Розвиток української юридичної психології

 

Український філософ-просвітник та юрист Л. Лодій (1764-1829 рр.) у праці "Логічні настанови, спрямовані на пізнання та розмежування істинного і помилкового" (1815 р.) намагався обґрунтувати кримінально-правові поняття за допомогою психології. Він визнавав лише ті покарання, що виступають як засоби психологічного примусу, вважав, що покарання має відповідати духу злочину.

Актуальні проблеми юридичної психології завжди залучали пильну увагу українських дослідників (як юристів, і психологів). На початку XX в. як і в інших країнах судово-психологічні дослідження, в основному проводились в інституціях і кабінетах з вивчення особистості злочинця та злочинності, які почали організовуватися з 1923 р. У таких установах вивчалися такі проблеми:

— динаміка злочинності і її співвідношення із соціально-економічною динамікою  розвитку держави;

— соціальні джерела злочинності;

— процес утворення злочинної особистості;

— вплив діяльності пенітенціарних органів на особистість злочинця;

— загальні питання юридичної психології (предмет, система, методи, історія, зв'язки з іншими науками);

— правосвідомість і правова  психологія;

— психологічна характеристика юридичної  діяльності;

— кримінальна психологія, психологія злочинця й злочину;

— психологія попереднього слідства;

— психологія кримінального судочинства;

— судово-психологічна експертиза;

— психологічні особливості неповнолітніх  правопорушників;

— кримінально-виконавча психологія;

— етика й психологія правовідносин  у сфері підприємницької діяльності;.

— психологічні закономірності виникнення й розвитку "тіньової економіки";

— психологія організованої злочинності  та ін.

У ці роки в Україні були перекладені і видані праці таких вчених, як Г. Гросс, О. Ліпман, Е. Штерн, М. Герінг, Г. Мюнсберг, А. Гельвіг та ін, що, звичайно, справило значний вплив на вітчизняні судово-психологічні дослідження. Важлива роль у пропагуванні необхідності використання психологічних знань для здійснення правосуддя належала юридичним товариствам Києва, Харкова та інших міст, на засіданнях яких ставилися і активно обговорювалися спірні питання застосування психології в юриспруденції. Дослідження проводилися з психології показань свідків, психологічної експертизи і деяких інших проблем. В опублікованих роботах робилися спроби визначити предмет спеціальної науки, що займається проблемами психології при здійсненні правосуддя. Спочатку ця наука часто іменувалася "кримінальної психологією", і до неї повинні були входити: психологія свідчень, психологія злочину і його причини, психологія злочинця і психологія винесення вироку.

Термін "судова психологія" з  більш широким змістом з'явився в роботі харківського вченого А.Є. Брусиловського. Він визначав судову психологію як "сукупність науково-психологічних знань, спрямованих на висвітлення, постановку і експериментальну перевірку процесуальних психологічних проблем". Спеціальні кабінети і лабораторії були організовані у всіх великих містах України: Києві, Харкові, Одесі, Львові. Однак у 30-60-і рр.. дослідження в галузі юридичної та інших галузях психології були згорнуті.

Дослідження поновилися лише в середині 60-х рр.., Коли було прийнято згадану вище урядову постанову щодо поліпшення юридичної освіти і подальший розвиток юридичної науки. З травня 1971р. стали проводитися наукові конференції з юридичної психології, а на з'їздах науковців вона стала представлятися в окремих секціях.

Вихід України зі складу СРСР і проголошення національного суверенітету дозволяють говорити про новий етап розвитку юридичної психології в нашій країні. Хоча і до розпаду СРСР рішенням теоретичних і прикладних питань юридичної психології займалися багато видатних українських юристів і психологів (М. В. Костицький, В. О. Коновалова, В. Ю. Шепітько, З. І. Мітрохіна, В. С. Медведєв, Н. В. Алікіна та ін.) Вони розглядали не тільки проблеми особистості злочинця, психічні механізми скоєння злочину, але і питання профілактики злочинності, психологічних основ проведення попереднього слідства. Українські вчені вивчали різні аспекти особистості співробітників органів правосуддя, вирішували завдання з профвідбору, профпідготовки, профадаптаціі працівників ОВС і т.д.

Становлення України як незалежної держави спонукало до подальшого розвитку юридичної психології. Відповідно до переліку ВАК України, вона ввійшла  до кола психологічних спеціальностей (19.00.06), при Національній академії внутрішніх справ України створена спеціалізована рада з захисту докторських і  кандидатських дисертацій. У 1996 р. проблеми юридичної психології розглядалися на секції II Всеукраїнського з'їзду психологів. Дослідження фахівців сьогодення мають досить широкий діапазон. Це не тільки проблеми використання судово-психологічної  експертизи, психології дізнання і  слідства, психологічні проблеми профілактики правопорушень, а й питання психології особистості правопорушника, психології судочинства, правомірної поведінки, професіограм і психограм юридичних  професій тощо.

Розширяється горизонт психологічних  досліджень та сфер практичного застосування їх результатів у практичній юриспруденції. Виявляється тенденція використання психологічних знань для забезпечення виконання завдань цивільного судочинства, профілактики адміністративних правопорушень, а також їх застосування в законотворчому процесі. Позитивні зміни спостерігаються  також в організації наукових досліджень-останніми роками визначилося  прагнення до координації наукових досліджень, кооперації з науковими  пошуками у суміжних сферах - соціології, педагогіці, медицині. Вказані процеси  свідчать про вихід юридичної  психології в Україні на новий  етап розвитку.

Юридична психологія в Україні  сьогодні представлена такими основними  напрямами:

1) кримінальна психологія - психологічні  закономірності формування антисуспільної  спрямованості особистості, мотивів  вчинення злочинів, особливості  виникнення і динаміки протиправних  установок поведінки; психологія  формування та розвитку злочинних  груп (натовпу) тощо;

2) психологія процесуальної (слідчої,  судової, адвокатської та ін.) і непроцесуальної (оперативно-розшукової. управлінської та ін.) діяльності - психологічні засади розкриття  і розслідування злочинів;

3) пенітенціарна психологія - психологічні  закономірності динаміки особистості  у процесі відбування покарання,  у тому числі - у місцях позбавлення  волі, особливості формування і  функціонування мікрогруп засуджених;

4) правова психологія - психологічні  аспекти правотворчості і змісту  права, загальної і спеціальної  превенції закону, його впливу  на формування правосвідомості  (суспільної та індивідуальної) та  суб'єктів правовідносин;

5) психологія юридичної праці  - психологічні аспекти професійного  психологічного відбору, психологічного  супроводження оперативно-службових  заходів, психологічної підготовки  фахівців для здійснення юридичної  діяльності;

6) судово-психологічна експертиза  та інші форми використання  спеціальних психологічних знань  в юрисдикційному процесі (кримінальному,  цивільному, адміністративному).

В даний час спеціалізовану підготовку практичних психологів з юридичної  психології для системи ОВС здійснює Інститут внутрішніх справ (м. Київ) і Національний університет внутрішніх справ (м. Харків). Проводиться ряд дисертаційних досліджень учених, відкрита спеціалізована вчена рада із захисту дисертацій. Відкрито лабораторії з судово-психологічної експертизи при спеціалізованих інститутах судових експертиз.

 

          СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бочелюк В. Й. Юридична психологія. Навч. пос. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 336 с.
2. Юридична психологія: підручник / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 2-е, доопр. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 352 с.