Особливості вживання іменників у діловому мовленні

Цілком очевидно, що ступінь категоричності висловлюваної вимоги при використанні цих засобів змінюється в дуже широких межах: від ввічливої поради, побажання до категоричного наказу; вибір способу оформлення наказу залежить насамперед від стилю, призначення тексту, а також від норм мовного етикету.

У ділових документах форми власне наказового способу (іди - ідіть, роби - робіть) використовуються лише в усному мовленні; в писемній формі переважає інфінітив та описові лексичні засоби. Інфінітив, вживаний у наказах та розпорядженнях, надає висловленню категоричного характеру. Інфінітив мусить мати лише закінчення -ти (здійснювати, виконувати, відповідати); закінчення -ть вживається лише у розмовній мові; для ділових текстів воно неприйнятне. Менш категоричні безособові форми; вони мають характер ствердження фактів і застосовуються в різних інструкціях, статутах (забороняється, заборонено).

 

7. Культура писемного ділового мовлення

 

Словами спільного роду називають іменники, що позначають осіб чоловічого та жіночого роду (тут можливе подвійне узгодження): візаві, протеже, а також невідмінювані прізвища – Кюрі, Долгих, Жеваго, Крутих, Дурново тощо. Пор.: Марія Кюрі відкрила… П’єр Кюрі сказав…

2.         Невідмінювані іменники, назви істот (тварин, риб, птахів), мають чоловічий рід: гарний какаду, кенгуру сховався, рудий поні. Узгодження за змістом у формі жіночого роду повинно бути мотивоване контекстом (читач повинен зрозуміти, що мова йде саме про самку): кенгуру відчайдушно захищала своє дитя. (вийняток: цеце (муха) – жін. рід).

3.         Назви неістот належать переважно до середнього роду: це депо, серйозне алібі, наше кафе, крайнє купе, шкіряне галі-фе, чорне таксі.

4.         Власні назви належать до того ж самого роду, що й позначувані ними загальні назви (озеро, місто, ріка, країна): ба-гатомільйонне Токіо, прекрасне Сочі, могутня Конго (ріка), Конго розміщена в Африці (держава), «Юманіте» писала (га-зета,), «Манчестер юнайтед» мав декілька команд (футболь-ний клуб).

5.         Незмінювані складноскорочені слова мають переваж-но той же рід, що й основне слово: велика АЗС (автозаправна станція), Херсонська ТЕЦ (теплова електроцентраль), Чорно-бильська АЕС (атомна електростанція), працювати на АЕС, звернутися до начальника ТЕЦ.

6.         Назви осіб за професією, посадою, званням, як прави-ло, утворюють паралельні форми чоловічого і жіночого роду (робітник – робітниця, вихователь – вихователька, викладач – викладачка та ін.). При виборі однієї з цих форм слід орієнтуватися на такі правила:

6.1. Офіційними, основними  назвами посад, професій і звань  служать іменники чоловічого  роду: бакалавр, доктор, магістр, менеджер, інженер, бухгалтер, ректор, дирек-тор, технолог, професор, механік, віце-президент, прем’єр міністр та ін. У ділових офіційних документах вони вживаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником (призначити Саленко Галину Петрівну на посаду асис-тента; звільнити Бендерук Ольгу Іванівну від виконання обов’язків лаборанта тощо).

6.2.      Текст набуває строго офіційного характеру, якщо сло-ва, узгоджувані з назвою посади, подаються у формі чоловічо-го роду, навіть у тих випадках, коли йдеться про жінок (президент фірми запросив, адвокат зазначив, директор школи дозволив). Якщо ж у документі зазначається прізвище людини, яка займає цю посаду, то підпорядковані слова (дієслова, прикметники) узгоджуються з прізвищем і вказують при цьо-му на стать (менеджер Павленко Т. Ф. відмітила, доктор пра-ва Остапчук О. І. зазначила). Примітка: не відповідає нормам літературної мови висловлювання типу «головна технолог, старша бухгалтер поїхала у відрядження».

6.3.      Використання найменувань у формі жіночого роду можливе в текстах, для яких вказівка на стать є бажаною і не може бути виражена іншими засобами (успіхи українських баскетболісток, виступ відомої співачки).

Примітка: багато іменників жіночого роду, утворених суфіксами -ш-, – их, – к- та ін., мають розмовне, а нерідко і просторічно-жаргонне стилістичне забарвлення (головиха, секретарша, директорша, ректорша, касирка). Для офіцій-ного тексту вони непридатні.

