Підозрюваний як суб’єкт кримінального процесу

Провівши аналіз норм Конституції  України ми прийшли до висновку, що Основний закон держави імплементував всі основні положення міжнародно-правових актів з прав людини і насамперед Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Міжнародного пакту про економічні соціальні і культурні права та Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які ратифіковані Україною і є одним з найбільших досягнень людства XX ст. у гуманітарній сфері, справжнім «людським виміром», мірою людської гідності. Безперечно цей комплекс узгоджується і з Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини та Протоколами №2, 3, 8, 11 до цієї Конвенції, підписаними від імені України. Це дає підстави для висновку, що в Україні перебудовується вся правова система; права і свободи людини і громадянина визнані неодмінними засадами нового конституційного ладу [53, 595].

Аналіз змісту статей розділу II Конституції України, в яких закріплені права та свободи людини і громадянина, та основних міжнародно-правових актів  у галузі прав людини, свідчить, що Конституція  України містить не більше, а навіть дещо менше підстав обмеження  прав людини і громадянина, ніж згадані  міжнародно-правові акти.

Норми Основного закону, що закріплюють права людини знайшли  своє відображення і в КПК України. Права підозрюваного, як суб’єкта кримінального процесу, сконцентровані в ст.43-1 цього кодексу, згідно якої підозрюваний має право:

• знати, в чому він підозрюється;
• давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;
• мати захисника і побачення з ним до першого допиту;
• надавати докази;
• заявляти клопотання і відводи;
• вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання;
• подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора;
• за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

Знання підозрюваним своїх  прав має виключну значимість для  забезпечення їх реалізації, проведення об’єктивного розслідування по кримінальній справі та виконання завдань кримінального судочинства.

Про роз'яснення прав підозрюваному  зазначається в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу. Цей протокол підозрюваний повинен підписати. В  разі відмови особа, яка складає  протокол, робить в ньому про це відмітку [41, 87].

Право особи знати в  чому його підозрюють - одне з основоположних прав, здійснення якого дозволяє особі будувати лінію захисту від підозри яка висувається стороною обвинувачення.

Право підозрюваного знати, в чому він підозрюється, забезпечується тим, що в підписаному ним протоколі  затримання обов'язково вказуються підстави і мотиви затримання, приводяться пояснення затриманого (ч.3 ст.106 КПК); у постанові слідчого про затримання підозрюваного (ст.115 КПК) і в постанові про обрання запобіжного заходу (ст.165-1 КПК) вказується злочин (і відповідна стаття Кримінального кодексу), в якому підозрюється особа. Крім того, перед допитом підозрюваному повинно бути повідомлено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що робиться відмітка в протоколі його допиту (ч.3 ст.107 КПК) [50, 70].

Давати показання — це право підозрюваного, а не обов'язок. Підозрюваний не несе кримінальної відповідальності за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань [41, 89].

Це право також підтверджується  статтею 63 Конституції України, в  якій зазначено, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Право підозрюваного мати захисника є одним із основоположних принципів здійснення кримінального  судочинства. Без забезпечення цього  права неможлива реалізація принципу змагальності як на досудових, так і  на судових стадіях кримінального  процесу.

Зміст права підозрюваного  на захист утворюють права, як особисто надані йому, так і права його законного представника і захисника, адже:

• мати захисника — право підозрюваного;
• право, суб'єктом якого є захисник (адвокат), надане йому для захисту його прав і законних інтересів;
• цій меті служать також права законного представника підозрюваного, що є природнім і необхідним доповненням прав обвинуваченого, дієздатність якого обмежена.

Право підозрюваного на захист є передбачена і гарантована  законом можливість його діяльності (діяльності його законного представника, захисника) з метою захисту своїх законних прав та інтересів.

Підводячи підсумок викладеному  вище, можна зробити висновок, про  те, що правом підозрюваного на захист є сукупність прав підозрюваного, його законного представника, захисника, за допомогою яких вони можуть захищати його законні інтереси.

Реалізація підозрюваним права мати захисника багато в  чому залежить від особи, яка провадить  дізнання, слідчого, оскільки саме на них  закон покладає обов'язок роз'яснити підозрюваному його право мати захисника, а також забезпечити йому можливість захищатися встановленими законом засобами від підозріння у скоєнні злочину (ст.21 КПК).

Частина 4 статті 44 КПК України  встановлює, що захисник допускається до участі в справі в будь-якій стадії процесу.

Конституційний суд України  в своєму рішенні по справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря  Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України пояснив, що положення частини першої цієї статті: "кожен має право на правову допомогу", треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.

Це означає, що особа яка підозрюється у вчиненні злочину має право в будь-який момент скористатись своїм конституційним правом мати захисника не залежно від його реального процесуального статусу по справі. Це зобов’язує особу, яка провадить дізнання, слідчого роз'яснити підозрюваному його право мати захисника і побачення з ним віч-на-віч до першого допиту і скласти про це окремий протокол (ст.21 КПК), У протоколі затримання робиться відмітка про час складання такого протоколу (ч.3 ст.106 КПК). Пленум Верховного суду України у постанові №10 від 7 липня 1995 року вимагає від судів детально перевіряти, чи було роз'яснено підозрюваному, обвинуваченому таке право і чи не були вони обмежені у цьому. У разі, коли особа, яка провадить дізнання, або слідчий порушили зазначені вимоги закону і за наявності заяви підозрюваного, обвинуваченого на побачення із захисником допитали його без участі останнього, на ці показання не можна посилатися у вироку на підтвердження винуватості підсудного у вчиненні злочину (п.5).

Закон не вимагає присутності  захисника при роз'ясненні підозрюваному  права мати захисника і побачення  з ним віч-на-віч.

