Криміналістичний аналіз злочинів скоєних етнічними угрупуваннями

 

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕТНІЧНИХ ЗЛОЧИННИХ УГРУПУВАНЬ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

1. Поняття та характеристика етнічних злочинних угрупувань. . . . . .
2. Особистість злочинця (представника етнічних меншин). . . . . . . . .

РОЗДІЛ  2. КРИМІНАЛІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ СФЕР КРИМІНАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СУЧАСНИХ ЕТНІЧНИХ ЗЛОЧИННИХ  УГРУПУВАНЬ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

1. Кримінальна сфера (торгівлі людьми; сутенерством або втягненням особи у зайняття проституцією; розкраданням і незаконним обігом вогнепальної зброї; котрабанда наркотичних засобів). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2. Економічна сфера . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

ВИСНОВОК. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми дослідження обумовлена як розвитком політичних процесів усередині української держави, так і ситуацією у світі, яка характеризується підвищеною активністю етнічних злочинних угрупувань. Злочини скоєні етнічними злочинними угрупуваннями розглядаються провідними політиками країни в ряді найважливіших факторів, що впливають на національну, регіональну й глобальну безпеку. Проблема етнічної злочинності вже багато років не втрачає своєї актуальності як для правової теорії, так і для практики правоохоронних органів.

В останні роки практика соціального життя змусила визнати існування в Україні такої проблеми як зростання та інтеграція організованої злочинності. Організована злочинність як суспільне явище, а також її визначення як терміну виникло приблизно в 1920-х роках, хоча фактично і до того окремі об’єднання злочинців цілком правомірно можна було б віднести до проявів такої злочинності в сучасному розумінні цього явища.

Етнічне злочинне угруповання – це багаточисленне об’єднання, до якого входять десятки, а то й сотні осіб за певною етнічною приналежністю, котрі активно займаються злочинною діяльністю. Особлива небезпека таких угрупувань полягає в тому, що вони широко проникли до легальних комерційних структур, активно залучають до своєї кримінальної діяльності корумпованих чиновників, працівників правоохоронних органів, які б забезпечили надійну безпеку кримінальному та легальному бізнесу. Крім того постійно відбувається зміцнення зв’язків окремих українських етнічних злочинних угруповань із міжнародною організованою злочинністю. Наявність великих фондів дає можливість вкладати гроші у різні сфери діяльності для отримання надприбутків, контролю в своїх інтересах відповідних ринків, засобів масової інформації тощо. Характерними ознаками етнічних злочинних угрупувань є те, що їх члени мають спільну психологію та національну самосвiдомiсть, вони відстоюють власну етнічну iдентичнiсть, перебуваючи у меншості в багатонаціональному суспільстві. Завдяки цьому у власній етнічній групі кожний із спiввиконавцiв почувається впевненіше, що, в свою чергу, сприяє прийняттю рішення про вчинення більш тяжких злочинів.

Етнічні злочинні угрупування з’являються, передусім, для того, щоб оберігати й обслуговувати бізнесінтереси етнічного співтовариства. Вони до певної міри продукт життєдіяльності діаспори, адже часто бізнес у наших умовах вимагає як юридичного, так і фізичного захисту. Організована злочинна група – це, з одного боку, спроба самозахисту закритого співтовариства відчужинців, а з іншого, – воно починає са- морозвиватися, а його жертвами нерідко стають співвітчизники. Питання щодо функціонування ОЗГ, сформованих на етнічній основі, особливо актуальні для Одеської області. Основними умовами їх існування є:

• багатонаціональність складу населення;
• посилення міграційних процесів;
• специфіка географічного положення, завдяки якому виникає можливість організації та функціонування каналів нелегальної міграції;

 – збройні конфлікти на  пострадянській території, які зумовили  появу великої кількості біженців  із “гарячих точок”, що приїздять  у пошуках нового місця проживання.

Мета та завдання дослідження. Основною метою наукового пошуку є вивчення сучасних засад розслідування злочинів, пов`язаних із злочинами скоєними етнічними злочинними угрупуваннями.

