Принцип природовідповідності у «Великій дидактиці» Я. Коменського

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра загальної і соціальної педагогіки та управління освітою

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка II курсу

ф-ту іноземної філології

групи ІМ-25

Борей М. В.

 

Перевірила:

вик. Оксенюк О. В.

 

 

Рівне-2014

План

Вступ

1. Ян Амос Коменський – батько дидактики та педагогічної науки.
2. Принцип природовідповідності у «Великій дидактиці» Я. Коменського.

2.1Вікова періодизація.

3. Принцип наочності у «Великій дидактиці» Я. А. Коменського.

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

Геніальний син чеського народу, педагог-класик, основоположник педагогічної науки, великий мислитель, патріот, демократ-гуманіст Ян  
Амос Коменський належить до тих історичних осіб, які своїми творіннями і відданністю народу здобули нев'янучу славу і любов.

Я. А. Коменський мав великий досвід роботи з дітьми в школі, що значною мірою обумовила багатство і різноманітність його педагогічного доробку. Великий дидакт бачив у дитині майбутнього діяча, мудреця і з великою повагою та турботою ставився до його особистості. 

Коменський ще в ХVII столітті докладно описав у своїх працях сучасну школу: урок, навчальний рік, чверть, дзвоник, підручник, щоденник, наочне приладдя, парту, учителя, обов’язкові предмети для вивчення тощо.

Гуманіст Коменський вважав людину образом Божим і був упевнений, що учень бажає пізнати про світ усе. Тому в школі «за Коменським» учителі впихали в дитину стільки знань, на скільки вистачало сил. 

Вчений різко критикував пануючу середньовічну схоластичну систему навчання та розробив нові напрямки навчання й виховання — його метою було створення «школи-майстерні мудрості та людяності».

Також Ян Коменський ввійшов в історію як фундатор. Він один з перших обґрунтував принципи природовідповідності та наочності у своїх багатьох працях. Проте найбільш чітко ці принципи проявляються у «Великій дидактиці».

 

1. Ян Амос Коменський – батько дидактики та педагогічної науки.

Ян Амос Коменський народився 28 березня 1592 року в Південній Моравії (Чехія), неподалік від міста Угерськи- Брод у Моравії.

Коменського вважають батьком дидактики. Він уперше створив ґрунтовне вчення про сутність, основні принципи і методи навчання, класно-урочну систему. У «Великій дидактиці» учений визначив сутність і завдання освіти, яка покликана служити людині для вдосконалення її розуму, мови і рук, щоб вона могла все потрібне розумно споглядати, висловлювати словами і здійснювати в дії. Педагог виступав за енциклопедичність, посильність і доцільність змісту освіти, єдність і наступність шкіл усіх типів, пропонував концентричний спосіб розміщення навчального матеріалу.

У своїх творах він обґрунтував основні принципи навчання: наочності, свідомості, міцності, послідовності та систематичності, посильності, емоційності. На його думку, їх дотримання зробить навчання легким, ґрунтовним і коротким.

Учений увів поняття навчального року з поділом його на чверті та канікули, запровадив перевідні іспити в кінці року, різні види контролю й перевірки успішності учнів, розмірковував про організацію навчального дня в школі. Велика його заслуга в тому, що він запровадив класно-урочну систему навчання; вимагав починати навчання в школах щороку в один день і час; старанно розподіляти навчальний матеріал за роками навчання, одночасно вчити певну кількість учнів (клас) і переводити їх з одного класу до іншого. Класно-урочна система навчання утвердилася в школах усього світу.

Я.-А. Коменський створив нові підручники замість застарілих середньовічних. Найвідоміші з них — «Відкриті двері мов і всіх наук», «Видимий світ у малюнках». Вважав, що підручники мають бути окремими для кожного класу, доступними для розуміння учнями, написані гарною мовою, відповідати вікові дітей; у них не повинно бути нічого зайвого.

Видатний педагог багато уваги приділяв моральному вихованню та шкільній дисципліні, був переконаний, що освіта людини повинна сприяти підвищенню її моральності, формуванню мудрості, помірності, мужності й справедливості — головних моральних якостей гуманної людини. До основних засобів морального виховання відносив приклади порядного життя батьків, учителів, товаришів, вправи, привчання, дисципліну. Особливу увагу звертав на шкільну дисципліну, яку розглядав і як незмінний порядок шкільного життя, обов"язковий для всіх, і як умову правильної організації навчання й виховання, і як систему покарань, засіб впливу на школярів («школа без дисципліни є млин без води»). Головним засобом дисциплінування вважав авторитет учителя, у крайніх випадках допускав і тілесні покарання (за богохульство, за вперту неслухняність і свідому непокору вчителеві, за пиху, недоброзичливість, відмову допомогти товаришеві в навчанні).

