Формування ринку міжнародного туризму в Україні

 Зрозуміло,  що палкі суперечки, які ведуться  з цього приводу, базуються  на перевагах та недоліках  як першого, так і другого  шляху розвитку.

 Якщо орієнтуватися  насамперед на іноземного споживача,  то це потребуватиме серйозного  перегляду всієї суті самого  поняття туристичної послуги  як такої. Не треба втішати  себе ілюзіями, що при наявності  сучасного рівня комфорту на  кількох туристичних об’єктах  в цілій державі можна істотно  змінити ситуацію. Адже іноземний  турист їде в Україну насамперед  за враженнями, і готовий платити  за них, у державу, а не  в ізольований від неї туристичний  об’єкт. За оцінками фахівців, за  останні 4 роки наші можливості  по прийому іноземних туристів  використані на 10 %, від чого ми  втратили 80 % валютних надходжень. Отже, будьмо реалістами - “буму” іноземних  туристів в найближчі роки  очікувати не варто. Під великий  сумнів можна поставити надії  на істотне пожвавлення процесу  припливу іноземних інвестицій  на туристичний ринок України.

 Тобто, слід  обрати, чи форсованими темпами  довести рівень туристичного  комфорту до міжнародних стандартів, чи поступово налагоджувати сервіс  та реанімувати внутрішній туристичний  процес. Зрозуміло, що така постановка  питання є досить умовною, але  на рівні концептуального обґрунтування  програм на найближчу перспективу  перевагу слід віддати другому  варіанту. Звичайно, це не познає, що при цьому треба ігнорувати  вигоди від міжнародного туризму.  Йдеться, насамперед про те, щоб  піднятися на ноги за рахунок  власних споживачів, і тоді вже,  маючи відповідну базу, прагнути  максимізувати свої досягнення на світовому рівні.

 Але навіть  обираючи другий шлях розвитку (орієнтація на розвиток внутрішнього туристичного процесу), постаємо перед вибором, в якому саме напрямку працювати: в’їзний (регіональний) чи виїзний туризм розвивати. Так, організація поїздок за межі України - справа доволі прибуткова, і на ній заробляють гроші безліч організацій, зокрема й туристичні агенції. Але не слід забувати, що у більшості випадків – це так звані “шоп-тури”, які спричинені нестабільною економічною ситуацією в країні і тому не можуть залишатися пріоритетними надовго. Крім того, вони не є безпосередньою функцією туристичних фірм, а лише дозволяють їм отримати певний прибуток. Тим часом, у більшості держав закордонний туризм посідає якраз останнє місце. Так, у Японії з 15000 тур фірм тільки 5% організовують поїздки за її межі, решта працюють на іноземний та внутрішній туризм. Тому більш доцільним, мабуть, є розвиток саме в’їзного туризму , адже він дає додаткові робочі місця та валютні надходження.

 Та структура  українського туризму, яка існує  вже протягом багатьох років  потребує якщо не докорінної  зміни, то хоча б відповідної  адаптації до сучасного становища  як в країні, так і у світі.  На сьогодні вона є досить  своєрідною. Так, майже половина (близько 43%) належить відпочинку  на курортах та в інших рекреаційних  зонах. Цю особливість доволі  легко пояснити історичними обставинами,  коли туризм cаме всередині країни  розвивався великими кроками.  Звичайно, ніхто не стверджує,  що це може стати негативною  рисою нового українського туризму,  але слід приділяти більшу  увагу й іншим видам туризму.  Так, розмір сільського, мисливського  та інших спеціалізованих видів  туризму становлять лише 9%.

 Об'єктивно  аналізуючи нормативно-правову регуляцію  стану галузі туризму в Україні,  слід відмітити, що вона активізувалася  лише протягом декількох останніх  років. Законодавство України  про туризм складається з Конституції  України, Закону України “Про  туризм” (прийнятий лише 1995 р.), інших  законодавчих актів України, що  видаються відповідно до них,  міжнародних договорів і угод, в яких бере участь Україна.

