Функції маркетингу

ризик – це ймовірність  зазнати втрат очікуваної економічної  користі, або прямих збитків через  появу певної, випадкової події, щодо майнового інтересу членів суспільства. 
Між поняттям “ризик” і поняттям “збиток” існує тісний зв’язок. Ризик показує можливе негативне відхилення від нормального перебігу подій, а збиток – фактичний розмір цього негативного відхилення. Існування ризику і можливість збитку зумовлюють потребу в захисті від нього. Страховий ризик – це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання (Закон України «Про страхування», ст.8). 
Відшкодовуються лише конкретні збитки конкретно/особи. Основні риси економічного інтересу.

—  повинен піддаватися фінансово-економічній оцінці; 
—  повинен виникати на законних підставах; 
—  особа, яка, уклавши договір страхування, порушила його, скоївши злочин,  не може одержати  від страхування незаконну вигоду. Страхове відшкодування — страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (ст.9 Закону  Відшкодовується, як правило, не весь збиток. Майже завжди є франшиза — мінімальна частина збитку, завданого страхувальнику, але яка не відшкодовується страховиком. Франшиза зазначається в договорі, а її величина впливає на розмір страхового відшкодування. Вона може бути встановлена в абсолютних і відносних величинах до страхової суми або у відсотках до збитку. Виділяють умовну та безумовну франшизу. 
Умовна франшиза означає, що страховик не несе відповідальність за збиток, якщо його розмір не перевищує розмір франшизи, але відшкодовує збиток повністю, якщо розмір збитку перевищує суму франшизи. 
Безумовна франшиза означає, що страховик виплатить страхувальнику суму збитку за мінусом суми франшизи, тобто страхове відшкодування дорівнює збитку, зменшеному на франшизу Елементарною складовою фінансового ризику страхової компанії є індивідуальний позов. Залежно від ситуації іноді під індивідуальним позовом розуміють будь-який конкретний позов, а іноді - позов, породжений однією страховою угодою. У деяких випадках (наприклад, при страхуванні життя) угода може призвести тільки до одного позову. В інших прикладах (скажімо, при страхуванні автомобілів) одна угода за час своєї дії може спричинити декілька позовів. Тому теорія ризику починається з побудови моделей для індивідуальних позовів. У межах теорії ризику цікавляться лише розміром індивідуального позову X, виміряного в певних грошових одиницях.

2.Щодо величини позову, пов'язаного з окремою конкретною угодою, не можна сказати нічого певного, крім констатації факту, що позов або буде подано, або не буде. Однак, якщо ми маємо справу з великою однорідною групою угод і не цікавимось долею конкретних угод з цієї групи, то перебуваємо у межах теорії ймовірностей як науки про масові випадкові явища, які мають властивість стійкості частот. Відповідно, можна говорити про величину позову X як про випадкову.

Випадкові величини" які описують індивідуальні позови, не є абсолютно довільними, а мають певні властивості. V процесі розвитку актуарної математики було виділено основні типи випадкових величин, які адекватно описують розміри індивідуальних позовів до страхової компанії.

 

 

Орг. вироб

Процес — це серія операцій (видів діяльності), які здійснюються над початковими матеріалами (вхід процесу), збільшують його цінність і приводять до певного результату(виходу процесу).Цінність початкового матеріалу збільшується за рахунок застосування кваліфікованої праці та знань.

Вибір найбільш економічних і раціональних операцій — один із шляхів підвищення ефективності виробництва. Такий вибір здійснюється на підставі вивчення основних параметрів, що характеризують технологічний процес. Їх можна об’єднати в три групи.

Сутність виробничого процесу. Технологічний процес становить основу будь-якого виробничого процесу, є найважливішою його частиною, яка пов’язана з переробленням сировини, обробкою матеріалів і перетворенням їх у готову продукцію.

Виробничий процес — це сполучення предметів, знарядь праці та живої праці в просторі і часі, що функціонують для задоволення потреб виробництва.

Усі вироби класифікуються за певними  ознаками за такими видами: деталі, складальні одиниці, комплекси, комплекти, специфіковані  та неспецифіковані.

Деталь — предмет, який не може бути розділений на частини без його руйнації. Деталь може складатися з кількох частин (предметів), приведених у постійний неподільний стан яким-небудь способом (наприклад, зварюванням).

Складальна одиниця (вузол) — рознімне або нерознімне сполучення кількох деталей.

Комплекси і комплекти можуть складатися зі сполучених між собою складальних одиниць і деталей. 

До неспецифікованих належать вироби, які не мають складових частин (деталей). 

Якщо виріб має дві і більше складових, то вважається специфікованим (складальні одиниці, комплекси, комплекти).

Виробничий цикл складного процесу  — це тривалість календарного часу від початку до завершення виготовлення кінцевого виробу (машини, приладу  тощо). Він включає виробничі цикли  виготовлення усіх деталей, складання усіх вузлів, блоків, механізмів, виробу в цілому.  
Структура виробничого циклу складного процесу визначається складом операцій та зв'язками між ними. Склад операцій залежить від номенклатури деталей, складальних одиниць, технологічних процесів їх виготовлення і складанням Взаємозв'язок технологічних операцій та процесів обумовлюється схемою складання виробу, яка розробляється при проектуванні виробу

 

1. термін "маркетинг" перекладається з англійської як ринкотворення, ринкова діяльність, орієнтація на ринок. Причиною зародження маркетингу стало насичення ринку, перебільшення пропозиції над попитом. Про маркетинг може йтись лише за умови існування самого ринку. Першим типом ринку, що сформувався в розвинених країнах світу, став ринок продавця – тобто такий ринок, на якому більше влади мають виробники, і більш активними діячами ринку вимушені бути покупці. Ознакою цього є дефіцит товару. при збутовому підході використовуються лише маркетингові інструменти формування й стимулювання попиту на товар;

при маркетинговому підході використовуються всі елементи комплексу маркетингу (товар, ціна, розподіл, просування).

Функції маркетингу:

вивчення зовнішнього середовища з метою виявлення попиту на товар;

вивчення споживача як головної дійової особи для виробника;

планування маркетингової діяльності;

розробка маркетингової товарної політики;

розробка маркетингової цінової  політики;

розробка маркетингової політики розподілу;

розробка маркетингової політики комунікації – функція постійного нагадування ринку про товари та фірму;

забезпечення соціальної відповідальності;

управління маркетинговою діяльністю.

Принципи маркетингу:

постійний пошук і максимальна  повага до споживача, орієнтованість на його потреби й вимоги, що передбачають пропонування ринку не товарів та послуг, а способів розв’язання проблем споживачів;

гнучкість у досягненні поставленої  мети шляхом адаптації до вимог ринку  з одночасним спрямованим впливом  на нього;

комплексний підхід до розробки маркетингових  планів, який передбачає використання не окремих маркетингових заходів, а комплексу маркетингу, поєднання окремих елементів якого дозволяє досягти визначеної мети;

спрямованість на довгострокову перспективу  розвитку фірми.

Основні стратегічні завдання:

визначення стратегії поведінки  фірми на ринку;

вибір і освоєння цільових ринків;

створення нових товарів, збутових і комунікаційних маркетингових  систем.

Основні тактичні завдання:

виявлення існуючих і потенційних  бажань споживачів та попиту на товар  і на цій основі обґрунтування  доцільності їх виробництва;

організація НДДКР з урахуванням  вимог ринку для створення  нової продукції, її модифікації, узгодження її споживчих властивостей з потребами  ринку;

планування й координація виробничої, збутової й фінансової діяльності ринку  з урахуванням умов ринку;

організація та вдосконалення системи  й методів збуту продукції;

реалізація маркетингової політики ціноутворення;

здійснення заходів щодо маркетингових  комунікацій;

аналіз маркетингової діяльності.

2. Здійснення маркетингової діяльності базується на використанні різноманітної інформації, необхідної для прийняття ефективних управлінських рішень. Вважається, що "рецепт для хорошого вирішення — 90 % інформації й 10 % натхнення".

Звіти попередніх досліджень, які  ґрунтуються на результатах минулих  маркетингових розробок, досить часто зберігаються для майбутніх досліджень. Коли проблема досліджується вперше, вона є первинними даними. Подальші посилання на звіти є вторинними, оскільки вони використовуються не для первинного призначення.

Письмові відомості можуть збиратися керівництвом, особами, які займаються маркетингом, торговим персоналом. Серед інформації, доступної з письмових повідомлень, можна відзначити стандарти для визначення результативності маркетингу і скарги споживачів. У процесі аналізу, планування, здійснення і контролю дієвості маркетингових заходів підприємствам потрібна інформація про клієнтів, конкурентів, дилерів та інші сили, котрі діють на ринку. Така інформація збирається, аналізується й використовується за допомогою маркетингових інформаційних систем.

Внутрішня вторинна інформація

Зовнішня вторинна інформація

Інформаційне забезпечення — це процес задоволення потреб конкретних користувачів в інформації, що ґрунтується на застосуванні спеціальних методів і засобів її отримання, оброблення, накопичення і видачі в зручному для використання вигляді.

Сукупність інформації, необхідної для виконання маркетингових  заходів, називають зазвичай системою маркетингової інформації (СМІ). Її формування і функціонування спирається на систему інформаційного забезпечення маркетингу Інформація трактується як міра усунення невизначеності про який-небудь факт або явище і представляється як сукупність відомостей, які виступають об'єктом передачі, зберігання й оброблення.

Інформація має різні форми  подання, найчастіше— це друкарський текст, документи, графіки і таблиці.

 

Основоположний та головний принцип  менеджменту є - забезпечення прибутковості  бізнесу, процвітання підприємництва та максимум добробуту персоналу  фірми.

Відомо, що принципи раціонального  управління були сформульованими основоположниками наукового менеджменту - Ф. Тейлором, Г. Емерсоном, А. Файолем.

Центром вчення Тейлора стали чотири принципи управління індивідуальною працею працівника: 
- науковий підхід до виконання кожного елемента роботи; 
- науковий підхід до підбору, навчання і тренування робітника; 
- кооперація з робітниками; 
- розподіл відповідальності за результати праці між менеджерами і працівниками.

Однак головними принципами менеджменту  є чотирнадцять принципів Анрі Файоля: 
1. Поділ праці - спеціалізація робіт за рахунок скорочення кількості цілей, на які має спрямовувати свою увагу і зусилля працівник; 
2. Повноваження й відповідальність - кожному працюючому мають бути делеговані повноваження, достатні для того, щоб нести відповідальність за виконання роботи; 
3. Дисципліна - робітники (працівники) повинні підкорятися умовам договору між ними і керівництвом, менеджери повинні застосовувати справедливі санкції до порушників порядку; 
4. Єдиноначальність - працівник отримує вказівки і звітує лише перед одним безпосереднім начальником, що забезпечує ієрархію управління; 
5. Підпорядкованість інтересів - інтереси організації превалюють над інтересами індивіда; 
6. Єдність дій - усі дії, що мають єдину мету, повинні бути об'єднані в групи і здійснюватися за єдиним планом; 
7. Винагорода персоналу - справедлива винагорода за добру працю; 
8. Централізація - це єдиний порядок в організації, що має центр керування. Доцільна децентралізація шляхом делегування повноважень; 
Вся управлінська діяльність розпадається, завдяки горизонтальному і вертикальному поділу праці, на окремі спеціалізовані види робіт, що називаються функціями. Функції для наглядності подають у вигляді так званого “кола менеджменту”, а їх сукупність називають “циклом менеджменту” 

Згідно з визначенням А.Файоля, існує чотири основні принципи планування: єдність, безперервність, гнучкість, точність. Пізніше І.Ансофф сформулював ще один принцип — принцип участі.

Основні положення теорії наукового  управління розвинув і використав у  масовому виробництві Г.Форд, який винайшов і вперше впровадив конвеєр. Широке використання машин, глибокий розподіл праці робітників дали змогу Г.Форду досягти найвищої на той час продуктивності з мінімальною собівартістю продукції.

Принципи, запропоновані Г.Фордом: 
 
1. Побудована чітко по вертикалі організація управління кількома підприємствами, управління всіма частинами та етапами виробництва з єдиного центра. 
 
2. Масове виробництво, що забезпечує мінімальну вартість і задовольняє потреби масового покупця і є максимально прибутковим.

Розвиток стандартизації, що дозволяє швидко і без зайвих витрат переходити на випуск нових видів продукції

2. Термін «модель» широко вживаний не лише в науковій літературі, причому залежно від ситуації в нього вкладається різний зміст. Слово «модель» походить від латинського «modulus», що означає міра, мірило, зразок, норма.

Під моделюванням розуміють дослідження  об’єктів пізнання не безпосередньо, а непрямим шляхом, вивченням деяких інших допоміжних об’єктів.

Основні типи моделей. Натурні моделі. У разі натурного моделювання оригінал (об’єкт) і модель тотожні. Такі моделі широко використовуються в техніці з метою випробувати окремі види продукції чи агрегатів: на стадії складання певну частину виробів (електронних мікросхем, двигунів, автомобілів тощо) піддають тестуванню.

Фізичні моделі. Фізичне моделювання  передбачає, що об’єкт і модель мають  однакову фізичну природу. Саме такими є, скажімо, літак і його геометрична  модель. На цій підставі за результатами продування моделі в аеродинамічній трубі роблять висновки про аеродинамічні якості літака. Зв’язок між характеристиками літака та його моделі встановлюється згідно з теорією подібності.

Аналогові моделі. Аналогове моделювання  ґрунтується на аналогії явищ, що мають  різну фізичну природу, але описуються однаковими математичними рівняннями. Найпростіший приклад: вивчення механічних коливань за допомогою електричної схеми, фізичні процеси в якій описуються тими самими диференціальними рівняннями, що й коливання.

Знакові моделі. У знаковому моделюванні моделями є знакові утворення деякого виду. Розглядають вербальні моделі, схеми, графи, графіки, креслення, математичні вирази, формули тощо, причому знакові утворення та їхні елементи завжди задаються разом із тими законами (правилами), відповідно до яких ними можна оперувати.