Покарання за умисні вбивства за Кримінальним кодексом України

а)   двох або більше осіб;

б) малолітньої  дитини  або  жінки,  яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

в)   заручника або викраденої людини;

г)   вчинене з особливою жорстокістю;

д)   вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

е)   з корисливих мотивів;

є)   з хуліганських мотивів;

ж) особи чи її близького родича у зв'язку з  виконанням  цією особою службового або громадського обов'язку;

з) з   метою   приховати  інший  злочин  або  полегшити  його вчинення;

і) поєднане із   зґвалтуванням або насильницьким  задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

й)   вчинене на замовлення;

к)   вчинене за попередньою змовою групою осіб;

л)  вчинене   особою,  яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу,

3. вчинене за пом’якшуючих обставин – привілейовані вбивства:
1. умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання – ст. 116 КК України ;
2. умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини  – ст. 117 КК України;
3. умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця – ст. 118 КК України.
3. За потерпілим:

1)   ст. 112 КК України -  посягання на життя Президента України,  Голови Верховної Ради України,  народного депутата  України,  Прем'єр-міністра  України, члена Кабінету Міністрів України,  Голови чи судді Конституційного Суду   України   або   Верховного   Суду   України,   або    вищих спеціалізованих  судів  України,  Генерального  прокурора України, Уповноваженого  Верховної  Ради  України  з  прав  людини,  Голови Рахункової палати,  Голови Національного банку України,  керівника політичної партії;

2)  ст. 348 КК - вбивство або замах  на  вбивство  працівника  правоохоронного органу  чи  його  близьких  родичів,  а  також  члена  громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця;

3)    ст. 379 КК - вбивство або замах на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного  або  їх  близьких  родичів;

4) ст. 400 КК -  вбивство або  замах  на  вбивство  захисника  чи представника особи або їх близьких родичів;

5)   ч.4 ст. 404 КК – дії, пов'язані з умисним вбивством начальника або іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби;

6)     ч.2 ст. 438 КК - військовополонені  або цивільне населення;

7)    ст. 443 КК - вбивство або замах на вбивство представника іноземної держави або  іншої  особи,  яка має міжнародний захист.

4. Спеціальні види умисних вбивств (за об’єктом посягання):

ст.  112 КК (посягання на життя державного чи громадського діяча), ст. 348 КК (посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця), ст. 379 КК (посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя), ст. 400 КК (посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги), ч.4 ст. 404 КК (умисне вбивство начальника або іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби), ч.2 ст. 438 КК (порушення законів та звичаїв війни, поєднані з умисним вбивством), ст. 443 КК (посягання на життя представника іноземної держави).

Таким чином, ми з’ясували, що в науці кримінального права не існує єдиного підходу до визначення поняття «умисне вбивство», але поки не будуть внесені відповідні зміни в КК України, необхідно керуватися нині діючими положеннями кримінального закону; дослідили юридичні ознаки складу даного злочину і розглянули класифікацію умисних вбивств за формами вини, ступенем суспільної небезпеки (тяжкості), об’єктом (потерпілим) та перерахували спеціальні види умисних вбивств.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Покарання за умисні вбивства: поняття, ознаки, види

Конституція України, кримінальне  законодавство та практика його застосування свідчать про те, що держава відводить  покаранню значну роль у виконанні  свого обов’язку забезпечувати  охорону прав і свобод людини, всіх форм власності, громадського порядку  та громадської безпеки, довкілля, конституційного ладу України від злочинних посягань, забезпечення миру та безпеки людства. Серед заходів державного реагування на вчинені злочини і осіб, які їх вчинили, покарання є необхідним і важливим інструментом. Воно є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності.

