Розмаїття форм часу

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

На тему: «Розмаїття форм часу»

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми. Простір і час є формами існування матерії. Як і остання, вони дані нам уже в безпосередньому сприйманні, хоч уявлення простору і часу як таких стало можливим лише на основі певного соціально-історичного досвіду.

Їх характеристику можна дати шляхом посилання нате, що простір —  це загальна форма протяжності і  співіснування матеріальних об'єктів, порядок розміщення одного тіла відносно іншого. Час — це загальна форма тривалості й зміни явищ чи стадій протікання матеріальних процесів. Самі поняття «протяжність», «співіснування», «тривалість», «зміна» вже передбачають поняття простору й часу. До характеристик простору слід віднести його тривимірність, рівноправність напрямів та симетричність. До характеристик часу — одномірність, одно-спрямованість та незворотність. Названі поняття легше констатувати, аніж пояснювати, пов'язуючи їх з певними властивостями, матеріальними процесами.

Діалектико-матеріалістична філософія  визнає простір і час об'єктивно-реальними  формами існування матерії. В.І.Ленін  писав: «Визнаючи існування об'єктивної реальності, тобто рухомої матерії, незалежно від нашої свідомості, матеріалізм неминуче повинен визнавати також об'єктивну реальність часу і простору».¹

Світ не можна уявити поза простором  і часом.

Матеріальний світ складається  з об’єктів, процесів, що відбуваються, проходять поетапно. В них можна виявити стадії, якісні стани, що змінюють один одного. Зміна цих стадій може характеризуватися певною повторюваністю. Різні стадії можуть мати різну тривалість. Порівняння тривалостей може бути основою для визначення кількісної міри, яка виражає швидкість протікання процесів, їх ритм, темп.

Отже, філософське розуміння часу відображає всезагальну властивість  матеріальних процесів протікати один за одним в певній послідовності, мати тривалість, розвиватися за етапами, стадіями.²

Метою даної роботи є дослідження розмаїття форм часу.

 

1. Основні властивості часу та його концепції

 

Час - форма буття матерії, яка виявляє тривалість її існування, послідовність зміни станів у розвитку всіх матеріальних систем. Поняття часу нерозривно пов'язане з рухом (змінюваністю) матерії. Дійсно, змінюваність є зміна одного стану іншим, але саме ця зміна станів і дозволяє говорити про час. Так, уже у давні часи порівняння циклічних станів, повторень - зміна дня і ночі - з усіма іншими станами, з якими мала справу людина, привело до поняття часу і винаходу приладдя для виміру його проміжків.

Довго час уявлявся у вигляді  якогось потоку, річки, яка рівномірно пронизує весь світ, несе на собі усі  події. Звідси вираз - ріка часу, потік  часу. Самий же час не залежить від  будь-яких матеріальних процесів. Таке тлумачення одержало назву «абсолютного часу».

Історично склались два підходи  до простору і часу. Перший може бути названий субстанціональною концепцією. Простір і час тлумачаться тут як щось самостійно існуюче поряд з матерією, як її порожня місткість. Простір - це чиста протяжність, а час - чиста тривалість, у які ніби то «занурені», «розміщені» матеріальні об'єкти.

Таким чином, простір і час уявлялись  як арена, на якій відбуваються різні  події. Першим цей погляд висловив Демокріт, підкреслюючи, що існують атоми і порожнеча, а свій розвиток і завершення субстанціальна концепція одержала у Ньютона і у класичній фізиці в цілому.

Другий підхід можна назвати  реляційною концепцією простору і часу. Намітки її можна виявити ще у Арістотеля, але вперше з усією чіткістю вона сформульована Г. Ляйбніцем. З точки зору реляційної концепції, простір і час - не особливі субстанціальні сутності, а форми існування матеріальних об'єктів. Простір виявляє співіснування об'єктів, час - послідовність їх станів. Реляційна концепція у філософському плані була сприйнята і розвинута діалектичним матеріалізмом, а у природничо-науковому плані - релятивістською фізикою і у наш час найбільш повно відповідає рівню розвитку природознавства.

Субстанційна і реляційна концепції  не пов'язані однозначно з матеріалізмом і ідеалізмом. Тут можливі будь-які комбінації. Зокрема, Ляйбніц намагався використовувати розроблену ним реляційну концепцію для боротьби проти субстанційної концепції Ньютона, яка виявляла точку зору метафізичного матеріалізму. Однак це не повинно приводити до оцінки самої реляційної концепції як ідеалістичної.³

Існують дві концепції часу: динамічна  і статична.

Згідно з динамічною концепцією, існують події тільки теперішнього часу, минулого буття немає, воно лише залишило свої сліди в теперішньому і пішло в небуття. Майбутні події не існують взагалі, є тільки їхні передумови. Тому є минуле, теперішнє і майбутнє.

