Методиичні підходи до формування ціни на промислову продукцію

Основою рентабельності продукції  є потреба підприємства в прибутку як в джерелі фінансування його розвитку і в джерелі засобів для  власників підприємства.

 

1.3. Формування ціни, проблемі і  шляхи їх вирішення

Формування  ціни відбувається в процесі вироблення товару, в процесі руху сировини від постачальника до покупця  готової продукції, і її величина залежить від рівня витрат в кожній ланці.

Формування  ціни починається у сфері виробництва, і одним з важливих чинників, який повинен враховуватися в цьому  процесі, є витрати виробника - витрати, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, зберіганням, збутом виробів, оскільки в умовах ринку підприємство може вижити і нормально функціонувати тільки в тому випадку, якщо покриватиме свої витрати за рахунок виручки, одержаної від продажу продукції, крім того, ринкова ціна залежить не тільки від попиту, але і від пропозиції - його об'єму, асортименту, рівня витрат.

Традиційно  у вітчизняній практиці ціноутворення  при оцінці витрат підприємства використовують показник «собівартість», хоча в зарубіжних країнах більше поширений термін «витрати». Під витратами прийнято розуміти всі витрати, що виникають  в процесі виготовлення і реалізації виробу і функціонування підприємства в цілому. Процес формування витрат у сфері виробництва достатньо  складний, і це зв'язано з тим, що вони виникають на різних стадіях  виробничого циклу, по-різному поводяться при зміні об'ємів виробництва, утворюються  як об'єктивно необхідні, так і  в результаті незадовільної фінансово-господарської  діяльності.

Відповідно  до чинного в Україні законодавства  велика частина витрат підприємства-виробника, пов'язаних безпосередньо з виробництвом і реалізацією виробу, включається в його собівартість, а інша частина витрат, пов'язана з формуванням поточних активів, сплатою податків, санкцій, відшкодовується за рахунок різних видів прибутку.

Склад витрат, що входять в собівартість виробів  або відшкодованих за рахунок прибутку, визначається податковою політикою держави на кожному конкретному етапі розвитку економіки. В даний час в Україні для всіх суб'єктів ринку незалежно від форм власності передбачений єдиний порядок визначення витрат, що включаються в собівартість виробів або послуг, що надаються, що випускаються, який регламентується «Положенням про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт, послуг), що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), і про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку» зі всіма подальшими змінами і доповненнями.

Відповідно  до цього документа «собівартість  продукції (робіт, послуг) є вартісною  оцінкою використованої в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фундацій, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію». Таким чином, собівартість можна визначити як сукупність грошових витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Показник собівартості включає не всі витрати підприємства-виробника, а тільки їх частина, але саме він є основним ціноутворюючим чинником в діяльності вітчизняних виробників.

Витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією  продукції, при плануванні, обліку і  калькуляції групуються по статтях. Перелік цих статей, їх склад, методи розподілу і порядок оцінки залишків незавершеного виробництва і  готової продукції визначаються галузевими методичними рекомендаціями з питань планування, обліку і калькуляції  собівартості з урахуванням характеру  і структури виробництва.

Також дуже важливим елементом у складі ціни є прибуток, що є грошовим виразом  чистого доходу, створюваного підприємством  в процесі виробництва продукції  або товарів і одержуваного після  його реалізації за встановленою ціною.

В ринковій економіці отримання прибутку - основна  мета будь-якої підприємницької діяльності, оскільки вона є основним джерелом формування матеріальних і фінансових ресурсів підприємства, його виробничого  і соціального розвитку. Ніж більше прибутку одержує підприємство, тим  ширше його можливості розвиватися, покращувати матеріальне положення  своїх працівників, укріплювати  свій фінансовий стан. Держава також  зацікавлена в збільшенні прибутку, оскільки податок на прибуток складає  істотну частку в доходах державного бюджету. Економічне значення прибутку і поняття її бухгалтерського  числення не співпадають. З погляду  економічного змісту прибуток, як вже  мовилося, є чистим доходом, створеним  в процесі функціонування підприємства. Кількісний же розрахунок величини різних видів прибутку визначається системою обліку витрат і порядком формування фінансових результатів, діючих в країні згідно законодавству. У свою чергу, цей процес залежить від політики держави в області оподаткування  і може мінятися залежно від поставлених  цілей і задач.

