Криміналістичний аналіз злочинів скоєних етнічними угрупуваннями

Ще одним джерелом надходження зброї в незаконний обіг є її розкрадання як з територій військових частин, так і у військовослужбовців, останнє стає можливим через недоліки в організації служби, ослаблення службово-бойової дисципліни і неналежного виконання військовослужбовцями своїх обов'язків під час несення служби.  

Типові сліди. Для розглядуваних злочинів, крім традиційних слідів, таких, як сліди рук, ніг, транспортних засобів, знарядь злому, слідів застосування вогнепальної зброї, можуть бути виявлені сліди збройового змащення, окремі екземпляри боєприпасів, деталей і вузлів викраденої вогнепальної зброї і вибухових пристроїв, ємкості для зберігання і перевезення зброї і боєприпасів, а також їх частини, пакувальні матеріали, частки вибухових речовин тощо.        Сліди можуть бути залишені злочинцями не тільки на місці злочину, а й за його межами, недалеко від нього, де зручно позбутися непотрібних предметів, захоплених при вчиненні злочину. На викинутих об'єктах можуть залишитися сліди пальців рук підозрюваних, їх волосся, інші біологічні об'єкти.            Вид і локалізація слідів, залишених учасниками розкрадання, залежать від способу вчинення злочину і є його проявом. Так. якщо при вчиненні розкрадань предметів озброєння шляхом крадіжок, грабежів і розбійних нападів залишаються вищезазначені сліди, то у випадку вчинення розкрадання шляхом зловживання своїм службовим становищем слідами можуть бути підробки в товарно-транспортних накладних, картках складського обліку, фіктивні договори і гарантійні листи, доручення, платіжні доручення тощо[32].

Особа злочинця. Аналіз судово-слідчої практики показує, що розкрадання і незаконний обіг вогнепальної зброї відноситься до розряду «чоловічих злочинів», тому що абсолютна більшість таких злочинів, як правило, вчинюється чоловіками. Мають місце одиничні випадки, коли у вчиненні такого роду злочинів брала участь жінка і, як правило, її роль полягала у вчиненні підготовчих дій.      Споживчі властивості вогнепальної зброї як предмета злочинного посягання впливають на виникнення у визначеної категорії громадян злочинного інтересу до цих виробів, вибір ними відповідного способу вчинення і приховання цих злочинів.      Врахування цих властивостей допомагає органам, що ведуть розслідування, у висуненні версій щодо особи злочинців, їх кількості, віку, національності, мотивів та цілей. Як відомо, підставою для можливого судження про особу невідомого злочинця може слугувати конкретний предмет посягання. У даному випадку це досягається вирішенням таких питань: особи якої категорії найчастіше посягають на подібний предмет, хто може бути найбільш зацікавлений у його заволодінні. До таких злочинців, насамперед, слід віднести: 1) раніше судимих за тяжкі злочини проти особи і власності, які озброюються для вчинення розбоїв; 2) злочинні угруповання, що викрадають вогнепальну зброю, вибухові речовини з метою продажу як на території країни, так і для контрабандного вивозу за кордон; 3) особи, які мають за мету зведення рахунків з мотивів ревнощів, ворожості до окремих громадян, у тому числі до представників правоохоронних органів, інших владних структур та ін.; 4) особи з числа хуліганствуючих елементів, намір яких спрямований на злісне порушення громадського порядку із застосуванням вогнепальної зброї; 5) громадян, то заволодівають вогнепальною зброєю для вчинення розправи над особами, які належать до іншої національності, релігії, політичної партії тощо; 6) громадян, які вчинюють розкрадання вогнепальної зброї, бойових припасів з метою їх колекціонування, використання при полюванні, рибній ловлі; 7) громадян, які заволодівають вогнепальною зброєю для самогубства; 8) особи з психічними відхиленнями; 9) етнічні злочинні угрупування[33].

Контрабанда наркотичних засобів. Деякі вчені звертаються до дослідження наркобізнесу – специфічного злочинного промислу, системи заборонених нормами національного і міжнародного права діянь: виробництво або закупівля наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів; доставки їх до місця реалізації ; збут, продаж їх споживачам [ 34]. У цьому аспекті котрабанда наркотичних засобів є елементом у технологічному ланцюзі наркобізнесу. Вона міцно пов’язана з іншими злочинами у сфері незаконного обігу наркотичних засобів.

