Сучасний стан банківської системи України

дату, шляхом безпосередньої домовленості з банками або проведення тендера заявок банків щодо участі в операціях репо. Процентний дохід за операцією репо визначається як різниця між ціною зворотного продажу (викупу) портфеля державних облігацій України або банківських металів та ціною купівлі.

Процентна ставка за операцією своп – процентна ставка за операцією, що ґрунтується на двосторонньому договорі між банком та Національним банком України про обмін іноземної валюти на національну валюту. Процентна ставка за операцією своп за користування національною валютою визначається в розмірі, установленому на рівні процентної ставки, що визначена за результатами проведення останнього тендера з підтримання ліквідності банків строком на 14 днів, та процентної ставки за коштами в

іноземній валюті, що визначається Національним банком України у співвідношенні до середньозваженої ставки міжбанківського кредитування (в іноземній валюті) [20].

 

У таблиці № 4 подано інформацію про структуру та динаміку грошової бази.

Таблиця № 4

Грошова база [20, с.42]

Грошова база – сукупність зобов’язань Національного банку України в національній валюті, що забезпечують зростання грошових агрегатів та кредитування економіки. Грошова база є показником бази фінансування, яка є основою для формування грошових агрегатів, а не самим грошовим агрегатом. Грошова база включає готівкові кошти, випущені в обіг

Національним банком України, і переказні депозити в  національній валюті в Національному  банку України. До готівкових коштів в обігу належать банкноти та монети, емітовані Національним банком України, за винятком банкнот і монет у сховищах Національного банку України, касах і банкоматах установ Національного банку України. До переказних депозитів належать зобов’язання Національного банку України за коштами на кореспондентських рахунках, коштами обов’язкових резервів та іншими коштами на вимогу інших депозитних корпорацій, а також коштами на рахунках державних нефінансових корпорацій та домашніх господарств (працівників Національного банку) у національній валюті в Національному банку України [24].

 

У таблиці № 5 подано дані Балансового звіту Національного банку України за категоріями активів і пасивів згідно з методологією Міжнародного валютного фонду. Починаючи з грудня 2002 року Балансовий звіт Національного банку України складається на підставі даних стандартизованої форми звітності Національного банку України за методологією МВФ [20].

Таблиця № 5

Балансовий звіт [20, с. 43]

Обмінні курси

Нижче у таблицях подано офіційний курс гривні до іноземних валют, установлений Національним банком України, а також середньозважені курси гривні до долара США, євро та російського рубля за операціями інших депозитних корпорацій України. Офіційний курс гривні до іноземних валют – курс національної грошової одиниці – гривні, офіційно встановлений Національним банком України щодо кожної з іноземних валют. Встановлюється на рівні курсу, установленого на міжбанківському валютному ринку України за результатами функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України, що склався за попередній робочий день, а також інших індикаторів. Середньозважений курс гривні до іноземних валют (долара США, євро, російського рубля тощо) визначається як середньозважений на обсяги здійснених протягом періоду (день, місяць) операцій з купівлі/продажу готівкової/безготівкової іноземної валюти клієнтами та банками за власні кошти [20].

 

Таблиця № 6

Офіційний курс гривні до іноземних валют, встановлений Національним банком України [20, с.158]

 

Таблиця № 7

Середньозважені курси гривні до долара США, євро та російського рубля за операціями депозитних корпорацій (крім Національного банку України)         [20, с.160]

 

 

СУЧАСНИЙ СТАН БАНКІВСЬКОЇ  СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Характерні  риси та особливості розвитку банківської  системи                            України

Потужна банківська система є необхідною умовою забезпечення сталого економічного зростання  в Україні. Вітчизняні банки проходять  серйозну перевірку часом в умовах постійних економічних трансформацій. Швидка зміна умов функціонування, відкритість зовнішньому середовищу, схильність до внутрішніх перетворень спонукають банківську систему до постійного удосконалення. Рівень розвитку економіки значною мірою залежить від стану банківської системи.

Стратегія держави  щодо банківської системи країни ґрунтується на принципі верховенства права і збереженні та зміцненні ринкових засад діяльності банків і використанні переважно опосередкованих методів впливу на процеси, які відбуваються у банківській сфері, шляхом формування відповідної законодавчої та нормативної бази функціонування банків і ринку фінансових послуг та реалізацію контролю за виконанням установлених вимог. Частка держави також є в капіталі деяких банків і вона бере безпосередню участь у їх управлінні.

