Фінансова діяльність ВАТ КБ «Надра» України в умовах економіки трансформаційного періоду

ЛП = А1 + А2 + А3 – П2 – П3 – П4 – П5.                                (3.3.)

Позитивне значення показника вказує на достатній рівень ліквідності банку, а негативний – на нестачу грошових коштів для погашення зобов’язань.

Отже, представлена методика управління ліквідністю і дохідністю КБ дозволяє підвищити ефективність функціонування банку і своєчасно корегувати негативні тенденції шляхом оперативного управління його ліквідністю і дохідністю, що суттєво впливає на зміцнення надійності і стійкості КБ.

 

3.2. Управління ризиками - провідний фактор зміцнення механізму фінансової стійкості банку

 

Критерії фінансової стійкості банку є важливими показниками його надійності. Банківська сфера нашої держави обмежена міжбанківською конкуренцією й підвищеними вимогами до фінансової стійкості банків. У зв'язку із цим існує потреба в методологічних підходах до інформаційних систем оцінки фінансового стану банку, комплексу економічних показників, які б охоплювали всі аспекти його діяльності й особливостей стратегії, адаптації, управління ризиками в конкретних, індивідуальних умовах.

Для взаємозв'язку між провідними факторами розвитку банку може бути використана ієрархічна структура, у якій категорія фінансової стійкості розглядається як складова характеристики надійності разом з організаційною й функціональною стійкістю й, у свою чергу, поєднує прибутковість,  ліквідність, стійкість і запобігає ризикам. Таким чином, показник надійності визначає багаторівневу структуру елементів комерційного банку як цілісного фінансово-економічного об’єкту  відповідно схемі на рис.3.3.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.3.3. Складові категорії надійності банку

 

Критерії капітальної стійкості й ліквідності є основою для системи економічних критеріїв, які використаються Національним банком для контролю за фінансовим станом банків. Показники прибутковості, ефективності роботи також традиційно виступають індикаторами поточного фінансового стану й перспектив його розвитку. Критерій запобігання банківських ризиків є досить самостійною й складною системою, що поєднує різні заходи щодо адаптації до змін умов діяльності.

Починаючи з 2003 року, НБУ вводить принципово новий концептуальний підхід до спостереження за банківськими організаціями - спостереження на основі ризиків. З погляду на це, розроблено й уведені відповідні методичні рекомендації щодо організації й функціонуванні системи ризик - менеджменту в банках.

Основні вимоги до корпоративного управління, визначені на рис. 3.4.

Сутність концепції в тому, що необхідно створювати власні системи управління ризиками, які будуть орієнтовані на встановлений банком рівень толерантності до ризиків, тобто прийнятний рівень ризику у відповідних умовах.

При цьому функція спостереження полягає в аналізі й визначенні адекватності таких систем тим ризикам які бере на себе банк.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 3.4 Принципи корпоративного управління

 

Метою спостереження на основі ризику є контроль й обмеження рівня можливих витрат банківського капіталу.

Національний банк виділяє такі основні функції систем управління ризиками:

1.виявлення;

2.контоль;

3.моніторинг.

Із практичної точки зору система ідентифікації ризику включає стратегічне планування діяльності банку, операційне планування й складання бюджету, установлення лімітів щодо окремих підрозділів, напрямків, операцій, а також планування на випадок кризової ситуації.

До системи контролю за банківськими ризиками відноситься розробка відповідних положень або політики по напрямку діяльності, розробка операційних процедур , системний підхід до управління персоналом.

Моніторинг ризиків - ефективна організація інформаційних систем управління, виконання вимог міжнародних стандартів щодо порядку організації внутрішнього аудита й порядку проведення зовнішнього аудиту, організація незалежних перевірок.

Визначення ризику опирається на дані спеціальних звітів, серед яких, звіти про відхилення від планів і бюджету, звіти про вартість під ризиком, капіталом під ризиком, звіти про результати діяльності, моделювання й інше.

Вимоги до системи управління ризиками покладають на банки зобов'язання враховувати всі ризики під всіма продуктами, видами діяльності й послугами; зосереджувати на достатності капіталу й відповідному управлінні капіталом, розробити організаційну структуру, що буде сприяти ефективному управлінню ризиками; зміцнювати корпоративне управління.

Управління ризиками - процес, за допомогою якого банк виявляє ризики, здійснює оцінку їхньої величини моніторинг і контроль своїх ризикових позицій, а також ураховує взаємозв'язки між різними категоріями (видами) ризиків.

Для організації ефективного управління ліквідністю необхідне вивчення і формалізація одного з основних видів фінансового ризику банку - ризику ліквідності. (рис. 3.5).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РРис. 3.5. Основні етапи та елементи управління ризиком ліквідності

Методи реалізації існуючих стратегій управління ліквідністю банку (метод загального фонду коштів, метод розподілу активів, метод ГЕП-ліквідності, методи управління резервною і кредитною позицією) є дещо спрощеними. Більш ефективним є метод наукового управління, який заснований на використанні математико-статистичних методів вивчення взаємодії елементів складних систем і моделювання процесів їх функціонування та передбачає комплексний підхід до вирішення проблеми управління ліквідністю.

З метою здійснення банківського спостереження НБУ виділив дев'ять категорій ризиків. Ці категорії не підмінюють одна іншу: який завгодно продукт або послуга можуть представляти для банку кілька ризиків. Для зручності НБУ визначає й оцінює ці ризики окремо.