Для досягнення поставленої мети необхідно такі основні задачі:

визначити поняття та надати класифікацію злочинів, пов`язаних з етнічною злочинністю;

сформулювати поняття та сутність протидії злочинам, пов`язаних з етнічною злочинністю;

дослідити особливості криміналістичної характеристики злочинів, пов`язаних з етнічною злочинністю;

визначити складові системи даних про способи підготовки, вчинення і приховування зазначених злочинів та типові наслідки їх вчинення;

дослідити організаційні основи виявлення злочинів, повязаних з етнічною злочинністю;

висвітлити напрями прогнозування та планування оперативно-розшукових заходів при протидії злочинам, пов`язаних з етнічною злочинністю;

Об`єктом дослідження є суспільні відносини, повязані з розлідуванням злочинів, пов`язаних з етнічною злочинністю;

Предметом дослідження є розслідування злочинів, пов`язаних з етнічною злочинністю.

Методи дослідження. Теоретичним фундаментом дослідження є діалектико-матеріалістичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ і засновані на ньому загальнонаукові та спеціальні методи. Цей метод застосовувався для аналізу взаємозв`язків у способі здійснення злочинів етнічними групами.          У процесі дослідження використовувались такі загальнонаукові методи: історико-правовий - з метою аналізу проблем законодавчого врегулювання проблем протидії етнічної злочинності ; статистичний - для дослідження ефективності діяльності правоохоронних органів у протидії цьому виду діяльності.         Сформульовані в роботі теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях учених у галузі оперативно-розшукової діяльності, криміналістики, психології, кримінології, кримінального процесу і кримінального права України, а також міжнародного права.

РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕТНІЧНИХ ЗЛОЧИННИХ УГРУПУВАНЬ.

 

1.1. Поняття та характеристика етнічних злочинних угрупувань.

Організована злочинність проявляє себе через діяльність окремих організованих злочинних груп (далі — ОЗГ). На практиці існує багато їх різновидів, одним з яких є ОЗГ, сформовані на етнічній основі. В науці не існує сталої термінології щодо цього феномена, тому можна зустріти різні терміни: “злочинні етнічні формування” (Г. Геворгян), “етнічні угруповання” (Є. В. Топільська), “етнічні організовані злочинні групи” (Г. В. Дашков, Д. М. Коломитц), “організовані групи та злочинні організації, сформовані на етнічній основі” (статистична звітність МВС). 
    Усі вищеперелічені терміни, що описують феномен етнічної організованої злочинності, базуються на понятті етносу. З грецької етнос перекладається як плем'я, народ і означає сталу людську спільноту, яка історично виникає на певній території і характеризується усвідомленням своєї єдності та самобутності, спільністю мови, культури, побуту, звичаїв, традицій та особливостями психологічного складу” [1]. 
    Сама по собі етнічна структура ОЗГ може виступати як критерій для розмежування окремих їх видів. Наприклад, Б. В. Лизогуб на основі вивчення світового досвіду боротьби з організованою злочинністю пропонує такий розподіл ОЗГ за цією ознакою: 1) східноєвропейські угруповання (російські, українські, польські, литовські тощо); 2) італійські угруповання (сіцилійські, калабрійські, неаполітанські, американо-італійські); 3) негритянські угруповання; 4) нігерійські угруповання; 5) латиноамериканські угруповання та центральноамериканські угруповання; 6) колумбійські угруповання; 7) мексиканські угруповання; 8) азіатські угруповання (китайські, корейські, японські, в'єтнамські, кавказькі, чеченські, вірменські, азербайджанські, дагестанські, средньоазіатські, афганські, пакистанські); 9) “інтернаціональні”. Спільною ознакою для всіх цих злочинних угруповань, за винятком останнього, є домінування у їхньому складі осіб певної етнічної або національної належності [2]. Таким чином, згідно з вказаним критерієм можна виділити стільки видів ОЗГ, сформованих на етнічній основі, скільки існує етносів та національностей.  

