Криміналістичний аналіз злочинів скоєних етнічними угрупуваннями

Під час проведення допиту потерпілих необхідно враховувати їх психологічний стан і акцентувати увагу не тільки на обставинах вчинення злочинів відносно тих потерпілих, які допитуються, але й інших осіб, про яких їм відомо, що вони також постраждали внаслідок торгівлі людьми або іншої злочинної діяльності, зокрема, їх разом вивозили за кордон, примушували до зайняття проституцією тощо. Йдеться про встановлення не тільки анкетних даних таких осіб, як правило, потерпілим відомі лише ім’я або прізвище співвітчизниць, інколи – регіон України, в якому останні мешкали раніше до вивезення за кордон, а їх особистих прикмет, часу та способу перетинання державного кордону, місць, де вони вимушені зараз працювати, дані про їх “хазяїв”, як українських, так і іноземних тощо. 
Нами узагальнено перелік питань, які мають бути з’ясовані під час допиту потерпілих у справах про торгівлю людьми: а) питання, що стосуються особових даних потерпілої; б) питання, що стосуються вербування потерпілої; в) питання, що стосуються переправлення потерпілої за кордон; г) питання, що стосуються місця призначення; д) питання, що стосуються роботи потерпілої; е) питання, що стосуються інших умов праці потерпілої; ж) питання, що стосуються примушування потерпілої до роботи; з) питання, що стосуються втечі потерпілої. Необхідність спеціальних правил отримання, перевірки й оцінки показань підозрюваного визначається їх специфікою як вихідних від особи, яка зацікавлена у певних результатах справи і використовує дачу показань для реалізації свого права на захист. Характер цих правил визначений і тим, що підозрюваний частково, а з моменту закінчення досудового слідства повністю (будучи обвинуваченим) знає зміст зібраних у справі доказів[22, с. 220-223]

Допит підозрюваних при розслідуванні торгівлі людьми має свої особливості, які полягають в тому, що цей злочин вчиняється в більшості випадків групою осіб. Приймаючи це до уваги, слідчий повинен, для досягнення мети допиту, з числа всіх підозрюваних у вчиненні торгівлі людьми, першими допитати учасників групи з менш сильними вольовими якостями, а також осіб, чия участь у діяльності злочинної групи мала другорядний характер. Як правило, ці особи більш схильні до продуктивного контакту зі слідчим і дачі більш відвертих показань. Осіб, які за розподілом ролей у злочинній групі виконували рядові, суто “технічні” обв’язки вербувальників, кур’єрів, “провідників” тощо, доцільно допитувати акцентуючи увагу, передусім, на фактичних обставинах подій, що відбувалися, виконанні ними вказівок саме організаторів подій, що відбувалися, виконанні ними вказівок саме організаторів злочину, їх обізнаності щодо кінцевої мети злочинної діяльності, поступово підводячи їх до готовності “співпрацювати” з правоохоронними органами. Основною метою при цьому слід вважати з’ясування всіх обставин вчинення злочинів та причетних до цього осіб, які відомі підозрюваним, встановлення додаткових епізодів злочинної діяльності та визначення напрямків подальшого проведення слідчих дій. 
 Метою проведення обшуку при розслідуванні торгівлі людьми, виходячи з визначення є виявлення і вилучення предметів і документів, що мають доказове значення. Це передусім трудові договори (контракти) з потерпілими та іншими особами, боргові розписки, закордонні та громадянські паспорти потерпілих та інших осіб тощо, а також інші предмети, що можуть служити речовими доказами і будуть використані для встановлення істини по справі. Відшукані документи, пов’язані з вивезенням жінок за кордон, відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства вилучаються, оглядаються та приєднуються до кримінальної справи як речові докази, оскільки у подальшому вони підлягають експертному дослідженню та можуть використовуватися під час допитів свідків, а також підозрюваних та обвинувачених з метою доказування вчинення останніми злочинів[23, с. 224-226].

Узагальнення слідчої практики показує, що найчастіше виїмці підлягають такі документи: анкети для отримання закордонних паспортів; митні декларації; трудові договори (контракти); копії квитанцій на міжнародні поштові відправлення та переводи; установчі документи, що підтверджують право на заняття туристичною діяльністю, діяльністю по працевлаштуванню (в тому числі і за кордоном); проїзні квитки, білети; списки пасажирів; довідки про телефонні переговори торгівців та їх співучасників, включаючи і мобільний зв’язок; банківські дозволи на вивіз валюти; відомості про проживання в готелях і т. ін.