Ризики які можуть бути кількісно оцінені:

1.кредитний ризик:

-індивідуальний ризик;

-портфельний;

-ризик країни;

-трансферний;

2.ризик ліквідності:

-ліквідності ринку;

-ліквідності фінансування;

3.ризик зміни процентної ставки:

-ризик переоцінки;

-ризик зміни кривої прибутковості;

-базисний ризик;

-ризик вибору;

4.ринковий ризик:

-з валютою й металами;

-з процентними інстументами;

-з пайовими цінними паперами;

-з товарними контрактами;

5.валютний ризик:

-ризик трансакції;

-ризик трансляції;

-економічний ризик;

6.операционно- технологічний ризик.

Ризики, які не можуть бути кількісно оцінені:

1.ризик репутації;

2.юридичний ризик;

3.стратегічний ризик.

Відповідно, при існуванні залежності між ризиками й доходами, ризики можна вважати фінансовими, які піддаються кількісній оцінці; не фінансовими, які не піддаються кількісній оцінці.

Ризики, щодо яких існує залежність між ризиками й доходами, розглядаються як такі, які піддаються кількісній оцінці, управління цими ризиками складається в оптимізації. Ризики, які не перебувають у залежності між ризиком і доходом, кількісній оцінці не піддаються, управління ними зводиться до їхньої мінімізації.

Кредитний ризик - існуючий або потенційний ризик для надходжень і капіталу, що виникає з - за нездатності сторони, що взяла на себе зобов'язання виконати умови фінансового договору з банком або виконати взяті на себе зобов'язання. Кредитний ризик є у всіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або кредитора.

Під час оцінки кредитного ризику необхідно розрізняти індивідуальний і портфельний кредитний ризик. Джерелом індивідуального кредитного ризику є кредитор, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності окремого контрагента, тобто його індивідуальну здатність вчасно й у повному обсязі розрахуватися по взятих зобов'язаннях.

Ризик ліквідності визначається як існуючий або потенційний ризик для надходжень і капіталу, що виникає з- за нездатності банку виконати свої зобов'язання в певний термін, не понісши при цьому неприйнятних витрат. Ризик ліквідності виникає з - за нездатності управляти незапланованими відтоками засобів, зміною джерел фінансування.

Виділяють також ризик ліквідності ринку, що виникає через нездатність банку швидко закрити розриви своїх позицій по поточних ринкових ставках, не понісши відчутних витрат.

Ризик зміни процентної ставки - виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок. Цей ризик впливає на прибутковість банку. Основними типами ризику зміни процентної ставки є:

1. ризик зміни вартості ресурсів, що виникає через різницю в  строках погашення й переоцінці  величини ставки банківських активів, зобов'язань;

2. зміни кривої прибутковості;

3. базисний ризик, що виникає  з - за відсутності досить тісного  взаємозв'язку між коректуванням  ставок, отриманих й оплачених  за допомогою різних інструментів, всі інші характеристики яких до переоцінки є однаковими;

4. ризик права вибору, що складається  із права відмови від виконання  умов.

Ринковий ризик - існуючий або потенційний ризик для надходжень і капіталу, що виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів і товарів, курсів іноземних валют.

Операційно - технологічний ризик - потенційний ризик для існування банку, він виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або неадекватності інформаційних технологій і процесів обробки інформації з погляду керованості, універсальності, надійності, безперервності роботи.

Такі недоліки можуть викликати фінансові збитки через помилку, несвоєчасне виконання робіт або стати причиною того, що інтереси банку постраждають.

Ризик репутації - виникає через несприятливе сприйняття іміджу банку клієнтами, акціонерами. Ризик може викликати фінансові збитки й зменшити клієнтську базу.

Стратегічний ризик - виникає через неправильні управлінські рішення, невідповідну їхню реалізацію, неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі.

Підводячи підсумки класифікації й визначення ризиків, виділимо те, що комплекс дій повинен забезпечувати досягнення таких цілей:

- ризики повинні бути зрозумілими  й обміркованими;

- рішення по прийняттю ризику  повинні відповідати стратегічним завданням діяльності банку;

- рішення про прийняття ризику  повинні бути конкретними й  чіткими;

- очікувана прибутковість повинна  компенсувати прийнятий ризик;

- розподіл капіталу повинен  відповідати розмірам ризиків.

Процес визначення параметрів ризиків є істотним для розробки циклів оцінки ризиків, істотні й складні ризики вимагають посилення контролю й моніторингу як з боку банку, так і з боку НБУ. Для ефективного використання системи оцінки ризиків спостерігачі повинні враховувати як поточний стан банку, так і фактори, що приводять до росту ризиків.

Кількість ризику і якість управління ризиком повинні оцінюватися незалежно одне від іншого. Тому , визначаються рейтинги окремих факторів оцінки по системі оцінки ризиків, потрібно пам'ятати, що яким би високим або низьким не була якість управління ризиком, він не повинен впливати на оцінку кількості ризику. Крім того, значна кількість капіталу або високі показники фінансової діяльності не повинні розглядатися як пом’якшуючі  обставини для неадекватної системи управління ризиками.

Інші ризики - стратегічний ризик, ризик репутації і юридичний ризик - впливають на капітал і надходження банку, але їх важко точно вимірювати кількісно. Тому НБУ вирішив, що по цих ризиках будуть оцінюватися тільки сукупний ризик, а і напрямок ризику.

Органи спостереження здійснюють оцінку ризиків по системі оцінки ризиків наприкінці кожного циклу спостереження (як правило, цикл дорівнює 12 місяцям). Така оцінка може уточнюватися в будь - який час, коли органам спостереження стане відомо про зміну параметрів ризиків за проміжний період.

Аналіз фінансового стану банку й ефективності систем управління ризиками вимагає адекватних планових і фактичних показників, які доповнюють обов'язкові економічні нормативи й інші показники стійкості банку, які використаються для оцінки конкурентноздатності банку або встановлення лімітів міжбанківського кредитування.