Фінансова діяльність ВАТ КБ «Надра» України в умовах економіки трансформаційного періоду

 

 

Вступ

 

На сучасному етапі розвитку банківської системи України вітчизняні банки здійснюють свою діяльність в умовах міжбанківської конкуренції, що постійно посилюється. У зв'язку з цим багато банків для підвищення своєї конкурентоспроможності та досягнення поставлених цілей  використовують агресивну ринкову стратегію. У боротьбі за клієнта вони впроваджують нові методи управління банківськими процесами, постійно вдосконалюють форми обслуговування корпоративних та індивідуальних клієнтів, розробляють нестандартні види послуг, що обумовлює підвищення рівня ризиків у діяльності банків. Тому однією з найважливіших проблем банківського менеджменту на сучасному етапі функціонування банківської системи залишається проблема підтримання стабільного стану ліквідності комерційних банків, шляхи вирішення якої багато в чому визначаються якістю організації процесів управління ліквідністю. Суть проблеми управління ліквідністю полягає в тому, що попит на ліквідні кошти рідко дорівнює їх пропозиції і тому банк постійно стикається або з дефіцитом коштів, або з їх надлишком, тобто з ризиком ліквідності.

Об'єктивна необхідність вдосконалення існуючих підходів до управління ліквідністю, побудови ефективного механізму прогнозування ліквідності комерційних банків з метою їх адаптації до умов функціонування банківської системи України визначають актуальність теми дипломної роботи.

В Україні дослідженню різних аспектів проблеми управління банківською ліквідністю присвячені праці В.В.Вітлінського, О.В.Деркача, О.В.Дзюблюка, Т.Т.Ковальчука, В.М.Кочеткова, В.М.Малюкова, А.М.Мороза, Л.О.Примостки, М.Ф. Пуховкіної, К.Є. Раєвського, М.І. Савлука, О.В. Шевчука, Ф.І. Шпига, З.І. Щибіволока.

Значний внесок у вирішення питань управління ліквідністю зробили також зарубіжні вчені Л.Т. Батракова, М.Б. Діченко, Е.Д. Долан, В.В. Іванов, Дж. Кейнс, Т.У. Кох, О.І. Лаврушин, Е. Рід, П.С. Роуз, Дж. Сінкі, В.М. Усоскін, О.Б. Ширинська, М.М. Ямпольський.

Проте, незважаючи на значний обсяг праць, у яких аналізуються проблеми управління банківською ліквідністю і ризиками, необхідно відзначити, що досить велике коло питань залишається недостатньо вивченим.

Метою дослідження дипломної роботи є подальший розвиток теоретико-методичних засад управління ліквідністю в умовах ринкової трансформації економіки України і на цій основі розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення існуючих підходів до управління ліквідністю комерційного банку.

Об'єктом дослідження є фінансова діяльність ВАТ КБ «Надра» України в умовах економіки трансформаційного періоду.

Предметом дослідження є вивчення та вдосконалення сучасних підходів до управління ліквідністю комерційних банків.

Теоретичною основою проведеного дипломного дослідження є фундаментальні положення сучасної економічної теорії, теорії банківської справи, теорії економіко-математичного моделювання і праці вітчизняних та зарубіжних вчених з питань розвитку банківської системи, проблем забезпечення ліквідності комерційних банків, використання економіко-математичних методів у банківській діяльності.

Інформаційною базою дослідження є закони України, нормативно-правові акти з питань регулювання банківської діяльності, зведені матеріали НБУ та ВАТ КБ «Надра», наукові роботи й методичні розробки вітчизняних і зарубіжних авторів, семінарів і періодичних видань, що видаються в Україні та за кордоном.

 

 

 

 

І. Теоретичні аспекти управління ліквідністю комерційних банків

 

1.1. Сутність комерційного банку

 

Щоб задовольнити економічні та соціальні потреби будь-якої країни, недостатньо ефективного функціонування різноманітних галузей економіки, перш за все треба розумно використовувати в цій країні фінансовий ринок. Фінансовий ринок у загальному розумінні – це сукупність фінансових інститутів, через які перепливають кошти власників до позичальників [2]. Однією із складових його є ринок позикових капіталів.

