Особливості готування до вчинення злочину

      - Готування до злочину, як будь-яка можливість, за своєю природою є двоякою. В готувальних діях міститься не одна тенденція необхідного настання результату, як це має місце в подальших діях злочинця, а дві – настання і ненастання злочинного результату. Можливість настання злочинного результату в готувнні до злочину може перетворитися лише внаслідок вчинення злочину, але може перетворитися і в неможливість його настання. Проте, про реальну можливість настання злочинного результату можна говорити лише в тому випадку, коли закономірна тенденція до спричинення злочинного результату в готувальних діях є основною і вирішальною. Суд робить висновок про суспільну небезпечність готування в тих випадках, коли встановить, що, якщо б не втручання зовнішніх обставин, то послідувало б вчинення (виконання) злочину і реальна можливість настання злочинного результату, що міститься в готувальних діях була б перетворена в дійсний злочинний результат. Так, наприклад, в діях особи, що цілиться в іншу особу, з наміром вбити, безспірно, міститься реальна можливість настання злочинного результату.

      -  Готувальні дії до вчинення злочину дії можуть створювати більшу чи меншу можливість для вчинення злочину. Так, наприклад, набуття пістолету створює певну можливість для вбивства, бо без нього неможливо вчинити вбивство вогнепальною зброю. Але купівля пістолету створює меншу можливість для вбивства, ніж дії особи, що прицілилась в свою жертву. Найбільшу можливість настання злочинного результату містять готувальні дії, що забезпечують всі необхідні умови для його настання. Наступним актом повинно бути уже саме виконання (вчинення) злочину. Тому, реальна можливість вчинення злочину залежить від суттєвості даних готувальних дій для настання злочинного результату, наближеності готування до злочину до вчинення самого злочину, від серйозності перешкод, які має подолати особа, від суб’єкту злочину.

      - Готування не рівнозначне закінченому злочину, коли злочинний результат став уже реальним. Тому, як правило, суд призначаючи покарання за готування визначає нижчу міру покарання, ніж за закінчений злочин.

      - Реальна можливість ніколи не може сама по собі перетворитися в дійсність. Так, дії по готуванню, що створюють лише реальну можливість для настання злочинного результату, самі по собі, без дій по виконанню не можуть вчиняти злочинний результат. Для того, щоб можливість настання результату, що містяться в готувальних діях, перетворити в дійсне настання, потрібна діяльність суб’єкта злочину, що спричинить такий результат, такою діяльністю є вчинення злочину, дії замаху на злочин. Дії по виконанню злочину по мірі звичайного наростання закономірно і необхідно призводять до злочинного результату

      - Готування до злочину на відміну від дії по вчиненню злочину, як правило, віддаленні в просторі від конкретного об’єкта посягання. Наприклад, готувальні дії до вчинення вбивства, такі як набуття зброї і засобів вчинення злочину, можуть мати місце за десятки і сотні кілометрів від місця знаходження жертви. Внаслідок, готувальні дії можуть бути розпочаті і завершені без безпосереднього зіткнення з об’єктом посягання і навіть на значній відстані від нього. В статті “О составе преступления” Т.В.Церетелі та В.Г.Макашвили, ставили в ряд цікавих питань про суспільну небезпечність при здійсненні готування і замаху на злочин, дещо перебільшують значення віддаленості готувальних дій в часі і в просторі від вчинення злочину. Вони пишуть, що, оскільки дії пов’язані з готуванням до злочину в просторовому і часовому відношенні знаходяться ще далеко від задуманого особою злочинного результату, це відкриває широку можливість для втручання різних сил та обставин. Готувальні дії, вказують вони, створюють лише дуже віддалену можливість настання суспільно-небезпечних наслідків. Проте, як стверджує Дурманов Н.Д., що в такій загальній формі це твердження не може бути прийнято. Деякі готувальні дії за характером їх вчинення і їх значенню для скоєння злочину можуть представляти значну небезпеку і свідчити про стійкість умислу, не дивлячись на їх значну віддаленість в часі і просторі.

      Таким чином, готування знаходиться  в такому відношенні до злочинного  результату і воно створює  умови, реальну можливість настання  злочинного результату.

      Готування розв’язується із злочинними  результатами обумовленими зв’язками. Без подальшої злочинної діяльності готування (дії, що його становлять), як будь-яка можливість, скільки б не збільшувались, ніколи не зможуть призвести до злочинного результату. Готування до злочину є початковою стадією вчинення нвмисного злочину, одним із видів незакінченого злочину. При готуванні до  навмисного злочину дії винного ще безпосередньо не спрямовані на об’єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. Суб’єкт ще не виконує діяння, яке є необхідною ознакою складу злочину. Відповідно до закону, готування створює умови для вчинення злочину, тобто дії, що його складають поза самим вчиненням злочину. Як правило, готування знаходиться поза складом злочину, що передує виконанню злочину. Проте, цього твердження не потрібно робити висновок про те, що готування взагалі не пов’язано з складом злочину. Як уже вказувалось, зміст готування та дії, що його становлять і їх суспільну небезпечність визначає склад злочину, умови виконання якого вони створюють. Саме склад злочину поновлює дії, що становлять готування конкретним змістом, саме він визначає видове поняття готування – готування до вбивства, готування до грабежу та інші види готування до конкретних злочинів. Готування є небезпечним своїм зв’язком зі складом злочину. Готування його складові дії мають свої особливості порівняно зі складом закінченого злочину, і що специфіка відноситься до об’єктивних ознак і суб’єктивної сторони готування:

      -  при готуванні до злочину ще відсутнє безпосереднє посягання на об’єкт задуманого злочину;

      - будь-яке готування до злочину утворюють об’єктивну сторону готування до злочину, проте, дані дії не входять в об’єктивну сторону злочину, що готується.

