Підозрюваний як суб’єкт кримінального процесу

 

Тема: Підозрюваний як суб’єкт кримінального процесу

План

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ І Кримінально-процесуальний  статус підозрюваного………………….6

1. Підстави визнання особи підозрюваним………………………………….6
2. Поняття підозрюваного і його місце в системі суб’єктів 
   кримінального процесу…………………………………………...………15
3. Права та обов’язки підозрюваного………………………………………30

Розділ ІІ Забезпечення прав підозрюваного під час здійснення 
кримінального судочинства……………………………………………………..54

2.1. Забезпечення прав підозрюваного під час провадження слідчих дій…...54

2.2 Забезпечення прав підозрюваного під час застосування запобіжних заходів…………………………………………………………………………….77

Висновки…………………………………………………………………………92

Список використаної літератури……………………………………………….95

Додатки………………………………………………………………………….106

 

Вступ

В національному законодавстві  визначено пріорітетність прав і  свобод особи. Серед завдань кримінального  судочинства (кримінального процесу) ст.2 КПК України першим визначає охорону прав і законних інтересів  фізичних і юридичних осіб, які  беруть у ньому участь. Формулювання у КПК України цього завдання є уточненням щодо спеціальних суб'єктів — учасників кримінального судочинства, а згідно з ч.2 ст.3 Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження та забезпечення прав людини є головним обов'язком держави. Це означає, що кримінальне судочинство покликане гарантувати всім його учасникам створення належних умов для повної та безперешкодної реалізації їх законних прав та інтересів, у тому числі їх спеціальних прав як учасників кримінального судочинства.

Підозрюваний є особливим  суб’єктом кримінального процесу, який піддається суттєвому обмеженню його конституційних прав. У зв’язку із цим виникає необхідність розроблення дієвих механізмів захисту його конституційних прав і свобод під час здійснення кримінального судочинства.

Актуальність теми також  обумовлюється явною недосконалістю кримінально-процесуального статусу  підозрюваного. Наукового переосмислення потребують підстави визнання особи  підозрюваним, законодавчо не врегульований  статус особи щодо якої порушено кримінальну справу без її затримання та обрання щодо неї запобіжного заходу. Умови тримання підозрюваних під вартою не відповідають мінімальним європейським стандартам прав людини та явно суперечать основоположному принципу кримінального судочинства – презумпції невинуватості.

Все це обумовлює актуальність та своєчасність дослідження обраної  теми. Окремі аспекти даної проблематики постійно перебувають в центрі уваги як вітчизняних так і закордонних вчених-процесуалістів. Вагомий внесок в дослідження окремих аспектів обраної теми зробили такі вчені, як: А.К. Аверченко, О.В. Баулін, Ю.Гурджі, О.Дуванський, А.А. Зайковський, О.Н. Калачева, Л.М. Лобойко, А.В. Озерська, А.Пономаренко, Р.Савонюк, В.М. Тертишник, Ю.П. Тимошенко, Г.В. Юркова та інші.

Праці вказаних авторів мають  важливе наукове і практичне  значення, але тема потребує дослідження  з урахуванням історичного надбання, досвіду провідних зарубіжних держав та практики Європейського суду з прав людини.

Мета та завдання дослідження. Головною метою роботи є проведення дослідження кримінально-процесуального статусу підозрюваного як суб’єкта кримінального процесу, механізму забезпечення його прав під час проведення слідчих дій та застосування запобіжних заходів. Мета дослідження обумовлює необхідність вирішення таких задач:

• розглянути підстави визнання особи підозрюваним;
• визначити поняття та місце підозрюваного в системі суб’єктів кримінального процесу;
• проаналізувати права та обов’язки підозрюваного;
• дослідити механізм забезпечення прав підозрюваного під час проведення слідчих дій;
• дослідити механізм забезпечення прав підозрюваного під час застосування запобіжних заходів.

Об'єктом дослідження  є суспільні відносини, що виникають  і розвиваються у зв’язку з  набуттям особою статусу підозрюваного та його взаємодією з іншими суб’єктами кримінального процесу.

