Особливості готування до вчинення злочину

      Це повністю охоплюється умислом  винного, який усвідомлює суспільно  небезпечний характер власної  поведінки, передбачає ЇЇ наслідки  та бажає їх настання. Немає  протиріччя з вимогою вчинення  підбурювання до конкретного  злочину (а не до абстрактної злочинної діяльності) оскільки диспозиції кримінально-правових норм передбачають відповідальність за заклик саме до вчинення конкретних злочинних дій. Таким чином висловлена позиція повністю перебуває у руслі концепції національного кримінального законодавства в питаннях відповідальності за співучасть у злочині.  Аналізуючи питання про наявність стадій вчинення злочину з точки зору характеристики об'єктивної сторони, слід дійти висновку, що вони за загальним правилом мають місце виключно при вчиненні злочинів шляхом дій. Це абсолютно зрозуміло, тому що у злочинах, які вчиняються шляхом бездіяльності, не може існувати ані готування до злочину, ані замаху на його вчинення. Звичайно, можна створити якусь уявну конструкцію, в якій би існували стадії і при злочинах, що вчиняються шляхом бездіяльності. Однак це була б мертва, фантастична схема, відірвана від реальності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

Кримінальна відповідальність за готування  до злочину

 

2.1 Кримінальне законодавствоУкраїни

 

Кримінальне законодавство України потребує вдосконалення

Якість суспільного життя  в країні зумовлюється визначальною мірою якістю наявних у ній  законів та станом їх виконання. У  свою чергу, закон є результатом  вияву політичної волі суб'єктів, уповноважених  на законодавчому рівні визначати стратегію розвитку держави й суспільства.

Саме від суб'єктів  законодавчої ініціативи, парламенту та Президента України, котрий підписує закони, залежить, за якими законами житиме суспільство, чи адекватно відбиватимуться  соціальні реалії, чи сприятимуть закони забезпеченню порядку, підвищенню ефективності захисту прав і свобод громадян, прогресу загалом. Це стосується всіх суспільних сфер, які регламентуються законом, зокрема й сфери протидії злочинності та забезпечення правопорядку [4].

Прийняття Кримінального  кодексу України та набрання ним  чинності у 2001 році стало етапом на шляху демократичного розвитку нашої  держави. Цей нормативно-правовий акт  відтворив низку сучасних поглядів на розвиток кримінально-правової та кримінологічної  теорії. Однак доводиться констатувати, що чинне кримінальне законодавство України не є досконалим. Залишається нерозв'язаною низка проблем теорії та практики протидії злочинності.

На жаль, нині ми не можемо говорити про цілком скоординований, теоретично обґрунтований, цілісний підхід до процесу протидії злочинності як до упорядкованого й виваженого напряму діяльності держави. Натомість реформування законодавства кримінально-правового циклу та вдосконалення практики його застосування мають фрагментарний характер і виявляються під час вирішення державою конкретних соціально-економічних і пов'язаних із ними правових питань.

Наприклад, закони, якими  внесено зміни та доповнення до Кримінального  кодексу України (а за період із квітня 2008 по 10 квітня 2010 року їх було 26) передбачали  або криміналізацію нових діянь, або посилення відповідальності за вже відомі злочини. Законотворча діяльність, зокрема внесення змін до Кримінального кодексу України відповідно до Закону «Про внесення змін до статей 304 та 323 Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за злочини проти сім'ї та дітей» № 616-VI від 01.10.2008 р., Закону  «Про внесення змін до статей 155 та 156 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за розбещення неповнолітніх» № 600-VI від 25.09.2008 р., Закону  «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за несвоєчасну виплату або безпідставну невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших встановлених законом виплат» № 1027-VI від 19.02.2009 р., Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за правопорушення на ринку цінних паперів» № 801-VI від 15.12.2008 р. тощо, засвідчує намагання законодавця «йти в ногу» з процесами розвитку суспільних відносин. Однак під час докладнішого розгляду цих змін з'ясовується, що вони не мають системного характеру та зумовлені різними чинниками, зокрема, соціальною ситуацією в країні під час економічної кризи. Аналіз деяких із них показує їхню безсистемність, хаотичність, нелогічність та навіть недолугість. Така ситуація зумовлює актуальність і потребу вдосконалення кримінального законодавства.