Сутенерство або втягненням особи у зайняття проституцією. Важливими елементами криміналістичної характеристики цього виду злочинів є: спосіб вчинення злочину, місце вчинення злочину, особа злочинця і потерпілого, типові сліди злочину.         Спосіб вчинення злочину. Під проституцією слід розуміти надання не на основі особистої симпатії чи приязні сексуальних послуг різним партнерам з метою отримання доходу. Заняття проституцією означає систематичне надання сексуальних послуг, більш чи менш тривалий час, різним клієнтам, або одноразово, але кільком особам одночасно.   Під втягненням у заняття проституцією слід розуміти дії, внаслідок яких особа спонукається до зайняття проституцією, залучається до неї, у особи виникає бажання поводитися певним чином. Втягнення особи у зайняття проституцією в основному здійснюється шляхом обману (наприклад, обіцянками отримувати великі прибутки, бути незалежною, жити «на широку ногу», відпочивати на престижних курортах тощо). Примушування до зайняття проституцією - це дії, внаслідок яких інша особа всупереч своєму бажанню повинна почати займатися проституцією. Примушування може здійснюватися такими способами: обманом, шантажем, використанням уразливого стану потерпілої особи, насильством чи погрозами його застосування.       Сутенер - це особа, яка вчиняє дії із забезпечення зайняття проституцією іншою особою. Термін «сутенер» походить від фр. soutener - підтримуючий. Терміни «сутенер» і «звідник» застосовуються до чоловіків, а для жінок, які організували зайняття проституцією, застосовують терміни «мадам», «мамка», «бандерша» (від нім. bander - звідник) [23, с. 92].   Спосіб вчинення злочинів, пов’язаних із проституцією та сутенерством, є повноструктурним і охоплює підготовку до його вчинення, безпосередній спосіб вчинення та способи приховування. Основоположними засобами для отримання відомостей про способи вчинення злочину є огляд місця події, допити, судові експертизи.        Типовими способами підготовки до вчинення злочину, пов’язаного з сутенерством, можна назвати:        1) підшукування приміщень, де будуть надаватися сексуальні послуг або збиратимуться члени злочинної групи та повії (нерідко для цього можуть використовуватися спеціально створені фірми). Також може здійснюватися пошук осіб, які утримують місця розпусти;      2) підшукування жінок, які будуть займатися проституцією;  3) пошук співучасників та розподіл між ними функцій (хто транспортує, хто охороняє повій і територію, хто залучає нових повій чи клієнтів тощо);           4) налагодження системи зв’язку між співучасниками, складання «графіків» роботи;          5) розміщення оголошень у ЗМІ чи в Інтернеті, виготовлення візиток; 6) пошук зв’язків серед працівників правоохоронних органів або «кримінального даху» тощо[24, с. 22].       Є три типові способи безпосереднього вчинення злочину, пов’язаного з сутенерством: 1) дії пов’язані з забезпеченням заняття проституцією іншою особою (пошук клієнта, надання приміщення, транспортування, отримання грошей за надання секс послуг, передача частини грошей повії); 2) втягнення особи у заняття проституцією; 2) примушування особи займатися проституцією. Як свідчить практика, зараз трапляється порівняно небагато випадків примушування особи займатися проституцією. В основному особу різними способами втягують у зайняття проституцією[25, с. 159].   Серед типових способів приховування злочинів, пов’язаних із сутенерством та втягненням у зайняття проституцією, можна назвати такі: 1) організація фірм під виглядом зайняття легальним бізнесом      (ресторанним, готельним або з надання інших послуг);    2) заява під час затримання (особливо зі сторони сутенера), що він не знайомий із повіями, вперше їх бачить;                               3) знищення «чорнової» бухгалтерії, використаних презервативів тощо.

Особа злочинця. За результатами аналізу наукових досліджень та практики боротьби з цим видом злочинів, найчастіше трапляється класифікація повій за місцем «роботи» та ціною:     1) дорогі, середньої вартості та дешеві;      2) місцеві жителі та приїжджі;       3) ті, що працюють у готелях, ресторанах, барах, нічних клубах, вдома, на вулиці, автошляхах, вокзалах.       Переважна кількість повій, які працюють у містах, - це приїжджі, жителі невеликих населених пунктів області. Зазвичай вони підшукують квартиру для проживання, а потім шукають сутенера (звідника).  Середній вік сутенера становить 29-39 років. За походженням у криміналістиці існує їх поділ на декілька груп:       1) ті, що самі раніше займалися проституцією;     2) ті, що раніше займалися злочинною діяльністю;     3) ті, що не мали кримінального минулого;     4) ті, що раніше працювали (чи працюють) у правоохоронних чи інших державних структурах.          Часто як сутенери виступають водії таксі чи працівники саун. Це пов’язано з тим, що повії залишають їм свої контактні телефони і домовляються про те, щоб у разі появи клієнта вони повідомили їх про це. Зараз у практичній діяльності правоохоронних органів трапляється така структура злочинної групи, яка займається сутенерством: 1) сутенер; 2) оператор; 3) водії таксі; 4) повії. Як оператор у цьому разі виступає особа, яка приймає та опрацьовує телефонні виклики від клієнтів чи повій, спрямовує у визначені (обумовлені) місця таксистів, які розвозять повій [26].

