Субект злочину за кримінальним правом

ВСТУП

Актуальність  теми дослідження: Реалізація конституційних принципів побудови демократичної держави вимагає законного й обґрунтованого притягнення особи до кримінальної відповідальності.

У цьому контексті особливу актуальність викликає дослідження  проблематики відповідальності суб’єктів  злочину за чинним законодавством України. Суспільно небезпечне діяння і суб’єкт  злочину — нероздільні поняття  кримінального права, пов’язані  з багатьма його інститутами, а також  іншими юридичними дисциплінами.

Дослідження набуває особливої  актуальності на тій підставі, що прийнятий 5 квітня 2001 року Кримінальний кодекс України  впровадив у правову дійсність  ряд новел, котрі визначають поняття  спеціального суб’єкта злочину, що встановлюють нові види спеціальних суб’єктів, у  раніше діючому законодавстві не зазначених.

Виділення ознак суб’єктів  злочинів має важливе значення при  кваліфікації злочинів, оскільки ознаки, зазначені в конкретному складі злочину, набувають обов’язкового  значення при кваліфікації діяння за статтею Кримінального кодексу.

Важливим аспектом, що характеризує актуальність і наукову значимість обраної теми, є постійна потреба  приведення кримінально-правової теорії відповідальності суб’єкта злочину  у відповідність із сучасними  положеннями, пов’язаними як із новим  етапом розвитку кримінального законодавства, так і з послідовною необхідністю переосмислення ряду теоретичних положень та постулатів, обумовлених поступальним розвитком сучасного суспільствознавства.

Мета і задачі дослідження: Метою дослідження є з’ясування місця і ролі норм про суб’єкт злочину в структурі основних інститутів сучасного кримінального права, визначення системно-правових основ кримінальної відповідальності суб’єктів злочину. Реалізація означеної мети зумовила постановку ряду завдань:

проаналізувати генезис  визнання осіб суб’єктами кримінальної відповідальності: історія виникнення проблеми та підходи до її вирішення;

на основі аналізу  щодо можливості й доцільності визнання фізичних, юридичних та неповнолітніх осіб суб’єктами кримінальних правопорушень. Оцінити іноземний досвід щодо втілення в законодавстві кримінальної відповідальності суб’єктів злочинів.Сформулювати підстави і умови притягнення  осіб до кримінальної відповідальності;

Об’єкт дослідження є: Фізичні осудні особи

Предмет дослідження: Законодавство зарубіжних країн і норми міжнародного права в частині регулювання кримінальної відповідальності суб’єкта злочину; вітчизняне і радянське кримінальне законодавство; теоретичні розробки українських і зарубіжних вчених по проблемах поняття суб’єкта злочину, її юридичної, зокрема кримінальної, відповідальності, підставам і умовам такої відповідальності та іншим питанням, що мають відношення до теми дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій: Проблемі відповідальності суб’єкта злочину присвятили свої роботи П.П. Андрушко, Л.В. Багрій-Шахматов, В.І. Борисов, В.М. Бурдін, В.А. Владіміров, В.О. Глушков, С.Б. Гавриш, Л.Д. Гаухман, Н.А. Гуторова, П.С. Дагель, А.Ф. Зелінський, Н.Ф. Кузнєцова, І.П. Лановенко, Н.С. Лейкіна, Т.А. Леснієвски-Костарєва, А.В. Наумов, В.О. Меркулова, Н.А. Мирошниченко, А.А. Музика, В.С. Орлов, Р. Оримбаєв, В.Г. Павлов, В.В. Сташис, С.А. Семенов, Є.Л. Стрєльцов, Ш.С. Рашковская, С.А. Тарарухін, В.Я. Тацій, П.Ф. Тєльнов, В.І. Тєрєнтьєв, А.П. Тузов, В.В. Устименко, В.Д. Філімонов, С.А. Химченко й інші вчені. Однак слід зазначити, що в більшості випадків або проводився аналіз спеціальних ознак суб’єктів окремих видів злочинів, особливості їхньої кваліфікації, або проблематика суб’єкта розглядалася як окремий випадок характеристик складу злочину.

Основні результати дослідження: У теорії кримінального права суб’єктом злочину є фізична, осудна особа, яка до вчинення злочину досягла віку кримінальної відповідальності . Це поняття детально визначають А.Ш. Акулов і Ю.В. Олександров, які вважають, що суб’єктом злочину, за кримінальним правом, є фізична осудна особа, що досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, винна у вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом як злочин. Такої ж позиції дотримується А.М. Ігнатов. Згідно з ч. 1 ст. 18 КК України, суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці з якого може наставати кримінальна відповідальність. Ознаками суб’єкта злочину є:

1) наявність статусу фізичної  особи;

2) досягнення встановленого  законом віку кримінальної відповідальності;

3) осудність .