Історія свідчить, що ще з давніх часів  вбивство вважалося найтяжчим злочином і за його вчинення встановлювалися  найжорстокіші покарання. Вперше згадки про вбивство як злочин знайдені у договорі Олега (911 р.) з греками, де у ст. 3 говорилося, що «якщо русин вб'є християнина або християнин русина, він помре на місці, де вчинив вбивство. Якщо ж вбивця зникне і у нього виявиться майно, то найближчий родич вбитого отримає частину його майна. Якщо ж  вбивця, який сховався, не має майна, він залишається під судом, а після розшуку буде вбитий». Аналогічне положення міститься в ст. 12 договору Ігоря з греками.

Російська  Правда  Ярослава (1016 р.) дає  більш повну  картину  відповідальності за вбивство. У ній визнається право кровної помсти: брат мстить за брата, син – за батька, батько – за сина, брат сестри – за її сина.

У Соборном уложенні 1649 р. всі вбивства каралися також смертною карою⁶.

Смертну кару як покарання  на території України остаточно було скасовано рішенням Конституційного Суду України № 11-рп/99 від 29 грудня 1999 року як таке, що суперечить Конституції України. У зв’язку з цим на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» N 1483-III від 22.02.2000 ст. 24 КК України 1960 року, яка мала назву «виняткова міра покарання - смертна кара», було виключено.

У КК України 2001 року смертної кари як виду покарання вже не передбачено. Але і до тепер науковці не залишають без уваги питання скасування смертної кари. Особисто мені важко сказати: я за чи проти, але усвідомлюючи «відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями» як сказано в преамбулі Конституції України, на мою думку, смертна кари не повинна існувати на даному етапі розвитку нашої держави.

Що ж таке покарання? КК України у ч.1 ст. 50 визначає покарання як захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Аналіз цього поняття, а також статей 1, 2 і 88 КК України дає можливість виділити основні ознаки покарання, які визначають його соціальний та правовий зміст і відрізняють цей вид державного примусу від інших. Такими розпізнавальними ознаками є:

• визнання покарання найбільш суровим заходом державного примусу, що застосовується до осіб, які вчинили злочинне посягання, воно примушує винну особу до законослухняної поведінки;
• застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, тому що особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину  не буде доведено в законному порядку, отже, воно є логічним юридичним наслідком злочину;
• покарання – це визначений у законі (ст. 51 КК України) вид державного примусу, застосування якого можливе лише за вироком суду від імені держави, що надає йому публічного характеру;
• покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. В цьому проявляється така його властивість, як кара, що робить покарання найгострішим заходом державного примусу. Кара – це властивість будь-якого кримінального покарання. Вона визначається видом і строком покарання, наявністю фізичних, майнових і моральних позбавлень і обмежень;
• покарання засудженого завжди виражає негативну оцінку з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця;
• покарання завжди носить особистий характер, тобто його призначення і виконання можливі тільки щодо особи, винної у вчиненні злочину;
• покарання винної особи за вчинення злочину тягне за собою судимість.

Мета покарання - це те, чого прагне досягти держава, застосовуючи його до особи, що вчинила злочин. У  ч. 2 ст. 50 КК України мета покарання чітко визначена. Це:

1. кара як відплата засудженому за вчинене діяння;
2. виправлення засудженого;
3. запобігання  вчиненню  нових  злочинів самим засудженим;
4. запобігання  вчиненню  злочинів з боку інших осіб.

 Що ж стосується покарання за умисне вбивство, то у ст. 115 КК передбачено позбавлення волі на строк від 7 до 15 років. Але багато науковців не погоджуються з такою мірою покарання за даний вид злочину. Так С. Бережний звертає увагу на ту обставину, що, незважаючи на ті пріоритети в ієрархії соціальних цінностей, які наведені в Конституції України, законодавець досить своєрідно встановлює міру покарання за посягання на такі цінності, як життя людини. В цьому можна впевнитися, порівнявши санкції ч. 1 ст. 115 і, наприклад, ч.3 ст. 262 КК України, якою передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років із конфіскацією майна за розбій з метою викрадення вогнепальної зброї, або ч. 3 ст. 289 КК, якою передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років із конфіскацією майна за незаконне заволодіння транспортним засобом, у разі заподіяння реальних збитків на суму понад 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Як бачимо, за умисне позбавлення життя іншої людини законодавець передбачає менш суворе покарання, ніж за розбій з метою викрадення вогнепальної зброї і таке саме покарання, як і за незаконне заволодіння транспортним засобом, у випадку завдання великої матеріальної шкоди⁷.