Коменський наголошував на тому, що успіхи школи в навчанні й вихованні учнів залежать передусім від учителя. Ця професія є «найпочеснішою під сонцем», а тому «найкращі з-поміж людей нехай будуть учителями». Педагог повинен любити свою справу, бути працьовитим, ентузіастом, сповненим життя, діяльним і чуйним, любити учнів, ставитися до них по-батьківськи, бути високоосвіченою людиною, живою бібліотекою і завжди прагнути до збагачення своїх знань і досвіду, добре володіти методикою передання знань учням. У педагогові він бачив не лише вчителя, а й вихователя.

2. Принцип природовідповідності у «Великій дидактиці»

Я. Коменського.

У педагогічній науці поняття «принципи природовідповідності» визначається як принципи, які означають ставлення до дитини як до частини природи, прагнення зробити учня з його конкретними особливостями і рівнем розвитку ядром будь-яких виховних відносин, що передбачає його виховання в єдності та злагоді з природою і турботу про екологічно чисте природне середовище її проживання та розвитку.

Принцип природовідповідності - це загальнонауковий принцип раціонального знання, який сформувався в науковій свідомості в ході дослідження природного світу.

Коменський перший з педагогів послідовно обґрунтував принцип природовідповідності у вихованні. Він розглядав людину як частину природи. Людина складається з усіх основних елементів природи, вона – світ у зменшеному вигляді, мікрокосмос.

У трактуванні Я. Коменського принцип природовідповідності виховання багатозначний, бо вимагає враховувати і універсальні закони природи, і закони природи людини, і закони природи самого виховання. Оскільки це так, то і розвивається людина за спільними з природою законами. Отже, навчально-виховний процес повинен будуватися у відповідності з цими законами.

Ось приклад принципу, визначеного Я. А. Коменським як «Все из собственных корней». Цей принцип взятий автором «із природи», а також «із людського ремесла» і виражається наступним чином: «Ибо, сколько на дереве ни появляется древесины, коры, листьев, цветов, плодов - все это рождается только от корня ... От корня у дерева является все, и нет необходимости приносить со стороны и прививать ему листья и ветви. Точно так же оперение птицы не составляется из перьев, которые побросали другие птицы, но происходит из самых внутренних ее частей ... Так и предусмотрительный строитель все устраивает таким образом, чтобы здание опиралось исключительно на свой фундамент и поддерживалось своими связями, без подпорок со стороны» [Цит. за 2].

Виникає велике смислове поле на базі знань з багатьох наук (у «Великій дидактиці» - це філософські, психологічні, педагогічні знання), інтегруються ідеєю раціонального наукового обґрунтування педагогічного процесу. До розуміння природи цього процесу теоретик підходив від наукових уявлень його часу. Загальна властивість природи - доцільність, мимовільний рух кожної «речі» до свого призначення, потенційна можливість стати такою, якою вона має бути.

У мистецтві виховання це означає - розвивати те, що має людина «закладеним у зародку», розвивати зсередини, очікувати «дозрівання сил », не штовхати природу туди, куди вона не прагне, слідувати загальному правилу: «Нехай все тече вільно, геть насильство у справах». Виходячи з тези про те, що насіння розуму, моральності і благочестя, і прагнення їх до розвитку природи властиві всім людям, вчений визначав роль виховання «Як найлегше спонукання і деяке розумне керівництво» природним процесом саморозвитку вихованця.

При цьому малися на увазі не просто іманентність цього процесу, а свідомий саморозвиток: педагогічний процес звернений до особистості учня та утвердження в ньому почуття власної гідності, самоповаги, серйозного ставлення до своїх обов'язків, до навчальної праці.

Коменський перший у світі піднявся до усвідомлення наявності особливих законів у вихованні і навчанні. У своїх творах, і передусім у “Великій дидактиці“, він намагається визначити ці закони. Причому робить це шляхом проведення аналогій із закономірностями (“основоположеннями“), що діють у природі. Для прикладу: у природі збираються дерева в лісі, трава в полі, риба в морі, отже діти повинні бути зібрані в школі.

Однак, Я. Коменський обґрунтовував принцип природовідповідності у вихованні не на підставі спостережень над життям рослин і тварин, а на підставі свого педагогічного досвіду і намагався використати у процесі виховання природні, вікові та психологічні особливості дітей. 

