Цивільне та сімейне право

• фактичні (договір схову, перевезення);
• юридичні (доручення, договір комісії); .^,. - комплексні (договір експедиції).

Зобов'язальні  вимоги - це право вимоги відповідної суми за певних умов (наприклад, в ТОВ при виході з учасників). Це може бути і право користування землею, якщо воно було внеском у майно ТОВ та інших підприємств.

 Нематеріальні блага - це:

- результати творчої  діяльності осіб (авторів літературних  творів, корисних моделей тощо);

- інформація (це документовані  або публічно оголошені відомості про явища, що мали місце або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Порядок її використання встановлюється законом. Об'єктом цивільних прав є і нематеріальні блага фізичної особи. Це честь, гідність людини, її здоров'я, недоторканість, безпека, ділова репутація, таємниця листування, таємниця особистого життя, вільний вибір місця проживання, свобода літературної та художньої творчості та інші.

 

Тема. «Підстави виникнення цивільних  прав та обов'язків. Правочини»

Студенти повинні знати підстави виникнення цивільних прав та їх характеристику.

Стаття 11 ЦК України встановлює приблизний перелік підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, які іменуються юридичними фактами.

Юридичний факт - це конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства зв'язують правові наслідки, передусім виникнення, зміну і припинення правових відносин.

Правова наука класифікує юридичні факти на підставі певних критеріїв:

1.  Залежно  від зв'язку з волею суб'єктів  вони поділяються на:

• дії;
• події. 

Події - це юридичні факти, настання яких не залежить від вольової поведінки осіб (землетрус, непоборна сила, смерть, тощо).

Дії (бездіяльність) - це юридичні факти, настання яких не залежить від волі осіб.

Дії залежно від того, чи відповідають вони вимогам законодавства, поділяються на: правомірні; неправомірні.

Неправомірні  дії порушують положення законів, інших нормативних актів, принципи права (завдання збитків, порушення договірних зобов'язань тощо). Неправомірні дії можна поділити на цивільні правопорушення і злочини.

Правомірні  дії відповідають вимогам законів та принципам права. Правомірні дії поділяються на:

- юридичні акти, це правомірні дії суб'єктів метою яких є виникнення, зміна та припинення цивільних правовідносин (це акти органів місцевого самоврядування та державці них органів);

- юридичні вчинки - це правомірні дії суб'єктів цивільних

правовідносин, з якими  закон пов'язує певні юридичні  наслідки незалежно від того, чи була у суб'єктів мета досягти  того чи іншого результату (створення винаходу, художніх творів тощо).

2. Залежно від  наслідків, спричинених юридичними  фактами, їх поділяють на:

- правостворюючі (народження дитини, будівництво будинку тощо), з ними норми цивільного законодавства пов'язують виникнення цивільних прав та обов'язків;

- правозмінюючі - це юридичні факти, настання яких тягне ¹ за собою зміну цивільних правовідносин (уступка вимоїн пі, переведення боргу);

- правоприпиняючі - це факти, з настанням яких цивільне  законодавство пов'язує припинення цивільних правовідносин (виконання боргу тощо);

- правовідновлюючі - це факти, з настанням яких законодавство пов'язує відновлення прав та обов'язків, які суб'єкти раніше втратили (явка особи, яка була визнана безвісно відсутньою);

Частина 2 ст. 11 ЦК містить такий приблизний перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків:

• договори та інші правочини;
• створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної творчої діяльності;

- завдання майнової та моральної шкоди іншій особі та інші.

Правочин є найбільш поширеною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Це вольовий, правомірний акт, який безпосередньо спрямований на досягнення певного правового результату. Без волевиявлення немає правочину.

Класифікація правочинів може здійснюватися за різними критеріями. Студенти повинні добре знати  класифікацію правочинів і вміти дати визначення кожного виду правочину.

3. Залежно від  числа сторін правочини поділяються  на одно-, дво- і багатосторонні (ч.2 ст.202 ЦК).

Односторонніми правочинами є правочини, в яких є волевиявлення однієї сторони (наприклад, заповіт, дарування).

Двостороннім є правочин, де є волевиявлення двох сторін (наприклад, купівля-продаж, міна тощо).

Багатостороннім є правочин, де є волевиявлення трьох, чотирьох і більше сторін. Другі і треті називаються договорами.

За характером правовідносин, що виникають, правочини  поділяються на:

- відплатні; безвідплатні.

Відплатним є правочин, у якому обов'язок однієї сторони здійснити певні дії відповідає обов'язку другої надати першій стороні зустрічне майнове задоволення. Відплатність може виражатися у наданні грошей, речей, послуг, робіт тощо (договір купівлі-продажу, міни, страхування).

Безвідплатним є правочин, в якому обов'язок набувається стороною без отримання зустрічного майнового задоволення від іншої сторони (позичка, дарування тощо).

Залежно від  того, коли правочин вважається вчиненим, правочин буває:

- консенсуальним;

- реальним.

Консенсуальним є правочин, для вчинення якого необхідна згода двох сторін за всіма істотними умовами. Більшість правочинів є консенсуальними.

Реальним є правочин, для вчинення якого крім згоди сторін щодо його істотних умов необхідне передача речі, тобто права й обов'язки виникають з моменту її передачі (позика, зберігання тощо).

4. Залежно від значення підстав правочину для його дійсності правочини поділяються на:

- казуальні; абстрактні.

Казуальним є правочин, дійсність якого залежить від наявності конкретної підстави-цілі (договір позики, ціль - передача у власність позичальника грошей).

Абстрактним є правочин, дійсність якого не залежить від цілі (вексель).

5. Правочини поділяються на умовні і безумовні.