Контрабанда наркотичних засобів є небезпечним злочином. Зокрема, дослідники проблем наркотизму стверджують, що контрабанда наркотиків становить надзвичайну небезпеку для суспільства не тільки тому, що вона підриває одну з найвищих соцільних цінностей будь-якої держави –здоров`я людей , поповнюючи нелегальний ринок наркотичних засобів, генеруючи зростання кількості наркотиків, відверто сприяючи поширенню, вживанню наркотиків, але ще й тому, що наркобізнес є найприбутковішим видом злочинної діяльності. З одного боку, в результаті контрабанди зростає насиченість регіональних наркоринків наркотиками, з другого – контрабанда впливає на зміну видів наркотиків, що споживаються, а також криміногенність середовища наркоманів, виникнення низки захворювань (ВІО-інфекція, гепатити та ін.) [35].

Складнощі у розлідуванні даної категорії злочинів також пов’язані з тим, що такі злочини є транснаціональними, до їх учинення залучається певна кількість людей, за своїм характером злочинна діяльність набуває ознак кримінальному бізнесу (наркобізнес) На думку В.М. Шевчука, контрабанда наркотичних засобів, як один з найбільш «перспективних» напрямів діяльності організованих злочинних груп, стала транснаціональним злочином, складовою частиною світового наркобізнесу [36]. У цьому сенсі, у літературних джерелах справедливо зазначається, що відмінною особливістю діяльності торговців наркотиками є постійне удосконалення системи доставлення, розробка все більш продуманих і несподіваних маршрутів, пошук нових прийомів контрабандного провозу наркотичних засобів.

Успішному виявленню та розлідуванню контрабанди наркотичних  засобів повинна сприяти її криміналістична характеристика. У наукових літературних джерелах під криміналістичною характеристикою розуміють систему відомостей про криміналістично значущі ознаки злочинів данного виду, що відбиває закономірні зв’язки між ними і слугує побудові та перевірці слідчих версій у розслідуванні злочинів [37]. У кримінастичній теорії існують протилежні погляди на значення та роль кримінастичної характеристики злочинів. Сутність проблеми полягає у тому, що на думку деяких учених криміналістична характеристики не виправдала себе. Зокрема, Р.С. Бєлкін зазначає,що склалося парадоксальне положення: сам по собі комплекс відомостей про злочин який сладає зміст криміналістичної характеристики, нічого нового для науки і практики не давав. Мало того, що ці дані та їх значення для слідчої праутики здвна були відомі, але суть справи полягає у тому, що такий комплекс, навіть іменований криміналістичною характеристикою, набував практичного значення лише у тих випадках, коли між його складовими встановлені кореляційні зв’язки та залежності [38].

В інших літературних джерелах підкреслюється існування складних взаємозв’язків в структурі відображення злочину. Так, А.В. Дулов пише,що системний підхід слід ширше досліждувати для вивчення і побудови систем відображення кожного елемент структури злочину, їх взаємодії на будь-якому етапі розвитку, відображення при реалізації кожної функції , при взаємодії системи злочину (елемента) з іншими системами [39].

На мою думку, криміналістична характеристика має виконувати практичну (прагмавтичну) функцію. Ця характеристика слугує слідчому своєрідною інформаційною базою даних, системою відомостей про певний вид (групу, різновид) злочинів. Важливе значення у боротьбі з контрабандою наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів мають наукові розробки, що сприяють оптимізації правоохоронних органів. У цьому відношенні суттєвого значення набувають типові програми (типові версії, типові слідчі дії,типові тактичні прийоми тощо) та алгоритмізація діяльності слідчого. Практичну функцію має виконувати й криміналістична характеристика злочину як типова модель злочинної діяльності. Значення структури та змісту елементів криміналістичної характеристики надасть допомогу практичним працівникам у висуванні слідчих версій та обранні напрямків розслідування . В.М. Варцаба пише, що вона сприяє:

1) формуванню окремих криміналістичних  методик; 2) побудові типових програм (алгоритмів) і моделей розслідування  злочинів; 3) визначенню напрямків  розлідування того або іншого злочину [40].