6.4.      В офіційно-діловому стилі не вживаються найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи

типу: заводчани, дистанційники, сільчани, радгоспники (пор.

колгоспники), вагонщики. Ці слова є розмовними варіантами

офіційних складених назв (заводські робітники, працівники дистанції на залізниці, мешканці села, робітники заводу

по випуску вагонів).

Число іменників. Для офіційно-ділового стилю характерне широке використання іменників, уживаних лише в од нині (скасування, змагання, співпраця, огляд, запровадження, оформлення, виконання, схвалення, дебет, квота, кворум, рух), або лише в множині (кадри, ресурси, фінанси, дебати).

Речовинні іменники вживаються тільки в однині (вода, глина, крейда, вино, шовк, сатин, пшениця, кукурудза, віск, сталь, сіль, масло). Але деякі з них набувають невластивих для них форм множини на позначення видів, сортів, типів ре-човин (мінеральні солі, крупні сири, солодкі вина, машинні масла, сипучі піски, високі зелені хліба). Таке використання форм множини у ділових паперах не є порушенням норм лі-тературної мови.

Для офіційно-ділового стилю характерне вживання іменників в однині на позначення не одного, а багатьох предметів (Жінка в нашій країні має рівні права з чоловіком. Полюван-ня на дикого кабана дозволяється… Зібрано цукрового буряка на площі 100 га). У цих випадках однина служить за-собом узагальнення, вона вказує на ряд однорідних предметів, що сприймаються цілісно.

Якщо ж мова йде про внутрішньо розчленовану велику кількість однорідних предметів, таку, що її можна рахувати або якось інакше вимірювати, тоді слід використовувати фор-му множини: Випуск автомобілів «Таврія» припинено. Про-даж костюмів проводиться тільки за готівку.

Проте бувають випадки, коли на це правило не зважають. Коло іменників, що позначають множину, а вживаються у формі однини часто неправомірно розширюється. До таких іменників належать назви побутових предметів, найменувань різних виробів, товарів тощо; при цьому часто буває вказівка на певну кількість цих предметів (… виділено балку швелер-ну в кількості 500 кг. На базу надіслано 100 штук дитячо-го шерстяного костюма). Таке використання форм однини, очевидно, виникає під впливом документів деяких типів – стандартних бланків, номенклатурних переліків і списків, прейскурантів тощо, у яких позначення предметів при пере ^

Пентилюк М.І., Марунич І.І., Гайдаєнко І.В. Ділове спілкування та культура мовлення

ліченні подається звичайно в називному відмінку однини. По-дібне використання форми однини в документах інших типів є відхиленням від норм літературної мови.

Відповідає літературній нормі використання форм одни-ни, яка вказує, що однакові предмети перебувають у однако-вому відношенні до кожного з групи названих (Призовники з’являються до військкомату з паспортом і приписним сві-доцтвом).

Відмінювання іменників. Знижує загальну грамот-ність ділових паперів неправильне вживання відмінкових за-кінчень.

Багато помилок припадає на закінчення родового від-мінка однини іменників чоловічого роду, де одні з них ма-ють закінчення -а, – я (каменя, акта, документа, рахунка (документ), реверса (механізм), регістра (пристрій), стана (у техніці), терміта (комаха), терміна (слово), формуляра та ін.), інші – -у, – ю (терміту (речовина), терміну (строк) стану (фізичного або психічного) податку, рахунку (дія), ре-версу (зобов’язання торговельне), регістру (список), обліку, каменю (будівельний матеріал), виду, підпису, договору, за-повіту). Багатозначний іменник може мати два різних закін-чення в родовому відмінку (під час рахунку – нема рахунка, працівник державного апарату – біля кіноапарата).

Закінчення родового відмінка фіксують усі словники.

У давальному відмінку однини іменники чоловічо-го роду можуть мати паралельні закінчення: -ові, – еві, – єві, – у, – ю.

У діловому мовленні перевага надається закінченню -у, – ю: президенту, директору, начальнику (хоча можлива і фор-ма президентові, директорові, начальникові – вибір варіанта залежить від наступного слова: ректорові інституту, дека-нові факультету іноземних мов – президенту фірми, дека-ну природничого факультету), закінчення -ові, – еві, – єві переважають у загальнонародній розмовній мові, у художній літературі.

Проте бувають випадки, коли і в діловому стилі слід писа-ти -ові, – еві, – єві, а не -у, – ю. Справа в тому, що деякі імен-ники – назви збірні, абстрактні –мають однакові закінчення (-у, – ю) у родовому і давальному відмінках. У таких випадках виникає небезпека появи двозначності. Наприклад: допомога інституту можна розуміти і як допомога нашого інститу-ту і як допомога нашому інституту; резерви полку; допо-мога заводу; подарунки колективу.