Згідно зі статичною концепцією, не існує поділу на минуле, теперішнє, майбутнє. Всі вони існують реально одночасно.

Різниця між ними обумовлена не об'єктивними  характеристиками, а властивостями  нашої свідомості, яка рухається  по світовій лінії.

До загальних властивостей простору і часу відносяться: об'єктивність і незалежність від свідомості людини; їх абсолютність як атрибутів матерії; нерозривний зв'язок часу і простору між собою, а також з рухом матерії; залежність від структурних відносин і процесів розвитку у матеріальних системах; єдність перервного і неперервного у їх структурі; кількісна і якісна нескінченність. Крім того, розрізняють метричні (тобто пов'язані з вимірюваннями) і топологічні (наприклад, зв'язність, симетрія простору і неперервність, одномірність. незворотність часу) властивості простору і часу.

До загальних властивостей часу відносяться: об'єктивність; нерозривний зв'язок з матерією, а також з простором, рухом і іншими атрибутами матерії; тривалість, яка виявляє послідовність існування і зміни стану тіл. Тривалість утворюється з моментів або інтервалів часу, які виникають один за одним і складають у сукупності весь період існування тіла від його виникнення до переходу у якісно інші форми. Час існування кожного конкретного об'єкту скінченний і перевний, оскільки кожний предмет, явище має початок і кінець існування. Однак матерія, з якої складається тіло, при цьому не виникає з нічого і не знищується, а тільки змінює форми свого буття. Завдяки загальному збереженню матерії і руху час її існування безперервний, ця неперервність абсолютна, тоді як перервність відносна. Неперервність часу тотожна його зв'язності, відсутності «розривів» між його моментами і інтервалами.

Час одномірний, асиметричний, незворотний і спрямований завжди до майбутнього. Конкретними фізичними факторами, які характеризують незворотність часу, є зростання ентропії у різних системах, зміни кількісних законів руху тіл.

Специфічними властивостями часу є конкретні періоди існування  тіл з моменту їх виникнення до переходу у якісно інші форми, одночасність подій, котра завжди відносна, ритм процесів, швидкість зміни станів, темпи розвитку, часові відносини між різними циклами у структурі систем.

Розвиток науки у XX ст. розкрив  нові аспекти залежності простору і  часу від матеріальних процесів. Спеціальна теорія відносності (1905) показала, що простір і час не можна розглядати як незалежні від рухомої матерії самостійні сутності. Просторові і часові проміжки відносні, оскільки змінюються в залежності від руху об'єктів, тобто від їх швидкостей. Час у рухомій системі уповільнюється порівняно з нерухомою, а всі просторові розміри скорочуються у напрямку руху. Простір і час виявились не абсолютними величинами, а відносними, оскільки вони мають сенс тільки за умов урахування того, відносно яких матеріальних тіл (систем числення) вони змінюються. Простір і час мають той же сенс, що, наприклад, і швидкість тіла, яка не абсолютна, а відносна. Таким чином, спеціальна теорія відносності виявила нерозривний зв'язок простору і часу від руху матеріальних об'єктів.

Загальна теорія відносності (1916) ше більш глибоко виявила зв'язок простору, часу і матерії. А. Ейнштейн довів, що в разі знищення всіх матеріальних речей зникли б простір і час. Загальна теорія відносності виявила фізичний зв'язок між розподіленням матеріальних мас, простору і часу - поблизу великих мас час уповільнюється, а просторові розміри у напрямку на центр маси скорочуються. Ця теорія виявила фізичний сенс неевклідових геометрій. Вона показала, що наявність гравітації відрізняє геометрію простору від евклідової геометрії. Отже, у Всесвіті, залежно від розподілу мас, можуть реалізовуватися різні геометрії простору.

Таким чином, загальна теорія відносності блискуче підтвердила тезу: простір і час - не самостійні сутності, а форми існування матерії. З теорії відносності і експериментальних фактів сучасної фізики виходить, що із збільшенням швидкості руху тіл і наближенням її до швидкості світла зростає маса, відносно скорочуються лінійні розміри у напрямку руху, уповільнюються усі процеси порівняно зі станом відносного спокою тіл. Важливі висновки одержані також у квантовій механіці. У галузі слабих взаємодій виявлена просторова асиметрія розпаду деяких мезонів (незбереження парності). Висувається гіпотеза квантування простору і часу, що викликало у певної частини фізиків тенденції до заперечення загальності простору і часу. Насправді ж зникають не простір і час, а певна межа наших знань про них. У зв'язку з наступним проникненням у мікросвіт і в космос можна виявити нові незвичайні властивості простору й часу.⁴

 

2. Специфічні  форми часу в природі та  суспільстві

Хоча простір і час перебувають  у єдності, в макросвіті вони відносно відособлені, і тому в цьому випадку можна і потрібно розглядати їх окремо.

