Курс лекций по "Религиеведению"

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 07 Декабря 2012 в 01:02, курс лекций

Описание работы

Пропонований курс лекцій з релігієзнавства має на меті допомогти студентам у вивченні даного курсу. Він написаний на основі лекцій в обсязі 17 годин, які читає автор на відповідних курсах усіх факультетів ХНАМГ.
Лекційний курс складається з 7 тем. По кожній темі представлений скорочений виклад навчального матеріалу, а також запропоновані теми рефератів для самостійної роботи. До кожної теми вказана навчальна й наукова література, є також загальний список літератури з курсу.

Файлы: 1 файл

курс_лекций Религия.doc

— 499.50 Кб (Скачать файл)

Міністерство освіти і науки України

Харківська національна  академія міського господарства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курс лекцій з дисципліни

 

 

 

«Релігієзнавство»

 

(для студентів  1 – 3 курсів усіх спеціальностей  академії)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків – ХНАМГ  – 2006

 

 

Курс лекцій з дисципліни “Релігієзнавство” (для студентів 1-3 курсів усіх спеціальностей академії) // Авт.   Толстенко С.М. – Харків: ХНАМГ, 2006. − 103 с.

 

 

 

Автор:       С.М.Толстенко

 

 

 

Рецензент: В.В.Будко, д.ф.н., проф., зав. кафедри філософії і політології   

 

 

 

 

 

 

 

Рекомендовано кафедрою філософії та політології,

протокол № 8 від 9 червня 2006 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Релігієзнавство є важливою складовою системи гуманітарної освіти у вищій школі. Це зумовлено  тією роллю, яку відіграє релігія  в житті сучасного суспільства та окремої людини, впливом релігії на політику, культуру тощо. Інтерес до закономірностей розвитку релігії, її історії, інших проблем, пов'язаних з взаємовідносинами церкви і держави, міжконфесійними стосунками постійно зростає.

Неможливо сьогодні уявити людину з вищою освітою, котра не володіє хоча б мінімумом знань з релігієзнавчої проблематики.

Пропонований курс лекцій з релігієзнавства має на меті допомогти студентам у вивченні даного курсу. Він написаний на основі лекцій в обсязі 17 годин, які читає автор на відповідних курсах усіх факультетів ХНАМГ.

Лекційний курс складається  з 7 тем. По кожній темі представлений скорочений виклад навчального матеріалу, а також запропоновані теми рефератів для самостійної роботи. До кожної теми вказана навчальна й наукова література, є також загальний список літератури з курсу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 1. Релігієзнавство  як наука і навчальна дисципліна

Релігієзнавство являє  собою комплекс суспільних наук, об'єктом  вивчення котрих є релігія. Кожна  з цих наукових дисциплін, виходячи з специфіки свого предмета, розглядає ту чи іншу сторону цього складного явища, що дозволяє в рамках релігієзнавства представити його цілісну картину. Таким чином слід наголосити, що об'єкт і предмет релігієзнавства співпадають: це – закономірності становлення та розвитку релігії, її роль у житті суспільства та індивіда.

До структури релігієзнавства насамперед входять такі науки:

· Філософія релігії, що вивчає загальне призначення релігії,  найбільш загальні закономірності її виникнення і розвитку, роль у становленні цивілізації, того чи іншого типу людської спільності.

· Соціологія релігії, що вивчає роль та функції релігії в житті того чи іншого суспільства, взаємозв'язок і взаємний вплив релігії, різноманітних соціальних інститутів, суспільних процесів тощо.

· Психологія релігії, що вивчає взаємозв'язок та взаємну залежність релігії і психічного, внутрішнього, емоційного світу особистості або суспільної групи.

· Політологія релігії, що вивчає взаємний вплив політики та релігії, її взаємовідносини з різними політичними інститутами.

· Історія релігії, що вивчає розвиток цього явища в часі, або релігію та пов'язані з нею процеси на якомусь історичному етапі.

· Географія релігії, що вивчає розвиток релігії в просторі, поширення тих чи інших релігій в різних регіонах.

Серед наук, що вивчають релігію, слід назвати також культурологію і правознавство, які розглядають взаємозв'язок культури й релігії, а також правову базу функціонування релігійних організацій та різноманітних культів.

Слід підкреслити, що релігієзнавча проблематика може вивчатися й іншими науками. Говорячи про методи релігієзнавства, відзначимо, що вони співпадають з методами інших наук. Це перш за все єдність історичного та теоретичного підходів у вивченні релігії, а також весь арсенал методів, які використовують сучасні науки. Мова тут йде про теоретичні методи, як філософські (наприклад,  діалектико – матеріалістичний метод), так і загальнонаукові (індукція, дедукція, порівняльний метод тощо). Разом з тим в релігієзнавстві активно використовуються й практичні, емпіричні методи (наприклад, різноманітні соціальні дослідження).

