Шпаргалка з "Культурології"

достатку  й  веселощів» 2 .  Саме  цьому  утопічному  світу  дармових

харчів і присвячений  наступний «нищенський вірш»  з репертуару

мандрівних дяків:

Це я, що із чужої землі  привандрував,

Сто миль я із чучманських  країв марширував,

І видів я там дуже великії  дива,

Скажу усім, коли б хто  купив мені пива.

Там гори маслянії книшами  порослі,

Висяться два високі, докупи ізрослі.

І пироги дві баби на горах  тих плещуть,

І лапами два зайці усе  у піч мечуть.

Отож пиріг ось стільки, узявши, ухватив,

Куснув його зубами, та він  нараз застив.

Заклинулися зуби, що я онімів,

І жодного вже слова  сказать не умів.

Але тепер Господь Бог  вернув мені мову,

Повідаю, панове: піймав я  тут сову,

Та вирвало совисько мені відтак очі,

І хитро з рук у мене сова як не скочить!

Подайте-но, панове, гарячого книша

І бідного потіште в  нещасті голиша. 1 

Таким  чином  можна  стверджувати,  що  мандрівні  дяки,  бур-

саки  та  «бакаляри»  (бакалаври)  були  вагомою  проміжною  лан-

кою  між  високою  елітарною  писемною  культурою,  котру  вони

опановували  в  колегіумах  та  академіях,  та  народною  культурою.

Як  освічені  люди,  які  вивчали  риторику,  піїтику  і  музику,  ман-

дрівні дяки справили великий  вплив на розвиток української на-

родної  культури  та  вертепу,  адже  вони  більшою  чи  меншою  мі-

рою були популяризаторами шкільної науки і  поезії в народних

масах.  Як  стверджують  дослідники,  «за  зовнішньою  богемно-

пригодницькою стороною життя  мандрівних дяків дуже виразно 

проступала  їхня  корисна  діяльність.  Вони  навчали  молоде  поко-

ління, розвивали його естетичний смак, прищеплювали любов до

художнього слова» 2 .

Перепис  1782  року  в  Російській  імперії  припинив  традицію

побутування мандрівних дяків: їх прикріплено до певного місця,

в якому вони могли виконувати церковні служіння. Час вільного

мандрування через різні  причини скінчився. Окрім того, «у другій

чверті XVIII століття пристрасть до писання віршів починає при-

гасати.  Цьому  спричинилися  й  суспільні  обставини  —  занепад 

двох основних друкарень: Київської та Чернігівської, а також  по-

слаблення значення Київської  академії як духовного центру Укра-

їни. Виходить з ужитку друкована  поетична книга, поезія культи-

вується  тільки  в  рукописних  збірниках.  Сотні  ближче  незнаних

нам поетів розсипають свої твори (писані часто й народною мо-

вою) в народ, він їх підхоплює  й трансформує в пісню; часом  ці

автори вписували свої ім’я в акровірш і тільки так  зберегли його

для нащадків. Це був героїчний  чин: наповнити свій народ висо-

кою й досконалою поезією, а самим розчинитися у часі назавжди.

.Отож ми повинні шанувати  ці сотні безіменних чи малознаних, бо 

завдяки їхній праці постав дивовижний феномен народної пісні,

яка через півстоліття  збудить українських романтиків. Романтики,

черпаючи з цього джерела  обома руками, гадали, що вони корис-

туються поезією неписьменних гречкосіїв, і в голову не кладучи,

що колись неграмотні гречкосії  були такі освічені (згадаймо про 

високий  рівень  освіченості  населення  України  XVII–  XVIII  сто-

літь),  що  ця  поезія  не  виникла  на  вітрі,  а  перейшла  в  уста  і  сві-

домість  народу  через  поетів  українського  бароко,  тих,  яким  не

було  доступу  до  друкарського  верстата,  але  які  чудово  володіли

поетичною технікою, отож і  мали силу та спромогу наділити свій

народ текстами високої емоційної  сили. З другого боку, не треба 

забувати й про велику творченосність самого народу» 1 . Тому зна-

чення «мандрівних» дяків  полягає в тому, що «українські  ваганти 

є  органічною  частиною  нашої  історії  та  освітянського  руху.  Без 

мандрівних  «бакалярів»,  учителів-дяків,  «студентів-інспекторів»

з їхнім переважно горопашним і подвижницьким життям, вічним

бідуванням і жадобою  знання не було б початкової освіти, а відтак

середньої та вищої. Як правило, здобувалася вона не легко. Зага-

лом же давні студенти були нашими бардами, предтечами великої 

культури і духовності»  .

