Стильоутворюючі фактори розмовного стилю

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 06 Февраля 2014 в 17:00, курсовая работа

Описание работы

Із зростанням людських знань і розвитком ідей, а також їх зміною, зростає і кількість слів у мові. Кожне нове наукове відкриття потребує найменування як засобу вираження логічної уяви про поняття. Даний процес викликає також численні зміни значень існуючих слів.
Англійська мова, як і будь-яка інша мова, пристосовується до найрізноманітніших потреб означення. У мовній лексиці розрізняються два її найтиповіші варіанти: розмовно-літературна і науково-технічна. Інколи таке протиставлення робиться на рівні стилів – наукового і літературного, хоча літературний стиль є обов'язковою вимогою, що висувається до науково-технічного викладу.

Содержание работы

ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1 СПЕЦИФІКА СЕМАНТИКИ
1.1 Історія терміна «семантика» …………………………….……….7
1.2 Загальна характеристика та завдання семантики………………11
1.3 Семантика як розділ мовознавчої науки………………………..15
Висновок до першого розділу………………………………………..17
РОЗДІЛ 2 СТРУКТУРНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗМОВНОГО СТИЛЮ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ
2.1 Стильоутворюючі фактори розмовного стилю……………….19
2.2 Синтаксична специфіка розмовної мови………………………22
Висновок до третього розділу………………………………………29
ВИСНОВОК……………………………………………………………………31
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………...

Файлы: 1 файл

Поняття семантики.doc

— 168.00 Кб (Скачать файл)

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ                                                             МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ                                                            Луганський національний університет                                                                імені Тараса Шевченка

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИКИ  ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ БУТТЄВИХ РЕЧЕНЬ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

 

 

 

Курсову роботу                                                                                                  виконала:                                      студентка ІV курсу                       заочної форми навчання спеціальності «Викладач англійської мови та зарубіжної літератури»                               Білоус Ольга Володимирівна

Науковий керівник:                       Шеховоцева Світлана Олександрівна

 

 

 

Луганськ 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1 СПЕЦИФІКА СЕМАНТИКИ

1.1 Історія терміна «семантика» …………………………….……….7

1.2 Загальна характеристика та завдання семантики………………11

1.3 Семантика як розділ мовознавчої науки………………………..15

Висновок до першого розділу………………………………………..17

РОЗДІЛ 2 СТРУКТУРНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗМОВНОГО СТИЛЮ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

2.1 Стильоутворюючі фактори розмовного стилю……………….19

2.2 Синтаксична специфіка розмовної мови………………………22

Висновок до третього розділу………………………………………29

ВИСНОВОК……………………………………………………………………31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………...33

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Із зростанням людських знань і розвитком ідей, а також їх зміною, зростає і  кількість слів у мові. Кожне нове наукове відкриття потребує найменування як засобу вираження логічної уяви про поняття. Даний процес викликає також численні зміни значень існуючих слів.

    Англійська мова, як і будь-яка інша мова, пристосовується  до найрізноманітніших потреб означення. У мовній лексиці розрізняються два її найтиповіші варіанти: розмовно-літературна і науково-технічна. Інколи таке протиставлення робиться на рівні стилів – наукового і літературного, хоча літературний стиль є обов'язковою вимогою, що висувається до науково-технічного викладу.

    Розмовна лексика  вживається у повсякденному спілкуванні  усіх мовців, особливо якщо вона  стосується елементарних сторін  життя. В ареалі розмовної мови  усне слово впливовіше, ніж писемне,  і є головним виразником характеру мови.

    Словниковий склад  мови визначає можливості для  вираження тих чи інших понять  чи предметів для їх точного  й виразного визначення. Відсутність  в мові визначення відомого  поняття являється однією з  найбільших перешкод для його  передачі в мові. Зазвичай ці перешкоди долаються шляхом створення нового слова чи запозичення слова з іншої мови. Таке поповнення лексики відбувається постійно, кришталюючи в словах все те, що відклалося в суспільній свідомості [1; 251].

    В інтересах  викладу тієї чи іншої теми, в першу чергу необхідно мати запас найменувань для тих понять, які входять в коло цієї теми. Це однаковою мірою відноситься не тільки до тем побутового характеру й до тем спеціального чи наукового змісту. Очевидним є те, що говорячи про будівельні матеріали, чи про зернові культури, або ж про польові роботи, ми також потребуємо і їх назви, так само як, розкриваючи яке-небудь питання з фізики чи граматики, повинні використовувати відповідну фізичну чи граматичну номенклатуру.