Наукознавчі підходи до дослідження злочиннго діяння дозволили деяким авторам дійти висновку про те, що інформаційно-пізнавальна модель фактично охоплює два рівні: ретроспективний і перспективний. Зокрема, В.А. Журавель зазначає, що ретроспективний рівень включає в себе криміналістичну характеристику певної категорії злочину. в якій за статистичними показниками відображені кореляційні залежності між її елементами (« злочинець-жертва», «сліди злочину – спосіб вчинення злочину», «місце, час злочину - злочинець» тощо), а також на підставі аналізу цих кількісних показників сформульовані типові версії відносно особи злочинця та жертви , мотивів злочину й інших обставин, тобто ретроспективний рівень розглядуваної моделі відображає типові варіанти злочинної діяльності , характерні ознаки особи злочинця  і жертви, сліди такої діяльності та можливі їх джерела, місця виявлення тощо. Перспективний рівень, на відміну від ретроспективного, описує не сам злочин, а процес його розкриття та розслідування[41].

В сучасній криміналістичній літературі достатньо часто пов`язують розробку криміналістичних методик з необхідністю дослідження криміналістичної характеристики  певного виду злочину. Так, деякі вчені вважають, що вирішення завдань з модернізації , вдосконалення існуючих та розроблення нових методик розслідування злочинів перевчає необхідність підвищення пізнавальної функції  криміналістичної характеристики окремих видів злочинів за рахунок виявлення та використання кореляційних зв’язків між її елементами [42].

Криміналістична характеристика контрабанди наркотичних засобів на сьогодні фактично залишається нерозробленою. Лише окремі наукові праці присвячені даній проблематиці й то досить фрагментарно [43]. Причому у цих випадках автори тільки певним чином, побічно торкаються окремих елементів криміналістичної характеристики контрабанди наркотичних засобів поряд з іншими її видами (економічною контрабандою, контрабандою зброї, або контрабандою культурних чи історичних цінностей).

Стуктура криміналістичної характеристики злочинів передбачає наявність певних елементів. Перш за все необхідно визначитись із структурою криміналістичної характеристики злочину. В різних джерелах уені – криміналісти визначають від 4 до 17 елементів криміналістичної характеристики злочину. У криміналістичній літературі виокремлюють різні й за своїм змістом елементи криміналістичної характеристики. На мою думку, справедливим є виокремлення такх елементів: 1) спосіб злочину; 2) місце і обставина злочину; 3) час учинення злочину; 4) знаряддя і засоби; 5) предмет посягання ; 6) особа потерпілого; 7) особа злочинця; 8) сліди злочину (у широкому розумінні).

Необхідно зазначити, що не всі елементи криміналістичної характеристики працюють однаково. Розглядаючи елементи криміналістичної характеристики  контрабанди наркотичних засобів слід підкреслити, що при вчиненні контрабанди наркотичних засобів потерпілих немає. При цьому важливе значення у даному виді злочинів набуває такий елемент криміналістичної характеристики, як особа злочинця (контрабандиста). До основних елементів криміналістичної характеристики контрабанди наркотичних засобів слід віднести: предмет злочинного посягання, спосіб приготування, вчинення і приховування злочину, типові сліди контрабанди, обстановку вчинення контрабанди, особу контрабандиста. 

Отже, можна сказати, що важливим є не тільки дослідити окремі елементи криміналістичної характеристики, але й встановити кореляційні залежності між ними. Такий підхід надасть можливість  моделювати подію злочину і обирати правильні напрямки розслідування злочинів, пов’язаних  із незаконним обігом наркотичних засобів.

2.2.  Економічна сфера.