За допомогою коштів, придбаних на цих ринках, суб’єкти господарювання зможуть виробляти матеріальні і духовні блага.

Розглянемо ринок позикових капіталів, де передача вільних грошових коштів здійснюється кредитно-фінансовою системою країни, тобто сукупністю банківських та поза банківських установ, які організовані відповідно до встановлених правових законів та об’єднані кредитними відносинами.

Отже, банківська система – основна ланка кредитно – фінансової системи, невід’ємна частина структури ринкової економіки. Що ж таке банк?

Банк - це організаційна структура в бізнесі, сферою діяльності якої є операції із позиковим капіталом, це фінансовий посередник, який виконує комплекс базових операцій грошового ринку: мобілізацію коштів, надання їх у кредит, здійснення розрахунково-касового обслуговування [9].

Банківські системи різних країн відрізняються, але можна виділити два типи їх побудови:

• однорівневу;
• дворівневу.

Однорівнева система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, здійснення уніфікованих операцій, тут усі банки перебувають на одній ієрархічній лінії (характерна для тоталітарних країн, існувала до І987 року в колишньому СРСР).

Дворівнева система характерна для країн ринкової економіки, складається з двох рівнів: верхній рівень - центральний банк; нижній рівень - Інші банки [9].

Структуру банківської системи України визначає Закон про банки і банківську діяльність. Банківська система складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України. Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належить державі.

Банки мають право створювати об'єднання і банківські холдингові групи, банківські корпорації. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України регулює діяльність спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних ними операцій. Законом про банки і банківську діяльність визначено, що банк набуває статусу спеціалізованого банку в разі, якщо більше ніж 50% його активів є активами одного типу.

Основна функція банків - посередництво при перерозподілі вільних грошових ресурсів, тобто залучення коштів від тих, хто ними тимчасово не користується, і передача тим, хто їх потребує [10].

Банки є одними з найстаріших і найбільших за активами фінансових посередників. Вважають, що перші банки виросли з контор міняйлі з'явилися в епоху Відродження в італійських містах. Як правило, під банком розуміють кредитну організацію, яка має виключне право здійснювати в сукупності такі банківські операції: залучення до вкладів грошових коштів; розміщення зазначених коштів від свого імені, за свій рахунок і на власний ризик, на умовах поворотності, платності, строковості; відкриття та обслуговування банківських рахунків і здійснення розрахунків. Банківські установи, на відміну від так званих «не грошових» кредитних установ, постійно створюють фінансові активи та керують їх переміщенням [2].

У правовому розумінні банківська діяльність є сукупністю правових дій, що здійснюються певними суб'єктами в формі, яку вимагає закон або договір. У даному аспекті банківська діяльність становить систему постійно здійснюваних угод і операцій, що спрямовані на отримання прибутку [4].

Банк також слід розглядати як підприємство, але підприємство особливого виду. Якщо в діяльності звичайного підприємства гроші виконують головним чином роль засобу платежу, то в банківській діяльності самі гроші виступають у ролі товару. Ця особливість банківського підприємства робить його настільки своєрідним, що вона об'єктивно потребує спеціального правового регулювання, яке відрізняється від загального законодавства про підприємства [1].

Відповідно комерційні банки мають право здійснювати три групи угод:

1) банківські операції, які становлять  безпосередній предмет діяльності;

2) угоди, які мають допоміжне  значення та служать для забезпечення  організаційних і матеріальних  передумов роботи банку (придбання  паперу, оренда приміщень тощо);

3) ряд інших небанківських угод, не заборонених законодавством, але не включених у другу  групу (наприклад, заснування інших  підприємств та організацій).

У сучасній теорії банківської справи при характеристиці банківських угод, як правило, застосовується поділ банківських операцій на три групи: активні, пасивні та комісійні.

Активні операції спрямовані на використання ресурсів банку (наприклад, надання кредитів, здійснення лізингових операцій).

Пасивні операції спрямовані на залучення коштів. Власний капітал банку, наявний під час його утворення, становить незначну частину його ресурсів. Головна частина - депозити клієнтів. Депозити поділяються на поточні (гроші видаються на вимогу вкладника у будь-який час) та строкові (гроші можуть бути зняті з рахунків лише через встановлений строк) [1].

