Інтерактивні методи навчання у вивченні курсу «Я і Україна» для учнів 3-го класу

Метод у педагогіці визначається як спосіб цілеспрямованої взаємодії  учителя й учнів для розв’язання  педагогічних завдань, тобто для  розвитку. У понятті «інтеракція» можна виділити дві складові: «інтер»  – між, «акція» –посилена діяльність [21, c. 37]. Таким чином, інтерактивні методи можемо трактувати як способи цілеспрямованої міжсуб’єктної взаємодії учителя й учнів зі створення оптимальних умов для свого розвитку .

Ключовим поняттям, що визначає сутність інтерактивних методів, є  взаємодія. Взаємодія розуміється  як безпосередня міжособистісна комунікація, найважливішою особливістю якої визнається здатність людини «приймати  роль іншого», уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню або група, і відповідно інтерпретувати ситуацію і конструювати власні дії. Педагогічна взаємодія – це обмін діяльністю між педагогом і учнями, в якому діяльність одного обумовлює діяльність іншого (інших) [21, c. 43]. Вона є процесом спільної діяльності викладача і учнів, атрибутами якого є:

присутність учасників в  єдиному часі і просторі, що створює  можливість особистого контакту між ними;

наявність спільної мети, очікуваного  результату діяльності, який 
відповідає інтересам усіх і сприяє реалізації потреб кожного;

планування, контроль, корекція і координація дій;

розподіл єдиного процесу  співпраці, спільної діяльності між 
учасниками;

виникнення міжособистісних  відносин [17, c. 16].

Інтерактивна педагогічна  взаємодія характеризується високим ступенем інтенсивності спілкування її учасників, їхньої комунікації, обміну діяльністю, зміною і різноманітністю її видів, форм і прийомів, цілеспрямованою рефлексією учасниками своєї діяльності і взаємодії, що відбулася. Інтерактивна педагогічна взаємодія, реалізація інтерактивних педагогічних методів спрямовані на зміну, удосконалення моделей поведінки і діяльності учасників педагогічного процесу [17, c. 17].

Аналіз практики інтерактивної  педагогічної взаємодії дозволив виділити її провідні ознаки й інструменти, серед  яких: полілог, діалог, мисленнєва діяльність, смислотворчість, міжсуб’єктні відносини, свобода вибору, створення ситуації успіху, позитивність і оптимістичність оцінювання, рефлексія тощо [14, c. 39].

Полілог (у перекладі з  грецького означає багатоголосся) у педагогічному процесі є багатоголоссям, в якому можна почути голос кожного учасника педагогічної взаємодії. Інтерактивне навчання потребує багатостороннього типу комунікації, коли комунікаційні зв’язки виникають не тільки між учителем і учнями, а й між усіма школярами, а педагог стає рівноправним учасником навчальної діяльності.

Діалог передбачає сприйняття учасниками педагогічного процесу  самих себе як рівних партнерів, суб’єктів  взаємодії. Діалог у педагогічному процесі – це сприйняття учня педагогом як особистості, як індивідуальності; прийняття учня незалежно від його індивідуальних, статевих або вікових особливостей.

Мисленнєва діяльність як сутнісна ознака інтерактивних методів  полягає в організації інтенсивної  розумової діяльності педагога і  учнів. В інтерактивному навчанні вчитель  має організувати самостійну пізнавальну  діяльність учнів, проблемне навчання, самостійне виконання ними різноманітних  розумових операцій, таких, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація тощо [14, c. 40].

Смислотворчість є процесом усвідомленого створення (творіння, побудови) учнями і вчителем нових  для себе значень, змісту предметів  і явищ оточуючої реальності в  межах обговорюваної теми. Результатом  смислотворчості педагога та учнів  є новий зміст педагогічного  процесу.

Свобода вибору учнів і  педагога полягає в їхньому свідомому  регулюванні і активізації своєї  поведінки, педагогічної взаємодії, які  сприяють оптимальному розвитку, саморозвитку [14, c. 40].

Створення ситуації успіху полягає в цілеспрямованому педагогом  комплексу зовнішніх умов, що сприяють отриманню тими, які вчаться, задоволення, радощі, прояву спектру позитивних емоцій і відчуттів. Успіх розглядається як мотив до саморозвитку, самовдосконалення. Для створення ситуації успіху використовуються різноманітні педагогічні засоби, насамперед позитивність і оптимістичність оцінювання учнів.

