Послуги ЖКГ в Республіці Саха (Я)

 

- Не сформовані ефективні форми власності на житло, здатні забезпечити весь життєвий цикл житлових будинків;

 

- Відсутній ринок комунальних послуг, що призводить до їх концентрації в руках природних монополій і робить безконтрольними механізми нормування та тарифоутворення;

 

- Не відпрацьований механізм перепродажу комунальних послуг, що ставить споживачів у нерівні умови з однаковим видам послуги суперечить основам законодавства.

 

Не секрет, що житлово-комунальне господарство є однією з найбільш витратних галузей економіки, де вкрай марнотратно витрачаються і споживаються вода, теплова та електрична енергія. Проблему зниження енергоресурсоемкості в ЖКГ можна по праву назвати однією з найбільш обговорюваних в даний час.

 

Оплата комунальних послуг в даний час проводиться за нормативами - тарифами. Під нормативом споживання розуміється певний обсяг конкретного виду послуг (холодна і гаряча вода, тепло, каналізування, утримання будинків), який виробник зобов'язаний надати, а споживач - використовувати.

 

Норматив по оплаті (тариф) визначається собівартістю послуги та встановленої рентабельністю. Загальні тенденції формування цих показників підпорядковані корпоративним інтересам виробника і бути іншими в існуючій системі розрахунків не можуть.

 

В даний час діють чотири види нормативів:

 

• ÑÐ°Ð½Ñ–тарно-гігієнічні;

 

 

• Ð¿Ñ€Ð¾ÐµÐºÑ‚ні;

 

 

• Ð²ÑÑ‚ановлені для взаєморозрахунків;

 

 

• ÐµÐºÑÐ¿Ð»ÑƒÐ°Ñ‚аційні.

 

 

Санітарно-гігієнічні норми визначаються на підставі фізіологічних і гігієнічних потреб людини. Проектні норми характеризують максимально можливий рівень споживання і пропускну здатність систем подачі та розподілу ресурсів. Норму для взаєморозрахунків, тобто тариф оплати послуг, встановлюють і затверджують органи місцевого самоврядування залежно від кліматичної зони, національних традицій, що склалася культури водокористування, санітарно - гігієнічних вимог, наявності енергетичних та водних ресурсів, виробничих потужностей і ряду інших чинників.

 

Під експлуатаційної нормою розуміється раціональний обсяг подачі та споживання продукції при реально досяжному рівні зниження непродуктивних втрат як при подачі, так і при її використанні.

 

Характерною особливістю комунальних систем у нашій країні є суттєва розбіжність між обсягами подачі продукту в систему, обсягами його споживання і фактичними обсягами оплати послуг водопроводу та каналізації, тепло-і електропостачання. При цьому виробник не контролює обсяги фактичного споживання і не може пред'являти рахунки за наднормативне використання своїх послуг, а споживач, не знаючи балансу за фактичною подачі і фактичному споживанню, не може відмовитися від оплати наднормативних непродуктивних втрат і виділити обсяги продукту, дійсно підлягають включенню до складу собівартості і в тариф.

 

Таким чином, поділ комунальних платежів на тариф і норму є одним з порочних спадщин безгосподарності минулого, і в зв'язку з цим проблема енергоресурсозберігання в ЖКГ сьогодні не має міцної економічної та юридичної основи, так як фінансові потоки не відповідають товарним.

 

У сформованій системі дисбаланс між виробленими і сплаченими послугами відноситься виробником на планові втрати. Обсяги цих втрат не беруть участь у формуванні собівартості продукції. У підсумку на цю ж величину відбувається завищення самої собівартості. Отже, всі втрати комунальних послуг оплачує споживач.

 

Оснащення житлового сектора приладами обліку примусить виробників взяти на себе всі втрати продукції, тобто тільки загострить проблему. Це неминуче і абсолютно непомітно для законодавців і споживачів призведе до зміни цінової політики в сторону другої стратегії і проблему не вирішить.