Комісійні операції - це посередницька діяльність банку: обслуговування платежів клієнтів, отримання грошей за борговими зобов'язаннями (векселями, чеками), за дорученням своїх клієнтів, інкасація, зберігання валютних цінностей та цінних паперів тощо [5]. Банківська діяльність може мати лише професійний характер і є виключною. Водночас її слід розглядати як підприємницьку діяльність, що має певну специфіку і певні, притаманні лише їй, особливі риси. Враховуючи те, що банки є суб'єктами підприємницької діяльності, вони підпадають під діяння загальних правових принципів, що визначають статус суб'єкта підприємницької діяльності, у тому числі встановлених Конституцією України, Цивільним кодексом України, законами України «Про підприємництво», «Про підприємства», «Про господарські товариства», «Про власність» тощо.

Банківське законодавство повинно забезпечувати на належному рівні регулювання банківських правовідносин, які мають цілу низку особливих ознак. Зокрема, банківським правовідносинам притаманна наявність спеціального суб'єкта - банку або кредитної організації та спеціального об'єкта - фінансових інструментів (грошей у безготівковому та готівковому вигляді, цінних паперів, валютних Цінностей). У банківських правовідносинах завжди прямо або опосередковано бере участь держава. І ще одна риса - відсутність вільного вибору у сторін щодо визначення форм правовідносин та правил їх реалізації, що дає підстави стверджувати про наявність імперативного методу правового регулювання у зазначених суспільних відносинах [5].

Підставами для виникнення, зміни або припинення банківських правовідносин є правові норми, що містяться у законодавчих актах, підзаконних актах (у першу чергу, це нормативні акти центрального банку); адміністративних актах (зокрема, ліцензії на банківські операції); договорах або угодах кредитно-фінансових установ як між собою, так і з клієнтами (юридичними та фізичними особами). Аналізуючи нормативно-правову базу, можна визначити низку особливостей, які характерні саме для банківського законодавства. По-перше, йдеться про міжгалузевий характер законодавства, що регулює банківську діяльність. До норм банківської сфери діяльності належать також норми публічного (конституційне, фінансове, адміністративне, господарське, кримінальне) та приватного (цивільне, цивільно-процесуальне) права. Отже, можна говорити про комплексність банківського законодавства.

Банківське законодавство - це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері банківської діяльності. Воно є зовнішньою формою банківського права, що відображає його внутрішню сутність (структуру) [8].

Основні джерела банківського права можна викласти в такій послідовності: Конституція (Основний Закон) України; загальні закони; спеціальні закони; укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України; нормативні акти Національного банку України; локальні акти кредитно-фінансових установ; міжнародні правові акти, звичаї та стандарти; банківські правила та звичаї. Свою дію нормативно-правові акти у сфері банківського права спрямовують на регулювання відносин, одним з учасників яких обов'язкового виступають банківські установи, що є елементом банківської системи країни.

Банківська діяльність, яка є досить широким поняттям, має розглядатися як один з елементів фінансової діяльності держави. Слід констатувати, що в останні роки відбувся значний розвиток розуміння банківської діяльності теоретиками, що викликане, в першу чергу, новими економічними умовами розвитку суспільства, в тому числі відтворенням права приватної власності та розгляду її як повноцінної форми власності поряд із державною. Якщо свого часу Є.А. Ровинський ототожнював поняття фінансових органів та кредитних установ, то сьогодні вже не виникає проблем з поділом категорій «фінансова установа» і «кредитна організація» [5].

Складний комплексний характер відносин, що виникають у сфері банківської діяльності, застосування імперативного та диспозитивного методів правового регулювання тягнуть за собою і теоретичні проблеми у дослідженні її правової природи та віднесенні до конкретної галузі права. Широкий спектр наукових теорій відносить правовідносини, що виникають у сфері банківської діяльності, і до фінансових, і до господарських, і до цивільних. У той же час доцільно розглядати банківські відносини, що регулюються нормами права, саме як комплексний правовий інститут.