Таким чином, у сфері виробництва прибуток безпосередньо включається в  ціну підприємства-виробника.

Отже. Ціна являється одним із найбільш важливих економічних параметрів підприємства. Впливає на його фінансове положення і являється ключем до отримання прибутку. Залежить ціна не тільки від витрат на виробництво і бажання отримати певний прибуток, але і від ситуації на

ринку товарів  – рівня конкурентних цін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИИЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ЦІНИ НА ПРОМИСЛОВУ ПРОДУКЦІЮ

2.1. Розробка політики ціноутворення

Цінова політика є процесом, що координує виробничо-збутову діяльність підприємства. Цінова політика виражає інтереси підприємства і являє собою один з інструментів управління діяльністю підприємства.

Політика ціноутворення починається з чіткого визначення цілей і закінчується визначенням корегуючого механізму. Важливою умовою є збіг рішень, що приймаються в цій області із загальною програмою маркетингу фірми.

Розробка цінової політики не є одноразовою дією. При початковому випуску нової продукції цінову політику необхідно переглядати, оскільки міняється загальне середовище конкуренції, товар проходить через різні життєві цикли, конкуренти міняють ціни і т.д.

Цінова політика функціонує погано, якщо:

· ціни міняються дуже часто

· цінова політика дуже складно  пояснюється споживачам       

· недостатня частка прибутку для учасників каналів збуту

· рішення про ціни приймаються  без достатньої інформації про ринок

· цілі не відповідають цільовому  ринку

· еластичність попиту

Існують три основні цілі ціноутворення:

· засновані на збуті

· засновані на прибутках 

· засновані на існуючому  положенні

Компанія з метою, заснованою на збуті, грунтується на високому об'ємі реалізації або збільшенні своєї частки продажів в порівнянні з конкурентами.

Такі цілі можуть вибиратися по одній з трьох причин.

1. Фірма зацікавлена в насиченні ринку або зростанні збуту як важливому кроці на шляху на шляху до контролю над ринками і стабільних доходів.

2. Фірма прагне  збільшувати  об'єм збуту і готова піти  на зниження доходу з одиниці  виробу.

3. Вона припускає, що  великий об'єм реалізації дозволить  понизити розмір відносних витрат.

В рамках загальної політики ціноутворення рішення приймаються  відповідно до цільового ринку, чину і структури маркетингу. Загальна цінова стратегія передбачає  скоординовану  сукупність дій, стабільний образ і  стратегію, що включає короткострокові  і довгострокові цілі.

Для збільшення об'єму збуту  використовується так звана стратегія  проникнення. Ціна проникнення - це низька ціна, призначена для захоплення масового ринку для товару і послуги. Така стратегія приносить відчутні результати, коли споживачі чутливі до ціни, така політика б'є по конкурентах, може існувати економія від масштабів  виробництва.

Компанія визначає загальну цінову політику, пов'язуючи в інтегровану  систему окремі рішення: взаємозв'язок цін на товари в рамках номенклатури фірми, частоту використовування спеціальних  знижок і зміни цін, співвідношення цін з конкурентами, метод встановлення цін на нові товари.

2.2. Методи формування  ціни на промислову продукцію

Перш  ніж розглядати сам процес ціноутворення  необхідно визначити його найголовніший  елемент – це витрати на виробництво. Основна частина витрат включається в собівартість продукції (робіт, послуг) у розмірі фактично проведених витрат (витрати на сировині, матеріали і т.п.) [6].

Витрати на виробництво продукції – З, включаються в собівартість продукції того звітного періоду, до якого вони відносяться, незалежно від часу оплати - попередньої або подальшої (орендна платня, платня за абонентне обслуговування, платня за підписку на періодичні видання нормативно-технічного характеру і т.п.). Розрахувати витрати на виробництво можна за наступною формулою [3]:

,                              (2.1)

де:  – матеріальні витрати,

       – витрати на оплату праці,

       – відрахування на обов'язкове соціальне страхування,

       – амортизація основних засобів,

       – інші витрати.