Типові сліди злочину. Для цієї категорії злочинів характерна наявність ідеальних та матеріальних слідів злочину. Про обставини вчинення злочину можна дізнатися з показів самих повій, їх клієнтів, сутенера, утримувачів домів розпусти, працівників міліції тощо.     Матеріальні сліди злочину можна розділити на три великі групи: біологічні сліди; трасологічна сліди; інші сліди. Першу групу слідів, як правило, можна виявити на тих ділянках приміщення, де знаходяться ліжко або диван, що використовуються для надання інтимних послуг. До біологічних слідів насамперед належить сперма, яку можна виявити на постільній білизні, натільній білизні, верхньому одязі, у використаних презервативах (їх можна виявити під ліжком, за предметами меблів, у смітнику).           Трасологічні сліди можна знайти там, де люди перед чи після надання сексуальних послуг приймали їжу, розмовляли - обідні чи журнальні столи, посуд зі слідами рук, губ, продукти харчування зі слідами зубів.   До інших слідів можна віднести: мобільні телефони з SIM- картами, де зазначені номери мобільних телефонів повій, клієнтів тощо; записи у блокнотах, записниках, зошитах, де міститься інформацією про осіб, що працюють повіями або виконують інші функції, їх графіком роботи, контактними телефонами, заробітком, переліком постійних клієнтів тощо; предмети, що використовуються для інтимних стосунків (протизаплідні засоби, презервативи, спеціальний одяг і предмети); порнографічні матеріали (відеозаписи, журнали, фотознімки). Відповідна доказова інформація міститься у газетних оголошеннях і тих, що розміщенні в Інтернеті, візитках[27].

Розкраданням і незаконний обіг вогнепальної зброї. Останнім часом в Україні одним з факторів погіршення криміногенної обстановки є наростаюча озброєність злочинного світу і відкрита демонстрація зброї. У такій ситуації особливої актуальності та гостроти набувають проблеми боротьби з розкраданням і незаконним обігом вогнепальної зброї. Розглядувані злочини, будучи одним з найбільш «перспективних» напрямів діяльності організованих злочинних угруповань, поряд з торгівлею наркотиками, людьми, контрабандою й проституцією, не тільки не зменшуються, але й призводять до розширення так званого «збройового чорного ринку». Вони стають усе більш дохідним злочинним промислом, які мають, на відміну від ряду інших посягань, відносно велику доступність і менший ступінь ризику викриття[28].

       Спосіб вчинення злочину являє собою систему дій щодо підготовки, вчинення і приховування злочину, яка детермінована умовами зовнішнього середовища і психофізіологічними властивостями особи і спрямована на досягнення бажаного результату.

       Підготовчі дії  злочинця при незаконному обігу  вогнепальної зброї починаються  з моменту виникнення злочинного  наміру в злочинця й прийняття рішення про вчинення таких злочинів. У ході підготовки злочинці ретельно вивчають об'єкт майбутнього злочину: режим роботи підприємства, установи; маршрути, час і засоби пересування особи, яка має доступ до сховищ озброєння; наявність технічних засобів захисту й охоронної сигналізації, наявність сейфів та спеціальних захисних сховищ. Для вчинення злочину здобувається зброя, проводяться консультації з «фахівцями», встановлюються контакти з працівниками правоохоронних органів, а також особами, які мають доступ до зброї, підшукується транспорт, готуються технічні засоби для злому перешкод, виведення з ладу засобів охоронної сигналізації розкраданням і незаконним обігом вогнепальної зброї[29].

      Вчинення злочину ретельно планується, до злочинних дій нерідко втягується значна кількість осіб (робітники, посадові особи, охоронці, водії транспортних засобів, що беруть участь у перевезенні вантажів з цих підприємств та ін.) розподіляються ролі учасників вчинення злочину.    Злочини, пов'язані з розкраданням і незаконним обігом вогнепальної зброї, характеризуються різноманітними діями, такими як: 1)розкрадання вогнепальної зброї зі Збройних Сил, МВС, Служби безпеки, воєнізованої охорони; 2) розкрадання вогнепальної зброї та окремих складових частин і механізмів на збройових заводах; 3) кустарне виготовлення вогнепальної зброї; 4) законне придбання нарізної ї гладкоствольної спортивної чи мисливської зброї з наступною його передачею в руки злочинного світу; 5) незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення і збут вогнепальної зброї; 6) недбале зберігання вогнепальної зброї; 7) контрабандне ввезення зброї та боєприпасів через кордон та ін.           До основних способів заволодіння вогнепальною зброєю відносяться: 1) розкрадання шляхом крадіжки або шахрайства; 2) розкрадання шляхом зловживання службовим становищем особою, у розпорядженні або під охороною якої знаходиться вогнепальна зброя і боєприпаси; 3) розкрадання шляхом грабежу або розбійного нападу.Способи заволодіння можуть бути найрізноманітнішими, однак у діях злочинців спостерігається стійка повторюваність залежно від об'єкта нападу. Так, при проникненні на охоронюваний об'єкт заподіюється фізична шкода особам, які здійснюють охорону такого об'єкта. У випадку проникнення на технічно захищене сховище вживаються заходи, що забезпечують виведення з ладу охоронної сигналізації і злом перешкод, сховищ (стіни, двері, сейфи тощо) [30].

