Фінансова діяльність ВАТ КБ «Надра» України в умовах економіки трансформаційного періоду

Усі методики оцінки ризиків розроблені співробітниками банку й засновані на загальноприйнятих стандартах і принципах ризик - менеджменту.

3. Контроль і мінімізація ринкового ризику.

Наявність і ефективне функціонування системи контролю як інструмента управління ринковими ризиками, базується на принципах, із числа яких, зокрема, принципів організації внутрішнього контролю, банк виділяє: всесторонність внутрішнього контролю, охоплення контрольними процедурами всіх організаційних структур і підрозділів банку, багаторівневість характеру внутрішнього контролю.

Система контролю управління ринковими ризиками є одним з основних елементів системи внутрішнього контролю банку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІІ. Вдосконалення управління ліквідністю комерційних банків

 

3.1. Механізм управління ліквідністю

 

Повсякденна робота комерційного банку по управлінню ліквідністю спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безперебійне виконання зобов'язань перед клієнтами. З організаційної точки зору вона припускає дотримання співвідношень окремих груп і статей пасивів і активів балансу, зафіксованих у визначених показниках. Такі показники підрозділяються на зовнішні і внутрішні.

До зовнішіх відносяться показники, що встановлюються, відповідно до чинного законодавства, Національним банком. Вони являють собою форму державного управління діяльністю комерційного банку. Що стосується внутрішніх показників, то, відповідно до державної функції, вони визначають найбільше загальні пропорції, необхідні для забезпечення фінансової стійкості банку. Так, показник поточної ліквідності розкриває співвідношення загальної суми ліквідних коштів до зобов'язань банку по рахунках до запитання. Його значення для банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування клієнтів, - 0,2 означає, що 20% активів, що відповідають сумі залишків рахунків до запитання, необхідно тримати в найбільше ліквідній формі: залишків грошей у касах банку, залишків на його кореспондентських рахунках, облігацій державних позик, виданих кредитів терміном погашення до 1 місяця й ін. Конкретна частка кожного з цих активів у їхньому загальному обсязі визначається самим комерційним банком.

Причому вона не може укладатися довільно. Пропорції окремих видів ліквідних активів установлюються комерційним банком самостійно з урахуванням сформованих традицій і специфіки його роботи, а також особливостей діяльності клієнтури. Вони фіксуються у формі внутрішніх показників ліквідності і служать орієнтиром в оперативній роботі відповідних служб і спеціалістів банку.

При розробці зазначених показників, а також роботі з управління ліквідністю враховується комплекс чинників, що можна згрупувати в чотири основні групи:

1) випадкові і надзвичайні, що виникають у зв'язку з  особливостями діяльності клієнтів  банку;

2) сезонні, що мають відношення до виробництва і переробки сільськогосподарської продукції;

3) циклічні, що відтворюють  коливання ділової активності;

4) довгострокові, що викликаються  зрушеннями в споживанні, інвестиційному  процесі, розвитком науково-технічного  прогресу.

Дані показники виконують роль своєрідних «обмежувачів», що забезпечують відповідну спрямованість діяльності комерційного банку; їхнє дотримання не є безпосередньою роботою комерційного банку. Цільова ж функція управління визначається змістом процесу. Оскільки банк є комерційним підприємством, то кінцевою ціллю його діяльності виступає одержання прибутку. Цим забезпечується «самозбереження» банку як установи, що функціонує в ринковому середовищі.

Для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування специфічних показників ліквідності. Хоча загальна і специфічна ліквідність комерційного банку доповнюють один одного, спрямованість їхньої дії взаємно протилежна. Максимальна специфічна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.

Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог загальної і специфічної ліквідності. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів.