 

В собівартість продукції відносяться також  компенсації, виплачувані матерям, що знаходяться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення їм трирічного віку [7].

Витрати, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг) залежно від економічного змісту враховуються по елементах і  статтях витрат.

Елемент - це найпростіший, однорідний вид витрат, що показує, що витрачене підприємством. До елементів витрат на виробництво  відносяться:

1) матеріальні витрати (за вирахуванням вартості поворотних відходів). У складі матеріальних витрат відображається вартість купувальних сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, палива і енергії всіх видів, запасних частин, робіт і послуг виробничого характеру, виконаних сторонніми організаціями, витрати по використовуванню природної сировини (у тому числі, платня за воду), втрати від недостач матеріальних ресурсів в межах норм природного спаду. Вартість матеріальних витрат формується за ціною придбання матеріальних ресурсів без податку на додану вартість. З неї виключається вартість поворотних відходів, тобто залишків сировини, матеріалів і інших матеріальних ресурсів. Поворотні доходи можуть оцінюватися за ціною можливого використовування, за діючими ринковими цінами або за ціною придбання матеріального ресурсу;

2) витрати на оплату праці. У складі даного елемента відображаються основна і додаткова заробітна платня, оплата робіт за трудовим договором і договорами підряду;

3) відрахування на обов'язкове соціальне страхування. В даному елементі враховуються відрахування від витрат на оплату праці до фондів соціального страхування;

4) амортизація основних засобів. Відображається як знос по власних, так і по орендованих основних засобах по нормах амортизаційних відрахувань;

5) інші витрати. Тут враховуються платежі по обов'язковому страхуванню майна підприємства, орендна платня, знос нематеріальних активів і деякі інші.

Статті  витрат показують не тільки що витрачене, але і на які цілі проведені  витрати. Постатейний облік використовується для визначення собівартості окремих  видів продукції. Кожна галузь має  свої типові статті витрат.

Методика  розрахунку початкових цін на товари, як правило, складається з наступних  етапів; постановка задач ціноутворення, визначення попиту, оцінка витрат, аналіз цін і товарів конкурентів, вибір  методу ціноутворення, встановлення остаточної ціни. Задачі ціноутворення ставляться на основі вибраної стратегії ціноутворення і ув'язуються із загальною метою розвитку компанії. Так, наприклад, до основних задач, що визначають загальну політику фірми в області ціноутворення, можна віднести наступні:

- забезпечення  «виживання» підприємства,

- максимізація  поточного прибутку,

- завоювання  лідерства по показниках займаної  підприємством частини ринку  і т.п.

 Визначення  попиту проводиться шляхом вивчення  залежності попиту, цін і пропозиції. Для визначення залежності між ціною, попитом і пропозицією в ринковій економіці застосовуються наступні основні методи вимірювання попиту і пропозиції:

• проведення опиту споживачів;

• прямий ринковий експеримент на основі пробного продажу на ринку

товару  за новими цінами;

• статистичні  методи, оцінююче криві попиту і  пропозиції на основі динаміки зміни цін за певний період часу [1].

Аналіз  даних, одержаних в результаті дослідження  взаємозалежностей  об'єму виробництва, витрат і прибутку, дозволяє знаходити  оптимальні управлінські рішення в  області підвищення і забезпечення конкурентоспроможності підприємства. Зокрема, розподіл витрат на постійні і змінні і дослідження їх рівня  і тенденцій дозволяє встановити можливі межі і варіанти зниження цін залежно від впливу різних ринкових чинників. Встановлення цін по конкретним ринковим умовами пов'язано з необхідністю аналізу цін і товарів конкурентів. Вплив чинника конкуренції на ухвалення рішення про рівень ціни залежить від структури ринку, зокрема від числа і типу компаній, що працюють на ринку.