Семантико-стилістичні особливості використання фразеологічних одиниць у творах Олеся Гончара

Перифрази в романах О.Гончара, крім концептуальної та суб’єктної семантики, можуть бути назвами: живої природи (летючі цятки — шпаки, граціозний силует — лелека, нащадки мамонтів — жаби, круторогі — воли), абстрактних понять (сильне зілля — совість, щастя, яке треба ловити — кохання, вогонь ганьби — сором), природних явищ (водяний прохолодний пил — дощ, потужний гуркіт — грім), географічних понять (чорний континент — Африка, ріка батьків — Дніпро), засобів пересування (чорний велетень — поїзд, буро-зелений мамонт — танк, летючий метал — літак), штучних утворень, пристроїв, приладів тощо (аеродинамічна труба — тунель, димовловлювачі — фільтри) [25, с 92].

 

 

 

 

 

2.2 Незвичні утворення перифразів та евфемізмів

 

Семантичне ядро ПМТ визначено на основі того, що перенесення значення здійснюється на підставі певної ознаки, яка виділяється в предметі. Ця ознака є домінантною. Залежно від неї виділено:

1. ПМТ, в основі яких лежить подібність за формою (функція в тексті — стилістична). Вони містять метафоричне найменування денотата за периферійною або напівпериферійною семою, що характеризує його з боку зовнішньої форми. Це значення не обов’язково є узуальним, воно може бути й оказіональним, індивідуально-авторським утворенням. Номінація здійснюється за асоціативним принципом: форма одного предмета подібна до форми іншого, й автор акцентує увагу саме на формальній схожості двох предметів (скоцюрблений знак запитання — людина під дощем, залізний острів — судно, фрески неба — зірки, земні собори — дуби, сарай на колесах — автомобіль).

2. ПМТ, сформовані на основі подібності за функцією (функція в тексті — стилістична). Цей різновид має певний ступінь умовності. Як і в попередньому випадку, порівнюються два предмети, але тут автор намагається перенести функції одного предмета на здатність виконувати такі ж функції іншим предметом. Звичайно, цей зв’язок не обов’язково є реальним, але за певних умов розглядуваний предмет може функціонувати як той, до якого він уподібнюється (лічильники спиненого часу — світлофори, маяки рідного дому — тополі, легені неба — фільтри).

3. ПМТ, утворені на ґрунті  подібності за кольором (функція  в тексті — стилістична). Вони малопоширені у творах О.Гончара, хоч і мають узуальний характер. Деякі з них стають навіть “стертими” метафорами (золота пшениця).

4. ПМТ, що сформувалися на основі перенесення асоціативних зв’язків загальнокультурного плану (функція в тексті — номінативно-гносеологічна). У романі “Тронка” судно, що зайшло в затоку, автор називає “Ноїв ковчег”. Для розуміння цього перифраза слід усвідомити, що йдеться про біблійне судно, на якому Ной, за наказом Бога, врятував від Вселенського потопу тварин та птахів (“кожній тварі по парі”). Використання саме цього найменування підкреслює значущість події, що є винятковою, яку можна порівняти з біблійним епізодом: легендарний Ноїв ковчег уцілів після Потопу, і саме з нього починається відлік нової цивілізації людства (за Біблією). В О.Гончара судно також символізує початок нового життя для героїв роману. Воно змінює всі надії та прагнення, повертає звичний перебіг подій. Судно, як і Ноїв ковчег, є ознакою нового, праведного життя.

До цієї групи належать такі перифрази: золота ера — найкращі часи, вінець творіння — людина, степова античність — дитинство, гладіатор свободи на арені степів — Махно, гнівний папірус — анонімка, золоте руно степовиків — отара, колесо фортуни — скат та ін. [11, с 82].

5. ПМТ, що містять кілька асоціацій водночас, тобто є багатоаспектними (функція в тексті — стилістична). Вони залишаються перифразами тільки на функціональному рівні, тоді як за семантикою та формою більше наближаються до метафор. Такі перифрази завжди є оказіональними (найвищий тонус життя щастя, крилаті душі загиблих моряків чайки, носії сокола в душі мрії, сліпучий океан сяйва — небо та ін.).

ПСТ виділено на основі широкого витлумачення синонімів, яке передбачає певну семантичну близькість двох мовних одиниць та їхню взаємозамінність у контексті. Відмінності семантики в ПСТ пов’язані із сигніфікатом, а не з денотатом. На відміну від ПМТ вони не мають яскравої образності та не містять перенесень будь-якого типу.

Індивідуальність утворення перифрастичних найменувань виявляється передусім на рівні словотворення. Це явище, відоме як утворення оказіональних слів, тобто слів, які не існують в мові, але відповідають певним словотвірним моделям, здебільшого, є продуктивним. Як відомо, на мовному рівні такі перифрази співвідносні з лексемами, а на мовленнєвому - йдеться про оказіональне словотворення. Зокрема, у поетичному мовленні була поширеною гра слів, що на початку ХХ століття навіть уже ставала самоціллю деяких поетів, які експериментували з мовою власних творів. Утворення оказіональних слів можна вважати специфікою футуристичної течії в поезії.

