Цивільне та сімейне право

Приєднання передбачає припинення діяльності однієї юридичної особи і передачу всіх прав і обов'язків іншій.

Поділ - на базі однієї юридичної особи виникають дві й більше юридичних осіб.

Виділ - на базі однієї юридичної особи створюється ще одна юридична особа, якій виділяється частина майна першої.

Перетворення - юридична особа одного віщу перетворюється в іншу організаційно-правову форму. Нова є правонаступником першої.

Ліквідація - це така форма  припинення юридичної особи, при  якій вона перестає існувати, права  та обов'язки не переходять до іншої юридичної особи.

Юридичні особи вважаються такими, що припинили своє існування з моменту вилучення їх з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Ліквідацію юридичної особи здійснює ліквідаційна комісія, яка створюється органом, який прийняв рішення про ліквідацію (ст. ст. 110 - 112 ЦК). Ліквідація може бути проведена у добровільному порядку і за рішенням суду. У першому випадку вона проводиться у зв'язку з досягненням мети, для якої її створено, закінчення строку, на який було створено юридичну особу, а також в інших випадках, передбачених установчими документами. За рішенням суду вона може бути ліквідована у разі визнання недійсними установчих документів, у разі виявлення порушень при її реєстрації та в інших випадках, передбачених законодавством.

Держава як суб'єкт цивільного права має право і дієздатність. її правоздатність має універсальний характер, тому що вона може мати лише ті права і обов'язки, які дозволяє закон, встановлення якого залежить від держави. Вона сама регулює різні відносини, встановлює загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів, порядок розгляду спорів за їх участю і сама визначає власну цивільну правосуб'єктність, її зміст і межі.

Держава має майно, яке  не розподілено між державними юридичними особами. Це бюджетні кошти, інші матеріальні  цінності. Держава є суб'єктом права загальнодержавної власності в особі Верховної Ради України. Вона наділена виключними повноваженнями щодо набуття у власність скарбу, реквізованого майна, конфіскованого майна.

Держава бере участь у  зобов'язальних відносинах (договори поставки для державних потреб, купівля-продаж державного майна при приватизації. Держава є суб'єктом цивільно-правової відповідальності (за шкоду, нанесену державними органами, органами дізнання, прокуратури, суду). Вона може бути спадкоємцем. Може брати участь у зовнішньоекономічному обороті. Вона може створювати особи публічного права, юридичні особи приватного права, виступаючи засновником.

Суб'єктом цивільних  правовідносин є АР Крим, правовий статус якої визначений в Конституції  України, Конституції АР Крим та інших нормативних атах.

Територіальні громади  самостійно вирішують питання місцевого  самоврядування в межах Конституції  і законів України, основним з яких є Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Держава набуває і здійснює свої права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції. АР Крим

- через органи влади АР Крим у межах їхньої компетенції, територіальні громади - через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції.

Держава та територіальні громади відповідають за своїми зобов'язаннями належним їм майном. Із кола майна, на яке може бути звернено стягнення за боргами, зроблено винятки, до такого майна належить:

1)майно, вилучене з  цивільного обороту, тобто яке  не може перебувати у приватній власності;

2)майно, що закріплено  за територіальними громадами,  АР Крим та іншими суб'єктами;

3) природні ресурси,  землі, які перебувають у державній  чи комунальної власності.

Стаття 176 ЦК України закріплює  правило про самостійну відповідальність за зобов'язаннями юридичних осіб, створених державою, АР Крим, територіальними громадами, з одного боку, і зобов'язаннями України, АР Крим та територіальних громад - з другого. Єдиний виняток з цього правила існує з приводу України, АР Крим, територіальних громад, які несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями казенних підприємств і установ. Взагалі вказані суб'єкти відповідають також за дії органів та посадових осіб, які виконують владні завдання та функції.

 

 

Тема. « Представництво і довіреність»

Представництво, - це правовідношення, в силу якого правочини, що вчиняються однією особою (представником) від імені іншої особи, яку представляють у силу повноважень, що ґрунтуються на договорі, законі, акті органу юридичної особи та з інших законних підстав, безпосередньо створюють, змінюють, припиняють цивільні права й обов'язки особи, яку представляють.

Розглядаючи учасників  вказаних відносин, необхідно відмітити, що їх три особи:

• особа, яку представляють;
• представник; 
• третя особа, з якою в особи, яку представляють, внаслідок вчинення представником правочину виникають цивільні права й обов'язки.

Особа, яку представляють, може бути як фізична особа, якщо вона має повну дієздатність, так і  юридична особа, якщо це визначено її статутними документами.

Третьою особою може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який має потрібну для вчинення правочину  цивільну дієздатність.

Представник зобов'язаний вчиняти правочини особисто. Передавати свої повноваження він може тільки з метою охорони інтересів особи, яку представляє, та якщо це передбачено законом. При передачі своїх повноважень інш особі представник обов'язково повинен повідомити про це особу, яку представляє. Невиконання цього обов'язку представником накладає на нього обов'язок відповідати за дії особи, якій він передав повноваження.

Студенти повинні звернути увагу на те, що правовідносини з представництва поділяються на зовнішні і внутрішні.

