Стильоутворюючі фактори розмовного стилю

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

СТРУКТУРНІ  ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗМОВНОГОСТИЛЮ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

 

2.1 Стильоутворюючі фактори розмовного стилю

Інтерес до особливостей розмовного стилю в лінгвістиці  не зменшується вже декілька десятиліть, і лінгвістична література питання  майже нескінчена. Стилістична диференціація  складна тим, що кордони стилів є  дуже нечіткими. Статистично встановити загальну характеристику стилів можливо, однак окремі розмовні слова в своїй стилістичній характеристиці ще рухливіші, ніж слова інших стилів, ось чому останні видання словника Вебстера взагалі не вживають позначку colloquial, мотивуючи це тим, що про розмовність слова взагалі не можна судити. Ще більш ускладнена диференціація всередині розмовного стилю. [5; 107].

Всі автори майже  одностайно виділяють в ньому  літературно-розмовний і фамільярно-розмовний (з підгрупою дитячої мови), виділення  третього підстилю – просторіччя є найбільш суперечливим. Розмовний стиль народжений усною формою мови, і специфічні його особливості в значній мірі залежать від усної мови. Але форми і стиль мови не тотожні, і можливість використання розмовного стилю в письмовій формі не виключена. Вона зустрічається в переписці і в рекламі. Що стосується видів мови, то серед діалогічного і монологічного виду формуючим видом є діалог, хоча монолог і не виключається. В літературних творах це в більшості випадків монолог. Таким чином поняття стилю, форми і виду мови неоднозначні і існує певна вірогідність їх сполучення.

 Стильоутворюючими  факторами для розмовного стилю  є функції мови які реалізуються в розмовній мові, причому в розмовній мові реалізуються всі функції мови за виключенням естетичної. Однак, виключення естетичної функції в відомій мірі є умовним і можна було б навести випадки, коли реалізується і вона, просто ця функція тут є менш характерною, ніж в інших стилях, і роль її тут значно менша, ніж роль контактовстановлюючої і емотивної функцій. [8; 81]

Дуже велику роль відіграють соціолінгвістичні  фактори, тобто прийняти норми мовної поведінки. Велику стильоутворюючу  роль відіграють дві протилежні тенденції  пов’язані з конкретними умовами  спілкування, а саме компресія, яка  призводить до різного роду неповноти виразу і надлишковість. Компресія має прояв на всіх рівнях – вона може бути фонетичною, морфологічною, синтаксичною і в усіх випадках підкорюється законам теорії інформації в томи смислі, що компресії піддаються семантично надлишкові елементи. Вживання усіченої форми, тобто фонетична редукція допоміжних дієслів, є характерною особливістю англійської розмовної форми: it’s?, it isn’t, I don’t, I didn’t, you can’t, you’ve, we’ll і інші. В тих випадках, коли усічена форма дієслова have I’ve і he’s виявляються не достатніми для передачі значення ‘мати, володіти’, використовується конструкція з дієсловом get: I’ve got, he’s got; ця ж конструкція виконує й модальну функцію, властиву have + Inf. I’ve got to go now. Нівелювання відмінностей між shall і will при вираженні майбутнього часу сприяє широкому вживанню форми ‘ll. Цей тип компресії однаково розповсюджений в усіх підстилях розмовного стилю, з тією тільки різницею, що в діалекті і просторіччі частково збереглись архаїчні форми контрактації, а саме ha’.

Скорочені структурні варіанти перфектних форм з опущенням  допоміжного дієслова have для літературно-розмовного стилю не характерні не характерні і можливі тільки в фамільярно-розмовному і в просторіччі. Наприклад: «Seen any movies?» I asked. (Gr. Green). «Been travelling all the winter – Egypt, Italy and that–chucked America! I gather. (J. Galsworthy). В обох прикладах опущені не тільки допоміжні дієслова, але і особові займенники. Пришвидшений темп мови призводить таким чином до опущення семантично збиткових ненаголошених елементів, в цих прикладах це особові займенники 2-ї і 3-ї особи – підмет речення; присутність обох співрозмовників робить їх називання зайвим. [11; 74]

