Функції Національного банку України

Розділ 1

1. Функції Національного банку України.

ОСНОВНА ФУНКЦІЯ:

Відповідно до Конституції  України (стаття 99) основною функцією Національного  банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

На виконання основної функції пріоритетним для Національного  банку є досягнення та підтримка  цінової стабільності в державі, а також, у межах своїх повноважень, сприяння стабільності банківської  системи [1, ст.. 1].

Національний банк також  сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України  за умови, що це не перешкоджає досягненню зазначених вище цілей.

ІНШІ ФУНКЦІЇ:

Відповідно до Закону “Про Національний банк України” НБУ виконує  такі функції:

• відповідно до розроблених  Радою Національного банку України  Основних засад грошово-кредитної  політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

• монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує  її обіг;

• виступає кредитором останньої  інстанції для банків і організує  систему рефінансування;

• встановлює для банків правила проведення банківських  операцій, бухгалтерського обліку і  звітності, захисту інформації, коштів та майна;

• організовує створення  та методологічно забезпечує систему  грошово-кредитної і банківської  статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

• визначає систему, порядок  і форми платежів, у тому числі  між банками;

• визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських  технологій, створює, координує та контролює  створення електронних платіжних  засобів, платіжних систем, автоматизації  банківської діяльності та засобів  захисту банківської інформації [1, ст. 2];

• здійснює банківське регулювання  та нагляд;

• здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, Реєстр аудиторських фірм, які мають право  на проведення аудиторських перевірок  банків;

• веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів  платіжних карток внутрішньодержавних  платіжних систем;

• здійснює сертифікацію тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

• складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

• представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні  центральних 

банків;

• здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень  валютне регулювання, визначає порядок  здійснення операцій в іноземній  валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими  установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

• забезпечує накопичення  та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

• аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

• організує інкасацію  та перевезення банкнот і монет  та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення  банкнот і монет та інших цінностей;

• реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

• бере участь у підготовці кадрів для банківської системи  України;

• визначає особливості  функціонування банківської системи  України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи  Національного банку [1, ст. 2];

• вносить у встановленому  порядку пропозиції щодо законодавчого  врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного  банку України;

• здійснює методологічне  забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття  інформації, що становить банківську таємницю;

• здійснює інші функції  у фінансово-кредитній сфері в  межах своєї компетенції, визначеної законом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Як  ви розумієте право НБУ щодо  законодавчої ініціативи?

Законодавча ініціатива - офіційне внесення до Верховної Ради України уповноваженим  суб'єктом законопроекту або законодавчої пропозиції. Законопроект та законодавча пропозиція - дві основні форми реалізації права законодавчої ініціативи. При цьому під законопроектом розуміється текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), а під законодавчою пропозицією - ідея або концепція майбутнього закону. Регламент Верховної Ради передбачає можливість застосування ще й такої форми, як поправка [2, ст. 1].

Поправкою вважається пропозиція до іншої пропозиції, що доповнює, змінює чи виключає частину основної пропозиції.

Законопроекти та законодавчі пропозиції, які вносяться на ім'я Верховної  Ради України, реєструються в Апараті  Верховної Ради.

Право законодавчої ініціативи у Верховній  Раді України мають особи та органи, визначені ст. 93 Конституції України. До них належать:

- Президент України;

- народні депутати України;

- Кабінет Міністрів України;

Цей перелік суб'єктів права  законодавчої ініціативи є вичерпним. Це означає, що будь-яка інша особа чи орган можуть в ініціативному порядку розробляти законопроекти або законодавчі пропозиції, але вносяться вони до Верховної Ради України лише визначеними Конституцією України суб'єктами права законодавчої ініціативи.

Наявність у суб'єкта права законодавчої ініціативи означає, що Верховна Рада України зобов'язана розглянути внесений ним законопроект або законодавчу пропозицію.

Як і центральні банки  і інших країн із ринковою економікою, НБУ покликаний бути емісійним центром  держави, банком банків, банком Уряду, органом банківського регулювання і нагляду, органом монетарного та валютного регулювання економіки; здійснюючи відповідний набір конкретних функцій та операцій, впливати на всі сторони економічного життя країни і передусім забезпечувати стабільність національної грошової одиниці. НБУ здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від органів державної влади. Згідно із Законом "Про Національний банк України" органи законодавчої і виконавчої влади не мають права втручатися у виконання Національним банком функцій, передбачених законодавством. Згідно з Конституцією Національному банку надано право законодавчої ініціативи. НБУ підзвітний Президенту та Верховні Раді України, які наділені повноваженнями стосовно призначення та звільнення Голови НБУ і формування Ради НБУ. Голова НБУ інформує Президента та Верховну Раду про діяльність Національного банку та стан грошово-кредитного ринку в державі. Рада НБУ щорічно розробляє відповідно до загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку України основні засади грошово-кредитної політики, подає їх на розгляд Верховної Ради і здійснює контроль за їх реалізацією [2, ст. 3].

НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил.