Злочини у сфері економічної діяльності вирізняються тим, що на початку розслідування дуже важливо і в той же час важко визначити спосіб їх вчинення. Недостатнє криміналістичне дослідження пошуково-пізнавальної діяльності по встановленню способів є однією з причин низької ефективності боротьби з цими складними видами злочинів. Спосіб злочину – це багатовекторна категорія, яка включає в себе кримінально-правові, кримінально-процесуальні, криміналістичні та психологічні аспекти. У діяльності людини, в тому числі й при вчиненні злочинів, завжди розрізняли зовнішню сторону, яка відображається у певних рухах, діях, та внутрішню, яка проявляється у психічній активності. Вони нерозривно взаємопов’язані між собою і складають сутність будь-якої діяльності. Стосовно кримінально-правових та кримінально-процесуальних аспектів, відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу України спосіб злочину підлягає доказуванню за кожним кримінальним провадженням незалежно від того, чи є він обов’язковою або факультативною ознакою складу злочину. У цьому, як вірно відмічають фахівці з кримінального права, виявляється конкретизуюче значення способу, що сприяє уточненню суспільно- 12 небезпечних дій, їх наслідків та інших об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину [48, с. 143]. Особливо важливе значення спосіб злочину має для досудового розслідування, оскільки він значною мірою визначає методику і тактику слідства, планування та організацію розслідування. Аналіз слідчої та судової практики дозволяє зробити висновок, що розслідування проходить успішно, коли існує обґрунтована версія про спосіб злочину. Це пояснюється тим, що він є одним з основних слідоутворюючих елементів криміналістичної характеристики будь-якого виду злочину та виступає своєрідним «ключем» до їх розкриття. У зв’язку з цим достатньо давно в криміналістиці був сформульований принцип «від способу вчинення злочину до методу його розкриття» [46, с. 11]. Велике значення має пізнання способів злочинів у сфері економічної діяльності, їх відображення у зовнішньому середовищі для розвитку криміналістичної методики розслідування та попередження цього виду злочинів. Знання способів необхідно для того, щоб визначити, які докази виникають при застосуванні того чи іншого способу, що надалі по цим слідам- відображенням допоможе встановити багато інших обставин вчиненого злочину, своєчасно його виявити. У зв’язку з такими властивостями та особливостями цей елемент є й найбільш складним для сприйняття та дослідження. При розслідуванні злочинів у сфері економічної діяльності спосіб займає особливе, домінуюче місце. Це пояснюється тим, що, по-перше, його встановлення за даним видом злочинів рівноцінно встановленню факту вчинення злочину і, по-друге, спосіб злочину детермінований багатьма обставинами, що дозволяє встановлювати взаємозв’язки елементів криміналістичної характеристики і зробити висновки про причетних осіб. Спосіб злочину формується під впливом об’єктивних і суб’єктивних факторів. До об’єктивних факторів, які впливають на спосіб злочину у сфері економічної діяльності, відносяться: галузь виробництва, легітимність 23 підприємства, вид виробничої діяльності, час вчинення злочину, підрозділ підприємства, характер операцій, що здійснюються, наявність зв’язків з предметом посягання, взаємовідносини спільників та ін. Суб’єктивними факторами, які обумовлюють спосіб злочину, є: особисті якості осіб, які вчиняють злочини цього виду; наявність професійної підготовки, досвіду, навичок; службове становище; доступ до господарських та фінансових документів. При дослідженні змісту елементів криміналістичної характеристики злочинів у сфері економічної діяльності виникає необхідність виділити елемент, що був би зв’язуючим у даній системі та за допомогою якого просліджувалися б виявлені в процесі аналізу зв’язки між структурними елементами. В принципі всі елементи криміналістичної характеристики рівноправні й поділяти їх на основні і другорядні необґрунтовано. Але залежно від виду злочину, слідчої ситуації, яка виникла на даному етапі розслідування, інформації, яка є у розпорядженні слідства, виділення такого елемента можливе й необхідне. Деякі автори серед елементів криміналістичної характеристики виділяють спосіб вчинення злочину як пріоритетний, найбільш важливий і ключовий [47, с. 101]. Особливо це стосується злочинів у сфері економічної діяльності, які вчиняються проти власності, проти встановленого порядку господарювання, нерідко з використанням службового становища. Відносно цих діянь спосіб відіграє визначальну роль у формуванні інформації про злочин та осіб, які до нього причетні. Порівняно з іншими елементами криміналістичної характеристики спосіб злочину потенційно відрізняється найбільшою кількістю ознак, які мають пошуково-криміналістичне значення. Це обумовлює наявність загальних закономірних зв’язків, таких як «сліди (ознаки) способу злочину – спосіб злочину – особа злочинця». У дослідженні подібних зв’язків і полягає практичне значення криміналістичної характеристики злочинів, коли, маючи інформацію про один з елементів, можна роботи висновок про інші. Це 34 важливо для розслідування не тільки тих злочинів, коли на початку провадження необхідно встановити особи злочинців, але й в ситуації, коли коло причетних до злочину осіб відомо, а треба встановити спосіб та інші обставини кримінального