На рівні  лексики компресія проявляється в переважаючому вживанні одно морфемних слів, дієслів з прийменниками в постпозиції: give up, look out, абревіатур: frig, marg, vegs, еліпси типу mineral waters → minerals або інших видів еліпсу: Morning!, слів широкої семантики: thing, stuff, транзитивному вживанні неперехідних дієслів: go it. Для синтаксичної компресії особливо характерним є еліпс. Проблема компресії на синтаксичному рівні дуже цікаво трактується і К.Г. Середіной. К.Г. Середіна відмічає, що багато дослідників, спираючись на запропонований А. Мартіне закон найменшого зусилля, зводили різні типи економії до опущення, сполучення, репрезентації: «He must have got mixed up in something in Chicago» – «I guess so,» said Nick. (Hemingway). В цьому прикладі слово so заміщає все перше висловлювання. Сама Г.К. Середіна пропонує ще один дуже важливий тип економії – простоту. На перший погляд речення The mother kissed the child’s tears away здається стислим. Однак згідно з спостереженнями така конструкція з її складними зв’язками належить до книжного стилю, вона, не дивлячись на стислість, складна і ось чому менш економна, ніж відповідна їй в розмовному стилі: The mother kissed the child and he stopped crying. Більш економна а отже вживана в розмовній мові конструкція, яка більш проста синтаксично. Під компресією Середина пропонує розуміти синтаксичну стислість і простоту синтаксичних зв’язків. [12; 205]

Протилежна  тенденція тобто тенденція до надлишковості, зв’язана в першу  чергу з непідготовленістю, спонтанністю розмовної мови. До надлишкових елементів  слід перш за все віднести так звані time fillers, наприклад: well, I mean, you see і здвоювання сполучників: like as if. Елементи надлишкові для предметно-логічної інформації, можуть бути експресивними або емоціональними. В просторіччі це – подвійне заперечення: don’t give me no riddles, don’t bring no discussion of politics, плеонастичне вживання особових займенників в наказових реченнях: Don’t you call mother names. She’s had a hard life. Don’t you forget it. (J. Cary), а також грубе вживання you: You, come here! або Come here, you! Деякі важливі особливості розмовної мови породжені переважно її діалогічним характером. [14; 284]

 

2.2 Синтаксична специфіка розмовної мови

Синтаксична специфіка  розмовної мови полягає в тому, що одиницею більш великою, ніж речення  в ній, як і в мові діалогічній  є сполучення ряду реплік, зв’язаних  структурно-семантичною взаємообумовленістю. Н.Ю. Шведова запропонувала називати їх діалогічною єдністю. В більшості випадків ці єдності двочленні – питально-відповідні, з підхопленням, з повтором або синтаксично паралельні. Цей зв’язок реплік є причиною розповсюдженості односкладових речень. Наприклад візьмемо декілька прикладів з творів Галсуорсі:

1. Питально-відповідна єдність: «When do you begin?» – «To-morrow», said the Rapfelite.
2. Єдність, створена підхопленням: «So you would naturally say.» – «And mean.»

3) Єдність, створена повтором: «There’s–some–talk–of–suicide.» he said. James’s jaw dropped. – «Suicide! What should he do that for?»

4) Єдність синтаксично  паралельних реплік: «Well, Mr. Desert, do you find reality in politics now?» – «Do you find reality in anything, sir?» C.C. Беркнер вважає, що  як підхоплення так і повтор виражають експресивну реакцію на слова співрозмовника, але між ними є суттєва семантична і структурна різниця. [2; 301]

Підхоплення розвиває діалог, містить нове повідомлення, часто іронічно спростовуючи перше: «…Americans are generally important, sooner or later.» – «To themselves,» said Fleur, and saw Holly smile. Підхоплення інколи перериває співрозмовника і змінює напрям діалогу: «I feel you’re a rock»– «Built on sand,» answered Jolyon… Повтор, на думку С.С. Беркнера, обмежується тільки оцінкою почутого і не передає нової думки: «…But you’re the head of the family, John–you ought–to settle.» – Nice head!» said John bitterly. Повтори-вигуки виражають обурення, глузування, іронію і значно рідше позитивну реакцію. Можливим є повтор-перепит: «What do you call it?»– «Call it? The big field.» Структурна відмінність між підхопленням і повтором більш відчутна. Підхоплення синтаксично продовжує першу репліку і в більшості випадків зв’язується з нею сполучним словом, так що виходить ніби одне речення розподілене між двома співрозмовниками. Специфічно і вельми важливу роль відіграють в цьому стилі контактовстановлююча і емотивна функції. [24; 111]