Принципу природовідповідності великий педагог підпорядковує усі теоретичні положення своєї педагогічної концепції. Тобто цей принцип виявився однією з методологічних основ його вчення.

Мислитель вказує, що «точний порядок школи треба запозичити від природи», що необхідно виходити зі спостережень «над тими процесами, які всюди проявляє природа в своїх діях». Він намагається встановити закономірності виховання шляхом аналогій з природними «основоположеннями», законами природи.

Коменський прийшов до своїх глибоких узагальнень в області виховання і навчання зі спостережень над життям суспільства і станом виховання, з педагогічного досвіду. На основі його особистої вчительської діяльності та передового педагогічного досвіду епохи народилися і оформилися у нього глибокі теоретичні думки, які ми знаходимо в «Великій дидактиці». Під цей педагогічний досвід він підвів філософське обгрунтування. Раніше кожне педагогічне положення обгрунтовували релігійними доводами, зазвичай цитатами з так званого «священного писання».

Я. А. Коменський, не відмовляючись зовсім від цього старого способу, вводить поряд з ним новий прийом аргументації, навіяний епохою Відродження, - посилання на природу, і намагається сформулювати загальні закономірності («основоположні») природи і виховання.

Говорячи про закони природи, він вважав природу створенням провидіння. Ця історична обмеженість властива була, втім, майже всім ученим того часу, навіть, які  відкрили дійсні закони в різних областях природи, що спростовують церковне вчення.

Поряд з розумінням принципу природовідповідності виховання як слідування загальним законам природи у Коменського при обгрунтуванні вікової періодизації, шкільної системи та деяких дидактичних принципів і правил зустрічаються посилання на природу (вроджені риси) людини і на природні вікові особливості дітей.

На підставі принципу природовідповідності, Ян Коменський створює грандіозний, і за сучасними масштабами також, проект виховання людини про народження до двадцяти чотирьох років. Його універсальність Коменський пояснює тим, що забезпечувалася відповідність педагогічного процесу людській природі і «земному призначенні» людини. Проект був орієнтований на ідею «вчити всіх усьому» - на раціональну організацію «масової школи».

Принцип природовідповідності у вихованні, починаючи від Коменського, буде неодноразово зустрічатися у педагогічних концепціях педагогів XVIII-XIX ст. (Руссо, Песталоцці, Дістервег та ін.), причому кожний з педагогів буде трактувати цей принцип по-своєму. Даний принцип є актуальним і знаходить своє застосування і в сучасній прогресивній педагогіці.

2.1 Вікова періодизація.

Я. А. Коменський, виходячи з природи людини, ділить життя підростаючого покоління на чотири вікових періоди , по 6 років кожен:

• дитинство - від народження до 6 років включно;
• отроцтво - від 6 до 12 років;
• юність - від 12 до 18 років;
• змужнілість - від 18 до 24 років.

В основу цього поділу він кладе вікові особливості: дитинство характеризується посиленим фізичним ростом і розвитком органів чуття; отроцтво - розвитком пам'яті і уяви з їх виконавчими органами - мовою і рукою; юність, крім зазначених якостей, характеризується більш високим рівнем розвитку мислення (« розуміння і судження») і змужнілість - розвитком волі і здатністю зберігати гармонію.

Для кожного з цих вікових періодів, слідуючи характерним віковим особливостям,  педагог відмічає особливий рівень освіти .

Для дітей до 6 років включно він пропонує материнську школу, під якою розуміється дошкільне виховання під керівництвом матері. Для отроцтва (тобто для дітей від 6 до 12 років ) призначається шестирічна школа рідної мови в кожній громаді, селищі, містечку. Для юнаків (від 12 до 18 років) повинна бути в кожному місті латинська школа, чи гімназія. Для змужнілих молодих людей (від 18 до 24 років) в кожній державі або великій області - академія .

Кожний наступний рівень є продовженням попереднього. Таким чином, Коменський висунув демократичний принцип єдиної школи .

Для кожного рівня (крім академії ) великий педагог детально розробив зміст навчання. Материнська школа, враховуючи природні особливості дітей, повинна дати дітям до шестирічного віку початкові уявлення, живі враження про навколишню природу і суспільне життя. Діти повинні дізнатися з природознавства, що таке вода, земля, повітря, вогонь, дощ, сніг, лід, камінь, залізо, дерево, трава, риба, птиця, бик тощо. З астрономії дитина дізнається, що називається небом, сонцем, місяцем, зірками і де вони сходять і заходять. Діти отримують також початкові відомості з географії (гора, долина, річка, селище, місто і т. п. ).