Основою для  зміцнення банківської системи України, підвищення її надійності та стійкості до криз є достатній рівень капіталізації. Як відомо, сумарний балансовий капітал усіх банків нашої країни (станом на січень 2007.р..- 3,52 млрд дол. США) приблизно дорівнює розміру капіталу одного із провідних зарубіжних банків. А загалом обсяг капіталізації усіх українських банків становить близько 5,4% до ВВП (порогове значення цього показника - 20% [3]), що створює реальну загрозу фінансовій безпеці держави.

Проблемними, на думку вітчизняних фінансових експертів, є не лише кількісні показники, що характеризують рівень капіталізації, а й її якість. Річ у тім, що капіталізація багатьох вітчизняних банків складається з коштів переоцінки основних засобів, не сплачених відсотків, субординованого боргу. Зростання таких складових можна вважати штучним нарощуванням капіталу.

З огляду на те, що 55% української економіки перебуває  у «тіні», занадто низька капіталізація  вітчизняних банків, особливо у зв'язку із вступом України до СОТ, може призвести до того, що вони стануть неконкурентоспроможними порівняно з іноземними (нині у банківській системі України працює близько 13% іноземного капіталу).

Розв'язання цієї проблеми можливе не лише за рахунок  прибутків банків та додаткових внесків  акціонерів, а й за умови довіри суспільства до вітчизняних банків як до надійних грошово-кредитних установ. Він пропонує здійснювати нарощення капіталу відкрито і публічно, щоб населення знало організаційну форму банків, їх власників, зокрема й реальних. Окрім того, банки мають щомісячно оприлюднювати власні активи, широко використовувати фондовий ринок (більш як 90 комерційних банків - це ВАТ) для визначення реальної вартості банківських акцій.

Для банків з  недостатньою капіталізацією з боку НБУ має бути передбачено такі заходи впливу: зобов'язання продажу акцій; заборона на виплату дивідендів; обмеження на рівень відсоткових ставок за зобов'язаннями; заборона на виплату надлишкових компенсацій менеджменту і на прийняття депозитів від банків-кореспондентів; введення обмежень на сплату відсотків за боргами та здійснення операцій, які істотно відрізняються від їх звичайної діяльності.

Щоправда, систематичне спрямування прибутку на поповнення капіталу (а отже, несплата дивідендів) знижує привабливість банківських  акцій для потенційних інвесторів. За таких обставин стимулом для відповідного розподілу прибутку на користь капіталізації може бути запровадження певних пільгових умов для оподаткування тієї його частини, яку спрямовують на збільшення банківського капіталу. Станом на 01.10.2006 року в Україні було зареєстровано 183 банки [15].

Разом із тим, якщо поглянути на кількість банків та їх філій у розрізі регіоні, то бачимо, що фактично кожен регіон характеризується досить високою концентрацією банківських установ, які в основному представлені філіями банків.

По суті, така велика кількість банківських установ  повинна була б повністю забезпечувати  потреби населення у банківських  послугах. Але, як відомо, якість банківських  послуг лише до певної міри залежить від  кількості банківських установ представлених на ринку послуг для фізичних осіб.

Спектр та обсяги послуг що надаються банками залишаються  досить обмеженими - тоді, як сучасні  умови господарювання вимагають  нових форм та методів банківської  підтримки. У промислово-розвинутих країнах Заходу накопичений багатий досвід інновацій, в тому числі і в банків, частина якого представляє безперечний інтерес для банків, і може бути з успіхом використана з урахуванням специфічних умов України.

Забезпечення  прибуткової діяльності та підвищення рентабельності активів - важлива умова стабільного функціонування і розвитку банків України. Сумарний прибуток на 01. 10. 2006 р. становив 962,096 млн. грн. (за 2005 р. - 684,5 млн. грн.) [1].

Доходи зростали дещо вищими темпами, ніж витрати, що зумовило поліпшення співвідношення витрат і доходів, яке на 01.10.2006 р. становило 54,19% (на - 01.01.2005 р. - 93,5%; на 01.01.2004 р. - 93,8%).

Порівняно з  попереднім періодом дещо поліпшилися  результативні показники діяльності банків. Рентабельність капіталу збільшилася із 7,50% у 2005 році до 9,36% у 2006, рентабельність активів зросла у порівнянні із 2003 роком на 1,27%. Чиста процента маржа зменшилася з 6,31% у 2001 році до 4,93% на початок 2007 року.