О.Гончар теж використовує можливості словотвору, пропонуючи власні нові слова, утворені за відомими моделями. Найуживанішими є складні слова, що постали внаслідок основоскладання. Для їх утворення використано основи загальномовних слів та інтерфікси о, е. Узуальні приклади можна навести такі: пароплав, землечерпалка. Новоутворення О.Гончара стосуються тільки іменникових лексем, оскільки перифрастичні найменування мають ядерну лексико-граматичну сему предметності: вони є вторинною назвою відомого предмета. Саме тому і всі слова перифрастичного типу, утворені основоскладанням, є іменниками.

Письменник використовує різні продуктивні типи основоскладання залежно від семантики та морфологічної природи слів, від яких походить нова лексема — дериват. По-перше, це слова, мотивовані сполученням дієслова та залежного іменника: книгогризи, пустомолоти. По-друге, О.Гончар створює нові слова через поєднання українського та іншомовного іменника, що має незмінну форму і виступає в препозиції щодо питомого: радіоорли, радіо цвіркун [19, с 61].

Зрештою, письменник часто використовує префіксальний спосіб словотвору, але розуміє його по-своєму. Він рідко додає до загальномовних слів звичайні префікси, оскільки в ініціальній позиції можуть бути представлені як цілі лексеми, так і їхні частини, що мають особливе семантичне навантаження і раніше в таких конструкціях не вживалися, напр.: лжедружинник. У цьому дериваті префіксоїд лже- є давнім за походженням, але його використання з новим словом дружинник змінює його семантику на заперечну, навіть додає йому сатиричного відтінку.

Досить часто в романах О.Гончара вживаються слова в новому графічному зображенні. Це стосується, зокрема, абревіатур, які письменник відтворює за вимовою, а не згідно з правилами правопису: обехеес (ОБХС), ен-те-ер (НТР). У таких випадках на перше місце виходить фонічна форма слова: воно пишеться так, як вимовляється.

Висновки до другого розділу

 

Індивідуальність перифрастичних найменувань можна помітити не тільки на лексичному рівні, а й на синтаксичному, передусім у словосполученнях. Ідеться про сполучуваність слів у межах словосполучення, коли загальномовні перифрази О.Гончар змінює на оказіональні за рахунок заміни одного компонента словосполучення. Напр.: дошка роззяв (дошка пошани), болото попівське (чортове болото, що походить від фразеологізму в тихому болоті чорти водяться) та ін. Здебільшого заміна одного складника змінює і семантику перифразів. Створюється ефект приниження, навіть можлива поява антонімічного значення нового словосполучення щодо значення того, з яким воно співвідноситься.

Стилістичне використання перифразів може ґрунтуватися і на метонімічних відношеннях компонентів, напр.: людина найприродніша — крихкі душі — несформовані душі (діти). Метонімічні відношення стосуються слів людина — душа, які використовуються для перифрастичної назви дітей. Душа (за умови визнання її існування) є частиною людини, а найменування цілого за назвою частини або навпаки є ознакою метонімії. Отже, О.Гончар за допомогою перифразів створює власні виражальні засоби різноманітного характеру, що мають специфічну будову, семантику та функції в тексті.

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. Семантико-стилістичні особливості використання фразеологічних одиниць у творах Олеся Гончара

3.1 Вживання в художніх текстах загальномовної фразеології

 

Багатство мови художньої прози письменника вимірюється не лише численністю фразеологічного матеріалу, але й тим, наскільки уміло і вправно користується митець загальномовними надбаннями. На численних конкретних текстових ілюстраціях із романів Олеся Гончара „Собор”, „Прапороносці”, „Тронка” проаналізуємо традиційні ФО, які є активним образотворчим чинником художнього мовлення, елементом емоційності, пожвавлення висловлювання, образності.

Відтворюючи у прозових творах індивідуальне бачення світу, О. Гончар вводить у художню тканину текстів різні види ФО зі структурою словосполучення і речення. Кількісно переважаючою виявилася група фразеологізмів, співвідносних зі словосполученням, у складі якої визначено окремі лексико-граматичні розряди ФО: вербальні, ад’єктивні, субстантивні, адвербіальні, інтер’єктивні.

Досліджуючи тексти, спостерігаємо, що провідну роль у втіленні художньої ідеї відіграють вербальні фразеологізми. Ці одиниці мають віталістичний характер, зумовлений зверненням митця до світу людини. Вербальними фразеологічними одиницями окреслюються:

 а) найрізноманітніші  сторони діяльності / бездіяльності  людини:

Відтоді, як провели заводчани Катратого на пенсію, як з оркестром привезли ветерана-горнового аж на Веселу, інший промисел дід собі знайшов, не міг склавши руки сидіти [19, c. 13] (склавши руки – нічого не роблячи, не працюючи; без діла).

Чесно грів чуба, але, як кажуть в таких випадках брати-росіяни: „Увы!” [19, c. 168] (гріти чуба – витрачати багато сил і енергії, старанно виконуючи якусь роботу; тяжко, виснажливо працювати).