Усі названі ознаки інтерактивної  педагогічної взаємодії обумовлюють одна одну, інтегруються в єдиний комплекс атрибутів, що становлять змістовну і технологічну основу використання в педагогічному процесі інтерактивних методів.

Отже, інтерактивні методи –  це посилена педагогічна взаємодія, взаємовплив учасників педагогічного  процесу через призму власної  індивідуальності, особистого досвіду  життєдіяльності. Це процес інтенсивної, міжсуб’єктної комунікації учителя  і учнів.

 

1.3 Порівняльний аналіз активних і пасивних методів навчання.

Їх переваги і недоліки.

 

У педагогічній літературі описано чимало типів організації  навчання (за рівнем активності учнів, рівнем залучення їх до продуктивної діяльності, за дидактичною метою, за способами організації тощо). Голант Е.Я. (60-ті рр.) поділив типи та методи навчання на активні та пасивні залежно  від участі учнів у навчальній діяльності. Звісно, термін “пасивне”  є умовним, адже будь-яка організація  навчального процесу неодмінно передбачає певний рівень пізнавальної активності суб’єкта – учня, інакше досягнення навіть мінімального результату неможливе. У своїй класифікації Я. Голант використовує “пасивність” як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже цілковитої відсутності самостійності й творчості. До цієї класифікації ми додамо інтерактивне навчання як різновид активного, котрий, однак, має свої закономірності та особливості.

     При пасивному типі навчання учень виступає у ролі “об’єкта” навчання, має засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо – тобто джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, що вимагають від учнів лише слухати й дивитися (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються один з одним і не виконують жодних творчих завдань.

     При активному  навчанні передбачається застосування  методів, що стимулюють пізнавальну  активність і самостійність учнів.  Учень виступає “суб’єктом” навчання, виконує творчі завдання, вступає у діалог з вчителем. Основними методами цього навчання є: самостійна робота, проблемні й творчі завдання, питання учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.

     Сутність інтерактивного  навчання полягає в тому, що  навчальний процес відбувається  за умов постійної, активної  взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове,  навчання в співпраці), де учень  і вчитель є рівноправними,  рівнозначними суб’єктами навчання. Педагог виступає в ролі організатора процесу навчання, лідера групи. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблем. Воно ефективно сприяє формуванню цінностей, навичок і вмінь, створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером учнівського колективу.

 Сильні й слабкі аспекти  пасивного та інтерактивного  навчання можна подати у вигляді  таблиці (табл. 1.1.1.) [17, с. 15]. Активне навчання посідає проміжне місце між ними.

Таблиця 1.1.1.

Критерії порівняння	Пасивне навчання	Інтерактивне навчання
1 . Обсяг інформації	За короткий проміжок часу можна пройти великий обсяг інформації	Невеличкий обсяг інформації потребує значного часу
2. Глибина вивчення змісту	Як правило, досягається тільки на рівні знання й розуміння	Учні засвоюють усі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінку)
3. Відсоток засвоєння	Як правило, невисокий	Як правило, високий
4. Контроль над процесом навчання	Викладач добре контролює обсяг  і глибину вивчення, час і хід  навчання. Результати роботи учнів  передбачувані	Викладач має менший контроль над  обсягом і глибиною вивчення, часом  і перебігом навчання. Результати роботи менш передбачувані
5. Роль особистості педагога	Особистісні якості педагога залишаються  в тіні, він виступає як джерело  знань	Педагог сильніше розкривається перед  учнями, виступає як лідер, організатор
6. Роль учнів	Пасивна; учні не приймають важливих рішень щодо процесу навчання	Активна; учні приймають важливі рішення  стосовно процесу навчання
7. Джерело мотивації навчання	Зовнішнє (оцінки, педагог, батьки, суспільство)	Внутрішнє (мотиви самого учня)

 

Проаналізувавши цю таблицю, вчитель може обрати тип навчання залежно від завдань і умов роботи. Як правило, сучасна система  навчання вимагає від учителя  охоплення великого обсягу інформації і зорієнтована на рівні «знання» й «розуміння». Це змушує педагога до використання переважно пасивного  навчання.

У сучасному світі неможливо  одній людині знати все навіть в окремій галузі знання. Учням  потрібні інші навички: думати, розуміти сутність речей, осмислювати ідеї й концепції і вміти шукати потрібну інформацію, тлумачити її і застосовувати за конкретних умов. Саме цьому сприяють інтерактивні технології. Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 80-і рр. XX ст., засвідчують, що інтерактивне навчання дає можливість збільшити відсоток засвоєння матеріалу, впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю (дії, практику). Результати цих досліджень відображено у схемі, яка дістала назву «Піраміда навчання» [15, c. 21].