Розглянемо їх докладніше. Законодавець встановив два віки кримінальної відповідальності:

-  загальний вік, що  починається з 16 років;

-  знижений вік з  14 років.

В основу зниження віку кримінальної відповідальності покладені наступні критерії:

1. Рівень розумового розвитку, свідомості особи, що свідчить, що з 14 років особа усвідомлює  як суспільну небезпеку, так  і протиправність злочинів, перерахованих  у ч. 2 ст. 22 КК України.

2. Значна поширеність  цих злочинів серед підлітків.

3.Тяжкість шкоди в результаті  їхнього вчинення .

У зв’язку з цим особа  у віці від 14 до 16 років не несе відповідальності за злочини, що законом не визначені, навіть у тому випадку, коли вона є  співучасником особи, котра є  суб’єктом іншого злочину. Така особа  може нести кримінальну відповідальність лише в тому випадку, коли в її діях містяться ознаки злочину, за який встановлений вік кримінальної відповідальності з 14 років. Зазначена позиція заснована на міжнародно-визнаних принципах ювенального кримінального права кримінальної безвідповідальності неповнолітніх, розуміння і вихованості . Ювенальне кримінальне право вимагає максимальної індивідуалізації правосуддя для неповнолітніх.

Разом із тим, чинне кримінальне  законодавство має істотний недолік, пов’язаний із визначенням віку суб’єкта злочину. Вік, як відзначалося раніше, є не стільки хронологічною властивістю  людини, а і визначеною соціально-психологічною  категорією. Підлітковий вік виключає стійкі погляди і переконання. Це період формування людини як особистості, орієнтація його на вчинення соціально-корисної функції в суспільстві. Однак  період формування особистості не пов’язаний із однозначно визначеним конкретним моментом часу, рубежем. Це досить тривалий процес формування підлітка як особистості, пов’язаного з різними зовнішніми факторами, що виявляються під впливом  соціального середовища, а також  із внутрішніми фізіологічними процесами; процес індивідуалізації “готовності” підлітка до усвідомлення особливостей своєї поведінки.

Бачиться необхідним підтримати думку В.І. Тєрєнтьєва щодо законодавчого  закріплення можливості звільнення від кримінальної відповідальності осіб, що досягли віку кримінальної відповідальності, однак у силу різних причин не можуть бути визнані осудними. У зв’язку з цим представляється  можливим доповнити ст. 22 КК України  частиною 3 наступного змісту: “Особа, що вчинила злочин у неповнолітньому  віці, але внаслідок відставання  у своєму психічному розвитку під  час вчинення злочину не була здатна усвідомлювати суспільно небезпечний  характер своїх дій або керувати ними, не підлягає кримінальній відповідальності”. Зазначене положення більш чітко  дозволить індивідуалізувати відповідальність стосовно осіб, що мають затримку у  своєму психофізіологічному розвитку, і дозволить, на нашу думку, не пов’язувати  встановлення суб’єкта злочину з  подією, що не залежить від волі підлітка; інтегративно підходити до визначення можливості притягнення до кримінальної відповідальності, з огляду на фізіологічні і психологічні властивості особи підлітка; створити додаткові процесуальні і матеріально-правові гарантії для неповнолітніх, що вчинили суспільно небезпечне діяння .

Закон не встановлює обмежень максимального віку кримінальної відповідальності, тому особа, що вчинила злочин у похилому віці, розглядається як суб’єкта злочину, однак дана обставина може бути визнана  судом у якості пом’якшуючої. Висловлені в літературі пропозиції про впровадження в законодавство основ можливості непритягнення до кримінальної відповідальності суб’єктів похилого віку потребують, на нашу думку, більш глибинної розробки і наступного наукового аналізу .

Особа вважається такою, що досягла певного віку в нуль годин  наступної за днем народження доби. Вік її встановлюється за особистими документами або експертним шляхом. У випадках, коли вік обвинуваченого неповнолітнього встановлює судово-медична  експертиза, днем його народження слід вважати останній день визначеного  року, а визначаючи вік мінімальною  і максимальною кількістю років, виходять з пропонованого експертизою  мінімального віку цієї особи . Осудною, згідно з ч. 1 ст. 19 КК України, визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Проблемі осудності приділена  досить велика увага в кримінально-правовій літературі. Осудність виступає обов’язковою умовою кримінальної відповідальності і є однією із загальних ознак  суб’єкта злочину. Тобто осудність  — це такий стан психіки, коли людина в момент вчинення суспільно небезпечного діяння може усвідомлювати свої дії  і керувати ними. Лише з таким  станом психіки і пов’язана здатність  особи відповідати за свої дії .

