницький, наприклад, розрізняє фразеологічні одиниці (стилістично нейтральні звороти, які позбавлені метафоричності або ж втратили ії) та ідіоми (які базуються на переносі значення, на метафорі). Н.М.Амосова виділяє фраземи та ідіоми. Ідіоми, на її думку, характеризуються цілісним значенням, які на відміну від фразем, є одиницями постійного контексту.

Тлумачення ідіоми В.В.Виноградовим дуже близьке до вищезазначеного. Він стверджує, що ідіоми, або фразеологічні зрощення, характеризуються семантичною неподільністю, абсолютною непохідністю значення цілого з компонентів [9,с.124].

М.Ф.Алефіренко надає  перевагу поняттю “фразема”. В.М.Мокієнко під ФО розуміє “відносно стійке, відтворюване, експресивне сполучення лексем, яке має цілісне значення” [28,с.5].

В даному дослідженні  ми будемо вживати терміни фразеологічна  одиниця, фразеологізм, фразема, фразеологічний зворот як синоніми, маючи на увазі “лексико-граматичну єдність двох і більше нарізнооформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, які, маючи цілісне значення, відтворюються у мові за традицією, автоматично” [34,с.11].

Отже, до основних рис ФО належать “відтворюваність у процесі спілкування, “надслівність” і цілісність значення” [34,с.11].

Слід також зазначити, що серед розмаїття ФО існують  загальні фразеологізми та індивідуально-авторські. Якщо перші включені в словники, то другі, як правило, до словників не потрапляють. Деякі лінгвісти вважають за доцільне створити словники індивідуально-авторських вживань ФО [27,с.101]. Наше дослідження не стосується оказіональних фразем, ми беремо до уваги лише загальномовні звороти.

 

1.2 Семантика  фразеологічних одиниць.

 

Особливий акцент слід зробити  на тлумаченні фразеологічного значення. Беззаперечним є той факт, що це явище досить складне, воно “обумовлено  специфічним відношенням до означуваних  предметів чи явищ дійсності, характером внутрішньої образної основи, надслівністю, залежністю між лексичними компонентами ФО і повністю чи частково переосмисленим їх значенням” [38,с.18].

Деякі автори схильні  приписувати фразеологізму лексичне значення або ж розглядати фразеологічне  значення на рівні слова. Як зазначає Л.Г.Авксентьєв, “ФО і слово можуть бути близькими семантично, тобто виражати спільне поняття”, однак така спільність є відносною. Фразеологізм і слово якісно відрізняються. Ця відмінність закладена в їх різній природній основі. “Значення фразеологізму може співвідноситися із значенням слова, що виключає їх тотожність” [1,с.44].

 Тут ми безпосередньо  стикаємось із теорією еквівалентності.  З одного боку, і слово, і  ФО є мовними знаками. Мовний  знак, в свою чергу, пов’язує  поняття і акустичний образ [36,с.69]. Отже, змінюючи акустичний образ, мовний знак змінюється лише частково, адже поняття залишається незмінним. Швейцарський лінгвіст Ш.Баллі (як зазначає О.В.Кунін) стверджував, що ознакою фразеологічного звороту є можливість або неможливість підставити слово-ідентифікатор [23,с.12]. В.В.Виноградов також схиляється до думки, що слова та ФО тотожні. Підтвердження цьому знаходимо у визначеннях типів ФО: “основною ознакою фразеологічного зрощення є його семантична неподільність…, воно являє собою семантичну одиницю, однорідну зі словом [9, с.124]. Існує ще один арґумент на підтвердження теорії еквівалентності. Як слова, так і фразеологізми вносяться у мовлення в готовому вигляді. Але з іншого боку, ототожнюючи слово і фразеологізм, ми мимоволі відносимо останній до сфери лексикології. Але, як було з’ясовано вище, ФО належать скоріше до суперсинтаксичного рівня. Це визначається специфічними властивостями їх семантики та її узагальнено-абстрагуючим характером. Значення фразем формується у процесі складного перегрупування денотативно-конотативних елементів у семантичній структурі слів-компонентів фразеологізму й остаточно завершується інтеґрацією цих переосмислених лексичних значень із граматичними значеннями відповідних синтаксичних моделей [3,с.46].