У кримінально-правовій літературі науковцями неодноразово критикувалися  санкції ч. 2 ст. 115 КК України. Так, В.Т. Дзюба пропонує передбачити в санкції ч. 2 ст. 115 КК покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 25 років позбавлення волі або довічне ув’язнення⁸.

Стає незрозуміло, чому верхня межа покарання у вигляді  позбавлення волі на певний строк  однакова і для умисного вбивства без обтяжливих і без пом’якшуючих обставин, і для умисного вбивства за обтяжуючих обставин.

На відміну від КК України кримінальне законодавство зарубіжних держав встановлює вищу верхню межу покарання у вигляді позбавлення волі за вчинення умисного вбивства у разі при обтяжуючих обставинах. Так у КК Республіки Болгарія,  Грузії, Іспанії, Російської Федерації, Литовської Республіки верхня межа становить 20 років, у КК Республіки Білорусь, Республіки Молдова, Республіки Польща – 25 років, а у КК Республіки Сан-Марино – 35 років.

Ще одним аргументом щодо необхідності перегляду верхньої межі покарання за ч. 2 ст. 115 КК України є той факт, що для особи, яка вчинила одне умисне вбивство за обтяжуючих обставин,  караність така ж сама, як для особи, яка вчинила два, п’ять, десять умисних вбивств.

Слід також звернути увагу не те, що відповідальність, а відтак і покарання за спеціальні різновиди умисного вбивства у разі обтяжуючих обставин передбачена не лише в розділі ІІ КК України , а й в інших розділах, зокрема, це статті 112,  348,  379,  400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ст. 443 КК України. Мінімальні розміри позбавлення волі в цих нормах менші мінімального розміру позбавлення волі за ч. 2 ст. 115 КК.

Так, санкція ст. 348 КК передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 9 до 15 років або довічне позбавлення волі. Статті 379, 400, 443 КК України - позбавлення волі на строк від 8 до 15 років або довічне позбавлення волі. А санкції ч. 2 ст. 115, ст. 112, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438 КК України передбачають покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі. 

Отже, всі вище перераховані кримінально-правові норми є спеціальними по відношенню до ч. 2 ст. 115 КК України, створюються вони з метою диференціації кримінальної відповідальності на підставі ступеня суспільної небезпечності. Сенс існування спеціальних норм полягає саме в тому, що в них передбачається більше або менше покарання порівняно із загальною нормою. В іншому разі немає сенсу в існуванні таких норм. Тому законодавцю було б доцільно переглянути санкції статей, які встановлюють відповідальність за вбивство спеціальних суб’єктів, по відношенню до санкції, передбаченої ч. 2 ст. 115 КК України.

С.В. Бородін пропонує передбачити наряду з позбавленням волі за вбивство відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої вбивством, на користь родичів потерпілого, а при їх відсутності – в дохід держави.

Існують й інші можливості відшкодування шкоди, завданої вбивством. Втрачаючи своїх громадян, суспільство несе моральну шкоду, а держава – матеріальні збитки. Вона витрачає на кожну людину кошти на виховання в дошкільних закладах, у школах, середніх та вищих учбових закладах тощо і не завжди отримує віддачу, особливо при вбивстві чи іншому насильницькому позбавленні життя людини.

Крім цього, витрачається багато часу на розшук осіб, які вчинили вбивство, розслідування значної частини цих справ триває роками з проведенням слідчих дій в різних місцевостях, призначенням експертиз. Все це спричиняє величезні витрати фінансових та інших ресурсів держави⁹.

Отже, на законодавчому  рівні шляхом внесення відповідних  змін до КК України родичам потерпілого, а в разі готування чи замаху на вбивство самому потерпілому, прокуратурі, суду має бути надано право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди від особи, яка вчинила злочин.