        З  епохою відродження і розвитком науки, що намагалася відокремитися від церкви, у європейських мовах з'явилася велика кількість термінів. Переважна частина їх або запозичувалася з класичних мов, або утворювалася на основі запозичення словотворчих елементів. З поширенням книгодруку, виникненням шкіл і зростанням загальної грамотності більша частина запозиченого лексикону потребувала популярного пояснення. З'явились перші словники, в яких латинські терміни передавались засобами власної лексики, а також словники так званих важких, незрозумілих слів. Це були попередники тлумачних словників; лексика в них була змішаного характеру, за винятком словників юриспруденції, які і поклали початок термінологічним словникам [4; 218].    

Сьогодні існує  зростаючий інтерес до вивчення функціональних аспектів мови, прагматики мовних структур та впливу соціальних факторів на реалізацію цих структур у комунікативній сфері, саме тому я вважаю доцільним в курсовій роботі провести аналіз семантики в англійській мові на прикладі биттєвих речень.

Актуальність  теми. Наукове пізнання закономірностей об’єктивного світу і побутова практика виявляють різний ступінь визначеності для носіїв мови знань про природу, про суспільство, про себе. Незнання, питання, сумнів, неточне знання, відсутність необхідності знання, тобто невизначеність у гносеологічному осягненні об’єктивної дійсності, спонукає до пошуку. Виникає потреба аналізу биттєвих речень в англійській мові на всіх рівнях мовної системи. Вибір теми обумовлений недостатнім висвітленням даної проблеми в англійській граматиці.

Об’єкт цього дослідження – биттєві речення в англійській мові.

Предметом вивчення виступають особливості семантики та функціонування в англійській мові на прикладі розмовного стилю мови.

Метою роботи є дослідження особливостей англійського висловлювання в побуті, а також аналіз та опис його лексико-синтаксичних характеристик.

Досягнення  поставленої мети передбачає вирішення  таких завдань:

1) дослідити історію розвитку терміна «семантика»;

2) розкриття поняття семантики;

3) зробити висновки.

У курсовій роботі  використано комплексний метод дослідження мовного матеріалу, який включає структурно-семантичний аналіз, а також описовий метод.

Результати  цього дослідження мають певну  теоретичну значущість як конкретна  розробка одного із самих перспективних напрямків у лінгвістиці. А саме вона полягає в отриманні нових знань про особливості лінгвістичної природи англійської мови.

Практична цінність роботи полягає у можливості використання її основних положень та висновків  на заняттях з практики англійської мови, допомагаючи тим, хто вивчає англійську мову, правильно вибрати відповідну форму спілкування в певній розмовній ситуації.

У відповідності  до поставленої мети та завдань дослідження  визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків та  списку використаної літератури.

У вступі дається обгрунтування  теми, визначається актуальність, об’єкт та предмет дослідження, висуваються  мета та завдання роботи.

У першому розділі  визначаються поняття та задачі семантики, аналізується історія виникнення цього терміну.

  У другому  розділі розглядається характеристика розмовного стилю мовлення, а також описуються  скорочення слів в англійській мові.

У третьому розділі визначаються структурні та функціональні особливості розмовного стилю в англійській.

 У висновках підводяться  підсумки дослідження, а у списках  використаної літератури в алфавітному  порядку наводяться найменування  книг та наукових праць, які  було використано в дослідженні.

Аналіз ступеня розробленості  проблеми свідчить про те, що биттєвим реченням було присвячено чимало праць. Над цією темою працювали: Бєляєва Є.Н., Бузаров В.В., Гальперін І.Р., Іванова І.П., Каменський А.І. та інші При цьому відмічається особлива роль семантики биттєвих речень у розгортанні процесу спілкування: питання є елементом, який спонукає співрозмовника до повідомлення інформації, стимулює розгортання контексту, активізує мовленнєву дію в діалозі, виражає відношення комуніканта до предмета запиту та співрозмовника. Отже, в центрі уваги виявляються не тільки структурні відношення елементів, але і їх комунікативні функції.

 

 

РОЗДІЛ 1

СПЕЦИФІКА СЕМАНТИКИ

 

1.1 Історія терміна «семантика»

Семантика — досить молода дисципліна, хоча коріння її слід шукати в античності, у перших дослідах етимологічних штудій. Завдяки французькому вченому XIX ст. М. Бреалю (1832— 1915) ідеї семантики зайняли своє місце у філології. В одній із своїх програмних статей він доводив, що, крім наук, які вивчають формальні елементи мови людини (фонетика, морфологія), існує також наука про значення лінгвістичних виразів, яку вчений і запропонував назвати семантикою (грец. semantikos — означальний). Бреаль не лише дав назву новій науці, але й зробив істотний внесок у її теоретичне обгрунтування.

 Невдовзі після Бреаля зусиллями філософів, логіків і психологів значення терміна «семантика» було розширено. Семантику стали розглядати вже не як розділ філології, а як розділ загальної науки про знаки (семіотики).