  Етнічні злочинні групи формуються на основі національної та кланової спорідненості, прийнятих традицій та звичаїв. Більшість злочинних угруповань за своїм складом є відображенням національного складу регіону, в якому вони функціонують. У своїй злочинній діяльності вони суттєво спираються на діаспору, яка проживає в даній місцевості. При вивченні етнічної організованої злочинності необхідно враховувати моральні норми конкретного етносу, в яких незаконна діяльність може і не розглядатись як злочинна. Вона може бути справою всією родини (наркобізнес для циган) [3]. 
    Етнічним організованим злочинним угрупованням притаманна спеціалізація за окремими видами злочинної діяльності. У деяких випадках це обумовлено зв'язками з організованою злочинністю на батьківщині та традиційними видами злочинної активності. Так, за оцінками фахівців Європолу на території Європи існує такий розподіл: традиційно турецькі та албанські організовані злочинні угруповання, які займаються імпортом та розповсюдженням наркотиків, зокрема героїну. Для румунських та болгарських ОЗГ характерні корисні злочини та торгівля людьми. Китайські ОЗГ сприяють нелегальній міграції та торгівлі людьми з метою подальшої сексуальної експлуатації. Вони також отримують прибуток від контрабанди в країни — члени Європейського Союзу [4]. Для країн СНД характерна наявність дещо інших етнічних ОЗГ та їх спрямованість. За даними, що наводить Г. Геворгян, чеченська спільнота займається незаконним експортом нафти та нафтопродуктів, металу, банківськими операціями, викраденням автомобілів, вимаганням. Азербайджанські угруповання спеціалізуються на насильницьких, корисно-насильницьких злочинах, шахрайстві, незаконному виготовленні алкогольних напоїв, торгівлі наркотиками, вимаганні. Вірменські вчинюють злочини у галузі економіки, займаються незаконним автобізнесом, шахрайством, вимаганням, торгівлею зброєю. Грузинські спеціалізуються на квартирних крадіжках, розбійних нападах [5]. Але практика свідчить, що ця класифікація досить умовна. Нерідко на практиці зустрічаються випадки, коли жертвами злочинів ОЗГ, сформованих на етнічній основі, стаюсь представники їхньої ж діаспори. Практика знає багато прикладів цьому. Так, у Москві одним з видів діяльності азербайджанського етнічного угруповання є викрадення громадян, в основному своєї ж національності, з метою подальшого отримання викупу [6]. При цьому злочинцям вдається використовувати почуття національної єдності та взаємодопомоги. Підтвердженням цього є діяльність грузинського злочинного угруповання у Санкт-Петербурзі, яке працювало за такою схемою: свани (виконавці) викрадали заможного грузина або його родича і вимагали дуже велику суму грошей за його повернення (від 300 до 500 тисяч американських доларів). При цьому вони натякали, що питання можна вирішити через “злодія у законі”, також грузина, який саме й був організатором злочину. Потерпілі звертались до вказаної особи, і він як співвітчизник допомагав суттєво знизити суму викупу (до 40 або 50 тисяч доларів), яку власноруч передавав злочинцям. Таким чином, організатор забезпечував собі юридичну безпеку: навіть у разі його затримання з грошима, це пояснювалось виключно доброю волею допомогти співвітчизникам звільнити викраденого [7]. 
   На практиці зустічаються випадки, коли частина прибутку від злочинної діяльності передається до державної казни країни походження членів етнічної ОЗГ [7]. Окрему проблему становить фінансування представниками етнічної організованої злочинності терористичних організацій. 
    Розглянуті питання функціонування ОЗГ, сформованих на етнічній основі, особливо актуальні для Одеської області. Ілюстрацією цього є дані офіційної статистики МВС. На всій території України (тобто у 27 адміністративно-територіальних одиницях) у 2005 році було виявлено чотирнадцять ОЗГ, сформованих на етнічній основі, та шість у 2014 році [8]. Ці дані свідчать про те, що не у всіх адміністративно-територіальних одиницях було виявлено та припинено діяльність етнічних злочинних груп.   Основними умовами існування етнічної організованої злочинності в Одеській області є: 1) багатонаціональність складу населення (під час Всеукраїнського перепису населення 2001 року на території Одеської області проживали представники 133 національностей і народностей [9]); 2)посилення міграційних процесів; 3) специфіка географічного положення (вдала розв'язка транспортних шляхів, наявність морських портів і кордонів з Молдовою, Придністров'ям, Румунією, Туреччиною через море тощо), завдяки якому виникає можливість організації та функціонування каналів нелегальної міграції; 4) збройні конфлікти на пострадянській території, які зумовили появу великої кількості біженців з “гарячих точок”, що приїздять у пошуках нового місця проживання. 
    Вивчення ОЗГ, сформованих на етнічній основі, значно ускладнюється тим, що дані офіційної статистики не дають дійсної картини етнічної організованої злочинності. До основних причин цього можна віднести: 