Умовним є правочин, в якому виникнення прав та обов'язків ставиться сторонами в залежність від обставини, яка може наступити або не наступити в майбутньому.

Безумовним є правочин, в якому немає відкладальних або скасувальних умов.

6. Окремим видом є фідуціарні (довірчі) правочини, які мають довірчий характер. Це договір доручення та довіреність. Втрата довіри у вказаному правочині може призвести до розірвання договору.

Важливе значення мають умови дійсності правочинів.

Кожен правочин повинен  відповідати умовам, додержання яких є необхідними для його чинності:

Законність  змісту правочину, тобто він не повинен суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Здатність суб'єкта правочину на його здійснення, тобто особи, які здійснюють правочин, повинні бути дієздатними.

Вільне волевиявлення  правочину та його відповідність  внутрішній волі. Волевиявлення буває прямим і побічним. При прямому волевиявленні воля висловлюється словесно (усно чи письмово), наприклад при видачі довіреності. При побічному волевиявленні сторін воля прямо не висловлюється. Але їх поведінка засвідчує їх волю на настання певних правових наслідків. Воля може виражатися і мовчанням (ст. 205 ЦК). Наприклад, при мовчанні орендодавця після закінчення строку договору оренди і фактичному користування майном орендарем договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений (ст. 764 ЦК).

Відповідність форми вчинення правочину вимогам  закону. Формою вчинення правочину є спосіб вираження волі сторін на його вчинення. Сторони правочину мають обрати його форму, якщо інше не встановлено законодавством. Відповідно до вимог ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися сторонами усно чи письмово. Усно можуть бути вчинені правочини, які повністю виконуються у момент вчинення (ст. 206 ЦК), наприклад договір купівлі-продажу.

Умови укладення правочинів в усній формі:

- відсутність заборони в законі на укладення правочину в усній формі;

• відсутність заборони укладення правочину в усній формі в договорі, на виконання якого він укладається;
• укладення у письмовій формі правочину, на виконання якого укладаються такі договори (доручення, комісії).

Письмова форма правочину  може бути простою і нотаріально засвідченою. Проста форма потребує від сторін фіксації його в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялись за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів. Згідно зі ст. 208 ЦК виключно у письмовій формі мають вчиняться правочини:

• між юридичними особами;
• між фізичними та юридичними особами, за винятком правочинів, зазначених у ст. 206 ЦК;

- правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у 20 і більше разів;

- інші правочини, щодо яких законом встановлена письмо ва форма.

Сторони самі можуть домовитися про письмову форму правочину, хоча законом передбачена і усна форма. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка передбачена законом, не має наслідків його недійсності, крім випадків, встановлених законом (ст. 218 ЦК), однак у разі виникнення судо-вго спору сторони не мають права посилатися на свідчення свідків, наявність правочину може бути доказана письмовими доказами (розписка, накладна, рахунок-фактура тощо).

Нотаріальне посвідчення  правочину необхідне лише у випадках, передбачених законом (ст. 209 ЦК), наприклад право-чини щодо нерухомого майна, застави, заповіту тощо.

Спрямованість правочину. Правочин має бути спрямований на реальне настання обумовлених правових наслідків. Наприклад на набуття права власності, права користування майном тощо. Кожний правочин має правову ціль, яка повинна бути законною та досяжною.

Захист інтересів  малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних дітей. Правочини, що вчиняються батьками, усиновлюва-чами не можуть суперечити інтересам їхніх малолітніх дітей.

Деякі правочини вважаються вчиненими з моменту їх державної реєстрації (ст. 210 ЦК). Правочини підлягають реєстрації тільки у випадках, передбачених законом, наприклад, ку-півля-продаж будинку, земельної ділянки тощо.

 

Тема. «Фізичні особи як суб'єкти цивільних  прав. Фізична особа як суб'єкт підприємницької діяльності»

Цивільна правоздатність - це здатність мати права й обов'язки, яка визнається за всіма фізичними особами. Вона виникає з моменту народження людини і припиняється з її смертю. Існування правоздатності означає наявність певного правового зв'язку між державою і особою.

Необхідно звернути увагу  на відмінність правоздатності від  суб'єктивного права. Правоздатність - загальна передумова, на підставі якої в особи, за наявності певних юридичних  фактів, виникає конкретне суб'єктивне  право. Вона є можливістю мати зазначені в законі права й обов'язки, тоді як суб'єктивне право - вже існуюче конкретне право, що належить визначеній особі. Правоздатність є завжди у особи, а конкретного суб'єктивного права може і не бути. Правоздатність не може бути передана іншій особі, а більшість суб'єктивних прав можуть бути відчужені. .. Студенти повинні знати риси цивільної правоздатності.

Риси  правоздатності:

- вона визнається в  однаковій мірі за всіма громадянами  України;

-  вона реальна і  гарантована, а це означає,  що 

а) жоден громадянин не може бути позбавлений цивільної  правоздатності;

6) обмеження цивільної  правоздатності можливе лише  у  випадках і порядку, передбачених  законом;

в) громадянин не може розпоряджатися своєю правоздатністю.

Змістом цивільної правоздатності є сукупність юридичних можливостей придбання конкретних особистих прав і обов'язків, які особа може мати відповідно до законодавства (Конституція України ст. 28, 29, 33, 31, 36, 39, 54).

Зміст цивільної правоздатності не є обмеженим (ст.28 Конституції: особа може займатися підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом).

Цивільна дієздатність - це здатність особи своїми діями  набувати для себе цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки. *^сі Студенти повинні звернути увагу на зміст цивільної дієздатності

Зміст цивільної дієздатності складається з таких елементів:

а) здатність своїми діями  набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки;

б) здатність своїми діями  здійснювати належні даній особі  цивільні права і покладені на неї обов'язки;