Наглядность

ВСТУП

Принцип наочності навчання – це один з  найвідоміших і інтуїтивно зрозумілих принципів навчання, що використовується з давніх часів.

Вперше принцип наочності як основний принцип дидактики був введений Я.А.Коменським. Він розглядав чуттєвий досвід дитини як основу навчання. Саме Коменський висунув так зване «золоте правило дидактики»: «…все, что только можно, предоставлять для восприятия чувствами, а именно: видимое для восприятия зрением, слышимое – слухом, запахи – обонянием, что можно вкусить – вкусом, доступное осязанию – путем осозания. Если какие-либо предметы сразу можно воспринять несколькими чувствами, пусть они сразу схватятся несколькими чувствами.» [9, с.384]

Принцип наочності був значно збагачений в працях Г.Песталоцці. Він також відстоював необхідність використання засобів наочності в навчанні, але вважав, що самі по собі органи чуття надають лише хаотичні відомості про навколишній світ. Тому навчання повинне позбавити учнів від невпорядкованості в спостереженнях, розмежувати предмети, а однорідні і близькі знову з'єднати, тобто сформувати в учнів поняття. [14]

У педагогічній системі К.Д.Ушинського активне наочне навчання покликане озброїти учнів системою правильних наукових знань, які набуваються в процесі вивчення ними реально існуючих предметів і явищ об'єктивного світу. Ушинський розглядає наочність як один з провідних принципів дидактики, що визначає ефективність всього процесу шкільного навчання і що забезпечує його позитивні кінцеві результати. [16]

Видатний український педагог В.О.Сухомлинський у своїх знаменитих порадах вчителеві також звертав увагу на роль наочності в навчанні і зазначав, що: «…наочність лише тією мірою сприяє розвитку і поглибленню уважності, якою вона стимулює процес мислення.»[20,с.111]. Сухомлинський зауважив, що застосування засобів наочності вимагає великої науково-педагогічної підготовленності учителя, знання психології дитини, підлітка, юнака, знання процесу оволодіння знаннями.

У сучасній педагогіці проблема наочності не втратила своєї актуальності. В умовах науково-технічного прогресу роль чуттєвої діяльності людини не зменшується, а навіть збільшується, оскільки людина все частіше має справу з наочними механічними зв'язками і відносинами. Тому сучасна педагогіка приділяє велику увагу новітнім технічним розробкам, які, будучи унікальними засобами наочності, надають широкі можливості для ефективного навчання учнів.

Все ж, під час використання на уроках вдосконалених засобів наочності, перед педагогом постає проблема доцільності вживання того або іншого засобу наочності на даному конкретному етапі учбового процесу. Загальновідомо, що наочність здатна не лише позитивно впливати на процес навчання, але і ставати перешкодою в здобутті нових знань. Таким чином, перед сучасною педагогікою постає завдання знайти конкретне вживання наочності, тобто знайти такий метод внесення її в педагогічний процес, який забезпечив би дієве її використання.

Актуальність цієї проблеми і визначила вибір теми нашої курсової роботи.

Об’єкт дослідження – навчальний процес на середньому та старшому ступенях навчання у загальноосвітній школі.

Предмет дослідження – використання наочності в процесі формування рецептивних вмінь учнів середнього та старшого ступенів навчання.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати доцільність використання засобів наочності на уроці та дослідити практичні питання.

Завдання дослідження:

1. На  основі аналізу наукових джерел  з теми дослідження розкрити  сутність поняття «наочність»,  виявити види наочності, дослідити  зв’язок використання наочності з пізнавальною активністю учнів.

2. Виявити  дидактичні умови ефективного  використання засобів наочності на уроках, обґрунтувати використання засобів наочності в процесі формування рецептивних вмінь учнів середнього та старшого ступенів навчання.

 

3. Вивчити  досвід роботи педагогів з  використання засобів наочності  на уроках.

4. Розробити  систему вправ із використанням наочності, направлену на формування рецептивних вмінь учнів середніх та старших ступенів навчання.