До внутрішніх належать правовідносини між представником та особою, яку представляють. Вони, як правило, визначаються договором доручення. Для них характерним є те, що вони:

• спрямовані на упорядкування правових зв'язків між тим, кого представляють і третьою особою, тобто мають характер організаційних майнових правовідносин;
• мають щодо цих зв'язків службовий (допоміжний характер);
• виникають і реалізуються з метою здійснення інтересу того, кого представляють.

До зовнішніх належать правовідносини між представником  і третьою особою. Ці відносини  є представницькими і бувають  двох видів:

- відносини між представником  і третіми особами, які мають  організаційний характер;

- правові відносини  між тими, кого представляють,  і третіми особами, встановлення  яких є результатом дій представника.

Для вчинення представником  відповідних повноважень він повинен мати необхідний обсяг повноважень. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (ст.238ЦК). Він не може вчиняти правочини, які можуть бути вчинені тільки особисто особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він є одночасно (винятком є комерційне представництво).

Представництво може виникати:

- на підставі закону (ст .242 ЦК, ст. 177СК - це представництво  малолітньої та неповнолітньої  осіб;

- на підставі договору;

- на підставі акта  органу юридичної особи (представництво во продавців, касирів тощо). Цей перелік не є вичерпним.

Необхідно звернути увагу на види представництва.

1. Добровільне, при  якому дієздатна особа, яка  сама здатна вчиняти правочини,  використовує для їх вчинення  представника на власний розсуд. Таке представництво здійснюється  на підставі договору, зокрема  договору доручення, довіреності або акта органу юридичної особи (наказ, посадова інструкція тощо). Різновидом такого представництва є комерційне представництво. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Воно ґрунтується на підставі договору або довіреності.

2. Обов'язкове  представництво - воно існує незалежно від волевиявлення особи, яку представляють (представництво опікунів, батьків тощо). Різновидом такого представництва є статутне представництво, за яким представниками виступають уповноважені організації, яким за їхніми статутами надано право представляти інтереси членів їхніх організацій (профспілки тощо). Якщо представник вчинив правочин без відповідних повноважень від особи, яку він представляє, то він дійсний при схваленні його цією особою. Якщо особа, яку представляють (при відсутності повноважень у представника) не схвалює дії представника, то такий правочин не породжує прав та обов'язків для сторони, яку представляють. Для правочинів, які не потребують письмової форми, можливе їх схвалення в усній формі (наприклад, шляхом здійснення конклюдентних дій, які б свідчили про прийняття виконання). Для інших правочинів схвалення може бути проведено шляхом направлення листа, телеграми тощо.

Довіреність - це письмовій документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Вимоги зо змісту довіреності містить Інструкція про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена. Наказом Мінюста України від 18.06.94 №18/5 За змістом і обсягом повноважень довіреності поділяються на: 1) разові - видаються на вчинення одного правочину (продаж будинку тощо); 2) спеціальні - видаються на вчинення певної кількості однорідних правочинів (наприклад, на укладення право чинів керівнику філії); 3) загальні (генеральні) - видаються на визначений термін для здійснення різноманітних правочинів, наприклад довіреність на управління майном тощо.

Довіреність може видаватися як на фізичну, так і на юридичну особу. Форма довіреності - письмова. Вона повинна відповідати тій формі, в який вчинятиметься правочин (ст.245 ЦК). Нотаріальне посвідчення довіреностей здійснюється нотаріусами, у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, - посадовими особами виконкомів сільських, селищних, міських рад.

Довіреність на одержання  заробітної плати, стипендії, пенсії аліментів, поштової кореспонденції тощо може бути посвідчена посадовою особою організації, в який довіритель працює, навчається, перебуває на лікуванні, або за місцем постійного проживання.

У довіреності обов'язково вказуються строк її дії і дата вчинення. Відсутність дати робить довіреність нікчемною. Якщо строк довіреності не вказаний, вона зберігає чинність до припинення її дії. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.

Підставами, що обумовлюють  передоручення, можуть бути:

- різні події (стихійні  лиха, карантин);

- обставини, що стосуються особи представника (хвороба, відрядження, призов на військову службу);

- дії третіх осіб (анулювання  ліцензії представника) та інші.

Довіреність, за якою повноваження передоручаються, повинна бути нотаріально посвідчена., крім випадків, встановлених ч. 4 ст. 245 ЦК. Особа, яка видала довіреність, має право в будь який час скасувати передоручення, а угода про відмову від цього права є недійсною.

Стаття 248 ЦК визначає підстави припинення представництва за довіреністю: 

1) внаслідок закінчення строку її дії; 

2)разова - після вчинення  представником правочину, на її  здійснення якого довіреність  була видана;

3)у зв'язку із скасуванням  її особою, яка видала довіреність  і (про скасування довіритель  повинен обов'язково повідомити повіреного); 4)у разі відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю (у цьому разі необхідно повідомити особу, яка видала довіреність);

5. припинення юридичної особи, якій видала довіреність;
6. припинення юридичної особи, якої видана довіреність;
7. смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною, обмежено дієздатною, визнання особи безвісно відсутньою;
8. смерть особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено дієздатною.

Представник несе відповідальність перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог щодо негайного повідомлення особи про відмову від вчинення дій за довіреністю, або відмови від вчинення дій, які були невідкладними та спрямованими на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.