      Таким чином, склад готування  до вчинення злочину характеризується  власною (самостійною) об’єктивною стороною [10].

1.3. Співвідношення підготовки до злочину зі складом злочину.

      Для того, щоб визначити особливості  готування необхідно розглянути  детально його співвідношення  зі складом злочину. Об’єкт  злочину самим безпосереднім чином впливає на зміст готувальних дій. За об’єктом злочину ми можемо визначити до якого злочину вчиняється готування. Життя та здоров’я особи потребують одних готувальних дій для посягання на них, винність обумовлює необхідність в інших. Дурманов Н.Д.  вказував, що вчинення готувальних дій конкретний об’єкт і предмет посягання в ряді випадків може бути ще точно не визначений, наприклад, особа, що готується до вчинення крадіжки, як правило, ще тільки в самих загальних рисах передбачає майбутній злочин, винний ще не знає, чи вчинить він крадіжку державного чи особистого майна та ін. Проте об’єкт не тільки визначає зміст готувальних дій, але й їх суспільну небезпечність. Порівняно невелика цінність до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ст.14 ч.2 КК України). Велике значення для визначення наявності в діях суб’єкта готування до того чи іншого злочину має об’єктивна сторона складу злочину: спосіб дії, передбачувана суб’єктом шкода. Предмету і знаряддя злочину, а також обстановка вчинення злочину. З об’єктивної сторони готування до злочину може проявитися у різноманітних діяння, але загальним для них є те, що всі вони передбачають створення умов для вчинення конкретного закінченого злочину.

      Це витікає також із законодавчого визначення готування до вчинення злочину (ч.1 ст.14 КК України), оскільки кримінальний закон перераховує лише активні форми даної стадії вчинення злочину. Очевидно, що ні одна з цих форм злочинної поведінки не може бути реалізована шляхом бездіяльності. Специфіка об’єктивної сторони готування до злочину полягає і в тому, що злочин при цьому не був доведений до кінця через причини, що не залежали від волі винного. При цьому потрібно враховувати два моменти:

      - готування та дії, що його складають не повинні утворювати самостійний закінчений злочин;

      - необхідно, щоб злочинна діяльність особи по підготовці задуманого особою злочину не була доведена до кінця незалежними від особи обставинами. Це значить, що злочинна діяльність обмежилась готуванням до злочину, будучи перерваною не по волі винного. Різноманітні готувальні дії суттєво відрізняються за їх значенням для майбутнього вчинення злочину. В ряді випадків ця обставина має суттєве значення для визначення наявності, характеру і степені суспільної небезпечності готування та дій, що його складають. В одних випадках вчинення певних готувальних дій є обставиною, без якої неможливо чи по крайній мірі, дуже ускладнене вчинення злочину. В інших випадках готувальні дії не мають суттєвого значення для вчинення злочину. В тих випадках, коли той чи інший спосіб дії, чи застосування тих чи інших засобів належить до ознак складу даного злочину, набуття чи пристосування відповідних засобів є обставиною, що має суттєве значення для виникнення злочину. В дуже багатьох випадках дії, що утворюють готування не є необхідними для вчинення злочину, останнє може бути вчинено і без актів готування. Ці акти відіграють вторинну і випадкову роль у вчиненні злочину. Наприклад, набуття мішків для виносу викрадених речей, як правило, не має суттєвого значення для подальшого злочину. Таким чином, в одних випадках готування є необхідною ланкою в ланцюгу дій по здійсненню злочину; без вчинення даних дій злочинець не може здійснити злочин. В других випадках злочин може бути вчинений і без готування, воно лише в деякій мірі прискорює чи полегшує вчинення злочину. При розгляді готування до злочину необхідно враховувати також його наближення до моменту злочину. В одних випадках особа вчиняє тільки віддалені від вчинення злочину дії, що деколи називаються готуванням до готування. В других випадках готування безпосередньо передує вчиненню злочину. На рахунок суб’єкту злочину, то суб’єктом готування може бути тільки та особа, яка є суб’єктом злочину.