Категоріальний апарат релігієзнавства значною мірою співпадає з категоріями тих наук, які входять в його структуру. Категорії релігієзнавства віддзеркалюють ті чи інші сторони функціонування релігії, компоненти її структури, широко використовують терміни з релігійного лексікону: найменування релігій, обрядів і т. ін.

Наприклад, можна назвати такі категорії релігієзнавства: “релігія“, “культ”, “церква”, “конфесія” тощо.

Зазначимо, що релігієзнавство вивчає закономірності становлення, функціонування, розвитку релігії та релігійного життя.

Аналізуючи функції  релігієзнавства, котрі, по суті, не відрізняються  від функцій інших наук, треба підкреслити їх особливий зміст, зумовлений своєрідністю виучуваного об'єкта. Ці функції такі: пізнавальна, теоретико-методологічна, практична, прогнозуюча, виховна, яка, зокрема, передбачає формування віротерпимості, міжконфесійної толерантності.

Отже можна сказати, що релігієзнавство є важливою навчальною дисципліною, яка займає цілком певне місце серед навчальних дисциплін гуманітарного циклу.

Основні принципи релігієзнавства − це науковість, об’єктивність, історизм, деідигологізація та політкоректність.

Особливо треба акцентувати увагу на відмінностях релігієзнавства та теології, які відрізняються цілями (у релігієзнавства вона інформативна, пізнавальна, а в теології – прозелитиська, пропагандистська), основами викладання (основа релігієзнавства – наукові дослідження, а основа теології – релігійні догмати), а також за змістом і формою подачі матеріалу.

Теми рефератів:

  1. Соціологія релігії у структурі релігієзнавства.
  2. Особливості реалізації функцій релігієзнавства.

 

                                                     Література

  1. Калінін Ю. А., Харьковщенко Е.А. Релігієзнавство. - К.: Наукова думка, 1998.
  2. Основы религиоведения. /Под ред. Яблокова И.Н. - М.: Высш. шк., 1998.
  3. Релігієзнавство / За ред. Бублика С.А. - К.: Юрінком Інтер,1999.
  4. Радугин А.А. Введение в религиоведение: теория, история и современные религии: Курс лекций. - М.: Центр, 2000.
  5. Яблоков И.Н. Социология религии. - М.: Мысль, 1979.

 

Тема 2.  Релігія  як суспільне явище

 

Актуальність і важливість цієї теми в курсі релігієзнавства зумовлена тим, що в ній розглядаються ключові категорії та основні параметри вивчаємого об'єкту – релігії. Перш за все, необхідно дати визначення досліджуваного феномена. При цьому слід уникати як поверхнево-оціночних визначень типу “релігія - є хибний світогляд”, так і визначень, в яких згадується лише одна якась риса чи якість релігії, наприклад, “релігія – це віра в Бога”.

Визначення релігії (як і кожне наукове визначення) повинно  виключати ідеологічну оцінку і, по можливості, повно відображати  структуру даного явища, підкреслювати  його суть.

Виходячи з цього, можна дати таке визначення релігії: Релігія  - це система світоглядних уявлень, основаних на вірі в надприродне, котра має регламентований культ ( обрядність ) і організаційну основу.

Суть релігії –  віра в надприродне. Саме ця якість зумовлює й структуру, й функціонування, й всі інші параметри релігії. Слід підкреслити, що у релігійної віри є ряд специфічних  особливостей. Це, насамперед, впевненість в реальності існування об'єкта віри (Бог, боги тощо), потім емоційність та ірраціональність (це віра серця, а не розуму. Як колись говорили деякі теологи: “вірую тому, що абсурдне”). І, нарешті, це впевненість у можливості двосторонніх контактів суб'єкту і об'єкту віри.

Як вже відмічалось, важливим моментом у вивченні релігії  є питання структури цього явища. Як структурні компоненти релігії можна назвати насамперед систему певних ідей, тобто релігійну свідомість, потім релігійний культ і, нарешті, релігійні організації.

Релігійна свідомість –  форма суспільної свідомості, в якій об'єктивна реальність віддзеркалюється крізь призму релігійної віри у вигляді різних теорій  (теологія, релігійна філософія тощо), або побутових поглядів. Іншими словами, релігійна свідомість постає двома рівнями: теоретичним та емпіричним (побутовим). Особливістю релігійної свідомості та світосприйняття є оцінка всього сущого як результату діяльності надприродних сил.