Методи дослідження: аналіз наукової літератури з теми дослідження, аналіз та узагальнення передового педагогічного досвіду, вивчення та аналіз наукових розробок педагогів, розробка системи вправ із використанням наочності, направленої на формування рецептивних вмінь учнів середніх та старших ступенів навчання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  І

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ВИКОРИСТАННЯ

ЗАСОБІВ НАОЧНОСТІ В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ РЕЦЕПТИВНИХ ВМІНЬ УЧНІВ СЕРЕДНЬОГО ТА СТАРШОГО СТУПЕНІВ НАВЧАННЯ

          1.1 Сутність  поняття «наочність», її види  і функції         

          Для успішності нашого дослідження необхідно перш за все розкрити сутність поняття «наочності».

У педагогічній енциклопедії поняття «наочність»  має два тлумачення:

1. Наочність  – це властивість психічних  образів об'єктів пізнання, що виражає міру доступності і зрозумілості цих образів для суб'єкта, що пізнає.

2. Наочність  – один з принципів навчання, який передбачає створення у  суб’єктів, що навчаються наочних уявлень у вигляді психічного образу об'єкту, що вивчається, або дії з метою формування у них знань, умінь і навиків.

Завдяки двом вище вказаним тлумаченням стає зрозумілим, що наочність – це ширше поняття, ніж чуттєве сприйняття. Під час застосування наочності учні не просто сприймають предмет або явище, але і створюють певний психічний образ. Але не всі чуттєво сприйняті об'єкти можуть служити матеріалом для створення образу, а значить не все, що сприймає людина, наочно для неї. Для того щоб об'єкт був наочним, він має бути досить простий і звичний, знайомий людині або ж такий, що складається із знайомих елементів.

Існують об'єкти, які ми не можемо безпосередньо чуттєво сприймати (наприклад, космічні тіла). Вони стають наочними в результаті виявлення істотних закономірностей, що відносяться до них, і побудови на цій основі їх моделі (наприклад, модель сонячної системи).

Окрім цього існують абстрактні поняття, такі як доброта, честолюбство. Такі об’єкти абсолютно неможливо чуттєво спостерігати. Проте, за допомогою роз'яснень, життєвих, знайомих прикладів, ми можемо створити наочне уявлення про те або інше поняття.

Таким чином, об'єкти пізнання є наочними, якщо вони або безпосередньо спостережувані і досить прості, звичні, або ж хоча і неспостережувані, але на основі вивчення їх істотних властивостей, їх взаємодії з іншими об'єктами можна побудувати чуттєво сприйману модель, або ж можна якимсь чином створити про них уявну, ясне і зрозуміле уявлення. [8]

Ми розкрили сутність поняття «наочності» і визначили яким має бути об'єкт, аби стати наочним для людини. Тепер розглянемо застосування наочних об'єктів в навчанні учнів. Для цього дамо визначення і охарактеризуємо методи і засоби наочності.

Під наочними методами навчання розуміються такі методи, при яких засвоєння учбового матеріалу знаходиться в істотній залежності від вживаних в процесі навчання наочного посібника і технічних засобів.

Наочні методи навчання умовно можна підрозділити на дві великі групи: метод ілюстрацій і метод демонстрацій.

Метод ілюстрацій передбачає показ учням ілюстративних посібників: плакатів, таблиць, картин, карт та інших засобів наочності.

Метод демонстрацій пов'язаний з демонстрацією приладів, експериментів, технічних установок, кінофільмів, діафільмів та інших засобів наочності.

Як і методи, засоби наочності можна підрозділити на ілюстративні і демонстративні. Але потрібно мати на увазі, що такий розподіл досить умовний. Так, на уроках часто застосовується демонстрація ілюстрацій через технічні установки. Цей засіб наочності складно віднести до якогось одного виду.

Існує і інша класифікація засобів наочності. В її основі лежать дидактичні функції використання засобів наочності [22]:

Природна наочність (рослини, тварини, корисні копалини); її функція – знайомство учнів з реальними об'єктами природи.

Експериментальна наочність (явища випаровування, танення льоду); функція – знайомство з явищами і процесами в ході експериментів, спостережень.

Картинна  і картинно-динамічна наочність (картини, малюнки, фотографії, діапозитиви, кіно); функція – познайомити з якими-небудь фактами, предметами, явищами через їх відображення.

Об'ємна наочність (макети, муляжі, геометричні фігури); функція – знайомство з тими предметами, де об'ємне, а не площинне зображення відіграє роль в сприйнятті.

Звукова наочність (аудіозаписи, радіо); функція – відтворення звукових образів.