У таких випадках для уникнення двозначності стає обов’язковим використання закінчень -ові, – еві, – єві (на-віть для назв неістот).

В іменниках – власних назвах на -ів (-їв), – ов, – ев (-єв), – ин, – ін (-їн) –можливим є тільки закінчення -у (Львову, Турчину, Глібову, Шваччину).

Дуже часто в документах трапляється помилка: іменники на позначення неживих предметів дехто відмінює так само, як і назви живих предметів. Наприклад: На виставку ретро-автомобілів відправили «Москвича–401»… Екіпаж пото-пив «Варяга» у Чемульпо… «Оживлювати» неживі предмети не слід. Це характерно для розмовно-професійного мовлення. Тому слід писати: На виставку ретро-автомобілів відправи-ли «Москвич– 401» тощо.

Іменники-назви істот у знахідному відмінку завжди мають закінчення, співвідносне з формою родового: нема батька – знайти батька; в іменниках – назвах неістот форма знахідно-го збігається з формою називного: читати твір, знайти газе-ти. Але не завжди граматичні ознаки істот/неістот і реальний зміст слів відповідають один одному. Наприклад: іменники народ, плем’я, стадо, табун, полк, загін, що називають певну кількість людей, тварин, не позначають живі предмети. І тому треба писати й говорити: побачити табун, полк, загін.

У родовому відмінку множини іменники жіночого роду мають закінчення -ей (статей, сімей, свиней, галузей, допо-відей, ескадрилей, подорожей) та нульове: гривня – гривень

 

 ™

Пентилюк М.І., Марунич І.І., Гайдаєнко І.В. Ділове спілкування та культура мовлення

(грошова одиниця), гривна  – гривен (прикраса), доріг, дач, книжок.

Не слід плутати відмінкові закінчення іменників у місце-вому відмінку множини з давальним множини: полям (Д. в.) – на полях (М. в.), садам – у садах, подвір’ям – на подвір’ях, ву-лицям – на вулицях, лісам – у лісах.

Вислови «читати по складам», «ходив по кімнатам», «по нашим підрахункам» ненормативні. Відповідно до норм української граматики (прийменник по виражає просторові відношення) треба казати «читати по складах», «ходив по кімнатах», «за нашими підрахунками».

Прикметник

У діловому стилі кількісно переважають відносні прикметники (дерев’яний, літній, ринковий, осінній, шкільний, шкіряний, гречаний тощо). Якісні прикметники вживаються значно рідше. При утворенні ступенів порівняння від якісних прикметників перевагу надають аналітичним (двослівним) формам: широкий – більш широкий, важливий – найбільш важливий.

Творення аналітичної форми ступеня вияву ознаки відбу-вається за допомогою слів більш, менш, значно, далеко, надто, дуже, найбільш та ін.: більш відомий, далеко кра-щий, найбільш прийнятний.

Присвійні прикметники на -ин, – ів, – ов, – ськ (ий) у ді-ловому мовленні використовуються рідко, їх витісняють сло-восполучення з іменниками: будинок батька, повість Шев-ченка, права людини. Присвійні прикметники, утворювані від імен та прізвищ (Лесина, Маріїна, Гордіїв, Лучин, Парасчин, Бенедиктова та ін.) мають розмовне забарвлення.

Рідко використовуються і присвійні прикметники типу зміїний, бджолиний, письменницький, заводський, інститут-ський, профкомівський. У відносному значенні вони вказують на родову ознаку характерну групі осіб чи тварин. При використанні присвійних прикметників слід ураховувати зазначені вище стилістичні та смислові відтінки. У деяких текстах вони виконують особливі функції. Наприклад: Ця студентська ро-бота мені не сподобалась – не зрозуміло, що означає слово «студентська»: «слабка, недосконала» чи «робота окремого студента». Або таке речення: Змагаються міські команди – змагаються команди одного міста чи багатьох: якби йшлося про команди одного міста, то слід би було сказати: Змагають-ся команди міста… Тому речення На агітпунктах вже скла-дені й перевірені виборчі списки. Частина лабораторного майна була незаконно списана. На лісових ділянках організо-вані місця лосевої підгодівлі вимагають правки: На агітпунк-тах вже складені і перевірені списки виборців. Частина май-на лабораторії була незаконно списана. На лісових ділянках організовані місця підгодівлі лосів.