    1. Високий рівень латентності, притаманний усій організованній злочинності, який у випадку з ОЗГ, сформованими на етнічній основі, ще значно збільшується. Це обумовлено закритістю етнічних груп та круговою порукою, яка існує поміж їх членами. Крім національної солідарності, це явище можна пояснити існуючими санкціями у клані. Так, наприклад, якщо циганка дасть свідчення проти своїх співучасників, на неї очікує не тільки ганьба у таборі, але й обов'язок утримувати сім'ї, які через неї втратили годувальників[9]. 2. Викривлення, обумовлені недоліками роботи правоохоронних органів.   3. Статистичні показники відображають не стільки реальний стан злочинності на певній території, скільки ефективність діяльності правоохоронних органів. З вищевикладеного випливає, що у вивченні етнічної організованої злочинності існує низка методологічних труднощів. Оскільки статистичні дані не показують реальної картини цього виду злочинності, більш інформативними джерелами є непрямі дані: експертні оцінки, статистика по міграції, аналіз наукових джерел та ЗМІ як в Україні, так і за кордоном (особливо у країнах СНД). 
    Розглянемо можливість використання непрямих даних у вивченні етнічної організованої злочинності на прикладі статистики з міграційних процесів. Зв'язок злочинності з міграцією зазначають багато кримінологів. Особливість мігрантів полягає у тому, що вони психологічно легко переходять від законих форм діяльності до протиправних і навпаки. Мігранти утворюють відособлену форму спільноти, яка сама по собі може й не бути криміналізованою, але в ній завжди спостерігаються етнічні злочинні організовані групи, які тісно повязані з усією етнічною спільнотою на основі групової моралі [3]. Таким чином, мігранти потрапляють до груп підвищенного ризику криміналізації. Вказане “хитке” соціальне становище мігрантів можна пояснити процесом маргіналізації, якого зазнає значна кількість переселенців. Це зумовлено розривом соціально-корисних (економічних, культурних, дружніх тощо) зв'язків на попередньому місці постійного проживання та складністю встановлення аналогічних на новому. 
    Ситуація ще більше загострюється через вороже ставлення місцевих жителів до мігрантів. За даними В. М. Дрьоміна, серед факторів, що дестабілізують ситуацію у тих чи інших країнах, все частіше називають міграційні процеси. При цьому багато з опитаних осіб ототожнюють міграцію з етнічною злочинністю. Таким чином, у суспільстві формується образ мігранта-правопорушника, що викликає значно більшу небезпеку порівняно зі своїми “вітчизняними” злочинцями. Корінне населення звинувачує мігрантів у погіршенні свого економічного становища, розглядає їх як конкурентів на ринку праці та житла. Ще більша соціальна напруженість виникає у тих випадках, коли мігранти претендують на власність та землю [10]. Значну роль у маргіналізації мігрантів відіграють ЗМІ. Наведення ними того чи іншого матеріалу в не дуже коректній формі по відношенню до представників некорінних національностей завдає їм значної шкоди. Наслідком цього є вже зазначене вороже ставлення місцевого населення до представників нетитульних націй, уособлення їх виключно зі злочинцями тощо. Це викликає протест з боку національних меншин, який виражається в тому числі і у скоєнні злочинів як його крайньому прояві. Таким чином, можна побачити на практиці дію теорії стигматизації, запропоновану Френком Танненбаумом. У випадку з нелегальними мігрантами зазначена проблема маргіналізації ще більше загострюються через відсутність у них офіційного статусу в країні перебування, оскільки це практично унеможливлює їх працевлаштування у легальний спосіб. Крім того, нелегальна міграція, як самостійний вид організованої злочинної діяльності, є також складовою частиною інших її видів: наркобізнесу, незаконного обігу зброї, контрабанди тощо.   Треба зазначити, що крім розглянутих труднощів у вивченні ОЗГ, сформованих на етнічній основі, існує багато проблем у практичній діяльності з протидії етнічній організованій злочинності. Одна з найскладніших — це використання негласних співробітників при здійсненні боротьби з організованою злочинністю через закритість розглянутої категорії груп. Це пов'язано з тим, що етнічні ОЗГ у своїй діяльності можуть використовувати представників слов'янської національності, але, як правило, лише як виконавців, які не завжди особисто знайомі з керівництвом групи і не володіють повною інформацією щодо усієї злочинної діяльності угруповання. 
    Підсумовуючи усе вищевикладене, можна визначити такі напрямки протидії етнічній організованній злочинності: 1. Вироблення державою більш поміркованої міграційної політики, що дозволить контролювати міграційні процеси у країні та зменшить умови для нелегальної міграції. 2. Посилення діяльності правоохоронних органів щодо припинення функціонування каналів нелегальної міграції. 3. Запобігання маргіналізації представників нетитульних націй. 4. Закріплення на законодавчому рівні засад державної етнополітики. 5. Розробка та втілення у життя програм щодо адаптації мігрантів, у тому числі їх акультурації (тобто культурної інтеграції, яка передбачає сприйняття мігрантами мови, основ культури, традицій, системи цінностей та норм поведінки). 6. Формування у місцевого населення більш толерантного ставлення до представників інших національностей.