Символічна і графічна наочність (креслення, схеми, карти, таблиці); функція – розвиток абстрактного мислення, знайомство з умовно узагальненим, символічним відображенням реального світу.

Змішана наочність (учбовий звуковий кінофільм); функція - відтворення якнайповнішого живого відображення дійсності.

Ця класифікація дає можливість визначити місце вживання того або іншого засобу наочності в учбовому процесі.

Розглянемо детальніше окремі засоби наочності і визначимо їх роль в процесі навчання.

Картина широко застосовується у вигляді настінних демонстраційних картин великого формату, у вигляді ілюстративного матеріалу в альбомах сюжетних картинок, в стрічках ілюстрацій до технічних засобів, у вигляді малюнків у підручниках. Використовуються спеціально створені учбові картини і репродукції художніх полотен відомих майстрів. Цінність художньої картини як навчального посібника полягає в тому, що художник змальовує основні ознаки предметів і явищ в більш концентрованому вигляді, що сприяє чіткому відокремленню головного від другорядного. Позитивні якості учбових картин полягають в їх великій інформаційній змістовності, відсутності неістотних деталей, статичності. Істотно і те, що картини здійснють на учнів сильний емоційний вплив, таким чином підсилюючи сприйняття учбового матеріалу.

Таблиці і схеми одні з найпоширеніших засобів наочності. Їх роль в процесі навчання надзвичайно різноманітна. Перш за все таблиці і схеми – відмінний спосіб сприйняття складних явищ дійсності. Абстрагуючи від другорядних деталей, схематичний малюнок або таблиця зосереджує увагу учнів на головному, на тому, що треба сприйняти в першу чергу, і цим полегшує сприймання. Крім того, ці засоби наочності відображають взаємозв'язок предметів і явищ, що дозволяє систематизувати матеріал, що вивчається. І нарешті, саме ці засоби наочності являються способом розвитку мислення учнів. Використання готових таблиць і схем, а тим більш самостійне їх складання дає учням можливість опанувати ряд розумових операцій, таких як виділення головного, узагальнення, систематизація і класифікація.

Натуральні об'єкти, до яких відносяться живі рослини, об'єкти неживої природи, дають можливість забезпечити точне уявлення про розмір, форму, об'єм даного предмету.

Препарати – всі природні об'єкти, що піддаються консервації і препаруванню для учбових цілей. Ці засоби наочності успішно використовуються при демонстрації експериментів і як наочне підтвердження під час викладання учбового матеріалу.

Моделі, макети, муляжі – це тривимірні зображення предмету в зменшеному або збільшеному вигляді. Ці засоби наочності допомагають створити образ того, що недоступно зоровому сприйняттю, і виявити зв'язки і закономірності в будові об'єктів та явищ, що вивчаються.

Учбові кінофільми і телепередачі дозволяють детальніше освітити окремі питання теми, що вивчається. Особлива цінність цих засобів наочності полягає в наявності фактичного матеріалу, корисного для формування уявлень в учнів.

До технічних засобів навчання відносяться діапроектори, графопроекторы, эпіпроекторы, відеомагнітофони, магнітофони та інші. Ці засоби наочності дають можливість доповнити, розширити і поглибити зміст матеріалу. Крім того діафільми транспаранти, діапозитиви і аудіозаписи формують вміння спостерігати, порівнювати, узагальнювати і класифікувати знання.

Ми вже згадували про вживання засобів наочності при розгляді абстрактних понять, які неможливо спостерігати. В цьому випадку застосовується роз'яснення. Але чи можна віднести саме слово вчителя до засобів наочності? Звичайно, в методичній літературі слово не розглядається як засіб наочності. Але слово, якщо воно вживається не як сухе формулювання понять, а як емоційний, образотворчий спосіб навчання, несе в собі істотні риси наочності. Словесна наочність дає можливість учням побачити конкретний вміст у досить абстрактних поняттях і категоріях.

Отже, ми визначили роль наочних засобів в навчанні і обгрунтували доцільність їх використання в навчанні. Слід зазначити, що жоден з перерахованих наочних посібників не має абсолютної переваги над іншим. Залежно від специфіки предмету, теми, що вивчається, віддається перевага тому засобу наочності, який дозволить найефективніше впливати на процес навчання.