«Відновлення права законодавчої ініціативи Національного банку  України зумовило додаткову активізацію  роботи з підготовки пропозицій щодо вдосконалення банківського законодавства», - сказав Прохоренко в інтерв'ю журналу «Банкір», зазначаючи, що Центробанк пішов на такий крок з метою оптимізації банківського законодавства.

З цього приводу він нагадав, що парламент нещодавно ухвалив  у першому читанні розроблений  НБУ законопроект щодо функціонування платіжних систем і розвитку безготівкових  розрахунків, прийняття якого дозволить  підвищити фінансову незалежність і безпеку України, забезпечивши регулювання діяльності платіжних  систем і систем розрахунків з  боку регулятора.

«Кілька законопроектів, спрямованих  на зміцнення банківської системи, які розроблялися безпосередньо  або за активної участі Національного  банку України, зараз перебувають  на розгляді Верховної Ради України. Зокрема, йдеться про зміни до Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо визначення особливостей корпоративного управління в банках і проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів  України щодо вдосконалення діяльності бюро кредитних історій», - сказав Прохоренко [3, ст. 1].

Крім цього, він повідомив, що Національний банк також працює над удосконаленням законодавчого забезпечення питань, пов'язаних зі створенням єдиної національної системи розрахунків, нормуванням  питань у сфері організації готівково-грошового  обігу, посиленням захисту прав кредиторів.

Нагадаємо, що торік і на початку  поточного року з ініціативи Національного  банку України було прийнято кілька важливих законів, зокрема, про реальних власників банків, про нагляд на консолідованій основі, про захист прав кредиторів та про систему гарантування вкладів фізичних осіб.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2

Порівняння  банківських систем та діяльності Центральних  банків у Швейцарії та Німеччині

Одним з головних чинників економічного зростання будь-якої країни є стабільність банківської системи.  Управління нею є цільовим напрямом у діяльності держави і забезпечується шляхом регулювання відповідного законодавства. Держава визначає спеціальні органи, що виступають в ролі суб'єктів управління банківською системою, до яких належить насамперед центральний банк.

Питання банківської системи  досліджується багатьма вченими-економістами,  але з правової точки зору цю тему розробляють у своїх працях вчені-юристи,  зокрема Л.К.Воронова,  Д.О.Гетманцев,  І.Б.Заверуха,  О.А.  Костюченко, В.Л. Кротюк, А.Т. Ковальчук, О.П.Орлюк, В.В. Пасічник, А.О.Селіванов та інші.

Банківські системи зарубіжних країн в загальному вигляді мають  багато спільного, але водночас у  кожній з них є свої особливості.  

Банківська система Німеччини  складається з Федерального банку (Бундесбанк),  універсальних банків, до яких входять приватні,  кооперативні та публічно правові банки та спеціалізованих банків, якими є приватні та публічно-правові банки. 

Бундесбанк здійснює регулювання за допомогою валютно-грошових повноважень, що надані йому законом, грошового обігу і кредитного забезпечення економіки з метою збереження стабільності валюти,  а також піклується про банківське виконання системи розрахунків у країні та за кордоном. У його розпорядженні є цілий ряд валютно-політичних інструментів,  що використовуються ним самостійно, без втручання інших відомств.

Органами управління Бундесбанку є Рада центрального банку, Рада директорів та Правління центральних земельних банків [4].

Рада центрального банку  визначає грошово-кредитну і валютну  політику. До її складу входять президент  Бундесбанку, віце-президент і президенти земельних банків. Рішення ухвалюються простою більшістю голосів. Склад ради призначається президентом Німеччини за поданням федерального уряду,  а президенти земельних банків – за пропозицією федеральної ради. 

Рада директорів є центральним  виконавчим органом Бундесбанку. До його складу входять президент та віце-президент і вісім інших членів. Їх призначає президент за поданням федерального уряду на строк вісім років, хоча можливі коротші і довші строки. Директорат відповідає за операції з державою та її грошовими фондами, а також за валютні операції, операції на валютному ринку [5, ст. 60].

Центральний банк земель очолює правління,  до складу якого входить  президент та віце-президент. В той  же час,  до складу найбільших центральних  банків земель входять додатково  ще по одному члену правління.  Члени  правління,  як і члени Ради директорів,  повинні мати високу професійну кваліфікацію. Призначення президентів,  які  є одночасно членами Ради центрального банку відбувається так само,  як і призначення членів Ради директорів. Проте пропозиції належать не Федеральному уряду, а Бундесрату (палаті парламенту). 

Бундесрат зобов'язаний згідно із законодавством кожної землі дотримуватись  пропозицій компетентного органу, як правило, уряду землі. 

Завдання центральних  земельних банків полягає у здійсненні операцій і адміністративному управлінні у своєму регіоні. До їх компетенції  входить також право робити висновок під свою відповідальність щодо операцій із адміністраціями землі і кредитними інститутами свого регіону, якщо вони перебувають поза компетенцією Ради директорів. 

У кожному центральному земельному банку діє дорадчий орган –  Рада,  яка обговорює з президентом  центрального банку землі питання,  що стосуються валютної і кредитної політики,  а з Правлінням банку – щодо шляхів вирішення завдань, що входять до компетенції банку [6, ст. 181].