 

Частка відповідальності виробників за неекономічність систем занадто велика, щоб розглядати питання бездотаційне фінансування ЖКГ тільки за рахунок споживача.

 

Все сказане свідчить про недосконалість існуючої двоетапної процедури ціноутворення норма-тариф і нормативної системи взаєморозрахунків за комунальні послуги. На підставі викладеного має сенс змінити структуру оплати послуг ЖКГ, не розділяючи тариф і норму, воду і каналізацію.

 

Ефективний аналіз процесів нормування та тарифоутворення в ЖКГ повинен бути заснований на співвідношенні між сформованими рівнем витрат виробників і рівнем споживання конкретного виду продукції.

 

Оскільки більш високий рівень споживання передбачає і велику собівартість, співвіднести відмінності в обсягах споживання комунальних послуг дозволить введення диференційованих тарифів. В основі диференційованого тарифу має бути експлуатаційна норма, а в частині оплати - витрати виробника.

 

Механізм диференційованого тарифу простий. Споживання, що перевищує експлуатаційну норму, оплачується за завищеною ціною, оскільки передбачає якісно інший рівень витрат виробника. Такий підхід, на нашу думку, знімає конфлікт між виробником і споживачем в процесі вирішення проблеми ресурсозбереження, бо ефективне енергоресурсозберігання крім витрат на його технічну реалізацію означає для виробника ще і звуження ринків збуту, а отже, подвійні збитки. З іншого боку, споживач отримує можливість оплачувати послуги відповідно їх якості й обсягу фактичного споживання. Диференційована оплата зажадає від виробника ефективної фінансової та технологічної діяльності, а від споживача - раціонального використання подаються ресурсів. Це, природно, зумовить необхідність оснащення споживачів приладами обліку.

 

Іншим найважливішим аспектом вдосконалення механізмів нормування та тарифоутворення в ЖКГ є проблема перехресного фінансування. Ця схема передбачає завищення тарифів промисловим підприємствам і установам соціально-культурної сфери для забезпечення низького тарифу для населення. Співвідношення тарифів між групами споживачів регулюється таким чином, що для населення вони стають нижчими собівартості продукції, що продається. Як правило, з цією метою підвищуються відпускні тарифи для енергетичних підприємств як найбільш платоспроможних. Проте аналіз системи дотування міським бюджетом витрат на гарячу воду свідчить про фінансову неефективності такої тарифної політики.

 

Тариф на підживлювальної воду, що використовується для потреб ГВП, формується з плати за тепло і за воду. Холодна вода продається енерговиробників за завищеним тарифом, що значно збільшує кінцеву вартість підживлювальної води для потреб ГВП, так як рентабельність енерговиробників нараховується на завищений відпускної тариф. Оскільки розмір дотації за гаряче водопостачання обчислюється від її кінцевої вартості, виходить, що холодна вода всупереч ідеї перехресного субсидування продається енергопостачального підприємства набагато нижче собівартості.

 

На закінчення слід зазначити, що зміна основ ціноутворення саме по собі ще не вирішує проблеми реформування ЖКГ. Необхідно розробити струнку систему заходів організаційного та юридичного забезпечення реформи.

 

1.3 Порядок бюджетного фінансування відшкодування збитків

 

Особливість діяльності організацій ЖКГ щодо надання населенню житлово-комунальних послуг - необхідність розрахунків з населенням за регульованими цінами (тарифами) у порядку, встановленому органами місцевого самоврядування.

 

Працюючи при цьому за регульованими цінами (тарифами), встановленими нижче собівартості, організації ЖКГ отримують кошти з бюджету на покриття збитків.

 

Збитки організацій ЖКГ можуть бути:

 

• Ð²Ñ–д реалізації окремого виду житлово-комунальної послуги населенню;

 

 

• Ð²Ñ–д реалізації окремого виду житлово-комунальної послуги в цілому всім споживачам;