Відсоткові
ставки центральних банків залишаються
вище ніж очікувана інфляція, а для
ряду країн – вище, ніж наявна (для
Єврозони: ставка - 2%, інфляція за 12 міс.
2008 р. - 1,6%, прогноз на кінець 2009 р. –1,4%).
Інша група
країн навпаки, була змушена їх підвищувати
(переважно нові ринкові економіки) – Румунія (на 2,75 в.п.), Росія
(на 3 в.п.), Білорусь (на 4 в.п.), Індонезія
(на 1,25 в.п.), а також Ісландія (на 6,75 в.п.), яка отримала
підтримку МВФ. Підставою для підвищення
відсоткових ставок були:
- високий поточний та
прогнозований рівень інфляції,
що підсилюється значними девальваційними та інфляційними
очікуваннями населення, і є загрозою
макроекономічної та фінансової дестабілізації,
та навіть дефолту. Характерними для багатьох
з цих країн є значні негативні сальдо поточних
рахунків та дефіцити державних бюджетів.
Це, з одного боку, обумовлює необхідність
залучення зовнішнього фінансування,
а з іншого є потужними
чинниками девальвації національних
валют;
- запобігання девальвації
національних валют та пов’язаній
з цим загрозі
неплатоспроможності за зовнішніми
платежами внаслідок значного зовнішнього боргу та валютних дисбалансів суб’єктів
економіки.
Україна належить до другої
групи країн:
- інфляція залишається
високою - 22,3% у грудні за 12 місяців.
Високими залишаються інфляційні очікування (очікування
підприємств на 12 міс. 2009 р. - 18,6%), низькою
– довіра до влади в цілому, що робить
цінову ситуацію дуже нестабільною та
не передбачуваною;
- продовження значного
девальваційного тиску на гривню
залишається суттєвою загрозою
для економіки, тому стабілізація ситуації на валютному ринку залишається
першочерговим завданням.
Національний
банк України: його роль у проведенні
грошово-кредитної політики та банківського
нагляду
Центральний
банк держави має бути єдиним емісійним
центром, що як публічна установа держави користується
монопольним правом грошової емісії на
території держави. Він має бути банком
держави, який зобов'язується підтримувати
загальнодержавні економічні програми,
якщо вони не суперечать грошово-кредитній
політиці. Він також повинен бути банком
банків, тобто виступати кредитором останньої
інстанції, який надає банкам і фінансово-кредитним
інститутам можливість рефінансування
на певних умовах і у разі тимчасового
дефіциту ліквідних коштів. Центральний
банк також має залишатися органом банківського
нагляду і контролю, який визначає необхідний
рівень стандартизації і компетентності
в національній кредитно-фінансовій системі.
Отже,
можна говорити про подвійну правову
природу центробанку, який, з одного
боку, є органом державного управління
у сфері банківської діяльності,
а з іншого - займається господарською
діяльністю [7, c.111].
Основна
функція центрального банку держави
- забезпечення стабільності національної
грошової одиниці. В Україні ця норма
закріплена в ст. 99 Конституції України
та в Законі України "Про
Національний банк України", в ст. 6 якого
зазначається, що відповідно до Конституції
основною функцією Національного банку
є забезпечення стабільності грошової
одиниці України. На виконання своєї основної
функції Національний банк сприяє додержанню
стабільності банківської системи, а також,
у межах своїх повноважень, - цінової стабільності
[1].
Конституція України
визначила головні аспекти діяльності
Національного банку як центральної
ланки і керівного органу грошово-кредитної
і валютної системи країни, закріпивши
його автономний статус у структурах влади.
Наявність владних повноважень є однією
з найважливіших ознак Національного
банку України, що свідчить про право центробанку
встановлювати формально-обов'язкові
правила поведінки і домагатися здійснення
їх за допомогою передбачених законами
засобів впливу. Національний банк України
є центром банківської системи і виступає
водночас у двох іпостасях - як орган держави,
що виконує функцію забезпечення стабільності
національної валюти, і як своєрідний
центр самоврядування банківської системи.
Прийнятий у 1999
р. Закон України "Про Національний
банк України" заклав нові підходи
щодо організаційної структури та правового
статусу органів управління центрального
банку України. Згідно з Конституцією
України та статусним законом керівними
органами центробанку держави є Голова
НБУ, Рада НБУ та Правління НБУ.