Вони усвідомлюються суспільством в вигляді прийнятих  в колективі норм і форм ввічливості  і повинні вивчатися в соціолінгвістиці. Мова повинна бути тактовною, не дуже категоричною і жорсткою і разом з тим не байдужою до співрозмовника. Звідси різноманіття форм ввічливої модальності, яка може бути виражена інтонаційно, лексично, морфологічно і синтаксично. Для прикладу розглянемо прояв цих функцій в літературно-розмовному стилі на матеріалі дієслова do. Для того щоб виразити певну невпевненість при відповіді і готовність прийняти заперечення або думки співрозмовника, дієслово do може бути використане в стверджувальному реченні:

«What has happened to your strange neighbour?»

«I did hear he’d gone to Australia.» [30; 21]

Тактична зацікавленість в думці співрозмовника і предметі розмови може виражатися в репліці, що розвиває або ілюструє почуте і  посилене тим же do інколи з додаванням розчленованого питання:

«You can’t blame anyone, it’s the war.»

«The war does spoil everything, doesn’t it?» (Gr. Greene)

Така ввічлива репліка не рідко буває чисто  механічною:

Stanton: …I think it a very sound idea–the truth as a sleeping dog.

Miss M. (who doesn’t care): Of course we do spend too much of our time telling lies and acting them. (J.B. Priestley)

В відповідних  репліках співрозмовник може вжити do, виражаючи згоду, яка може бути щирою і повною, або навпаки  іронічною, як в наступному прикладі:

«Perhaps I’d better the police to call,» he said. «You’d feel more comfortable, wouldn’t you Mr. Jamison, if the police were in charge–less responsibility…  «Thank you,» I said, «You are a good chap. For I do certainly feel a lot of responsibility.» (J. Carry) [2; 56]

Do часто вживається  в репліках м’якого докору, захоплення, роздратованості, а також, якщо  той хто говорить хоче щоб  співрозмовник виявив своє розуміння,  згоду, довіру:

Stanton: I’m sorry, Olwen. I’d rather anything had happened than that. You do believe that, don’t you? (Looks at her appealingly but gets no response.) (J.B. Priestley).

В усіх цих прикладах  інтелектуально-логічна функція  не зникає, але виступає в сполученні з емотивною, контактовстановлюючою  і нерідко з волюнтативною. В цих конструкціях do служить для підсилення. Підсилення, безумовно має місце, проте справа не тільки в цьому, і сама необхідність підсилення продиктована різними функціями. Емотивне і контактовстановлююче do може бути підтримане сполученням з такими словами, як actually, in fact, indeed, really, undoubtedly і т.п. і дієсловом seem.

Порівняймо: Monica: I see her point, you know. You really go a little bit too far. (Noel Coward, Present Laughter). Приберемо спочатку пом’якшуюче a little і продовжимо згортання:

You really did go too far.

You did go too far.

You went too far.

Проведене згортання  показує, що послідовно знімаючи really і do ми не послаблюємо емфатичність а  навпаки підсилюємо її; висловлювання  стає більш різким і образливим. [2; 110].

В умовах великої ролі волюнтативної функції в сполученні з наказовим способом do, навпаки, дійсно стає чисто емфатичним:

«Oh go away, do, Mr. Jamison.» (J. Carry, The Horse’s Mouth)

Mrs. Eliot: Do put that telly down a bit, there are good children. We can’t here ourselves think in here. (Dylan Thomas, Epitaph)

Теж саме справедливе  і при підсиленні емотивної функції  в окличних реченнях: … and then suddenly I sat up and called out as loud as I could, «I do want to go on donkey. I do want to go on a donkey ride!» (K. Mansfield, Lady’s Maid). [30; 16].