9. Стиль класицизму в архітектурі міст України кінця XVIII – XIX ст.

  Архітектура — передусім  мистецтво створення будівель, споруд та їх комплексів. Це явище матеріальної культури і водночас один із провідних видів пластичного мистецтва, що ґрунтується

на єдності принципів  краси і корисності. Як вид мистецтва, вона формує  просторове  середовище  для  життя  і  діяльності  людини, виражає суспільні ідеї у художньо-естетичних образах.

Кінець  XVIII  — перша половина  XIX  ст.  характеризуються в українській архітектурі значним зростанням  обсягу  будівни-цтва,  поширенням  та  утвердженням  нового  стилю — класициз-

му. На зміну пишноті і  розкутості українського бароко прийшов  стриманий,  академічний  стиль  класицизму.  Як  слушно  зазначають  дослідники,  «барокова  декоративно-репрезентативна  заса-

да  відходила  в  минуле,  натомість  яскраво  відзначався  норматив класицизму — об’ємне  ідеалізуюче відтворення образу на основі реальності,  «в  грецькій  манері»,  з  прагненням  до  простоти  і  ясності,  раціональності  і  логічності,  при  композиційній  цільності і  зрівноваженості  та  загальній  гармонійній  єдності,  що  вимагає зразковості пропорцій, симетрії, абсолютної завершеності» .

Класицизм  (фр.  classicisme,  від  лат.  classicus  —  взірцевий)  — художній стиль та естетичний напрям в європейському мистецтві  кінця XVII — початку XIX ст. Для класицизму характерна орієн-

тація на художню творчість  стародавньої Греції і Риму, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Таким чином, класицизм «спирався на античність і формально, і змістов-

но. Він використовував ордерні системи, героїчні моменти міфології,  а  також  вчення  стоїків,  які закликали зберігати незворушну  ясність  духу  серед  загального  хаосу» 2 .  Величезний  вплив  на

класицизм  XVII  ст.  здійснив  бурхливий  розвиток  археологічних  знань  про  давньогрецьку  та  давньоримську  культури  —  розкопки Геркуланума та Помпеї. З античності класицисти часто брали

й теми та сюжети своїх творів, інтерпретуючи їх в дусі сучасної їм історичної епохи.

Окрім  наслідування  античності,  основою  теорії  класицизму став раціоналізм, що спирався на філософські  ідеї французького мислителя  Рене  Декарта:  все,  створене  людиною,  повинно  бути

розумно  організованим  та  логічно  побудованим.  Художній  твір, з точки зору класицизму, повинен  будуватися на засадах суворих канонів,  тим  самим  підтверджуючи  логічність,  точність  та  суво-

рість  самого  світоустрою.  Інтерес  для  класицизму  представляв  тільки вічне, незмінне, в кожному  явищі він намагався розпізнати тільки сутнісні, типологічні риси, відкидаючи випадкові індивіду-

альні ознаки. Ще  у  другій  половині  XVII  ст.  французьким  мислителем Ф.  Блонделем  були  сформульовані  основні  постулати  класицизму. По-перше, краса вважалася властивістю природи, яка не залежала від смаків та поглядів людей. По-друге, закони краси можна осягнути засобами розуму, зокрема в архітектурі — за допомогою математики  та  геометрії.  По-третє,  закони  краси  вже  визначили зодчі античності, тому доцільно вивчати не природу, а спадок античної епохи. Отже (а це було четверте положення), варто виробити чіткі правила, вічні та незмінні канони, яких слід неухильно

дотримуватись.  Саме  тому  інтерес  для  класицизму  представляє тільки  вічне,  незмінне  —  в  кожному  явищі  він  намагається  розгледіти  тільки  сутнісні,  типологічні  риси,  відкидаючи  випадкові

індивідуальні ознаки. Завдання мистецтв — виявити ідеальну закономірність Всесвіту, часто приховану за зовнішнім хаосом і безладдям дійсності. Естетичну цінність для цієї культури має лише

непересічне, непідвладне  часові. Естетика класицизму надає великого значення суспільно-виховній функції мистецтва.Предметом мистецтва у класицизмі проголошувалося тільки прекрасне, піднесене. Прекрасне виступає в ній як чітке, розумне, логічне начало, без будь-яких складностей і суперечностей, притаманних реальному життю. Оспівуючи героїчні ідеали, мистецтво класицизму зовсім не цікавилося сучасністю, реальними людьми та їхнім побутом, а тяжіло до ідеалізованих абстрактних образів, проголошувало принцип зображення «чудової», «облагородженої» природи, ґрунтуючись на вивченні античної поетики і мистецтва. Основний  естетичний  принцип  класицизму  —  вірність  природі,