Як бачимо, банки  України зберегли рентабельність своїх активів на рівні минулого року попри зменшення процентної маржі, що свідчить про збільшення обсягів активних операцій та про виваженішу політику процентних ставок (табл. 8).

Основними шляхами  покращення результативних показників у подальшому мають бути прогресивні структурні зміни в активах, капіталі, зобов'язаннях банків, підвищення дохідності активів за рахунок скорочення частки недохідних і проблемних активів, а також зниження вартості запозичених та залучених коштів витратності діяльності, насамперед унаслідок скорочення адміністративних витрат тощо.

Таблиця 8

Основні результативні  показники діяльності банків

 

Показники	01.01.03	01.01.04	01.01.05	01.01.06	01.01.07
Рентабельність  капіталу	-0,45	7,50	7,97	7,61	9,36
Рентабельність  активів	-0,09	1,27	1,27	1,04	1,18
Чистий спред	7,10	8,45	7,20	6,97	5,76
Чиста процентна  маржа	6,31	6,94	6,00	5,78	4,93

 

Результати  опитування свідчать про доволі значні потенційні можливості вітчизняних  комерційних банків щодо залучення  заощаджень населення. Тому необхідно постійно поліпшувати імідж банківських установ, розширювати і якісно вдосконалювати депозитні операції, які здатні примножувати ресурси банку і забезпечувати на цій основі їх ширшу участь в інвестиційній та кредитній діяльності.

Головною причиною малої частки заощаджень населення у банківських установах є не лише низький рівень довіри до вітчизняної економіки. Нинішній рівень оплати праці та соціального захисту громадян України, їх низька купівельна спроможність є тими чинниками, що стримують розвиток грошових заощаджень населення, а отже, й розвиток виробництва, відтворення робочої сили, розв'язання найгостріших соціально-економічних проблем.

Що стосується темпів зростання вкладів населення  в банки, то на сьогоднішній день вони становлять 21 млрд. 407 млн. грн, та за останніх 3 роки збільшились у 7,3 рази. Покращилася також їхня структура: частка строкових депозитів зросла на 5% і становить 75,4%. Більша частина з них довгострокові, терміном понад один рік (три роки тому їх, частка становила всього 5,5%). Утім рівень довіри населення до банків в Україні все ще значно нижчий, ніж у західних країнах із високо розвинутими ринковими економіками і банківськими системами. Про це свідчать такі дані: на початку 2003 року вклади населення в банках України становили приблизно 30% від сумарних зобов'язань, що в 1,5-2 рази менше, ніж у банках західних держав, де ця частка коливається на рівні 60-80%. Щоб наздогнати банківські системи економічного розвитку країн за цим показником, українським банкам потрібно приблизно 10 років при збережені темпів зростання вкладів населення, які склалися в останні три роки. А для цього всім органам економічного та монетарного управління слід врахувати чинник довіри до банків при прийнятті будь-якого рішення, пов'язаного з діяльністю банківської системи.

Недостатність залучення коштів також пов'язана  з тим, що населення України через  слабкий розвиток фінансового ринку  має обмежений вибір інструментів для капіталізації своїх гривневих  заощаджень. Банківські депозити є  поки що найдоступнішими з них. Але й цим інструментом населення користується лише за достатньої довіри до банків. За її відсутності, яка є і на сьогоднішній день, більша частина гривневих заощаджень (приблизно 25-35 млрд. грн. (включаючи валютні)) зберігається в готівковій формі, або ж дробиться на декілька депозитів для зменшення ризику втрат від банкрутства банків.

Такий стан справ  потребує комплексного вирішення проблеми і нового підходу як на макрорівні, де повинен здійснитися перегляд податкової політики у сфері оподаткування доходів громадян та відповідні законодавчі зміни. Так і на внутрібанківському рівні, де зміни повинні проходити у напрямку спрощення та зростання доступності операцій для фізичних осіб, а також розроблення схем ефективної співпраці з кожним клієнтом - фізичною особою та використання коштів з максимально можливою ефективністю при мінімальному рівні ризиковості цих операцій [14].

Підвищення  довіри до банків - це актуальне завдання загальнодержавної ваги, зволікання з її вирішенням може найближчим часом відчутно загальмувати розвиток економіки країни. Тому необхідно, невідкладно вживати заходів.

Шляхи вирішення  проблем в банківській системі

- на сам перед повинні діяти самі банки створюючи нові вигідніші для вкладників пропозиції;