Проведення такої роботи потребує відповідного оперативно-інформаційного забезпечення. Банк повинний володіти оперативною інформацією про наявні у нього ліквідні кошти, очікувані надходження і майбутні  платежі. Таку інформацію доцільно подавати у виді графіків надходжень і платежів, що випливають із прийнятих зобов'язань, на відповідний період (декаду, місяць і т.д.). Вона є основою для розгляду пакету кредитних пропозицій на даний період.

Забезпечуючий реалізацію зазначеної цільової функції механізм банківського управління має істотні особливості. Традиційно, як і в будь-якого комерційного підприємства, максимізація прибутку досягається збільшенням надходжень (виручки) і скороченням витрат. Проте зміст цих показників для комерційних банків специфічний. Вони включають не загальний (валовий) оборот банківської «виручки», а лише ту його частину, що забезпечує формування і використання прибутку. Основний елемент обороту - видача і погашення позичок - регулюється відповідно до законів руху позиченої вартості.

Обсяг валового прибутку банку залежить від розміру позичених коштів[1] і їх «ціни», тобто процентних ставок. Дія кожного з цих чинників, крім природного впливу ринкової кон'юнктури, залежить від специфічних вимог забезпечення ліквідності.

Розмір кредитних вкладень комерційного банку визначається обсягом власних і залучених коштів. Проте відповідно до принципів регулювання діяльності банку вся сума цих коштів (навіть якщо виключити з їхнього складу будівлі, устаткування й інші матеріальні ресурси) не може бути використана для кредитування. Тому завданням банку є визначення обсягу ефективних ресурсів, що можуть бути спрямовані на здійснення кредитних вкладень. Для розрахунку їхнього обсягу пропонується така формула:

 

КРэ= Уф + Осс + Д + Ор + Опр - НА - 0,15(Д + Ор) - 0,2Ор.         (3.1.)

 

де: КРэ - ефективні кредитні ресурси;

Уф - статутний фонд;

Осс - залишки власних коштів банку;

Д - депозити;

Ор - залишки на розрахункових та інших рахунках клієнтів у банку;

Опр - інші залучені кошти;

НА - ресурси, вкладені в будівлі банку, устаткування й інші низьколіквідні активи.

Відповідно до приведеної формули, обсяг ефективних ресурсів визначається як різниця між загальною сумою пасивів балансу банку (за відрахуванням вкладень в активи - будівлі й ін., що в умовах  нерозвиненості ринків цінних паперів і нерухомості не можуть бути вивільнені і спрямовані на кредитні вкладення) і залишків залучених коштів, що спрямовуються в обов'язкові резерви (15 %, від залишків депозитів - 0,15(Д + Ор)), а також розміщених, що виключають їхнє використання для видачі позичок (0,2Ор).

Реалізація цільової функції управління ліквідністю починаючим свою діяльність комерційним банком складається в адекватному розміщенні ресурсів, а реально функціонуючим - у встановленні обсягу і розподілі вільних ресурсів або розміру і джерела покриття дефіциту ресурсів. Обсяг вільних ресурсів - (КРс), також дефіцит ресурсів (КРд) визначаються як різниця суми ефективних ресурсів і фактичних кредитних вкладень банку (КВф):

 

КРс(КРд) = КРэ - КВф.                                                               (3.2.)

 

Розміщення вільних ресурсів провадиться з урахуванням чинника часу - можливого періоду їх застосування. Для цього необхідно розподілити ресурси і кредитні вкладення по термінах використання.

Розподіл кредитних ресурсів по термінах використання відбиває структуру пасивів балансу банку. Ресурси, що повертаються по пред'явленні, включають залишки на розрахункових і інших рахунках клієнтів із нерегламентованим терміном їх застосування. Депозити, терміни збереження яких визначені договором, дозволяють установити конкретний період використання ресурсів. Групу безстрокових ресурсів складають власні кошти банку - його статутний капітал.