діяння. Особливе становище способу злочину виявляється також у тому, що на підставі даних про цей елемент криміналістичної характеристики розробляються як кримінально-правові класифікації злочинів, які знаходять своє відображення в кримінальному кодексі (наприклад, злочини проти власності – крадіжка, грабіж, розбій, привласнення майна, розтрата майна і т. ін.), так і криміналістичні (наприклад, розкрадань, вбивств, крадіжок і багатьох інших видів злочинів). У підсумку це суттєво впливає на розробку та побудову окремих методик, а також на їх реалізацію в процесі розслідування. Зараз навіть окремі елементи або прийоми способів злочинів у сфері економічної діяльності складають самостійні склади злочинів (наприклад, фіктивне підприємництво (ст. 205 КК України); легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК України); порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ст. 213 КК України); умисне введення в обіг на ринку України (випуск на ринок України) небезпечної продукції (ст. 227 КК України); незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару (ст. 229 КК України); службове підроблення (ст. 366 КК України) та деякі інші). У криміналістичній літературі відмічається, що однією обставин, які визначають високу латентність і складність розслідування злочинів у сфері економічної діяльності, є використання суб’єктами даних злочинів складних замаскованих способів, які у багатьох випадках не знаходять прямого відображення у документах бухгалтерського обліку [49, с. 16-17]. Тому значення цього елемента криміналістичної характеристики особливо зростає при розслідуванні злочинів у сфері економічної діяльності, де його встановлення є вирішальним для розкриття інших обставин кримінального 45 провадження. Зокрема, інформація про способи злочинів використовується для забезпечення повноти і швидкості розслідування; для встановлення осіб злочинців; для попередження злочинів цього виду і т.п. Але спосіб злочину не можна розглядати ізольовано, у відриві від інших елементів криміналістичної характеристики, оскільки криміналістично значущими є дані, які відносяться до усіх елементів. У цілому характеристика є описом властивостей, якостей, ознак будь- якого явища, події, людини. Поняття «характеристика» використовується в різних галузях знань, сферах людської діяльності. Ефективна боротьба зі злочинністю неможлива без вивчення основних елементів злочинів, їх ознак та властивостей. Тільки такі знання дозволяють розробляти та використовувати науково обґрунтовані практичні рекомендації по виявленню і розслідуванню злочинів, а методичні рекомендації, розроблені без урахування криміналістично значущих ознак злочинів, були надто загальними і не відповідали потребам слідчої практики. Таким чином, криміналістична характеристика злочинів як наукова категорія набула великого значення. Вона сформувалась на основі узагальнення судової практики, логіки розвитку криміналістики і сьогодні перетворилась на одну з фундаментальних наукових теорій і засіб вирішення практичних завдань розслідування злочинів. Криміналістична характеристика злочинів має значення не лише для розвитку теорії криміналістики, практики розслідування та судового розгляду проваджень різних видів злочинів, але й для теорії кримінального права, кримінального процесу і кримінології. При розробці окремих методик розслідування злочинів криміналісти завжди намагались вирізняти та враховувати специфічно криміналістичні риси злочинних діянь, які виявляються у місці, часі та способі злочину, особі злочинця і т. ін. [44, с. 113]. Але відомості про зазначені особливості певний час не систематизувались, не було чіткого уявлення про зміст та структуру криміналістичної характеристики злочинів. 56 Поняття криміналістичної характеристики відносно нове, складне, займає помітне місце в методиці розслідування і тому продовжує розвиватися. Криміналістична характеристика злочинів у сфері економічної діяльності в основному розробляється відносно певних груп, видів, різновидів таких діянь на підставі виділення їх складових елементів, особливостей і ознак (слідів), закономірних зв’язків між ними, характерних для певного регіону, періоду, соціально-економічної ситуації. У цьому полягає основне призначення криміналістичної характеристики злочинів. Головним у розумінні змісту криміналістичної характеристики, в тому числі й злочинів у сфері економічної діяльності, є те, що в ній відображаються особливості певної множини злочинів, які мають значення для їх розкриття. Такі особливості називають «криміналістично значущими» як комплекси типових змін у вигляді ознак (слідів в широкому значенні), які характерні для певних видів злочинів [45, с. 16-17]. Для розробки рекомендацій щодо виявлення і розкриття злочинів, всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин, пов’язаних з ними, необхідно не тільки узагальнення слідчого та розшукового досвіду, практики судового розгляду, але й більш глибоке комплексне дослідження самих злочинів певного виду. З цією метою в процес наукових криміналістичних досліджень злочинності й окремих видів злочинів почали активно застосовувати соціологічні методи. Такі підходи сприяли розвитку криміналістичних методів дослідження, поглибленню міжнаукових зв’язків дисциплін кримінально-правової галузі. Криміналістичну характеристику можна розглядати як систему, яка містить дані про закономірні