 

1.2. Особистість злочинця (представника етнічних меншин).

 

Особистість злочинця – одна з головних кримінологічних криміналістичних проблем, оскільки є відправною точкою аналізу факторів детермінації злочинної поведінки і одним з основних об’єктів превентивного впливу. У свою чергу, дослідження факторів формування криміногенних якостей особистості дозволяє перейти до аналізу процесу реалізації цих якостей у злочинній поведінці. Вивчення особистості злочинця підпорядковано виявленню закономірностей злочинної поведінки, її детермінації і розробці науково обґрунтованих рекомендацій з боротьби зі злочинністю. Особистість злочинця, який сприяє учасникам злочинних організацій та/або приховує їхню злочинну діяльність, представляє винятковий кримінологічний інтерес у зв’язку з особливостями сутності і механізму вчинення даного виду злочину.

У процесі вивчення даної категорії злочинців доцільно насамперед орієнтуватися на загально кримінологічні підходи і концепції. Як відомо, ознаки особистості прийняті зводити до трьох основних компонентів: 1) соціального статусу особистості, що визначається приналежністю особи до певної соціальної групи (або класу) і соціально-демографічною характеристикою (стать, вік, освіта, родинний стан і т.д.); 2) соціальних функцій (ролей) особистості, що включає сукупність видів діяльності особи в системі суспільних відносин як громадянина, члена трудового колективу, сім’янина і т.д.; 3) морально-психологічної характеристики особистості, що відображає її відношення до соціальних цінностей і виконуваних соціальних функцій. У силу специфіки аналізованого злочину і, як наслідок, відсутності достатнього емпіричного матеріалу, що дозволяє досліджувати соціально-демографічні, окремі морально- психологічні і інші характеристики особистості, зупинимося на встановленні і дослідженні основних типів злочинців даної категорії і їхньої загальної характеристики.

Окрему групу осіб, що вчиняють аналізований злочин, становлять представники різних етнічних меншин. Представники різних етнічних меншин, як соціальна група, є неоднорідною. Зазначені особи можуть перебувати в країні як на легальних підставах, наприклад, різного роду діаспори, так і нелегально – внаслідок нелегальної міграції.