Національний
банк організується та функціонує відповідно
до загальних правових принципів, які
притаманні більшості державних
органів. Згідно зі ст. 22 Закону України
"Про Національний банк України"
до системи НБУ входять: центральний апарат,
філії (територіальні управління), розрахункові
палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика
банкнотного паперу, Державна скарбниця
України, Центральне сховище, спеціалізовані
підприємства, банківські навчальні заклади
та інші структурні одиниці й підрозділи,
необхідні для забезпечення діяльності
Національного банку.
Розробка та
впровадження грошово-кредитної політики
є ключовою функцією центрального банку.
Саме за допомогою її інструментів центральний
банк спроможний виконувати своє основне
завдання - забезпечувати стабільність
грошової одиниці.
Враховуючи
взаємозв'язок між незалежністю центрального
банку та особливостями застосування
інструментів грошово-кредитної політики,
можна говорити про явний політичний
вплив з боку уряду або представницьких
органів чи його відсутність у
визначенні інструментів монетарної
політики [7, c157].
Грошово-кредитна
політика являє собою визначену
сукупність заходів у сфері грошового
обігу та кредиту, що спрямовані на
забезпечення стабільності національної
валюти, стримування інфляційних
процесів в економіці країни, регулювання
економічного зростання, забезпечення
зайнятості населення та вирівнювання
платіжного балансу країни. Основоположною
метою кредитно-грошової політики є допомога
економіці в досягненні загального рівня
виробництва, яке характеризується повною
зайнятістю та відсутністю інфляції.
До основних
інструментів регулювання грошово-кредитного
ринку можна віднести: політику обов'язкових
резервів; процентну політику (основою
якої є використання облікової ставки
НБУ та процентних ставок за його операціями
як базової ціни національної валюти);
здійснення відповідних регулюючих операцій
на кредитному, валютному та фондовому
ринках з метою додержання стабільності
курсу національної валюти.
Відповідно
до пріоритетів економічних напрямів
країни центральний банк здійснює грошово-кредитну
політику із застосуванням таких інструментів
регулювання грошового обігу та обсягу
кредитування в господарстві: непрямих
методів - облікова (дисконтна) та ломбардна
політика, а також політика на відкритому
ринку; прямих або адміністративних методів
- переоблікове контингентирування, політика
обов'язкових резервів.
Однією
з основних функцій центробанку
є спрямування банківського нагляду
на підтримку надійності й ефективності
окремих банків, щоб забезпечити
стабільність і нормальне функціонування
всієї системи. Служби банківського нагляду
здійснюють наглядові функції, спрямовані
на оцінку й стримування численних ризиків
при здійсненні комерційними банками
банківських операцій для недопущення
їх збитковості, неліквідності й банкрутства
[13].
З
метою підвищення ефективності банківського
нагляду і наближення його до вимог світових
стандартів у жовтні 2000 р. Правління НБУ
прийняло постанову про реорганізацію
банківського нагляду. Нею було передбачено
встановлення перехідного періоду протягом
2001 - 2005 років для підготовки виведення
банківського нагляду з-під контролю НБУ
і створення самостійного наглядового
державного органу.
Спеціальним
органом у системі НБУ, на який
покладено забезпечення проведення
всебічного і постійного банківського
нагляду, є Генеральний департамент банківського
нагляду, а також департаменти інспектування
та моніторингу банків; реєстрації та
ліцензування банків; реорганізації і
ліквідації банків. Директори зазначених
департаментів підпорядковуються директорові
Генерального департаменту банківського
нагляду.
Операції
з банківського нагляду виконують
також відділи банківського нагляду
за діяльністю комерційних банків,
створені в регіональних відділеннях
НБУ. До складу відділу входять три
сектори: сектор реєстрації та ліцензування;
сектор аналізу та контролю економічних
нормативів; сектор інспектування. Основним
завданням відділу є здійснення контролю
і нагляду за додержанням банками чинного
законодавства України та нормативних
актів НБУ і забезпечення функціонування
банківських установ на основі принципів
безпечної і стабільної діяльності.