Предметом дослідження є  окремі норми міжнародного та національного  законодавства, що регулюють підстави визнання особи підозрюваним, порядок застосування до нього запобіжних заходів та проведення слідчих дій за його участю а також систему його прав та обов’язків як суб’єкта кримінального процесу.

Методи дослідження. В роботі використано систему методів: історичний (для дослідження виникнення і розвитку інституту підозрюваного в кримінальному процесі); логічний (для формування визначення поняття підозрюваного); формально-юридичний (для аналізу міжнародного та вітчизняного законодавства); функціональний (для визначення обсягів порушення прав підозрюваного під час здійснення кримінального судочинства); статистичний (для приведення та оформлення статистичних даних).

Практичне значення одержаних  результатів. Сформульовані в роботі теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані в розробці методичних рекомендацій для практичних працівників слідства і дізнання, а також в навчальному процесі  при викладанні дисципліни «Кримінальний процес» в юридичних ВУЗах системи освіти України.

Структура роботи визначається її метою і композиційно складається  зі вступу, двох розділів, п’яти підрозділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

 

 

Розділ І Кримінально-процесуальний  статус підозрюваного

1. Підстави визнання особи підозрюваним

Підозрюваний є важливим суб’єктом кримінального процесу. Визнання особи підозрюваним має важливе соціальне і процесуальне значення та може призвести до певного обмеження його прав. Тому особливого значення набуває дослідження підстав визнання особи підозрюваним.

Згідно зі статтею 43-1 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) підозрюваним визнається:

• особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину;
• особа до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.

Ці підстави є вичерпними, в жодному іншому випадку особа  не може вважатися підозрюваною у  вчиненні злочину. Виходячи з буквального тлумачення норм цієї статті, до особи застосовуються вказані заходи процесуального примусу у зв’язку з тим, що вона підозрюється у вчиненні злочину, а статусу підозрюваного вона набуває тому, що її було затримано або до неї було застосовано запобіжний захід. Положення цієї статті суперечать принципам традиційної логіки, згідно яким поняття не повинно містити в собі коло.

Виходячи із змісту цієї статті не зрозуміло що є першоджерелом визнання особи підозрюваним, адже підозріння у вчиненні злочину певною особою виникає у слідчого не тому що до неї застосовано затримання або запобіжний захід, а тому що у слідчого є достатні фактичні данні про вчинення нею злочину.

Для затримання особи або  обрання щодо неї запобіжного  заходу в законі визначені самостійні підстави.

В статті 106 КПК зазначено, що орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав:

• коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
• коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;
• коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли її місце проживання чи перебування не зареєстровано, або коли не встановлено особи підозрюваного.

В ст.148 КПК зазначено, що запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що він буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

Отже, за чинним КПК затримання та запобіжні заходи застосовуються до підозрюваних за наявності чітко закріплених підстав, тому обґрунтованим є висновок про те, що вони не можуть бути підставами для визнання особи підозрюваним.

Відсутність в КПК чіткого  визначення процесуальних підстав  для визнання особи підозрюваним призводить до порушення його конституційних прав.

Для вирішення цієї проблеми необхідно розмежувати підстави для визнання особи підозрюваним і для його затримання або застосування до нього запобіжних заходів.

В рамках обраної теми дослідженню  підлягають підстави для визнання особи  підозрюваним. Їх доцільно розділити на матеріальні (формальні) та процесуальні (юридичні). Ці підстави можна спів ставити як причина та наслідок, відповідно ступінь захищеності прав запідозреної особи буде залежати від того, наскільки швидко формальна підозра знайде юридичне закріплення.

До матеріальних підстав  більшість авторів відносять  наявні фактичні дані (докази) які вказують на вчинення злочину конкретною особою.

А.А. Зайковський вважає що основою для визнання особи підозрюваним мають бути об’єктивні дані, оформлені належним чином факти протиправної поведінки (докази), які дозволяють обґрунтовано запідозрити особу у вчинені злочину [27, 18].