Остання підгрупа, як відомо, представляє найбільшу криміногенну небезпеку. Це, насамперед, пов’язане з тим, що в емігрантському середовищу часто створюються спеціальні етнічні злочинні групи, що діють під ідеологічними і націоналістичними гаслами і вчиняють злочини різної тяжкості, аж до вбивств. Етнічні злочинні організації мають більш небезпечний характер, оскільки єдність кримінальних інтересів доповнюється єдністю національною (етнічною), і ця обставина значно підвищує життєздатність цієї кримінальної структури.

Традиційними сферами діяльності етнічних злочинних формувань є: торгівля незаконними товарами (контрабандна алкогольна продукція, наркотичні речовини, зброя тощо), надання незаконних послуг (проституція, підпільний ігорний бізнес тощо), а також замовлені вбивства і вбивства з метою заволодіння майном потерпілого тощо.

Наразі етносоціальні аспекти організованої злочинності усе очевидніше проявляються в таких сферах, як банківська (валютний оборот, відмивання незаконних доходів), зовнішньоекономічна, митна тощо. Етнічні злочинні групи формуються на основі національної та кланової спорідненості, прийнятих традицій та звичаїв. Більшість злочинних угруповань за своїм складом є відображенням національного складу регіону, в якому вони функціонують. У своїй злочинній діяльності вони суттєво спираються на діаспору, яка проживає у даній місцевості.

Етнічні діаспори можна розглядати як соціальну базу для етнічної організованої злочинності. Певна загроза «діаспоризації» полягає у тому, що мігранти утворюють відособлену форму спільноти, яка сама по собі може й не бути криміналізованою, але в ній завжди спостерігаються етнічні злочинні організовані групи, які тісно пов’язані з усією етнічною спільнотою на основі групової моралі [11]. Дослідження, проведене Ю.О. Стрелковською, показало, що на території України функціонують азербайджанські, вірменські, болгарські, в’єтнамські, грузинські, дагестанські, китайські, молдавські, татарські, циганські, чеченські та інші злочинні об’єднання. При цьому, проблема етнічної організованої злочинності є особливо актуальною для Одеського регіону, оскільки, на відміну від інших адміністративно-територіальних одиниць України, на території Одеської області за офіційною статистикою постійно фіксується діяльність ОЗГ, сформованих на етнічній основі. Встановлено основні умови існування етнічної організованої злочинності в Одеській області:

  1) багатонаціональність складу населення;

  2) посилення міграційних процесів;

  3) специфіка географічного положення, завдяки якому виникає можливість організації та функціонування каналів нелегальної міграції;

4) збройні конфлікти на пострадянській  території, які зумовили появу  великої кількості біженців з  «гарячих точок», що приїздять  у пошуках нового місця проживання [12].

Слід зазначити, що проблема функціонування злочинних об’єднань, що сформувалися на етнічній основі, характерна не тільки для України [13, с.307]. Як показують дослідження російських учених, на оперативний облік узяті різні етнічні злочинні угруповання, дислоковані в різних регіонах країни. У чисельному відношенні переважають і відрізняються однорідністю етнічного складу представники кавказьких регіонів. Серед них переважають: азербайджанці, чеченці, дагестанці, грузини, вірмени, інгуші, абхази [14, с.212]. Менш однорідні організовані злочинні формування із Середньої Азії, серед яких росіяни становлять приблизно 40 % всіх членів. Останнім часом у полі зору оперативних працівників опинилися також етнічні злочинні формування із числа таджиків, узбеків, молдаван, циган і т.п. Серйозно ускладнюють криміногенну обстановку злочинні формування в’єтнамців, китайців, корейців, які вчиняють численні злочини у своєму середовищі (розбої, грабежі, вимагання, захоплення заручників, крадіжки). Особливу небезпеку серед цієї категорії етнічних злочинних формувань становлять китайські злочинні об’єднання. Активізувалася злочинна діяльність так званого нігерійського угруповання, члени якої займаються переважно збутом наркотичних засобів [15].