         Тому, якщо закон вимагає посадового положення суб’єкта чи певного відношення до жертви (опікун) та інше, то такі ж правила про суб’єкт злочину поширюються і на суб’єкта готування до злочину. Із суб’єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим учасником, тобто винний усвідомлює, що він створює певні умови з метою вчинення злочину або бажає створити такі  умови. Особа, вчиняючи готування до злочину, усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій, передбачає можливість чи необхідність вчинення з їх допомогою задуманого чи спланованого нею злочину і бажає вчинення злочину. При цьому винний має намір не обмежуватися лише підготовкою до злочину, яка може бути закінченою чи незакінченою, а вчинити дії, що призведуть до закінчення злочину, але йому не вдається реалізувати свій умисел, зробити це, довести злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі. Відповідальність за готування до злочину може мати місце лише в тому випадку, коли умислом винного охоплюється вчинення конкретного злочину і винний усвідомлює, що після вчинення готувальних дій, якими створюються умови вчинення злочину, він вчинить і цей злочин [10].

1.4.Відповідальність за виявлення умислу до вчинення злочину

      Важливим є питання про відповідальність  за виявлення умислу. Теорія кримінального права і законодавча, практика Російської імперії не визнавали можливості покарання за виявлення умислу, хоча деякі теоретики і висловлювали погляди щодо можливості притягнення до кримінальної відповідальності при його виявленні Радянське кримінальне законодавство, загалом не визнаючи можливості притягнення до кримінальної відповідальності за виявлення злочинного умислу, на практиці досить широко застосовувало це для вирішення питань реалізації політики тоталітаризму. Так, ст. 58 КК РСФРР 1926 р. і відповідні статті КК союзних республік «Контрреволюційна пропаганда і агітація», яка визнавала злочином «пропаганду или агитацию, содержащие призывы к свержению, подрыву или ослаблению Советской власти или к совершению отдельных контрреволюционных преступлений».

      Тобто злочином визнавалось діяння яке не містило в собі жодних дій, які б були безпосередньо скеровані на досягнення вищевказаної мети. Ці дії містили виключно суб'єктивну оцінку існуючого суспільно-політичного ладу та пропозиції (заклики) до його зміни. Причому, як це витікає зі змісту вказаної норми, ці заклики абсолютно не повинні були пов'язуватись із застосуванням насильства. Навіть пропозиція щодо здійснення цього мирним, конституційним шляхом утворювала склад закінченого злочину. Тим самим шляхом пішло і керівництво Радянського Союзу в середині 60-х років, запровадивши в Кримінальне законодавство норму яка встановлювала відповідальність за «Распространение заведомо ложных измышлений, порочащих советский государственный и общественный строй» (ст. 187-1 КК України). Звичайно, така практика аж ніяк не може бути визнана демократичною. Чинна кримінально-правова теорія і законодавча практика категорично заперечують можливості встановлення відповідальності за виявлення умислу [7].

      Право громадян на відповідний спосіб мислення є суб'єктивним конституційним правом, закріпленим ст. 34 Конституції України, яка базується на принципі, виробленому ще юристами Стародавнього Риму - «cogitationis poenam nemo patitur» (думки не караються) і визначає, що: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань» [1, С.10].

      Цієї позиції дотримуються практично  всі дослідники цього питання.  Як наголошує у зв'язку з  цим В. П. Тихий, «...поняття  незакінченого злочину виключає визнання злочином того чи іншого стану свідомості, внутрішніх процесів, думок, прояву намірів, їх формування та виявлення умислу. Це ще не діяння, в якому об'єктивізується умисел» [5, С.23].

      Однак у теорії кримінального  права не існує єдності відносно правової оцінки діянь, визнаних КК злочинами, які є погрозою вчинити злочинні дії (погроза вбивством - ст. 129 КК; погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу - ст. 345 КК; погроза щодо державного чи громадського діяча - ст. 346 КК; погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадянський обов'язок - ст. 350 КК; погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного -ст. 377 КК; погроза або насильство щодо захисника чи представника особи - ст. 398 КК; погроза щодо начальника — ст. 405 КК), а також закликом вчинити злочин (напр., заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку - ст. 295 КК та ін.). Однозначно, що погроза та заклик у будь-якому випадку є виявленням умислу, і таким чином, встановлення кримінальної відповідальності за ці дії на перший погляд суперечить зазначеній позиції Конституції України та теорії кримінального права. Однак це лише поверховий погляд на проблему. Що ж до погроз, то  не кожна погроза (навіть з кола перелічених раніше) буде утворювати склад злочину, а лише та, яка є реальною, тобто здатною бути втіленою в життя.

      Про реальність погрози свідчать  характеристики конкретних дій,  якими виражена погроза, та  дій, які її супроводжують:  обстановка, в якій вона висловлена; характеристики особи, яка її висловлює, та ін. Не можуть бути визнані як реальною погрозою ті чи інші слова, висловлені особою, що перебуває в афектованому, стресовому стані за відсутності їх підкріплення іншими характеристиками.

       Зважаючи на це, слід зробити висновок, що не будь-яке виявлення умислу у вигляді погрози є кримінально караним, а лише те, яке є реальним, дійсним, а звідси і суспільно небезпечним. Що стосується виявлення умислу, яке здійснено у формі закликів, то слід повністю погодитись з точкою зору П. С. Матишевського, який вказував, що «...вони є діями, спрямованими на схиляння (спеціальний вид підмовництва) невизначеного кола людей до вчинення дуже небезпечних вчинків, які виписані у відповідній нормі закону як злочин» [4, С.39].