Рівень процентних ставок по банківських позичках визначається відповідно до коливань грошового ринку: змінами співвідношення пропозиції грошей і попиту на гроші. Проте особливість тут у визначенні рівня процентної ставки в умовах, коли попит і пропозиція на грошовому ринку взаємно покривають один одного. Ціна видаємого комерційним банком кредиту при цьому відбиває рівень базової процентної ставки і розмір процентної маржі.

Для одержання реальної ціни кредиту до його базової ціни додається розмір маржі. У основі числення її розміру лежить мінімально необхідний обсяг прибутку (НОД). Він розраховується відповідно до суми витрат банку (ІБ) і необхідного прибутку (П). Витрати включають витрати на здійснення діяльності банку: плату за кредитні ресурси, оплату праці робітників, орендну плату, витрати по амортизації будівель і устаткування, охороні, господарсько-операційні та ін. При визначенні їхнього обсягу не потрібно використання особливої методики.

В основі методики числення суми прибутку лежить розмір прибутку, що припадає на власний капітал банку; при організації банку в акціонерній формі - дивіденду. Його рівень не може бути нижче базової процентної ставки по пасивних операціях, оскільки в даному випадку ринкова вартість випущених банком цінних паперів буде нижче номінальної. Таке знецінення основного капіталу підриває ділову репутацію банку і сприймається як погіршення по загальній ліквідності. При встановленні норми прибутку на власний капітал необхідно враховувати рівень прибутку, виплачуваного по привілейованих акціях. Добуток середньої норми прибутковості на розмір власного капіталу дозволяє визначити масу прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів (МПд). Вона є основою для обрахунку загальної суми необхідного прибутку.

Структурна схема методики управління ліквідністю і дохідністю КБ представлена на рис. 3.1.

Для вирішення задачі управління ліквідністю і дохідністю КБ застосовується метод імітаційного моделювання, основними етапами якого є:

• формування алгоритму вирішення задачі;
• розробка програм для вирішення задачі на ПЕОМ і підготовка вхідної інформації;
• проведення обчислювального експерименту або здійснення імітації з метою одержання результатів;
• аналіз результатів експерименту.

Базова модель управління ліквідністю і кредитним портфелем банківської установи може бути представлена у вигляді певної системи, кожен елемент якої має визначати відповідну спрямованість регулятивних заходів (рис. 3.2.).

 

 

 

 

Вхідні дані

Параметри процесу функціонування КБ

Умови функціонування КБ

Операційні ресурси КБ

Операційні мож- ливості дебіторів і кредиторів КБ

 

                       

 

 

     Первинні резерви                                  Вклади до запитання

         Вторинні резерви           Строкові вклади

        Позичкові операції                                    Ощадні вклади

         Інвестиційні  операції                             Міжбанківські позички

 Основні засоби                                         Реалізація боргових

         Операції на валютному ринку                     зобов’язань

 

 

 

Рис. 3.1. Структурна схема методики управління ліквідністю і дохідністю КБ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 3.2. Схема комплексного підходу до управління ліквідністю комерційного банку як основи ефективної реалізації грошово-кредитного посередництва

 

Розрахунок і регулювання ліквідної позиції засновується на спеціальному групуванні активів і пасивів банківського балансу: А1 – ліквідні активи, що не приносять доходу; А2 – дохідні ліквідні активи; А3 – короткострокові ліквідні активи; А4 – інші активи банку, що приносять дохід; А5 – довгострокові вкладення; А6 – важколіквідні активи; А7 – безнадійні щодо повернення активи; П1 – капітал банку; П2 – кошти до запитання інших банків; П3 – кошти до запитання клієнтів банку; П4 – короткострокові кредити інших банків; П5 – короткострокові депозити клієнтів банку; П6 – строкові залучені ресурси; П7 – цінні папери власного боргу. Дана класифікація дозволяє оцінити ліквідну позицію комерційного банку (ЛП) з точки зору наявності у нього коштів (А1, А2, А3) для виконання поточних платіжних зобов’язань перед клієнтами (П2, П3, П4, П5):