 На той час, коли  семантика в особі її теоретиків  сповістила про своє існування, наука про мову була виключно історичною й мала тісний зв'язок із порівняльно-історичною граматикою. Тому й семантика певний час мала суто історичний характер: її основна мета полягала в класифікації змін значень слів у історичному плані, а також у виявленні деяких закономірностей, які цими змінами керують [3; 105].

 Після опублікування  в 1916 р. відомого «Курсу загальної  лінгвістики» швейцарського мовознавця  Ф. де Соссюра (1857— 1913) відбулася  істотна переоцінка поглядів  на мову й лінгвістичну теорію. Нова концепція мови, запропонована цим ученим, дістала назву структуралістської. Уявлення про те, що світ скоріше складається з динамічних відношень, аніж із застиглих речей, є вихідною настановою того способу мислення, який називають структуралістським. За допомогою цього терміна підкреслюється, що природа ізольованого елемента позбавлена будь-якого значення. Елементи визначаються через відношення до всіх інших елементів, включених у якусь «ситуацію». Ця методологічна настанова є наслідком критики традиційної лінгвістики, яка розглядає мову як агрегат окремих одиниць, що називаються словами, кожне з яких має своє окреме значення.

 Структуралістська теорія  мови підкреслила роль синтаксису. Що ж до семантики, то в  цій сфері структуралісти зазнали серйозних труднощів, тому в подальшому більшість із них зосередила свої зусилля на аналізі в галузях фонології та граматики. Річ у тім, що фонетичні й граматикосинтаксичні ресурси тієї чи іншої мови добре організовані й обмежені у своєму кількісному складі, а лексичний словник — це досить розрізнене зібрання численних елементів. Крім того, фонетична й граматико-синтаксична системи відносно стабільні в певних проміжках історичного часу, а словник безперервно змінюється. Тому природно, що слова не можна аналізувати з тією строгістю й точністю, з якою це робиться у фонології та граматиці.

 Свій внесок  у розвиток ідей семантики  зробили й логіки. Першим серед  них був німецький учений Г.  Фреге, який здійснив справжню  революцію у сфері логічної  семантики [24; 95].

 Перші праці  Фреге були присвячені розробці  формальної системи, в якій  можуть бути виконані математичні  доведення. Пояснюється це тим,  що наприкінці XIX ст. математика переживала  кризу, і Фреге присвячує більшу  частину свого життя подоланню  цієї кризи. Поставлена мета змусила вченого серйозно взятися за розв'язання питань логіки. Апарат логіки, методи й теорії, що існували на той час, були зовсім непридатними для використання у математиці, тому довелося докласти значних зусиль для розробки адекватного математиці логічного інструментарію [7; 116].

 На початку  XX ст. іще важко було оцінити  значення розробок Фреге для  логіки, лінгвістики й філософії.  До того ж у часи своєї  активної творчої діяльності  німецький учений не мав широкої  популярності: його ім'я було відоме лише вузькому колу спеціалістів.

 Семантична  концепція Фреге ґрунтується  на аналізі «імен власних». Його  найближчим попередником і головним  об'єктом критики з цього питання  був англійський філософ і  логік Дж. С. Мілль (1806— 1873).

 Фреге вважав, що логічно уточнені «власні імена», чи просто «імена», мають не лише значення (Bedeutung), але й смисл (Sinn). Він вважав також, що «імена» мають виконувати й виконують дві семантичні функції. По-перше, вони позначають (bedeuten) об'єкти. По-друге, вони виражають (driicken aus) об'єктивну ситуацію, тобто вказують на ситуацію, пов'язану з об'єктом позначення. Розглянемо два «імені»: «вечірня зірка» і «ранкова зірка». І в першому, і в другому випадках мається на увазі один і той самий об'єкт — планета Венера. Проте, хоча значення («планета Венера») і збігаються, за смислом ці імена різняться, бо мають місце різні семантичні «ситуації» («ранкова» і «вечірня» зірки).

 Отже, Фреге  розмежовує значення й смисл  «імен». «Імена» з однаковим смислом  мають одне й те саме значення, але, з іншого боку, маючи однакові значення, вони не завжди мають один і той же смисл. Фреге визнає право на існування (але тільки не в мові науки!) за такими «іменами», які мають смисл, але не мають значення, наприклад вічний двигун, Пегас тощо [9; 301].

 Свого часу  щось аналогічне передбачав геніальний  Г. В. Лейбніц, який сформулював  ряд ідей сучасної математичної  логіки й логічної семантики.  Протягом усього свого життя  вчений розробляв проект «азбуки  думок», спираючись на аналогію  з мовою. Мета, яку Лейбніц поставив перед собою, полягала у винайденні писемності, за допомогою якої можна було б висловлювати строгі й однозначні наукові думки. Цей варіант загальної наукової писемності (пазиграфії) якнайкраще представлений мовою математики.

Информация о работе Стильоутворюючі фактори розмовного стилю