б) ставлення людей один до одного:

Ти їх ниньки водою не розіллєш!.. [18, c. 232] (водою не розлити – неможливо розлучити, роз’єднати кого-небудь із кимсь).

Не обливатимуть брудом такі, як ваша ротата супружниця! [19, c. 43] (обливати брудом – несправедливо звинувачувати когось у чомусь; обмовляти, неславити, ганьбити).

в) мисленнєву і мовленнєву діяльність:

А що баби плещуть язиками, то на те вони й баби, щоб плескати [19, c. 42] (плескати язиками – говорити, поширювати плітки, вигадувати таке, чого немає і не було).

…Десь там штабні писарі сушили собі голови, як оформляти в паперах таку передачу капітулюючими військами нашій армії засобів пересування… [18, c. 85] (сушити собі голову – напружено думати, роздумувати над чимось, шукаючи розв’язання якихось проблем).

„Ти мені баки не забивай!” – хотілося крикнути Баглайці [19, c. 97] (забивати баки – розмовами, балачками відвертати чиюсь увагу від кого-, чого-небудь; не давати кому-небудь сказати щось; доводити до отупіння, затуркувати).

г) сенсорне сприйняття:

 Бачиш, бачиш, – говорив  він, не спускаючи очей з траншеї, – накрито! Ціль накрито! [18, c. 65] (не спускати очей – постійно пильно дивитися на кого, що-небудь).

Ось де треба було вуха нашорошити! [19, c. 136] (нашорошити вуха – напружено, уважно прислухатися до чогось).

ґ) різні стадії фізичного існування (народження, життя і смерті):

Чи не тут він, десь в оцих бур’янах, і головою наклав? [19, c. 166] (накладати головою – гинути в боротьбі, в бою і т. ін.).

В шовкових онучах топтатимеш ряст? [19, c. 176] (топтати ряст – жити).

д) внутрішньочуттєву сферу людини:

І – чого раніше майже не бувало – раптом відтанув душею, ворухнулося в ньому щось тепле, родинне [19, c. 141] (відтанути душею – перестати сердитися, гніватися, ображатися на кого-небудь).

Лукію це, видно, шкребе за душу, а тому радіохуліганові, здається, й за вухо не свербить… [20, c. 126] (шкребе за душу – кого-небудь охоплює почуття гіркоти, суму, неспокою, тривоги, незадоволення і т. ін.).

е) моторну діяльність людини:

Де ж ти, в такому разі, бестався, що ми тут з ніг збилися, тебе шукаючи? [18, c. 314] (збитися з ніг – знесилюватися в пошуках кого-, чого-небудь).

Бо власник того млина в Австрію п’ятами накивав, а в людей мливо кінчилось… [18, c. 338] (накивати п’ятами – утекти, швидко виїхати куди-небудь, залишивши місце проживання).

Окрім вербальних, значне місце в аналізованих романах О. Гончара відводиться адвербіальним фразеологізмам, якими репрезентуються:

а) міра і ступінь вияву ознаки:

Потім хапався за нього сильною мертвою хваткою [18, c. 113] (мертвою хваткою – дуже міцно).

Отак усі ніби війни бояться, а будують аж гай гуде… [20, с. 187] (аж гай гуде – уживається для вираження підсилення якоїсь дії).

Порозлітались хлопці, дівчатами по селах хоч греблю гати [19, c. 36]. В мене й без тебе ворогів хоч греблю гати – отих потайних, що по кабінетах… [19, c. 77] (хоч греблю гати – дуже багато, велика кількість кого-, чого-небудь).

б) часові відношення:

До нових віників наш Кузя його не забуде! [20, c. 42] (до нових віників – дуже довго, тривалий період).

Чи до сивих кіс на цьому вашому смердючому силосі? [19, c. 42] (до сивої коси – до старості).

в) психіко-моральний стан особи:

О, для тебе, батьку, він би з щирою душею, – заспокоюють... [19, c. 176] (з щирою душею – віддаючи всі сили, самовіддано).

Навіть поговорити з ним до ладу не зміг, бо Сухомлин саме тоді ждав якоїсь комісії, почував себе, як на голках… [20, c. 289] (як на голках – у стані надзвичайного нервового збудження, збентеження, хвилювання; неспокійно, тривожно, нетерпляче).

г) просторові відношення:

За два кроки від вас буде першокласний критий ринок під склом, під кольоровим синтетичним дахом [19, c. 57] (за два кроки – зовсім близько, на невеликій відстані).

Щоб якийсь, каже, смаркач та мене в ефірі трутнем взивав? Я ж його й під землею знайду! [20, c. 83] (і під землею – де завгодно, скрізь, всюди; будь-якими засобами).

Ради такого далечі не злякаєшся, на край світу махнеш [19, c. 209] (на край світу – дуже далеко).

ґ) образну характеристику дії:

Не мед їм там у куряві аглофабрики… [19, c. 49] (не мед – тяжко, погано і т. ін. комусь).

Але як же воно так виходить, що ми ніяк не можемо з ним вжитися? З першого дня на ножах… [18, c. 343] (на ножах – у ворожих стосунках).