зв’язки елементів, що її складають, і встановлені на основі узагальнення матеріалів кримінальних проваджень, вивчення матеріалів слідчої практики. У зв’язку з цим дана категорія криміналістики виступає основою для побудови систем типових версій, які використовуються у вирішенні конкретних слідчих завдань, висунення робочих версій [50, с. 327]. Розробка криміналістичної характеристики злочинів у сфері економічної діяльності пов’язана з проблемою програмування їх розслідування, створення програм розслідування, систем типових версій. Тому слід відмітити, що криміналістична характеристика займає провідне становище у структурі методики розслідування як джерело інформації про такі діяння, необхідної для побудови програм розслідування. Тут найяскравіше виявляє себе зв’язок між криміналістичною характеристикою злочинів, методикою їх розслідування та програмою діяльності слідчого. Вочевидь, що основу такої взаємопов’язаної системи складає криміналістична характеристика, на підставі якої розробляється криміналістична методика і в залежності від типової слідчої ситуації – програма роботи слідчого по розкриттю злочину. На підставі вказаного можна розробити висновок, що в частині реалізації практичних завдань розслідування злочинів у сфері економічної діяльності криміналістична характеристика може використовуватися з метою: а) побудови основної моделі таких діянь для розробки програм їх розслідування; б) розробки та застосування різного роду схем і таблиць; в) розробки програм розслідування злочинів з застосуванням комп’ютерних технологій. Але при цьому слід враховувати, що реалізація методів програмування розслідування не повинна протирічити індивідуалізації завдань слідства в кожному конкретному випадку. Криміналістична характеристика злочинів у сфері економічної діяльності, як і будь-яке інше системне утворення, складається із взаємопов’язаних частин – елементів. Ця категорія повинна відповідати завданням доказування за кримінальним провадженням. Тому структура криміналістичної характеристики будується на основі системи обставин, що входять у предмет доказування, та елементів складу злочину, що передбачені відповідними статтями КК України. Але вона ширше, аніж їх кримінально-правова та кримінально-процесуальна характеристика, за рахунок даних, які необхідні для перевірки та уточнення цих обставин. Тому, з урахуванням особливостей злочинів у сфері економічної діяльності, до структури їх криміналістичної характеристики входять такі елементи: 1) інформація про особу злочинця, що характеризується фізичними даними, соціальною характеристикою, категорією посадових, матеріально- відповідальних та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; фактори, що впливають на формування і здійснення злочинних цілей, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками і т.д.; 2) дані про способи злочинів (прийоми створення надлишків сировини, готової продукції, резерву коштів, дії по заволодінню майном, його вилученню, збуту, реалізації, приховуванню, маскуванню злочинних дій); обставини, що обумовили вибір злочинцями певних способів; 3) відомості про предмет злочинного посягання: кошти, цінні папери, матеріальні цінності у вигляді сировинних матеріалів, напівфабрикатів, енергоносіїв, готової продукції з урахуванням її споживчої вартості, які можуть бути віднесені до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені в процесі виробництва за рахунок надлишків); майно, приховане від оподаткування; 4) інформація про обставини та умови вчинення злочину: певне місце як частина матеріального середовища, що включає житлові, виробничі, офісні, складські та інші приміщення, ділянки місцевості, сукупності різних предметів, машин, обладнання та ін. Для багатьох злочинів у сфері економічної діяльності даний елемент пов’язаний з особливостями нормативно-правового регулювання діяльності галузі, виду виробництва; умов, що визначаються технологічним процесом або операцією, системою обліку та звітності, зберігання і руху коштів і матеріальних цінностей, документообігу (оформлення і використання проектних, облікових, бухгалтерських, лабораторних, технічних, технологічних, статистичних та інших документів); виду продукції, що використовується, переробляється, випускається або реалізується; з часом вчинення злочину (наприклад, 89 сезонність робіт або зміна), каналами збуту, реалізації товарно-матеріальних цінностей та ін.; 5) відомості про наслідки та типові сліди, їх локалізацію та взаємозв’язки, викликані службовими і позаслужбовими діями, матеріальну і фізичну шкоду. Криміналістична характеристика як джерело відомостей про певні види злочинів виконує інформаційну функцію, представляє собою єдину інформаційну систему. Отримання і використання такої інформації можливо шляхом аналізу відомостей, що відносяться до окремих елементів криміналістичної характеристики певного виду злочинів та встановленню зв’язків між ними. Вищезазначені елементи пов’язані між собою різними формами кореляційних залежностей та утворюють систему, в структурі якої значення кожного з елементів неоднаково, враховуючи характер злочину. Аналіз кримінальних проваджень по злочинам у сфері економічної діяльності показує, що значна їх частина вчиняється способами, ознаки яких не завжди очевидні. В таких ситуаціях ключовим елементом є спосіб, його знання і опис у системі криміналістичної характеристики.

