Курс лекций по "Религиеведению"

Розглядаючи форми родоплемінних, первісних релігій, природно, на наш погляд, відстежити, як вони проявляються в сучасному суспільному й релігійному житті (чудотворні ікони, як вияв фетишизму, вплив тотемізму на геральдику та символіку тощо).

Релігія - не тільки сукупність поглядів і почуттів. У ній, на зразок мистецтва та моралі, єдиним функціональним планом представлені уявлення, почуття і специфічні культові дії - молитви, пости, обряди, ритуальні піснеспіви тощо. Релігія є практично-духовним засобом входження людини в світ, оволодіння ним. Сказане, звичайно, стосується й первісної, чуттєво-надчуттєвої та демоністичної релігійності, в якій уявлення про надприродне, переживання зв'язків з ним та чаклунські дії щодо нього були рівнодавніми. Діяльну сторону первісної релігійності за звичаєм називають магією (від грецьк. mageіа - чаклунство) і розглядають як зародкову форму релігійного культу.

Іноді магію зображують лише як сукупність заклинань, жертвопринесень, обрядів, табу і т.п. Але при цьому випадає з поля зору мотиваційний текст чаклування. Магія - не обрядовість, але і не самі по собі уявлення про надприродне. Її змістом є віра в можливість вплинути на реально суще через надприродне шляхом певного практично-умовного дійства; магія - єдність релігійної свідомості і дії, в ній немовби в концентрованому вигляді проявляється загальна характеристика релігії як специфічного практично-духовного засобу входження людини в світ. Для віруючого, як відомо, дійсним, реально сущим є і природне й надприродне. Тому мотивований текст, логіку його магічних дій можна виразити в такий спосіб: якщо на звичайні предмети і явища можна впливати практично, то з таким же успіхом практично можна впливати в бажаному напрямі й на незвичайне, надприродне, тобто на фетиші, тотеми, душі і духів. Тому магія, як зазначав Г.Плеханов, "доповнюється анімізмом, анімізм доповнюється магією".¹ Цю думку можна було б продовжити: магія доповнюється тотемізмом, тотемізм доповнюється магією і т.п.

Відомі різні види первісної магії: промислова, землеробська, військова, лікувальна, любовна, шкодоносна та ін. Вони полягали в заклинанні мисливських  пасток, чаклунських процедурах на полі, спробах навести порчу (тобто зіпсувати здоров'я, наслати морок), приворожити, в чаклуванні над зброєю, над хворим, у різного роду замовляннях тощо. Залежно від цільового призначення магію поділяють також на "чорну" (лиху) і "білу" (добру). Але в кожному випадку вона була або фетишистською, або тотемістичною, або анімістичною, або ж, нарешті, пов'язаною з вірою в духів.

Адже магія як сплав  чаклунського дійства і віри в  можливість через нього вплинути на надприродне, набула становлення і розвиток як складник первісної релігійності в цілому і як "мова" розглянутих вище форм чуттєво-надчуттєвих та демоністичних вірувань. Тому, не зупиняючись в даному разі на різновидах магії за ступенем її складності, за її загальною спрямованістю, цільовим призначенням, вербальною чи прикладною формами, звернімо увагу на її зміст і засоби його вираження на різних етапах розвитку первісної релігійності.

_____________________

1. Плеханов Г. В.  О так называемых религиозных исканиях в России // Избр. философ. произведения. В 5-ти т. Т. 3, - М., 1957. – С. 342

У ранньородовому суспільстві  з притаманними йому чуттєво-надчуттєвими віруваннями магічні уявлення і  дії пов'язувалися з вірою в  можливість прямого, контактного впливу на надприродне, а тим самим і  на той об'єкт, якому воно властиве. Так, андаманці, які уявляли душу у вигляді крові, при різних захворюваннях "лікували" тіло тим, що прикладали до нього червону глину, сподіваючись, що вона надасть хворому органу життєвих сил і він стане здоровим. Сліди подібних уявлень і дій спостерігаються в багатьох палеолітичних похованнях (натирання тіла померлого охрою і т.п.).

Можна навести приклади магії, що грунтується на фетишистських уявленнях. Вірменські турки, зокрема, вірили, що в разі потреби дощ можна притягати, причому це притягування розуміли досить натурально. Вони кидали у воду камені-фетиші й вважали, що ті, йдучи на дно, потягнуть усю воду, в тому числі небесну, тоді вона випаде у вигляді дощу. Провідною ідеєю тут є фетишистський погляд на камінь, одна з рис якого - вага, гіпертрофована й наділена "особливими" властивостями, серед них і здатність притягувати воду. Але дощ можна не тільки притягувати, а й припиняти. Бачачи, як вода, що потрапляє на розжарене каміння, випаровується, повертається "назад", люди племені сулка (архіпелаг Бісмарка) підкидали гаряче каміння вверх, щоб припинити дощ. Австралійські аборигени, люди племені ар унта, вважали, що чуттєво-надчуттєве у деяких фетишах має лихі, отруйні властивості. Ці властивості могли, на їхню думку, проявляти себе тільки через дію предмета, віддільну від нього. Тому арунта, коли хотіли завдати комусь, скажімо чужинцю, пошкодження, ставили його між багаттям і паличкою, нібито наділеною магічною отрутою, вважаючи, що коли паличка достатньо нагріється. на стрибне на жертву і вразить її.

Досить поширеним різновидом магії є чаклунство, що спирається на тотемістичні вірування. Вважаючи себе нащадками й співродичами того чи іншого виду тварин або рослин, люди вірили, що чаклунськими методами вони можуть впливати на своїх тотемів,  на їхню плодючість, домагатися їхньої прихильності до себе, а також впливати на власну природу, безпосередньо, контактно переймати від тотемів найбільш цінні риси. Саме з цією метою австралійські туземці прив'язували до литок ніг шматки шкіри з ніг кенгуру, щоб у такий спосіб їм передалася прудкість бігу цих сумчастих. Жителі островів Торресової протоки виготовляли чучела морських корів та черепи й кидали їх у воду, сподіваючись, що вони "притягнуть", приваблять своїх співродичів і наведуть їх на мисливців.

Усе це - найдавніші різновиди первісної магії. Спільною рисою їх є уявлення про можливість безпосередньо вплинути на природне шляхом контактного чаклування із злитим з ним надприродним. Пізніше, коли виникає демоністичний тип уявлень, коли складається віра в духів як окремих від тілесності, безплотних сутностей, зазнають істотних змін і магічні уявлення та дії. Тепер об'єктом чаклування є не сам предмет та його надчуттєві якості, а символічне зображення духа цього предмета, його привабливих рис. Здебільшого це були речовинні символи. Так, у свій час тюрінгський селянин висівав насіння льону обов'язково з довгого мішка і при цьому ходив по полю широкими кроками - щоб льон ріс високий, з довгими волокнами. Серед австралійських і баварських селян був звичай давати покуштувати перші плоди вагітним жінкам - це мало сприяти доброму врожаю відповідних рослин у наступному році. У слов'ян було заведено в перший день польових робіт обов'язково одягати чисту, світлу білизну - щоб і поле було чистим, щоб воно не заростало бур'янами. Прикладів демоністичної магії, тобто чаклунства. пов’язаного з вірою в духів, не можна перелічити. Їх об'єднує головна особливість: уявлення про можливість впливати на природне опосередковано, символічно впливаючи на духа - розпорядника урожайності, здоров'я, добробуту тощо. Як бачимо, і в найдавніші, і в давні часи первісна релігійність була спробою практично-духовного освоєння людиною світу, але в своєму історичному поступі вона зазнає досить помітних змін, все глибше поділяючи світ на природний і надприродний, готуючи грунт до формування теїстичних вірувань і культу.

Що стосується "мови" первісної магії, засобів її вираження й дії, то такими були чаклунські обряди, численні табу (полінезійське - "заборона"), що накладалися на певні дії, предмети й слова, заклинання, жертвоприношення. ритуальні ігри, пісні, танці, релігійні свята, а також ритуальні предмети - різні лопаточки, гачки, кошики для вловлювання душ, чучела і маски для навернення дичини, амулети і талісмани тощо. Спільно з уявленнями про надприродне усі вони теж пройшли складний і тривалий шлях розвитку. Як і первісні вірування, вони справили великий вплив на пізнішу й сучасну релігійність і багато в чому збереглися до наших днів у видозміненому або "чистому" вигляді.

У зв'язку з розглянутим виникають питання про місце первісних релігійних вірувань у сукупності поглядів на довкілля, про взаємовідношення релігійного і міфологічного, про історично перший тип світогляду та ін.

Немає сумніву в тому, що свідомість людей, яка ще тільки починала формуватися, була реалістично орієнтованою. Витоки духовного спілкування людей були безпосередньо породжені матеріальною практикою. Уявлення ж про надприродне виникає одночасно з уявленням про природне, тобто тоді, коли було практично створене надприродне у вигляді найпростішої ранньородової організації, а зв'язки людини з природою почали усвідомлюватися нею як її опосередковане відношення до останньої.

Наведені вище відомості  про чуттєво-надчуттєві вірування  дають підстави констатувати, що спочатку в свідомості людей уявлення про надприродне посідали більш скромне місце, а реалістичні уявлення були домінуючими. Людина наділяла чуттєво-надчуттєвими властивостями, про що теж була мова, далеко не всі предмети і явища природи, а лише ті, які видавалися її особливими. До речі, як доведено численними дослідженнями, у багатьох зразках образотворчого мистецтва верхнього палеоліту релігійні мотиви взагалі відсутні. Це особливо стосується піктографічних та оповідальних малюнків і зображень, які були включені до орнаментів і мали переважно декоративне значення. Отже, йдеться про глибокий реалізм людини первісного суспільства і неспроможність уявлень про нібито притаманні їй "пралогічне мислення", "спіритуалістичну філософію" та всезагальну, до того ж теїстичну, релігійність. А це, в свою чергу, спонукає дещо по-іншому поглянути на питання щодо історично першого типу світогляду.

Відомо, що світогляд  як форма суспільної самосвідомості людини "бере" дійсність під  кутом зору потреб, інтересів, установок, завдань і цілей суб'єкта і що об'єктивне відношення "людина-світ" з нього не виключено. Необхідною ознакою світогляду є також узагальнений погляд на світ, місце людини в ньому (незалежно від ступеня цієї узагальненості). Зрозуміло, що уявлення людини ранньородового суспільства ще не мали цієї ознаки, їх конкретність, націленість на даний предмет, явище чи ситуацію, що проявлялося не тільки в реалістичних, а й релігійних (фетишистських, тотемістичних. анімістичних) уявленнях та логічних діях, не мали в собі того, що міститься в понятті узагальненого погляду на світ. Стосовно свідомості людини ранньородового суспільства буде, мабуть, правильним казати, що в цей період складалися передумови для формування світогляду як явища більш пізнього.

Свідомість людини ранньородового суспільства, уже знайомої з чуттєво-надчуттєвими віруваннями, не можна назвати й міфологічною. "Міф, - зазначає Ф.Кессиді, - сам по собі нерелігійний'", бо в міфі дійсне "зливається з фантастичним", а релігія "відрізняє фантастичне від дійсного"¹. І що особливо важливе, міф задовольняється правдоподібністю створених фантазійно ситуацій персонажів, явищ: бажаєш - вір у те, що легендарний афінський художник і зодчий Дедал із пір'я та воску змайстрував крила і зі своїм сином Ікаром відлетів з Кріту, де тримав його, мов полоненого, цар Мінос; а бажаєш - не вір у розповідь, від того вона не перестане бути міфом. Релігія ж без віри в надприродне як дійсне, реально суще, субстанційне не існує. Міф стає релігійним тоді, коли його зміст, його сенс випливають з віри в існування надприродного.

¹Кессиди Ф.Х. От мира к логосу. – М., 1972. – С. 51-52.

Такими є давньогрецькі, давньогерманські та інші міфи про богів і духів; таким є, зокрема, і давньоукраїнський міф про те, як Бог творив світ за допомогою архангела Сатанаїла, і як цей останній намагався "приточити" своє ім'я до слави Господньої.

Не на користь міфологічності свідомості людини ранньородового суспільства, в тому числі і її чуттєво-надчуттєвих форм вірувань, говорить і таке міркування: "Основним питанням, на яке відповідає ... міфологія, є питання не про те, хто створив людей і тварин, а про те, звідки вони прийшли".¹ Але ж свідомість людини, про яку йдеться, ні в релігійній, ні в безрелігійній сферах ще не ставила і не могла ставити ні першого, ні другого питання.

Міфологічне, мабуть, - явище більш пізнє, воно передбачає більш високий розвиток практики, суспільної організації та інтелектуальних здібностей людини.

Правдоподібно, поняття "міфологічне'' і "світоглядне" вперше можуть бути віднесені до свідомості людини розвинутого первіснообщинного суспільства. Іншими словами, ці феномени історично складаються тоді ж, коли виникають демоністичні уявлення про духів. Саме у цей час мисленне відокремлення надприродного як духа від чуттєво-надчуттєвого, як і вихід усієї свідомості за межі конкретних класів предметів і явищ, залучає до нового, світоглядного осмислення того, що раніше уявлялося лише індивідуальним і навіть одиничним.

У цю ж епоху виникають  і уявлення про те, "звідки прийшли" тварини і люди, причому в них  релігійне поєднується з безрелігійною фантастикою. Приклади таких уявлень наводить, зокрема, відомий американський етнограф і дослідник первісного суспільства Л.Г.Морган (1818 - 1881 рр.). "У багатьох родів, як у моки, - пише він, - поширені перекази, за якими їхніми пращурами були перетворені в чоловіків і жінок тварини або неодушевлені предмети, які стали символами родів. Так, людина роду журавель в оджибве розповідає, що

пара журавлів літала над широкими просторами від Мексиканської  затоки до Великих озер і від степів Міссісіпі до Атлантичного океану, розшукуючи багате на харч місце, і врешті-решт обрала водоспади на рукаві Верхнього озера...¹

Коли вони сіли на березі річки й склали крила, Великий дух відразу ж перетворив їх на чоловіка і жінку, які й стали пращурами роду журавель племені оджибве".

Отже, в розвинутому  первіснообщинному суспільстві  сфера дії надприродного розширена, свідомість людини в цілому набирає світоглядних рис, тут же виникають міфологічні уявлення про світ і людину.