 

 

 

 

Схема 1.1.1.  «Піраміда навчання»

 

Схема 1.1.1. демонструє, що найменших  результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція – 5 %, читання – 10 %), а найбільших –  за умов інтерактивного (дискусійні групи  – 50%, практика через дію – 75%, навчання інших або негайне застосування знань – 90 %) [14, c. 64]. Це середньостатистичні дані, й у конкретних випадках результати можуть різнитися, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.

При застосуванні інтерактивного навчання педагог зустрічається  з певними труднощами. Щоб подолати ускладнення в застосуванні інтерактивних  технологій і перетворити їх слабкі боки на сильні, вчителю треба пам’ятати:

Інтерактивні технології потребують певної зміни всього життя  класу, 
а також значної кількості часу для підготовки як учнів, так і педагога. 
Починати потрібно з поступового використання цих технологій, якщо 
ви або учні з ними не знайомі. Можна розробити спеціальний план 
поступового впровадження інтерактивних технологій. Краще ретельно 
підготувати кілька інтерактивних занять у навчальному році, ніж часто проводити похапцем підготовлені «ігри».

Можна провести з учнями особливе «організаційне заняття» й  розробити разом з ними «правила роботи в класі». Необхідно налаштувати 
учнів на сумлінну підготовку до інтерактивних занять. Використовувати спочатку прості інтерактивні технології: роботу в парах, у малих групах, мозковий штурм тощо. Коли в учнів з’явиться досвід такої роботи, ці заняття проходитимуть значно легше, а підготовка не забиратиме багато часу.

Використання інтерактивних  технологій – не самоціль. Це лише 
спосіб створення атмосфери в класі, котра найліпшим чином сприяє 
співпраці, порозумінню та доброзичливості, дає змогу по-справжньому реалізувати особистісно орієнтоване навчання [17, c. 16].

Якщо застосування інтерактивних  технологій у конкретному класі  веде до протилежних результатів, слід переглянути стратегію й обережно ставитися до використання таких  методів.

 Отже, застосування інтерактивних технологій вимагає старанної підготовки вчителя й учнів. Вони повинні навчитися успішно спілкуватися, використовувати навички активного слухання, висловлювати власні думки, переконувати й бути переконливими й толерантними, розуміти інших, ставити запитання і відповідати на них.

 

 

 

 

1.4 Роль інтерактивних технологій у розвитку пізнавальних інтересів учнів

 

     Сучасна освіта  – це освіта для людини. Її  стрижнем є розвиваюча, культуротворча, домінанта, виховання здатності  до самоосівти і саморозвитку  особистості, яка вміє використовувати  набуті знання і вміння для  творчого розв’язання проблем,  критично мислити, опрацьовувати  різноманітну інформацію, прагне змінити своє життя[17, c. 44].

     Роль учителя  є вирішальною у процесах формування  мислення, гартування характеру  й виховання моральних якостей  учня. Він генератор і джерело  ідей, якими керується другий  суб’єкт педагогічного процесу – учень. Від педагогічної майстерності вчителя залежить націлювання учнів на належний навчальний лад. Щоб керувати процесом формування і розвитку здібностей учнів, треба знати актуальні і потенціальні їх рівні. Водночас виникає проблема: якими повинні бути умови середовища, щоб кожен школяр міг розвинути свої творчі нахили й перетворити їх у творчі досягнення. Високий рівень успішності не завжди поєднюється з високим рівнем творчої обдарованості. У зв’язку з цим потрібно намагатися створити сприятливі умови для самовираження кожної дитини в різних видах діяльності.

Працюючи в школі та спостерігаючи за школярами, можна  дійти висновку, що є учні, які  на уроці перестають слухати або, навпаки, тільки роблять вигляд, що слухають, але не чують, якщо новий  матеріал їх не зацікавив з самого початку.

Запобігаючи байдужості на уроці, появу нового матеріалу потрібно підпорядковувати природній допитливості школяра: новий факт не виникає з  “нічого”; разом з дітьми з’ясувати  можливості і його застосування, а  форму організації навчання обирати  оптимальною. Отже, завдання, яке постало  перед учителем, – збудити здібності  своїх учнів, виховати в них сміливість думки і впевненість у тому, що вони розв’яжуть кожне завдання, – без особистого захоплення спаравою, без наявності педагогічного  такту і таланту, без умілого  вибору форм навчання, методів, прийомів та засобів втілити в життя  неможливо.