Важне теоретичне і практичне значення має питання  про те, які підготовчі дії повинні  підлягати кримінальній відповідальності, де початок відповідальності особи за вчинення умисної злочинної діяльності на першому етапі. Відповідно до діючого кримінального законодавства незакінчений злочин, в тому числі і готування, тягне за собою застосування тих же мір покарання, які призначені кримінальним законом за “даний вид злочину”. Кримінальний закон не містить вказівок на обов’язковість пом’якшення покарання за готування порівняно з караністю закінченого злочину і встановлює принцип факультативного пом’якшення покарання за незакінчену злочинну діяльність (ст.68 КК України). Застосування за готування такого ж покарання, як і за закінчений злочин, по кримінальному законодавству може мати місце в окремих рідких випадках, коли готування не прирівнюється по своїй кваліфікації до закінченого злочину і карається як початкова стадія вчинення злочину.

Так, відповідно до ст. 14, 16 КК України готування до злочину кваліфікується за статтею Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за відповідний закінчений злочин, до якого розпочате чи завершене готування з обов’язковими посиланнями на статтю 14 КК України та її частини Пом’якшення ж покарання за попередню злочинну діяльність за кримінальним законом є правом суду, а не його обов’язком. Принцип обов’язкового пом’якшення покарання за незакінчений злочин суперечив би і деяких випадках завданню максимальної індивідуалізації покарання відповідно до тяжкості вчиненого злочину і особи злочинця. Необхідність такої індивідуалізації може потребувати в окремих виняткових випадках призначення за незакінчений злочин такого ж покарання, що й за закінчене злочинне діяння [3, С.60-65].

     

2.2. Обставини з недоведенням злочину до кінця.

 

      Отже, виходячи з принципу факультативного  пом’якшення покарання за незакінчений  злочин, при притяганні особи  до кримінальної відповідальності необхідно також враховувати обставини, що пов’язані з недоведенням злочину до кінця. Такими обставина можуть бути:

      - Ступінь небезпечності того злочину, який суб’єкт міг вчинити, якщо йому і вдалося реалізувати свій злочинний намір. Рахування цієї обставини знаходить своє вираження в тому, що покарання за готування визначається, як правило, в межах санкції, передбаченої в законі за відповідний закінчений злочин.

      - Ступінь здійснення злочинного наміру, тобто стадія вчинення злочину. не дивлячись на те, що законодавець передбачає караність підготовчих дій випадки притягнення до відповідальності за готування досить рідкісні. Карається готування набагато м’якше ніж замах на злочин.)

      - Ступінь підготовки злочину, тобто об’єм і характер виконаних в межах стадії готувальних дій, які можуть свідчити про більшу чи меншу суспільну небезпечність готування. Так, наприклад, влаштування засідки з метою вбивства повинно суворіше каратися порівняно з одним набуттям для цієї мети зброї.

      - Причини, що перешкодили винному довести розпочату злочинну діяльність до логічного кінця. Характер даних причин має важливе значення для визнання суспільної небезпечності злочинця, стійкості його умислу і визначення небезпечності підготовчих дій. покарання за підготовчі [3, С.63-63].

 

 

      2.3 Покарання за готування до злочину

     

Оскільки розмір покарання  за підготовчі дії не передбачений окремо законом, то з врахуванням  обставин, пов’язаних з недоведенням злочину до кінця, суди, як правило призначають більш м’яке покарання, ближче до нижчої межі санкції відповідної статті Особливої частини КК України. В окремих випадках законодавець, враховуючи підвищену небезпечність деяких злочинів, конструює склади цих злочинів так, що в поняття закінченого злочину включається в тому чи іншому об’ємі і підготовчі дії, а саме момент закінчення злочину переноситься на стадію готування. Шляхом створення таких “усічених” складів злочинів готування визнається закінченим злочином, а отже і тягне за собою покарання нарівні із закінченим злочинним діянням.

      Ще одним досить цікавим аспектом  питання кримінальної відповідальності  за готування до злочину є  те, що готування до злочину  невеликої тяжкості не тягне  за собою кримінальної відповідальності (ч.2 ст.14 КК України). Виходячи з цього законодавчого положення, та аналізу практики, кримінальна відповідальність за готування до злочину обмежується колом середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких злочинів. Варто відзначити, що кримінальний закон 1960 р. визнавав кримінально-караним готування до злочину будь-якої тяжкості. Разом з тим, ще в 1961 році А.А.Піонтковський виступив з пропозицією про відміну загальної караності готування до злочину, вказуючи при цьому, що випадки засудження за готування до злочину в судовій практиці зустрічаються досить рідко, що пояснюється віддаленістю готувальних дій від закінчення злочинного посягання і в зв’язку з цим незначною степені їх суспільної небезпечності. Крім того, готування зазвичай важко довести, так як вчинення підготовчих дій само по собі не завжди свідчить про злочинний намір особи, що їх вчиняє.