логічно організованій і  творчо опрацьованій розумом. На думку  теоретиків класицизму, об’єктивно властива світові краса — симетрія, пропорція, міра, гармонія тощо — повинна відтворюватися

в мистецтві у довершеному  вигляді, за античними зразками. Естетика класицизму почала своє становлення ще в добу пізнього Відродження в Італії, але як цілісна художня система вона

сформувалася і найповніше виявилася в XVII ст. у Франції. Класицизм виник на гребені суспільного піднесення французької нації й  французької  держави,  бо  саме  у  XVII  ст.  сформувалась  єдина

французька держава, а  в другій його половині Франція стала наймогутнішою  абсолютистською  державою  Західної  Європи.  Можна сказати, що класицизм почався зі слів двох знаменитих людей,

Короля-Сонця Людовика XIV, який мовив фразу: «Держава — це я!», та знаменитого філософа Рене Декарта, який сказав: «Я мислю,  а  отже  —  існую».  Саме  в  цих  фразах  закладені  основні  ідеї

класицизму: вірність королю, Батьківщині, та торжество розуму над  почуттями. Для Людовіка XIV, безумовно, класицизм здавався єдиним стилем, здатним висловити ідеї мудрості і могутності

государя,  розумності  державного  устрою,  спокою  і  стабільності в  суспільстві.  Внутрішня  боротьба,  схвильованість,  містичність, патетичність, святковість, пишність та вигадлива декоративність, такі явні в мистецтві бароко, ніяк не відповідали  ідеалам ясності і логіки французького абсолютизму. Якщо головною ідеологічною опорою  бароко  була  релігія,  то  пріоритетними  для  класицистів  стали  інтереси  та  потреби  світської  влади,  зокрема  монархічної  держави. Як  архітектурний  стиль,  класицизм  найяскравіше  знайшов  втілення у резиденції французьких  королів у Версалі — єдиному  ансамблі  палаців,  павільйонів,  алей,  каналів,  ставків,  фонтанів, статуй.  Основні  споруди  Версаля  нагадували  формами  давньоримські будівлі з величними колонами, портиками, скульптурами.

У досить безлюдній місцевості, за вісімнадцять кілометрів від Парижа, у 1668–1669 роках виріс казковий палац, у безводному полі заструміли фонтани, виріс гігантський парк. Палац, фасад якого

тягнеться  на  півкілометра,  має  три  поверхи:  перший  —  основа, опора,  другий  —  головний,  парадний  і  тому  найвищий,  третій, який увінчує будинок, легкий. Цей палац славився пишним деко-

ративним оздобленням, особливо інтер’єру. Самі інтер’єри палацу складалися з анфілади кімнат, кульмінацією розкішного оздоблення  яких  мала  бути  спальня  короля,  де  починався  і  закінчувався

його день і де відбувались  аудієнції. Версальський парк, як і  весь ансамбль, — це програмний твір класицизму. Це регулярний парк, бо в  ньому все вивірено, розкреслено  на алеї, визначено місця для 

фонтана та скульптур. Жодна  доба, жодна епоха не давала такого синтезу мистецтв, як Версальський палац.Архітектура   класицизму.   В   зодчестві   під   класицизмом  розуміється   архітектурний   стиль,   розповсюджений   в   Європі в XVIII — на початку XIX ст., головною рисою якого було звернення до форм античного зодчества як до еталону гармонії, простоти, суворості, логічної ясності та монументальності.Для архітектури класицизму в цілому притаманна регулярна система планування міст та чіткість форми. Основою архітектурної  мови  та  найяскравішим  символом  стилю  епохи  класицизму є антична колона (або ордер) з її чіткими прямими лініями. Палаци  стилю  класицизм  відрізнялися парадною  урочистістю і грандіозністю  розкішних  залів,  суворою  чіткістю  анфілад  і  садовопаркових ансамблів. Класицизм тоді виправдовував свою назву — як «правильний зразок для наслідування». Все в стилі класицизм визначено, чіткі і  прямі лінії, правильні симетричні форми, починаючи від колон, віконних прорізів, меблів і закінчуючи суворими  геометричними  формами  підстрижених  кущів  в  саду. Так,  дослідники  принагідно  зазначають,  що  «для  архітектури класицизму характерні геометрично правильні плани, логічність та  врівноваженість  симетричних  композицій,  сувора  гармонія пропорцій» . У стилі класицизм царюють ясні геометричні форми