Оскільки простір і час взаємопов'язані  із тією реальністю, яка існує і  взаємодіє в них, властивості  простору і часу можуть суттєво відрізнятися. Кожному структурному рівневі  матерії відповідає специфічна форма простору і часу. Так, можемо спостерігати певні особливості простору і часу в неживій та живій природі, в суспільстві.

У неживій природі. У тих частинах макросвіту, коли можна абстрагуватися від викривлення простору-часу біля великих мас, що тяжіють, простір-час характеризується евклідовою геометрією.

У масштабах галактик та Метагалактики  суттєву роль починає відігравати  кривизна простору-часу (його відхилення від евклідової метрики), яка пов'язана  зі взаємодією мас, що тяжіють. Характер кривизни простору Метагалактики залежить від середньої щільності в ній речовини та поля.

У живій природі. Тут особливості  простору-часу проявляються вже на рівні білкових молекул у формі  асиметрії, тобто порушення повної відповідності та розташування частин цілого відносно якогось центру.

Людина вимірює час, порівнюючи різні процеси з якимось одним  процесом, що служить еталоном, зразком. Таким еталоном, наприклад, для порівняння тривалості доби є рух годинникової та хвилинної стрілок годинника. Один оберт по циферблату годинникової стрілки умовно людина називає «одна година».

Існує інтуїтивне відчуття часу. В  людину немовби вміщено «біологічний годинник». Це пояснюється тим, що людина є закономірним результатом розвитку нашої галактики і тому може «відчувати» її ритми. Внутрішні органи людини працюють з різним ступенем інтенсивності в різний час доби. Так, між другою та четвертою годинами ночі посилюється робота печінки, очищується організм від отрути. В чотири години ночі всі органи знижують свою активність. Як наслідок в цей час частіше помирають хворі люди. Має свої ритми і людський мозок, знання яких необхідне для гігієни розумової праці.

Специфіка просторово-часових якостей  в соціальних процесах. Якщо в неживій  і біологічній формах матерії простір включає лише зв'язки предметів, то в соціальний простір входить також і ставлення людини до предметів, до місця свого проживання. Людина формувала сама (на відміну від тварини) свою особливу просторову сферу життєдіяльності: будувала помешкання, поселення, одомашнювала диких тварин тощо. Виникала «друга», «олюднена», природа. Відношення до неї і до «першої» природи входить в поняття соціального простору. Наприклад, поняття «Батьківщина» характеризує не лише певну територію, місце народження та проживання людини, а й її ставлення до цього місця, тобто любов до ландшафту, тугу, якщо людина змушена жити в іншому місці.

Соціальний час – це форма  буття суспільства, яка відображає тривалість історичних процесів, їх зміни  що відбуваються в ході діяльності людей. Соціальні процеси мають різну тривалість. Так, родоплемінне суспільство і перші цивілізації стародавнього світу нараховують декілька десятків тисяч років. Середньовічне суспільство – близько 1400 років, а сучасний спосіб життя нараховує біля 300 років.

Зміна етапів розвитку суспільства  характеризується прискоренням темпів соціальних змін, що знайшло своє відображення в розумінні часу. Так, стародавні цивілізації сприймали час циклічно (повторюваність соціальних процесів). Християнство сприймало час  як такий, що має спрямованість, вектор – від народження до Страшного суду.⁵

З появою християнства часовий цикл розвернувся в лінію, вектор якої був спрямований в майбутнє. У  християнській культурі лінійна  тимчасова схема набуває характеру  жорсткої есхатологічної асиметрії, що доповнює аксіологічного асиметрією тимчасовості (миті) земного існування і тимчасової нескінченності «життя вічного».

Специфічне сприйняття часу сформувалося індустріальною цивілізацією. Погоня за прибутком вимагала постійної  інтенсифікації праці, ущільнення подій і процесів, що протікають в одиницю часу. Не випадково саме в цю епоху було винайдено секундна стрілка, як свідчення прискорення ритму життя. Розпочався «біг часу», що перевищує рівень біологічного ритму людського тіла і що відбуваються в ньому фізіологічних процесів. Прискорення ритму соціального життя продовжується, що негативно позначається на здоровї людей. У сучасній філософії акцент розуміння соціального часу все більше зміщується з його трактування як втіленого в календарі обєктивного параметра соціальних процесів на інтерпретацію темпоральність людського існування (Хайдеггер).⁶

  
Висновки

Отже, час - це форма буття матерії, яка виявляє тривалість її існування, послідовність зміни станів у розвитку всіх матеріальних систем. Поняття часу нерозривно пов'язане з рухом (змінюваністю) матерії.