За способом проникнення на місце розкрадання можна установити окремі якості особи злочинця, такі як наявність професійних навичок і злочинного досвіду, фізичні дані, ступінь інформованості злочинців про умови зберігання, часу і порядку одержання, видачі й обліку зброї та боєприпасів. Для конкретних способів проникнення на місце розкрадання характерні певні механізми утворення слідів, встановлення яких у процесі розслідування дозволяє робити висновки про знаряддя злому, про особу злочинця. У механізмі злочину при заволодінні вогнепальною зброєю і боєприпасами шляхом грабежу або розбою можна виділити три основних етапи: 1) зближення злочинців з жертвою. З цією метою використовуються різні приводи, що відволікають увагу і дозволяють підійти досить близько, а також напад зі спини, напад з укриття; 2) взаємодія злочинців між собою, тобто застосування прийомів нейтралізації намагань жертви до опору (заподіяння тілесних ушкоджень, зв'язування і погроза); 3) наступні дії злочинця по заволодінню вогнепальною зброєю.     Дії по прихованню слідів злочину здійснюються на всіх етапах злочинної діяльності. При підготовці до злочину здійснюється маскування зовнішніх ознак (маски, додаткові аксесуари, форма співробітників міліції та ін.), підбір одягу і взуття, придбання або підготовка наявних транспортних засобів для швидкого відходу з місця злочину. На стадії вчинення злочину вживаються заходи, направлені на приховування слідів на місці злочину. Після закінчення злочину знищуються одяг, предмети, що використовувалися при вчиненні злочину, підробляються документи, що засвідчують особу, змінюються місця проживання і роботи, вчинюється тиск на потерпілих і свідків, приховується викрадене, знищуються маркувальні позначення та упакування. У ряді випадків механічній обробці піддаються внутрішні стінки каналу ствола для позбавлення можливості ідентифікації даного екземпляра зброї.

Прийоми приховання злочину при заволодінні предметами озброєння шляхом зловживання службовим становищем особою, у віданні або під охороною якої знаходиться вогнепальна зброя і боєприпаси, відрізняються під вищенаведених. Вони полягають в основному в здійсненні підробок у звітних документах про рух предметів озброєння чи комплектуючих деталей. Установлення способу вчинення і приховування злочину здійснюється за такими напрямами: аналіз слідів, виявлених на місці злочину; одержання показань від осіб, інформованих про даму подію; аналіз інших елементів криміналістичної характеристики (наприклад, відомостей про особи злочинців і особливості організації злочинної структури, характеристику і кількість викраденого, типові сліди, обстановку вчинення такого роду злочинів тощо) [31].          Обстановка вчинення розкрадань і незаконного обігу вогнепальної зброї і боєприпасів включає такі важливі компоненти, як місце і час їх вчинення, умови зберігання й охорони предметів озброєння, обставини, що сприяють розкраданням.        Залежно від об'єктів злочини вчинюються: на заводах-виготовлювачах предметів озброєння, у військових підрозділах, правоохоронних органах, мисливських колективах, спортивних товариствах, фінансових і комерційних структурах, навчальних закладах, на приватних охоронних і детективних підприємствах, а також па підприємствах, що мають вогнепальну зброю і боєприпаси для проведення виробничих, рятувальних, дослідницьких робіт, навчання й охорони. Так, для підприємств-виготовлювачів нерідкими є вчинення крадіжок робітниками як готових виробів, так і окремих механізмів з цехів і складів. Значною мірою цьому сприяє відсутність належного контролю й обліку за витратою комплектуючих деталей, а також порушення, що допускаються співробітниками охорони.        Значна кількість розкрадань вогнепальної зброї і боєприпасів пов'язана з неналежним збереженням готових виробів, у тому числі в місцях складування на підприємствах-виготовлювачах.    Розкрадання можуть вчинюватися в місцях використання предметів озброєння: вогнепальної зброї і боєприпасів — на стрільбищах під час бойових стрільб; боєприпасів, вибухових речовин і вибухових пристроїв — у місцях провадження підривних робіт та ін.