Неосудна особа не підлягає кримінальній відповідальності за вчинене  нею суспільно небезпечне діяння, оскільки воно вчиняється без відповідного усвідомлення або волі. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, якщо така особа за характером вчиненого нею діяння і за своїм психічним станом становить небезпеку для суспільства.

Неосудність, відповідно до ч. 2 ст. 19 КК України, — це неспроможність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного душевного захворювання, тимчасового  розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Однак не слід думати, що будь-яке  психічне захворювання особи дає  підстави для визнання її неосудною. Далеко не будь-яке психічне захворювання впливає на здатність особи усвідомлювати  свої дії і керувати своїми вчинками. Осудною може бути визнана не тільки психічно здорова людина, а й така, яка страждає на яке-небудь психічне захворювання, але за умови, що в  момент вчинення суспільно небезпечного діяння вона усвідомлювала свої дії  і могла керувати ними. Отже, осудність  є передумовою вини особи, а вина особи, своєю чергою, є обов’язковою умовою кримінальної відповідальності та покарання .

Суб’єкти деяких злочинів характеризуються ще й додатковими  спеціальними ознаками. Залежно від  їхньої наявності чи відсутності  суб’єкти поділяються на загальні і спеціальні . Спеціальним суб’єктом  злочину (відповідно до ч. 2 ст. 18 КК України) є фізична осудна особа, що вчинила  у віці, з якого може наставати  кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа.

Важливою є характеристика особи злочинця, сутність якої значно ширша за поняття суб’єкта злочину. Ця сутність визначається не лише юридичними ознаками суб’єкта і його поведінкою в процесі вчинення злочину, але  й усією сукупністю його особливих  рис і якостей, що виявляються  в його поведінці у суспільстві  до вчинення суспільно небезпечного діяння.

У кримінальному праві  особа злочинця розуміється як “сукупність  усіх соціально-психологічних властивостей і особливостей, які притаманні злочинцю’’. Кримінальне законодавство і теорія кримінального права чітко розмежовують ці два поняття.

Зокрема, С.М. Іншаков визначає особу злочинця як сукупність її негативних, криміногенних якостей, які зумовили (або могли зумовити) вчинення людиною  злочину . Аналогічної думки дотримується і В.М. Бурлаков, який зазначає, що особа злочинця - це сукупність соціально-психологічних якостей особи, яка за певних ситуаційних обставин (або поза ними) призводить до вчинення злочину .

З точки зору Ю.М. Антоняна, особа злочинця є сукупність інтегрованих у ній соціально значущих негативних якостей, що утворилися в процесі  різноманітних і систематичних  взаємодій з іншими людьми. Порівняльне  психологічне вивчення особи злочинців  і законослухняних громадян дає  підставу зробити висновок, що злочинець - це особа з надзвичайно високим рівнем занепокоєності та невпевненості у собі, імпульсивності та агресивності, відчуженості від суспільних цінностей і корисного спілкування. Це поєднується з високою вразливістю в міжособистісних відносинах, тому такі особи часто застосовують насилля у різних конфліктах. Вони нехтують вимогами правових та моральних норм, відчужені від суспільства та його цінностей, від малих соціальних груп (сім’ї, трудових колективів та ін.), у них погана соціальна пристосовуваність, а відтак виникають чималі труднощі при спробах адаптуватися у тих же малих групах. Саме вказані ознаки у сукупності з антисуспільними поглядами й орієнтаціями відрізняють злочинців від не злочинців, а їхнє поєднання (не обов’язково, звичайно, усіх) у конкретної особи виступає як безпосередня причина вчинення злочинів .

На наш погляд, найбільш повне визначення особи злочинця запропонував А.Ф. Зелінський. Особа  злочинця — це сукупність соціально-демографічних, психологічних і моральних характеристик, тією чи іншою мірою притаманних  людям, винним у злочинній діяльності певного типу. Таке поняття необхідно  відрізняти від поняття “особи, що вчинила злочин”, тобто особи  випадкового правопорушника .

У КК України йдеться про  особу злочинця у зв’язку з  призначенням покарання і звільненням  від нього (розділи ХІ та ХІІ КК України). У всіх інших нормах Загальної  частини КК України поняття особи, що стосується будь-яких ознак особи  злочинця, не трапляється. Однак соціально-психологічні властивості злочинця мають важливе  значення у виявленні причин і  мотивів вчинення злочину, для індивідуалізації покарання.

Останніми роками чимраз частіше  злочинні діяння вчиняють державні службовці, зокрема й особи, які обіймають  відповідальні посади. При цьому  вчинення такими особами злочинів є  причиною підвищеного ступеня суспільної небезпеки. Відтак постає низка юридичних  запитань щодо тлумачення самого поняття  “службова особа”.