Схожої думки дотримується О.М. Калачьова, яка до фактичних (матеріальних) підстав відносить наявність інформації про причетність особи до скоєння злочину, яка обумовила виникнення підозри [34, 77].

З погляду І.М. Карнєєвої, підставою визнання особи підозрюваним є зібрані відомості, які дають підставу до підозри її у вчиненні злочину, але недостатні для пред'явлення обвинувачення [39,35].

На думку С.П. Бекешко та Е.А. Матвієнко формальною підставою для визнання особи підозрюваним є висновок органу кримінального переслідування про можливу винність особи у вчиненні злочину. З такою думкою не можна погодитись в повній мірі. Визнання особи підозрюваним дає підстави органу який здійснює провадження по кримінальній справі для певного обмеження прав особи у визначених законом випадках, наприклад, при застосуванні запобіжного заходу. Підставою для такого обмеження прав людини не можуть бути припущення [6].

Стаття 62 Конституції України  закріплює, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних  незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності  вини особи тлумачаться на її користь. Виходячи з положень Основного закону доцільно констатувати неможливість визнання особи підозрюваним на основі висновку органу кримінального переслідування про можливу винність особи у вчиненні злочину. Такий висновок повинен ґрунтуватися на достатніх фактичних даних про вчинення злочину конкретною особою.

Російський вчений І.А. Пантелеєв вважає, що в основі підозри як кримінально-процесуального явища лежить інформація, якою володіє слідчий або дізнавач про причетність конкретної особи до злочину який розслідується. При цьому інформація, зі змісту якої випливає висновок про вчинення особою злочину, може бути отримана органом розслідування як з оперативних, так і процесуальних джерел [48, 30].

Наявність інформації, яка  свідчить про причетність особи до злочину, нерідко визначає характер діяльності органу розслідування на етапі підозри і його відношення до особи яка підозрюється. Якщо у слідчого наявні, наприклад, лише не підтверджені оперативні дані, то їх необхідно ретельно перевірити, перед тим як надавати особі статус підозрюваного, адже є велика вірогідність того, що ця особа не має ніякого відношення до злочину, або просто була свідком його вчинення. Передчасне надання особі статусу підозрюваного з наступним застосуванням до нього заходів процесуального примусу може призвести до несприятливих наслідків як для самої особи, так і для органу розслідування.

Слідчим на етапі підозри  може бути зібраний такий викривальний матеріал, який об’єктивно породжує у  нього обґрунтовану підозру проти особи і дозволяє залучити до кримінальної справи в якості підозрюваного, при цьому обставин для його затримання чи застосування до нього запобіжного заходу може і не виникнути.

Як зазначає І.А. Пантелєєв критерієм підозри в кримінальному процесі, врешті решт, необхідно визнати психологічну підозру слідчого, яка сформувалась у нього на основі тих чи інших фактичних даних. Нерідко слідчий при відсутності повних даних, які компрометують особу у вчиненні злочину формує переконання про причетність конкретної особи до злочину. Це трапляється здебільшого на основі оперативно-розшукової інформації, а іноді – шляхом висування версій. В першому випадку інформація прямо вказує проти особи, в іншому – слідчий, виходячи з оцінки обставин злочину, приходить до вірогідного висновку про причетність до нього тієї чи іншої особи. У випадку залучення цієї особи до кримінальної справи та виникнення необхідності допитати її, слідчий зобов’язаний визначитись з її процесуальним статусом. Якщо предмет допиту такої особи не включає в себе обставини причетності до злочину, тобто слідчий не висуває щодо допитуваного своєї підозри, то не виникає жодних перешкод для допиту особи в якості свідка. Якщо ж слідчий в тій чи іншій формі пред’являє особі підозру (а конкретно це виражається в постановці підозрюваному питань про його особисті дії щодо злочину), то свідком ця особа бути не може. Вона повинна набути статусу підозрюваного з офіційним пред’явленням підозри і бути допитаною в якості даного учасника кримінального процесу [48].