 До сьогодні  в Україні було досить чітко  вибудовано диференційовану систему  органів урядового та неурядового  характеру, які фахово займалися  цим питанням. Так, Законом “Про  туризм” встановлено, що державна  політика у галузі туризму  визначається Верховною Радою  України. Центральним органом  державної виконавчої влади в  галузі туризму був Державний  комітет України по туризму  (на сьогодні - ліквідовано), повноваження  якого визначалися цим законом  та положенням, що затверджувалося  Кабінетом Міністрів України.  Державний комітет України по  туризму реалізував державну  політику в галузі туризму  і ніс відповідальність за  подальший його розвиток; брав  участь у підготовці проектів  законодавчих та інших нормативних  актів з питань туризму. Місцевими  органами державної виконавчої  влади в галузі туризму є  відповідні структурні підрозділи  у складі органів державної  виконавчої влади в Автономній  Республіці Крим, областях, містах  Києві та Севастополі, які підпорядковані  цим органам влади та Державному  комітету України по туризму.  Для координації діяльності міністерств  і відомств України в галузі  туризму створено Національну  раду по туризму, яка є позавідомчим  колегіальним органом[26].

 Проблема, на  мій погляд, полягає в іншому. При впровадженні Закону “Про  туризм” його метою визначалося  створення правової бази для  становлення туризму як високорентабельної  галузі економіки та важливого  засобу культурного розвитку  громадян, забезпечення зайнятості  населення, збільшення валютних  надходжень, захист законних прав  та інтересів туристів і суб'єктів  туристичної діяльності, визначення  їх обов'язків і відповідальності. Як бачимо, пройшло вже понад  5 років, а ситуація в туристичній  галузі реально не змінилася.  Тому можна дійти до цілком  логічного висновку, що вся створена  система органів, видана кількість  законів, розпоряджень, указів є  черговою жертвою бюрократизму  в нашій державі. І саме це  є головною проблемою сьогодення  у суспільстві. Не можна вважати,  що, видавши пару законів, ситуацію  можна змінити на краще. Доки  не прийде усвідомлення у потребі туризму як провідної галузі економіки, ніяких змін на краще не відбуватиметься.

 Зараз все  ще на стадії розробки знаходиться  “Державна програма розвитку  туризму в Україні до 2010 року”.  Вона спрямована на вирішення  таких існуючих в Україні проблем,  як відсутність пропаганди рекреаційних  можливостей країни на державному  рівні та ефективної моделі  інвестиційної політики в цій  галузі, високі ціни на готельні  послуги при їхнiй низькій якості, надмірний податковий тиск на  туристичні підприємства, складні,  порівняно iз всесвітньо визнаною  міжнародною практикою, візові  та митні процедури і подібне.  З прийняттям програми планується, що в’їзний туристичний потік  зросте вже 2005 року до 9,2 млн.  осіб (нині ця цифра 4,4 млн.), а  кількість внутрішніх туристів  — до 12 млн. (з 6,6 млн.). За попередніми  підрахунками, обсяги реалізації  власних послуг принесуть до  українського бюджету 5,5 мільярдів  гривень при загальному фінансовому  обігові в галузі в розмірі  34 млрд.

 І ще одне  принципове питання. Всі плани,  програми та проекти щодо розвитку  туристичної індустрії повинні  бути максимально зорієнтовані  не тільки на створення належних  умов для туристів, а й на  забезпечення високого комфорту  проживання корінних жителів  регіону. Іншими словами, розвиток  туристичної галузі треба розглядати  як фактор стабілізації місцевих  ринків праці та розширення  зайнятості населення.

 Серед інших  питань, які регулюються відповідними  урядовими організаціями, є й  такі, які, наприклад, розробка  першочергових кроків у реалізації  Основних напрямів розвитку туризму  в Україні, схвалених Указом  Президента України від 10.10.1999 р. постановою Кабінету Міністрів  України “Про заходи щодо подальшого  розвитку туризму” (від 29.04.1999 р.) Ряду центральних органів виконавчої  влади дано доручення “організувати  облаштування мережі міжнародних  транспортних коридорів об’єктами  туристичної інфраструктури, залучення  інвестицій та одержання кредитів  для розвитку туристичної індустрії”.

Окремо слід сказати  про роботу Асоціації туризму  України. Вона на сьогодні є головною ланкою в тій системі, яка була наведена вища, займає провідне місце  серед урядових та неурядових організацій. Об’єднуючи організації відповідного профілю на місцях, Асоціація значно полегшує роботу, намагаючись скоординувати  їх роботу.  

ВИСНОВКИ

Туризм  на початку XXI століття характеризується як один із видів економічної діяльності, що стрімко і динамічно розвивається, випереджаючи за темпами зростання  доходів нафтовидобуток і автомобілебудування. Як і будь-яка інша сфера господарської  діяльності, індустрія туризму - дуже складна система. У ній зайнято  близько 10% світових трудових ресурсів, виробляється близько 10% світового  валового продукту, 7% світових інвестицій і 5% усіх податкових надходжень. Усе  це сприяло тому, що туристична сфера  забезпечує не лише вагомий відсоток світового валового продукту, а й  понад 30% обсягів послуг світової торгівлі і 11% світових споживчих витрат, 7% загального обсягу інвестицій. Сьогодні безпосередньо  у сфері надання туристичних  послуг зайнятий кожен 10-й працівник (понад 200 млн. тих, хто працює). Крім того, послуги мандрівникам надають  такі галузі, як транспорт, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво  товарів народного споживання, торгівля тощо. У найближче десятиліття  туризм залишиться найбільшим джерелом створення нових робочих місць  у ряді регіонів світу. За прогнозами експертів, протягом наступних п'яти  років рівень щорічного зростання  цієї галузі становитиме 5%, що дасть  можливість створити два мільйони нових  робочих місць.

Феноменальний успіх туризму зумовлений ще й  тим, що в його основі лежить задоволення  постійних прагнень людства пізнати  навколишній світ. Це пізнання через  туризм стало можливим за рахунок  підвищення в багатьох країнах життєвого  рівня населення, розвитку транспорту, інформаційних та інших технологій, глобалізації в цілому. Відбувається зміщення в моделях споживання - для багатьох туризм уже не розкіш, а природна необхідність. В деяких, особливо європейських, країнах навіть сформувалось таке поняття, як "право  на туризм", відображене в Глобальному  етичному кодексі туризму, прийнятому Всесвітньою туристичною організацією.

Статистичні дані засвідчують, що в останні роки майже всі регіони світу продемонстрували значне зростання обсягів туризму. Довгострокові перспективи розвитку галузі і надалі залишаються оптимістичними.

Прогнози  експертів Всесвітньої туристичної  організації щодо розвитку туризму  у світі повною мірою стосуються й України. Адже вона має надзвичайно  вигідне географічне та геополітичне розташування, розвинену транспортну  мережу, володіє значними природно-рекреаційними  та історико-культурними ресурсами, населена працелюбним і гостинним  народом. Забезпечити належну віддачу  від цього потужного потенціалу, використати його в інтересах  активного відпочинку та оздоровлення можна лише за умови чіткої організації  туристичної діяльності, зміцнення  існуючої та створення нової матеріально-технічної  бази, залучення досвідчених і  кваліфікованих кадрів, тобто за умови  правильної організації та ефективного  управління туризмом.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні  полягає у створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому  ринку, здатного максимально задовольнити туристські потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний  розвиток територій та їх соціально-економічні інтереси при збереженні екологічної  рівноваги та історико-культурної спадщини.

Згідно  з оцінками Міністерства економіки  України, продукти та послуги, пов'язані  з діяльністю туристичної галузі, становлять близько 10 % валового національного  продукту, а за загальними оцінками, близько 15 % робочої сили в Україні  зайнято в туристичному бізнесі  та супутніх галузях.

Розвиток  туризму в Україні особливо актуальний, оскільки саме завдяки туристичній  галузі Україна може поліпшити соціально-економічну ситуацію.

Таким чином, туризм - це саме та галузь економіки, яка  заслуговує в Україні більшої  уваги для розвитку, оскільки вона може забезпечити значний внесок в економіку держави у вигляді  нових робочих місць, збільшення надходжень від зовнішньоекономічної діяльності та поповнення державного бюджету через сплату податків.

Сьогодні  індустрія туризму як сукупність підприємств сфери обслуговування та інших організацій, діяльність яких спрямована на задоволення попиту на туристичні товари та послуги, працює в умовах жорсткої конкуренції, відвойовуючи певні сектори як національного, так і міжнародного ринків.

Для економіки  України актуалізується значення міжнародного туризму, яке полягає в тому, що, по-перше, це сфера швидкого обігу  капіталу, при відносно невеликих  капіталовкладеннях; по-друге, це ефективний засіб модернізації інфраструктури і, по-третє, можливість створення нових  робочих місць як у державній, так і в регіональній економіці. Розвиток міжнародного туризму в  рекреаційно-туристичному комплексі  кожного регіону припускає, по-перше, формування вільних економічних  зон туристсько-рекреаційного підприємництва, де можуть бути встановлені особливі економіко-правові, фінансові й митні  умови, що дасть імпульс розвитку соціальної туристичної інфраструктури і забезпечить приток іноземної  валюти до регіональної економіки, і  по-друге, необхідність і можливість створення регіональних туристичних  корпорацій і спільних підприємств  за участю іноземного капіталу, що також  буде сприяти процесу інтеграції регіону у загальнонаціональну  та світову систему туристичних  послуг.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України "Про туризм" від 15.09.1995 р. №325/95-ВР //Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1995. - №31. - ст.241.
2. Алейнікова Г. М. Організація та управління турбізнесом: Навч. посібник. – Х.: Олді-Плюс, 2005. – 184 с.
3. Александрова А.Ю. Международный туризм. - Москва, 2004. – 254с.
4. Балабанов И., Балабанов А. Экономика туризма: Учеб пособие. – М.: Финансы и статистика. 2006. – 173 с.
5. Биржаков М.Б., Никифоров В.И. Индустрия туризма: Перевозки. – СПб.: Издательский дом Герда, 2003. – 400 с.
6. Буроменський М.В. Міжнародний туризм: Навколишне середовище та розвиток. – К.: Логос, 2005. – 40 с.
7. Герасименко В.Г. Основи туристського бізнесу: Навч. посібник. – О.: Чорномор’я, 2004. – 160 с.
8. Голубева С.Р. Основные направления развития международного туризма в Украине // Менеджер. – 2005. – №2. – с.72.
9. Гонтаржевська Л.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств туристичного бізнесу в структурі світового ринку послуг // Зб. наук. праць. Вип. 44 / Відп. ред. В.Є.Новицький. – К.: ІСЕМВ НАНУ, 2004. – с. 177–185.
10. Гонтаржевська Л.І. Інноваційні форми організації туристичної діяльності національних підприємств // Зб. наук. праць. Вип. 46 / Відп. ред. В.Є.Новицький. – К.: ІСЕМВ НАНУ, 2005. – с. 52–63.
11. Дахно І.І., Тимофієв С.М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. – К.: МАПА, 2005. – 600 с.
12. Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року. – Київ, 2003. – 132 с.
13. Зорин И.В., Квартальнов В.А. Энциклопедия туризма. -Москва, 2003. – 564 с.
14. Квартальнов В. Мировой туризм на пороге нового тысячелетия: реальность и экскурс в будущее. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 185 с.
15. Квартальнов В.А. Стратегический менеджмент в туризме: современный опыт управления. - Москва: Финансы и статистика, 2003. – 320 с.
16. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 312 с.
17. Ковалевский Г.В., Абрамов В.В. Проблемы развития туризма в Украине: интегрированый подход // Туристично-краєзнавчі дослідження. – 2003. – Вип.2. – 76 с.
18. Козловський Є.В. Іноземний досвід регулювання міжнародного туризму та його використання в Україні // Економіка України. – 2004. – №10. – с.24-27.
19. Котлер Ф., Мейкенз Дж. Маркетинг. Гостеприимство и туризм: Учебник для вузов / Пер. с англ. Под ред Р.Б. Ноздревой – М.: ЮНИТИ, 2003. – 787с.
20. Мальська М.П., Худо В.В. Туристичний бізнес: теорія і практика. Навч.пос. – К.: ЦУЛ, 2007. – 424 с.
21. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.
22. Прейгер Д.К., Малярчук І.А. Міжнародний туризм в Україні як форма розвитку інтеграційних комунікацій // Економічний часопис. – 2006. – Вип.2. – с.27.
23. Прейгер Д., Молярчук І. Розвиток іноземного туризму в Україні в контексті розбудови міжнародних транспортних коридорів // Економіка України. – 2001. – №6. – с. 26-32.
24. Століття туризму і Україна // Урядовий кур’єр. – 2004. – 30 квітня.
25. Туризм в Україні: Статистичний бюлетень за 2004 рік. – К.: Державна туристична адміністрація України, 2005. – 47 с.
26. Туризм и туристическое хозяйство. Учебник / Под ред. Чудновского А. – М.: ЭКМОС, 2003. – 400 с.
27. Федулова Л.І. Інноваційні контури розвитку туризму // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №6. – с.137-147.
28. Халяпова Е. Проблемы глобализации в индустрии туризма. – Вып.1. – К.: Км-Трейдинг, 2004. – 207 с.
29. Хорлов П.І. Туристично-рекреаційні ресурси: Навчальна допомога. – Х.: Олді-Плюс, 2006. – 479 с.
30. http://www.tourism.gov.ua // Офіційний сайт Державної служби туризму та відпочинку.
31. www.ukrstat.gov.ua // Офіційний сайт Комітету статистики України