Релігійний культ –  це перш за все сукупність строго регламентованих  символічних( тобто таких, що мають  якийсь релігійний сенс) дій, ритуалів, спрямованих на забезпечення взаємодії суб'єкта і об'єкта віри, підтримку єдності віруючих тощо. Слід підкреслити особливе значення предметів культу, різного роду реліквій для проведення обрядів.

Релігійні організації  – організаційна основа кожної релігії, вони є структурованими (інституціалізованими) об'єднаннями віруючих, які повинні задовольняти їхні релігійні потреби, розвивати віровчення, проводити обряди, а в деяких випадках представляти і відстоювати інтереси віруючих.

Основні різновиди релігійних організацій – церква і секта.

Церква – автономний централізований інститут, який обслуговується професійними священнослужителями, відмінними особливостями якого є строга ієрархія і поділ на клір (священників) і мирян (прихожан).

Секта – вид релігійної організації, котра, як правило, виникає в результаті розколу з церквою на основі абсолютизації якоїсь сторони віровчення, зміненого культу та організаційних принципів, у секті відсутні формальна ієрархія і поділ на клір і мирян.

Велика кількість релігій  в сучасному світі і в історії людства та їх різноманітність роблять актуальною проблему їх типологізації, що зумовлено інтересами наукових досліджень. Типи релігій можна виділяти за різними критеріями. Наприклад, за розумінням Бога (надприродного начала) в тій чи іншій релігії можна виділити такі типи релігій: політеїстичні (в яких мисляться декілька Богів, наприклад, індуїзм), генотеістичні (в яких мисляться декілька Богів, але виділяється один головний, наприклад, синтоїзм), монотеїстичні (в яких мислиться один Бог, наприклад, іслам).

Ще одна типологізація  може бути проведена за об'єктом, на який спрямована релігія (до якої спільноти звертається віровчення і в якому середовищі вона розповсюджується ): родоплемінні, національні, світові релігії.

Можна застосовувати  й інші засади для типологізації, наприклад, традиційні й нетрадиційні релігії.

Під час вивчення релігії  як суспільного явища особливий  інтерес викликають різноманітні концепції  походження релігії, які по-своєму пояснюють  її появу в суспільному житті. Тут називаємо такі концепції:

· Теологічну концепцію, що пояснює походження релігії втручанням надприродних сил, божого провидіння.

· Об'єктивно-ідеалістичну концепцію, що пояснює появу релігії, як результат діяльності якоїсь духовної субстанції, котра, на їх думку, є основою всього сущого;

· Суб'єктивно-ідеалістичну концепцію, що пояснює появу релігії особливостями світосприйняття суб'єкта .

· Біологізаторську концепцію, що пояснює появу релігії актуалізацією біологічних засад в людині (її біологічних начал);

· Психологічну концепцію, що пояснює появу релігії особливостями психології;

· Соціальну (соціологічна) концепцію, що пояснює появу релігії соціальними причинами;

· Антропологічну концепцію, що пов'язує появу релігії з особливостями розвитку людини й становленням людської спільноти, та ін.

Можна також  розглянути концепцію про так  звані “корені релігії“, характерну для радянського релігієзнавства. Під терміном “корені релігії“ маються на увазі фактори, що сприяють появі релігії та відтворенню  релігійності в суспільному житті. Розрізняють соціальні корені – фактори суспільного життя, гносеологічні корені – фактори, пов'язані з особливостями пізнавального процесу, й психологічні корені – фактори, зумовлені психологією людини, її емоціями.

При розгляді функцій  релігії, реалізація яких визначає її роль у суспільстві, слід підкреслити, що вони можуть не співпадати з функціями якогось структурного компонента релігії. Наприклад, якась релігійна організація може займатись благочинністю, тобто виконувати соціальну функцію, або навіть брати участь у політичному житті ,але це не є функцією релігії як цілісного утворення.

До основних функцій  релігії слід віднести:

1. Світоглядну функцію: Релігія дає відповіді на основні світоглядні питання (походження світу, людини, характер взаємодії людини з навколишнім світом тощо), тобто релігія формує світогляд віруючих.

2. Регулятивно-нормативну: Релігія намагається регулювати за допомогою різноманітних норм (заповідей, заборон, наказів) основні параметри життєдіяльності суб’єктів(індивіда, групи, нації тощо). При цьому регулюється як поведінка, так і правила взаємовідносин, а іноді навіть харчова дієта, одяг, тощо.

Информация о работе Курс лекций по "Религиеведению"