Мотивація міжнародної інвестиційної діяльності

Сучасна інвестиційна політика України  повинна орієнтуватись на нарощування  інвестиційних ресурсів, послідовного збільшення частки капітальних вкладень у ВВП, поліпшення структури інвестиційних джерел та оптимізації напрямів їх вкладення. З цією метою Уряд має розробити та забезпечити ефективну реалізацію довготермінової стратегії розвитку інвестиційного потенціалу, його ефективне використання передусім у реальному секторі економіки.[7, 76]

Значний потенціалі інвестиційних  ресурсів мають домашні господарства. У країнах з розвинутою ринковою економікою чверть національних заощаджень формулюється за рахунок цього джерела. Уряд має забезпечити впровадження системи заходів для посилення довіри населення до вітчизняних кредитно-фінансових установ шляхом гарантування повного збереження коштів та одержання сталого відсоткового доходу.[8, 57]

Подальшого розвитку мають набути фінансова інфраструктура, медичне і соціальне страхування, страхування приватного житла, транспортних засобів, емісія цінних паперів для продажу населенню, підтримка приватних інвестицій у житлове будівництво.[9, 67]

Потрібно відновити інвестиційну діяльність держави. Починаючи з 2001-го р., передбачити виділення централізованих капіталовкладень у розмірі не менше 0,5% ВВП.[9, 67]

Необхідно забезпечити оптимізацію  державних інвестицій. Перевага у  визначенні напрямів державного інвестування повинна надаватися галузям, які мають важливе значення для забезпечення життєздатності економіки і є малопривабливими для приватних інвесторів, а також галузям, що забезпечують створення інфраструктури.[9, 68]

Держані інвестиції слід використовувати  як засіб створення первинних умов для залучення приватних та іноземних інвестицій у розвиток пріоритетних галузей. Особливої уваги вимагають інвестиційні проекти зі змішаним фінансування — з використанням державної частки інвестицій як гарантії цільового спрямування інвестиційних ресурсів та можливістю дальшої приватизації.[16, 65]

Світовий досвід показує, що у трансформаційному  періоді іноземні інвестиції на певний час стають важливим фактором економічної  стабілізації, а при продуктивному  їх використанні — і одним із факторів економічного зростання. За умов, коли у ближчій перспективі практично неможливо створити загальні сприятливі умови для суттєвої активізації іноземної інвестиційної діяльності в Україні, зусилля повинні акцентуватись на формуванні ефективних механізмів її селективного регулювання.[13]

Визначення регіональних пріоритетів  розвитку іноземної інвестиційної  діяльності має принципове значення для становлення національної економіки  України як збалансованої системи  галузевих та територіальних взаємовідносин.[1, 93]

3.3 Проблеми інвестування за рубіж

Виходячи із об’єктивно обумовленої  логіки формування глобальних економічних  структур, необхідно звернути увагу  на співвідношення іноземного і зарубіжного інвестування. Як було зазначено, характеристикою для України в сучасних умовах є переважно іноземна, а не зарубіжна інвестиційна діяльність. Відповідне співвідношення становить 9/1.[16, 45]

На сьогодні інвестиції України  за рубіж є не тільки абсолютно  незначними, але й вкрай непродуктивними. Так, прямі інвестиції з України в економіки інших держав станом на 01.01.01 р. вкладено в більше ніж 120 підприємств на суму 98,5 млн. дол.[16, 45]

Найбільш поширеними на сьогодні є  вкладення в Панамі, В’єтнамі, Росії, Швейцарії, Кіпрі.[16, 46]

Галузева структура українських  інвестицій за кордоном в основному формується за рахунок: транспорту, машинобудування і металообробки, охорони здоров’я, фізичної культури та соціального забезпечення.[16, 47]

Серед областей України найбільше  капіталу вивозиться з м. Севастополя  та Одеської області.[16, 47]

Згідно діючого законодавства  інвестиційна діяльність за рубежем  регулюється законодавством приймаючої країни, спеціальним законодавством та відповідними договорами України. Інвестування за рубіж здійснюється майном чи валютними  цінностями.[19, 89]

Цілями інвестування майнових цінностей  за межі України, як правило, є:

• внесення в статутні фонди підприємств, створюваних за кордоном;
• закріплення з філіями, представництвами та іншими обособленими

підрозділами для виконання  покладених на них завдань.

До заборонених для інвестування за рубіж майнових цінностей відносяться:

• сировина;
• комплектуючі вироби;
• запасні частини;
• товари народного споживання;
• високоліквідні товари, відносно експорту котрих передбачено

ліцензування, квотування або спеціальний режим.[18, 89]

Свого вирішення потребує проблема втечі капіталу з України, котра  має два аспекти: кількісний і якісний. По-перше, капітали, які вилучено із знекровленої економіки країни, починаючи з моменту проголошення незалежності, вимірюються по-справжньому значними показниками (загалом біля 20 млрд. дол.). По-друге, під втечею капіталу з України слід розуміти не тільки його нелегальний вивіз, але й більш широкі за своєю природою процеси згортання підприємницької діяльності, зокрема й іноземними структурами, які вивозять за межі держави не лише отриманий прибуток, а й вилучають кошти із статутних фондів.[21, 34]