      У зв’язку з цим український  законодавець обумовлено відмовився  від загальної караності готування  до злочину, а КК України  2001 року пов’язує караність готування до злочину зі ступенем тяжкості злочину, виключаючи при цьому відповідальність за готування до вчинення злочину невеликої тяжкості. Таким чином, можна спостерігати схожість норм, що визначають відповідальність за готування до злочину до норм ще кримінального законодавства ХІХ століття, а саме до норм Уложення про покарання кримінальні і виправні 1945 року, яке передбачало покарання за готування до злочину лише в декількох спеціально обумовлених випадках за особливо тяжкі та тяжкі злочини, такі як: підробка монет та грошових знаків, вбивства, підпал тощо..Таким чином, практика свідчить, що готування до злочину доцільно карати лише у відношенні особливо тяжких, тяжких та середньої тяжкості злочинних посягань. А тому, щоб вірно визначити при вирішенні питання про те, які підготовчі дії є караними, а які не підлягають кримінальній відповідальності, необхідно враховувати, наступні моменти:

      - ступінь створеної діями суб’єкта можливості настання злочинного результату, інакше кажучи, ступінь сприяння цьому злочинному результату;

      - суспільну значимість об’єкта, на який спрямовано посягання;

      - об’єм шкоди, який міг бути спричинений об’єкту посягання.

      Всі ці моменти при визначенні  ступеня суспільної небезпечності  готування не ізольовано, а в  їх сукупності, в їх діалектичній єдності. Крім того, повинні враховуватися місце і час вчинення злочину, соціально-політична обстановка, в якій вчинені готувальні дії, особа винного та ряд інших обставин, що характеризують особу злочинця [12].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3.

Відмежування готування до злочину  від виявлення умислу.

   

  3.1.Умови та дії при готуванні до вчинення злочину.

   

   Стадії  готування до вчинення зочину  завжди передбачає наявність  прямого умислу у відношенні  суспільно-небезпечного наслідку, на спричинення якого спрямована діяльність винного. Говорити про підготовку умов вчинення злочину можна лише в тому випадку, коли воля винного прямо спрямована на досягнення суспільно-небезпечного наслідку. Не можна готуватися до спричинення наслідків, настання яких особа не бажає, а тільки допускає їх можливість.

      В підручниках з кримінального  права нічого не вказується  про особливості умислу при  готуванні до вчинення злочину,  тим самим передбачається, що  умисел при готуванні не має  яких небудь специфічних рис в порівнянні з умислом при закінченому злочині. Проте та обставина, що діяльність особи переривається на першій, дуже ранній стадії розвитку злочину, знаходить своє відображення в характері умислу. При конкретизованому умислі (визначеному) простому умислі особа передбачає точку мету і ціль, на досягнення яких і спрямовує свої дії.В багатьох (в більшості) випадках при готуванні умисел має нерозвитий, неконкретизований чи не в повній мірі визначений характер. Наприклад, суб’єкт вирішив вчинити крадіжку, готується до вчинення цього злочину, але він ще не знає де і коли, яке майно і яким шляхом він вкраде. Конкретизація умислу нерідко має місце після завершення стадії готування, коли винний вирішує, в залежності від створених ним умов, - вчинити певний злочин чи відмовитись від нього.  Мотиви та цілі злочину також впливають і на спрямованість готувальних дій. Так, в залежності від цілей чи мети, якщо вони є обов’язковими елементами суб’єктивної сторони складу злочину, то будуть відрізнятися і дії, що становлять готування до злочинів.Отже, саме нерозривному зв’язку із складами конкретних злочинів і прямій залежності від них, готування до злочину зобов’язане своїм існуванням, як інститут кримінального права. Склад злочину визначає зміст і суспільну небезпечність готування до злочину. Питання про суспільну небезпечність готування не може бути вирішений в абстрактній формі. Необхідно враховувати різноманітність дій, що входять до складу готування. Різноманітність готувальних дій потребує диференційованого підходу до них. В ряді випадків дії, що входять до складу об’єкту посягання, відповідно до ч 1 ст. 14 КК України готуванням до злочину є підшукування, або пристосування засобів чи підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Отже готування виявляється в таких формах: