Інфляція Курсова з макро

Згідно з  уявленнями структуралістів, якби різноманітні прошарки у суспільстві не намагалися зберегти свої відносні позиції в розподілі доходів перед лицем зростання цін, то можливості виникнення інфляційної спіралі зменшилися би, а підвищення цін вело б в основному до перерозподілу доходів.

Як стверджував  ще в 60-х роках відомий латиноамериканський економіст О. Зункель, роль передавального механізму звичайно відіграє неспроможність політичної системи вирішити два основних конфлікти економічних інтересів, які стосуються: а) розподілу доходів між різноманітними соціальними групами; б) розподілу продуктивних ресурсів між державним і приватним секторами. Інакше кажучи, розвиток інфляційних імпульсів відбувається внаслідок спроможності різних економічних секторів і соціальних груп постійно «підстроювати» свої реальні доходи до видатків.

З точки зору структуралістів, зростання грошової маси лише дає можливість інфляції проявитись. Причиною ж інфляції є невідповідність попиту пропозиції, наявність «вузьких місць» в структурі виробництва. За переконанням структуралістів, тільки грошовим регулюванням з інфляцією не впоратись; до того ж рестрикційні заходи без відповідних структурних перетворень можуть призвести до кризи.

Як і кейнсіанці, структуралісти визнають стимулюючий вплив інфляції на економічне зростання. Проте на відміну від кейнсіанців вони вважають, що за певних умов економічно не тільки доцільна, а й корисна також галопуюча інфляція (при 20—25 відсотках середньорічного темпу приросту цін).

Отже, розгляд  розвитку економічної теорії та її поглядів на сучасну інфляцію дає підстави зробити такі висновки: а) теорії інфляції постійно розвиваються; б) розвиток теорій інфляції — це прогресивний процес, який визначається загальним напрямом еволюції економічної науки, з одного боку, і еволюцією самого суспільного виробництва — з другого; в) розвиток теорій інфляції в сучасних умовах відбувається через синтез тих поглядів, які до цього вважались до певної міри несумісними. Тепер вони поєднуються у багаточинниковому підході, який відкриває нові можливості у комплексному дослідженні інфляції, у вивченні цього явища як результату розвитку економічної системи суспільства в цілому.

 

 

 

3. Соціально-економічні наслідки  інфляції та основні засоби  боротьби з нею

Економічні наслідки.

 

По-перше, інфляція руйнує нормальні господарські зв”язки, посилює диспропорції в економіці, дезорганізовує інвестиційний процес, оскільки при нестримному зростанні цін мета виробництва (прибуток) може бути досягнута і без зростання виробництва.

По-друге, капітали переливаються з виробництва у сферу обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки, а також “втікають” за кордон у пошуках прибутковішого застосування й надійного прибутку. Зростають спекуляція, тіньова економіка, корупція.

По-третє, порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. Знецінення грошей підриває стимули до їх нагромадження, породжуючи таке явище, коли підприємці й населення надають перевагу вкладанню грошових заощаджень у товари та інші матеріальні цінності. Розриваються кредитні угоди, бо при інфляції невигідно надавати довгострокові кредити під невеликі відсотки, оскільки кредиторові доведеться отримувати борги у знецінених грошах.

По-четверте, поступово згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод. Це призводить до втрати грошима своїх економічних функцій.

По-п’яте, інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водночас заохочує імпорт товарів з-за кордону. Інфляція також стримує надходження іноземного капіталу, знижує офіційний і ринковий курси національної валюти через її знецінення.

Соціальні наслідки

 

По-перше, інфляція знижує життєвий рівень населення усіх верств населення.

По-друге, вона знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну рнту та інші паперові активи з фіксованою вартістю.

По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

 

Для боротьби з інфляцією  держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:

• зростання виробництва і насичення ринку товарами;
• структурну та конверсійну перебудову економіки;
• обмеження емісії грошей;
• скорочення дефіциту державного бюджету;
• стимулювання нагромаджень та інвестицій;
• приватизацію і стимулювання середнього і малого підприємництва;

 

Якщо розглядати підсумки антиінфляційної політики в Україні за останній період, то можна дійти висновку, що пожорстокішання монетарної та фіскальної політики сприяло ліквідації проявів відкритої інфляції. НБУ взяв курс на гальмування темпів інфляції та досягнення фінансової стабілізації². Для цього було вжито ряд обмежувальних заходів:

• підвищено облікову ставку;
• відсотки за кредитними та депозитними операціями банків виведено на позитивний відносно темпів інфляції рівень;
• підвищено норми обов”язкового резервування;
• запроваджено кредитні аукціони, внаслідок чого розподіл коштів між банками набув ринкового характеру;
• запроваджено операції з державними цінними паперами як основне джерело покриття бюджетного дефіциту.

 

Зазначені аспекти цієї політики спрямовувалися передусім  на обмеження грошової пропозиції. Загальні темпи зростання грошової маси знизилися (додаток 1).

 

Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш  кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

 

Непрямі засоби включають:

1. регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.
2. регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.
3. обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
4. операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
5. регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці  на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний  ринок цінних паперів, в тому числі  ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.

 

Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в собі:

1. пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси.
2. державне регулювання цін.
3. державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.
4. державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

Практика прямого регулювання грошової маси широко розповсюджена на заході. США неодноразово в 60-70х роках заморожували ціни на численні товари. Півтора десятиріччя після другої світової війни знадобилося країнам західної Європи для початку лiбералiзації цін, та навіть неповної. Франція повністю лiбералiзувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 року. Ф. Рузвельт виводив США із найглибшої кризи 30-х шляхом жорсткого державного регулювання економіки. В більшості країн існували спеціальні закони, що обмежують прибуток від торговельного посередництва.

Вцілому, слід визначити, що реально в нашому сьогоднішньому положенні реально ефективні  тільки прямі засоби боротьби з інфляцією - регулювання кредитів, цін і  заробітної плати, регулювання валютного  курсу і зовнішньої торгівлі. Проте схожі дії цього уряду не представляються можливими, вони ще більше похитнули би положення і без цього зазнавшу поразки на виборах "урядову" партію.

 

Першочергові  антиiнфляційні засоби. До них належать такі:

1. Забезпечення країни у достатній кількості продовольством. Це найперша умова будь-яких реформаторських зусиль. Для налагоджування продовольчої справи в країні слід оказати державну фінансову допомогу сільськогосподарським підприємствам всіх видів власності і провести м'яку реформу колгоспів і радгоспів:

• встановлення порядку надавання кредитів сільськогосподарським підприємствам під векселя з погашенням їх за рахунок прийдешнього врожаю;

• встановлення державних закупівельних цін, а також цін на ресурси, що споживаються в сільськогосподарському виробництві на рівні, що забезпечує рентабельну роботу товаровиробників і утворення системи контрактної торгівлі промисловими товарами в обмін на сільськогосподарську продукцію.
2. Відтворення зруйнованого інвестиційного поля народного господарства, без якого функціонування економіки стає неможливим. В цих цілях слід передусім відтворити шляхом iндексування на банківських рахунках підприємств амортизаційні суми і власних оборотні грошові кошти загублені через різке зростання цін і знецінювання карбованця.
3. Налагоджування постачально-збутових зв'язків між підприємствами. Господарські зв'язки підприємств в ринковому режимі найбільш ефективні в основному через систему великих оптових купців-синдикатів. Ці структури можуть функціонувати як в рамках окремих регіонів, так і в загальноукраїнському і міждержавному масштабі.
4. Замість податку на додаткову вартість, що стимулює в сучасних умовах господарювання в Україні зростання інфляції і вкрай важко контролюється податковими інспекціями, визначити основним платежем в бюджет податок на прибуток, диференціюючи його ставки залежно від зростання рентабельності і зростання обсягу виробництва, що буде націлювати виробників на зростання маси, а не тільки норми прибутку.
5. На час кризи необхідно централізувати банківську систему країни, маючи на увазі обов'язкове виконання комерційними і інвестиційними банками директив Центрального банку по пріоритетностi і пільговості кредитування регіонів, галузей, підприємств, додержання нормативних термінів документообігу.
6. Для стабiлiзації споживчого ринку доцільно:
• створити систему стимулювання розвитку дрібного бізнесу в сфері виробництва і послуг. Ввести державні кредити на оренду виробничих приміщень і лiзинговий кредит на оренду устаткування (з можливістю послідовного викупу), а також ввести обов'язкове страхування малих підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик руйнування особливо великий;
• створити умови для широкого розповсюдження паралельно з існуючою системою торгівлі споживчих кооперативів на підприємствах, в закладах і по місцю проживання для закупки і реалізації продовольчих і промислових товарів членами кооперативу (по наявному і безготівковому розрахунку) по безприбутковим роздрібним цінам. Такого роду кооперативний рух широко розвинений в багатьох iндустрiальних країнах. Без нього неможливо уявити їх економіку. Споживкооперація буде сприяти нормалізації цін і поза кооперативного сектору.

Протягом кризового  періоду треба також проводити  раціональну державну політику захисту  внутрішнього ринку і суворого контролю приватної експортної діяльності. Всі експортні операції повинні здійснюватись через кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються державою і виконують експортні операції на комiсiйних податках.

 

 

4. Особливості інфляційних процесів  в Україні

 

Перед розкриттям цього питання, слід розглянути фактори впливу на інфляційні процеси.

Монетарний  фактор. Одним з основних монетарних факторів, який впливає на рівень цін, є обсяг широких грошей М3. Згідно з класичною кількісною теорією грошей, при незмінних обсягах трансакцій в економіці та швидкості грошей ціни зростають такими ж темпами, як і грошова маса. Обсяги грошової маси впливають на ціни всіх компонентів споживчого кошика, але в найбільшій мірі на ціни продовольчих товарів, оскільки значна їх частина виробляється в Україні (додаток 3).

Обмінний  курс. Обмінний курс є суттєвим фактором впливу на рівень цін і в даний час стабільність обмінного курсу визначає певною мірою стабільність цін на більшість товарів споживчого кошика, зокрема в групі непродовольчих товарів.

Реальне зростання  економіки. Воно приводить до розширення сукупної пропозиції та сприяє посиленню конкуренції, що, у свою чергу, приводить до зниження темпів зростання цін.

Очікування  населення. Очікування – один із чинників, який діє досить тривалий час навіть після створення відповідних умов для підтримання стабільності цін, таких як: помірне зростання грошової маси, стабільність обмінного курсу, реальне економічне зростання та інші.

Адміністративне регулювання цін. У групі споживчого кошика “послуги” значну долю займають компоненти, ціни на які регулюються адміністративно, такі як, наприклад, електроенергія, житлово-комінальні послуги, деякі послуги транспорту та зв’язку. Ціни на ці послуги важко спрогнозувати.

Зовнішні  та внутрішні шоки. Шоки цін на товари та послуги поділяються на зовнішні та внутрішні. Зовнішні шоки проявляються у підвищенні цін на продукцію іноземного виробництва. Скорочення їх імпорту як наслідок призводить до зростання цін на внутрішньому ринку обернено пропорційно рівню імпортозаміщення даних товарів, розширенню їх пропозиції зі сторони вітчизняних виробників та рівня заміщення їх іншими товарами.

Рівень  розвитку банківської системи. Основні показники рівня розвитку банківської системи – це рівень довіри населення до неї (питома вага готівки (М0) в грошовій масі (М3), обсяги кредитування економіки та процентні ставки, довіра населення до монетарної політики центрального банку).

Продуктивність  праці. Продуктивність праці – фактор, який за інших рівних умов діє на ціни оберненл пропорційно. Зростання продуктивності праці залежно від способу підрахунку може свідчити як про певну сезонність виробництва, так і про оновлення основних фондів.