Дуже низьким залишається рівень повернення прибутку у вигляді інвестицій у більшості місцевих компаній. Важко  переконати будь-якого іноземного інвестора  вкладати капітал в українську економіку, якщо місцеві бізнесмени віддають перевагу неповерненню своїх прибутків від експорту до власної країни і власного бізнесу. Необхідно в цьому зв’язку нагадати про досвід Індонезії, де після приходу до влади генерала Сухарто було створено необхідні умови для повернення із-за кордону понад 50 млрд. дол. протягом року у вигляді інвестицій. Це було нелегко зробити, але індонезійській уряд мав достатньо мужності та мудрості, і їм вдалося це зробити. Найімовірніше, що українці не мають такої кількості грошей за рубежем як індонезійці. Але сума, яка може бути повернена за певних умов, набагато перевищує іноземні інвестиції в українську економіку за останні 5 років. В Україні до цього часу не визначена офіційна позиція з цього життєво важливого питання.[21, 45]

 

ВИСНОВКИ

У сучасній економіці масштабна  диверсифікована міжнародна інвестиційна діяльність формує усталені довгострокові передумови і чинники високо інтегрованого ефективного розвитку. На рівні національних економік міжнародні інвестиційні процеси проявляються, з одного боку, як експорт капіталу в різноманітних видах і формах (зарубіжне інвестування), а з іншого — як його імпорт (іноземне інвестування). Залежно від ступеня зрілості національної економіки, рівня її інтегрованості у світове господарство формується мікромотивація та макрополітика щодо зарубіжних та іноземних інвестицій.[20, 56]

Україна вкрай незадовільно використовує потенціал прямих іноземних інвестицій — найпродуктивніших і найбільш надійних в умовах зростаючої міжнародної  фінансової нестабільності.

Прямі інвестиції в економіку України  стримуються законодавчою і економічною нестабільністю, недосконалими методами приватизації привабливих об’єктів із залученням іноземного капіталу, бюрократією і корумпованістю у цій сфері. Для портфельних інвестицій недосконалою є регулятивна інфраструктура національного фондового ринку. Серйозні проблеми є і у взаємовідносинах України з міжнародними фінансовими організаціями.

Очевидною є непрозорість каналів  іноземного інвестування. Ми практично  не знаємо з ким із малих і середніх зарубіжних інвесторів нам слід мати справу, а з ким — краще не мати. Щодо крупних іноземних інвесторів, то навіть у тих небагатьох випадках, коли на ринок України приходять транснаціональні корпорації, ми можемо лише здогадуватись стосовно їх реальної стратегії.[1, 121]

При наявності (до останнього часу) чисельних державних і недержавних інститутів у нас майже повністю відсутній моніторинг реальної ефективності іноземних інвестицій — і прямих, і, особливо, портфельних.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Лук'яненко Д.Г., Губський Б.В., Мозговий О.М. «Міжнародна інвести-

ційна діяльність»/ Предмет «Міжнародна економіка», 2002.

2. Бланк И. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ» Ltd,

«Юнайтед Лондон Трейд  Лимитед», 2000.

3. Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної по-

літики на 2000—2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 р. — Урядовий кур’єр, 2000. — №6.

4. Лук’яненко Д. Г., Білошапка В.А., Пестрєцова О. І. Спільні підприємс-

тва в Україні: Організація  і умови ефективного розвитку: Підручник / За ред. Д. Г. Лук’яненка. — К.: Вид-во Хвиля-Прес”, 2005.

5. Пахомов Ю.М., Лук’яненко Д. Г., Губський Б. В. Національні економі-

ки в глобальному  конкурентному середовищі. — К.: Україна, 2007.

6. Бібліотека економіста/ «Міжнародна інвестиційна діяльність». - Режим

доступу: http://library.if.ua/books/125.html

7. Шарп У., Александер Г., Бейли Дж. Инвестиции, — М.: «ИНФРА-М»,

2007.

8. Global Development Finance. Analysis and Summary Tables. 1999. — The

World Bank, — 2003.

9. Тодаро М. П. Экономическое развитие: Учебник / Пер. с анг. под ред.

С.М.Яковлева, Л.М.Зевина. — М.: Экономический факультет  МГУ, ЮНИТИ, 1997.

10. Інвестиційна діяльність – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/
11. Т.В. Майорова "Інвестиційна діяльність". – Режим доступу:

http://referat.inf.ua/literatura/knigi/іnvesticіjna-dіjalnіst-t-v-majorova

12. Міністерство аграрної політики/ Інвестиційна діяльність. – Режим

доступу: http://www.minagro.gov.ua/page/?3914

13. Урядовий портал/ Інвестиційна діяльність.- Режим доступу:

http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=836650

14. Національна Акціонерна Компанія «Надра України»/ Інвестиційна діяль-

ність.- Режим доступу: http://www.nadraukrayny.com.ua/invest_ukr

15. Киреев А.А. Международная экономика. В 2-х ч. — Ч.1. «Междуна-

родная микроэкономика: движение товаров и факторов производства». Учебное пособие для вузов. — М.: Международные отношения, 2001.

16. Гитман Л.Д., Джонк М.Р. Основы инвестирования — М.: Дело, 2002.
17. Губський Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. — К.:

Наукова думка, 2004.

18. Миркин Я.М. Ценные бумаги и фондовый рынок. — М.: Перспектива,

2005.

19. Мозговой О.Н. Ценные бумаги. Учебное пособие. — К.: «Феникс»,

2006.

20. Мозговой О.Н. Профессионалы фондового рынка. Учебное пособие.

— К.: «Феникс», 2006.

21. Ромашко О. Ю. Регулювання міжнародних фондових ринків: Навч.

посібник. — К.: КНЕУ, 2000.

22. Рынок ценных бумаг и его финансовые институты. Учебное пособие /

Под ред. В.С. Торкановского. — СПб.: АО «Комплект 2001.