Емотивна функція  є причиною великої кількості  в розмовній мові різного роду підсилювачів, які можуть виступати  в різних сполученнях і різні  для літературно-розмовного і фамільярно-розмовного стилів. Наприклад, в фамільярному-розмовному стилі how, when, where, who, which, what, why сполучаються зі словом ever або суфіксом ever, або з такими виразами: on earth, the devil, the hell і т.п. Наприклад: Whatever are you doing? або What ever are you doing? Whoever’s that? However did you get in here? What on earth are you doing? Who the devil do you think you are? Who on earth can that be? Why the hell do you ask?

Такий тип емфази можливий тільки в питальних або  окличних реченнях. Емоційність при  цьому зазвичай має негативний характер, тобто пов’язана з роздратованістю, нетерплячістю, докором. Позбавлені емоційності і від контактовстановлюючої функції такі підсилювачі: after all, actually, really, not really, certainly, surely, і т. п. Порівняймо: I certainly admire your courage і I admire your courage. Включаючи слово certainly, той хто говорить завіряє співрозмовника в своїй щирості і розумінні його точки зору. [24; 119].

В фамільярно-розмовному стилі з його емоційністю і  емфатичністю сполучаються і багато лайливих слів або їх евфемізми: damn, dash, beastly, confounded, lousy. Вони можливі в реченнях будь-якого типу, факультативні за своїми синтаксичними зв’язками, синтаксично багатофункціональні і можуть виражати як негативні, так і позитивні емоції і оцінки: damned pretty, damned nice, beastly mean, damn decent. Варіантом фамільярно-розмовного стилю є так звана дитяча мова baby talk з його специфічною лексикою, найбільш помітними особливостями якої є велика кількість звуконаслідуватильних слів: bow-bow (a dog) і слів зі зменшувальними словами: Mummy, Daddy, Granny, pussy, doggy, naughty, pinny, panties і інші. [32; 73]

Характерною особливістю  є заміна особових займенників повнозначними  словами. Звертаючись до дитини, замість you кажуть baby, Johnny, etc., замість I той хто  говорить називає себе Mummy, nurse і т.п. Займенник першої особи множини we відноситься до слухача: Now we must be good and drink our milk. В художній літературі елементи baby – talk, що вживаються дорослими, зазвичай надають уявлення про афектованість або сентиментальність, не щирість того хто говорить. В романі Гріна «Суть справи» Фреді Бегстер підходить до хатини місіс Рольт Нісен – «Let Freddy in,» the voice wheeled. В таких випадках той хто говорить начебто представляється безпомічною дитиною, якій необхідна ласка і захист. В дитячій літературі для маленьких дітей з педагогічних міркувань використовуються головним чином нейтральний або літературно-розмовний стиль. Наприклад: «Is anybody at home?»

There was a sudden scuffling noise from inside the hole and then silence.

«What I said was ‘Is anybody at home?» called out Pooh very loudly.

«No,» said a voice; and then added «You needn’t shout so loud. I heard you quite well the first time.»

«Bother!» said pooh «Isn’t there anybody here at all?»

«Nobody.»

Winnie-the-Pooh … thought for a little and he thought to himself

«There must be somebody there, because somebody must have said ‘Nobody!»

So he … said

«Hallo, Rabbit, isn’t that you?»

«No,» said Rabbit, in a different sort of voice this time.

«But isn’t that Rabbit’s voice?»

«Oh» said Pooh. (A.A. Milne) [29; 24]

В цьому уривку із Winnie–the Pooh тільки слово Bother! Відноситься  до фамільярно-розмовного стилю.

Ярко виражений  емоційний, оціночний і експресивний характер має особливий, генетично  вельми неоднорідний шар лексики і фразеології, який називається сленгом, існуючий в розмовній мові і який знаходиться поза межами літературної норми. Найважливішими властивостями сленгізмів є їх грубувато-цинічна або груба експресивність, зневажлива або жартівлива образність. Сленг не виділяється як особливий стиль або підстиль, оскільки його особливості обмежуються одним тільки рівнем – лексичним. Тяжким залишається питання про критерії віднесення слів до сленгу, оскільки кордони сленгу, як загального так і спеціального, тобто обмеженого професійною сферою вживання, вельми нечіткі. Слова і вирази сленгу мають, як правило, синоніми в нейтральній літературній або спеціальній лексиці, і специфічність їх можна виявити в і співставленні їх з цією нейтральною лексикою. [24; 104]