                                     ВИСНОВОК

Проблеми боротьби зі злочинністю, пов’язаною з етнічними угрупуваннями, довгий час залишались поза межами нашої дійсності й сприймалися практичними працівниками як невластиві нашому суспільству, внаслідок чого в діяльності оперативних підрозділів органів внутрішніх справ не виявилось достатнього досвіду роботи з цією проблемою, а наукових розробок у цій сфері не так багато. Консолідація організованих злочинних груп, озброєність, характер злочинів, конспірація й симбіоз з комерційними структурами, створення відповідної системи безпеки для членів таких утворень, протидія органам влади і правоохоронним органам, корумпованість, кримінальний терор, планування злочинних операцій, розподіл функцій тощо – все це робить злочинні угрупування одним із найнебезпечніших кримінальних явищ, яке вимагає від держави й суспільства значних зусиль щодо вдосконалення соціальних, правових, організаційно-управлінських, криміналістичних та інших заходів боротьби з ними, в тому числі й з активізації діяльності всіх суб’єктів протидії організованій злочинності. Проблема існування таких угрупувань – це проблема не тільки нашої держави. Найбільш важливим серед ратифікованих Україною міжнародно-правових актів щодо здійснення протидії організованій злочинності та, зокрема етнічним злочинним угрупуванням, є Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року та додаткові протоколи до неї. Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону України “Про ратифікацію Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють”, центральними органами в Україні, на які покладаються повноваження щодо взаємної правової допомоги, є Міністерство юстиції України (щодо судових рішень) і Генеральна прокуратура України (щодо процесуальних дій під час розслідування кримінальних справ). У зв’язку з тим, що саме на органи прокуратури покладено обов’язок здійснювати координацію діяльності всіх правоохоронних органів у сфері протидії організованій злочинності, вбачається, що найбільш перспективним шляхом реалізації протидії етнічним злочинним угрупуванням є налагодження тісного двостороннього співробітництва між Генеральною прокуратурою України й відповідними правоохоронними органами зарубіжних країн, перейняття позитивного досвіду, розробка та прийняття спільних нормативних актів тощо. Крім того, варто перейняти досвід і технології боротьби з етнічними злочинними угрупуваннями, апробовані в інших державах, зокрема у США, наприклад, створення так званих регіональних і міжрегіональних “ударних підрозділів” у складі працівників різних правоохоронних органів. Такі структури у США створюються для розслідування діяльності конкретних організованих угруповань. Період їх діяльності наперед не регламентується, вони повинні працювати доти, доки не розв’яжуть поставлені перед ними завдання тактичного і суспільної характеру. Державна політика щодо боротьби з етнічною злочинністю має бути направлена на вироблення більш поміркованої міграційної політики, що дозволить контролювати міграційні процеси в країні та зменшить умови для нелегальної міграції; посилення діяльності правоохоронних органів щодо припинення діяльності етнічних злочинних угрупувань; закріплення на законодавчому рівні засад державної етнополітики; розробку та втілення у життя програм щодо адаптації мігрантів, у тому числі їх акультурації; формування у місцевого населення більш толерантного ставлення до представників інших національностей.