Генеральний
департамент з питань банківського
нагляду співпрацює з Комісією з
питань нагляду і регулювання
діяльності банків. Зокрема, у 2002 р. з
метою вдосконалення банківського
нагляду, оптимізації розподілу
функцій і обов'язків
між центральним апаратом і територіальними
управліннями Національного банку України
щодо нагляду за банками Комісією НБУ
з питань нагляду і регулювання діяльності
банків було прийнято рішення від 29 січня
2002 р. № 29 про розподіл банків на групи
залежно від розміру чистих активів. Із
січня 2001 р. наглядова діяльність НБУ охоплює
всі банки, їх підрозділи, а філійованих
та споріднених осіб банків на території
України та за кордоном, установи іноземних
банків в Україні, а також інших юридичних
та фізичних осіб у частині здійснення
банківської діяльності (ч. 2 ст. 67 Закону
України "Про банки і банківську діяльність").
Крім того, НБУ має право проводити перевірку
осіб, які охоплюються його наглядовою
діяльністю, для додержання законодавства
щодо банківської діяльності. При здійсненні
перевірки центральний банк має право
вимагати від цих осіб подання будь-якої
інформації, необхідної для здійснення
перевірки. Інспектовані особи зобов'язані
подавати НБУ затребувану інформацію
у визначений ним строк [19].
Об'єктом
перевірки Національного банку
України може бути також особа, щодо
якої є достовірна інформація про
здійснення нею банківської діяльності
без банківської ліцензії.
В
Україні запроваджено змішану форму банківського
нагляду. Отже, метою банківського нагляду
є:
-
впровадження, підтримка та розвиток
широкого кола фінансових послуг
в інтересах функціонування банківської
системи та економіки держави
в цілому;
-
забезпечення ефективної та надійної
роботи банків, їх спроможності
задовольняти потреби, вимоги та
претензії своїх клієнтів;
-
забезпечення відповідності діяльності
банківської системи грошово-кредитній
політиці центробанку, враховуючи
той фактор, що регулювання може
суперечити меті їх діяльності;
-
забезпечення додержання законів,
нормативно-правових
актів Національного банку України, якими
встановлено правила, що передбачають
відповідний рівень професіоналізму та
компетентності ведення банківської справи.
Основні показники
грошово-кредитної політики Національного
банку України
Нижче у таблицях наводяться дані про процентні
ставки Національного банку України, нормативи
обов’язкового резервування та грошову
базу, починаючи з 2002 року. Також наведений
Балансовий звіт Національного банку
України [20].
Таблиця № 3 містить дані про процентні ставки, що
встановлює Національний банк України
за пасивними та активними операціями,
зокрема облікову, рефінансування, за
кредитами овернайт, за депозитними сертифікатами,
операціями репо, операціями своп
[20].
Таблиця № 3
Процентні ставки [20,
с.40]
Облікова ставка –
монетарний інструмент, за допомогою
якого Національний банк України
встановлює для суб’єктів грошово-кредитного
ринку орієнтир ціни на гроші. Облікова
ставка є основною процентною ставкою,
що залежить від тенденцій загального
економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних
процесів, стану грошово-кредитного ринку.
Вона найнижча серед процентних ставок,
за якими Національний банк може підтримати
ліквідність, і підтримується на позитивному
реальному рівні
щодо рівня інфляції.
Ставка рефінансування – процентна ставка, яку
встановлює Національний банк України
за кредитами рефінансування під час проведення
з банками кількісного тендера або процентного
тендера залежно від пропозиції вартості
на кошти Національного банку, що надходять
від банків. Процентна ставка рефінансування
визначається на основі облікової ставки
та залежно від строку та виду рефінансування
і не може бути нижчою, ніж
облікова ставка.
Ставка за кредитами
овернайт – визначається Національним
банком України на основі облікової ставки з урахуванням поточної ситуації
на грошово-кредитному ринку, аналізу
процентних ставок на міжбанківському
кредитному ринку, попиту і можливої пропозиції
щодо випуску Національним банком України
в обіг коштів. Розмір процентної ставки
за кредитами овернайт може бути диференційованим
залежно від забезпечення кредиту. Кредити
надаються банкам строком на один робочий
день під забезпечення державними облігаціями
України (крім облігації зовнішньої державної
позики України) або депозитними сертифікатами
Національного банку України і без забезпечення
(бланковими).
Процентний дохід за
операцією репо – дохід, який отримує
покупець державних облігацій України
або банківських металів у
разі здійснення операції репо, що ґрунтується
на двосторонньому договорі між банком та Національним банком України
про продаж/купівлю зі свого портфеля
державних облігацій України або банківських
металів з одночасним зобов’язанням їх
зворотного викупу за обумовленою ціною
та на обумовлену