Якщо підозрюваний відмовиться  від послуг захисника з моменту  оголошення йому протоколу затримання, про це він власноручно вказує в протоколі про роз'яснення  йому права мати захисника, і в  такому разі оголошення протоколу затримання, а також допит підозрюваного  здійснюється без захисника (за винятком випадків, передбачених ч.3 ст.46 КПК).

В тому разі, коли підозрюваний обрав конкретного захисника, особа яка провадить дізнання, слідчий зобов'язані забезпечити його участь у справі.

Оголошення підозрюваному  протоколу затримання і його допит  необхідно відкласти до явки обраного ним захисника. В тих випадках, коли явка для участі в справі захисника, якого обрав підозрюваний, неможлива  протягом 24 годин, особа, яка провадить  дізнання, слідчий мають право  запропонувати підозрюваному запросити  іншого захисника. Якщо іншого захисника  підозрюваний не запрошує, то особа, яка  провадить дізнання, слідчий призначають  йому захисника. У такому випадку  оголошення протоколу затримання і  допит підозрюваного здійснюється в присутності призначеного захисника [71, 35].

Коли підозрюваний наполягає  на тому щоб його захищав тільки обраний ним адвокат-захисник і відмовляється від послуг призначеного захисника, про це складається протокол. Відмова від призначеного захисника здійснюється обов'язково у його присутності. Після цього оголошення протоколу затримання і допит підозрюваного можуть здійснюватися без захисника, але особа, яка провадить дізнання, слідчий зобов'язані надалі робити все можливе для того, щоб забезпечити участь у справі обраного підозрюваним захисника.

Якщо підозрюваний заявить  клопотання про надання йому побачення  з обраним адвокатом-захисником віч-на-віч до першого допиту, то особа, яка провадить дізнання, слідчий  зобов'язані його задовольнити.

Відмова підозрюваного від  захисника при затриманні не звільняє особу, яка провадить дізнання, слідчого від обов'язку знову роз'яснити підозрюваному право мати захисника з моменту оголошення постанови про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під вартою, і скласти про це протокол.

У випадках, передбачених ч.3 ст.46 КПК оголошення протоколу затримання, постанови про обрання запобіжного  заходу у вигляді взяття під варту, допит підозрюваного завжди здійснюється у присутності захисника.

Доказування — відповідальна сфера кримінально-процесуальної діяльності, в тому числі і для захисту підозрюваним своїх законних інтересів. Право підозрюваного подавати докази повинно забезпечується слідчим, і в практичній діяльності правоохоронних органів здебільшого реалізується через дачу підозрюваним показань під час проведення допитів, очних ставок, відтворення обстановки та обставин події. Однак зміст цього права значно ширший і також включає в себе надання речових доказів, право вимагати проведення додаткових або повторних експертиз (в тому числі експертами вказаними підозрюваним), результати яких, оформлені у відповідних висновках експертів стають доказами по кримінальній справі. Тому, в останній час серед науковців-процесуалістів складається думка про необхідність розширення прав підозрюваного з метою надання йому більших можливостей самостійної реалізації своїх прав, зокрема права подавати докази, підвищення процесуальної активності підозрюваного та впровадження в життя кримінально-процесуального принципу змагальності сторін. [94,28].

Право підозрюваного заявляти клопотання і відводи є дієвою гарантією здійснення об’єктивного судочинства. Згідно ст.129 КПК України слідчий зобов’язаний в строк не більше трьох діб розглянути клопотання підозрюваного про виконання будь-яких слідчих дій і задовольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких заявлені клопотання, мають значення для справи.

Зважаючи на недопустимість проведення упередженого слідства законодавець встановив вимогу заявляти самовідвід слідчим і особою, яка проводить дізнання за наявності підстав зазначених в ст.60 КПК. Однак, не дивлячись на закріплене в ст.43-1 КПК право підозрюваного заявляти відводи, частина 2 ст.60 КПК цього права для підозрюваного не передбачає, закріплюючи, що відвід слідчому і особі, яка проводить дізнання, може бути заявлений обвинуваченим, потерпілим і його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками, а слідчому — і захисником. Така неузгодженість норм КПК не сприяє об’єктивному здійсненню судочинства і призводить до виникнення суперечностей.

Вважаємо, що ця правова колізія  має бути усунута шляхом закріплення в ст.60 КПК права підозрюваного самостійно заявляти відводи слідчому і особі, яка проводить дізнання.

У випадку затримання підозрюваного  він має право оскаржити правомірність такого затримання до суду. Його скарга повинна бути негайно надіслана до суду начальником місця досудового ув'язнення. Скаргу розглядає суддя одночасно з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або якщо скарга надійшла після закінчення сімдесяти двох годин після затримання, скаргу на затримання розглядає суддя протягом п'яти діб з часу надходження.

Скарга розглядається  з додержанням вимог, передбачених статтею 165² КПК. За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним. Копія постанови направляється прокурору, органу дізнання, затриманому і начальнику місця досудового ув'язнення.

На постанову судді  протягом семи діб з дня її винесення  може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або  її захисником чи законним представником. Подання апеляції не зупиняє виконання постанови суду [41, 88].

Деклароване ст.43-1 КПК право на забезпечення безпеки повинно забезпечуватись слідчим, дізнавачем або прокурором за наявності відповідних для цього підстав. Однак, матеріально-технічне забезпечення органів досудового слідства і прокуратури навряд чи дозволить здійснити дієві заходи щодо його реалізації. Відсутність можливості ізолювати підозрювану особу від можливого протиправного впливу з боку інших учасників кримінального процесу в деяких випадках може призвести до зміни своїх показань підозрюваним, або переховування його від органів слідства і дізнання.