Формування ринку міжнародного туризму в Україні

Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів є однорідні (гомогенні) рекреаційні  ресурси – соціальні і природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане як з територією України так і з територією тієї зарубіжної країни, в межах якої даний об'єкт виник. В Україні виявлена значна кількість таких об'єктів, деякі з них мають світове та європейське значення та унікальний історико-інформаційний, духовно-естетичний, інтернаціональний потенціал. Це місця, пов'язані з життям, діяльністю або перебуванням в Україні французів Оноре де Бальзака (м. Бердичів, Корець), Д. Ришельє, Ж. Лябурба (м. Одеса), угорця Ф. Ліста (м. Київ), німців Х.Х. Стівена (м. Ялта), П. Целана (м. Чернівці), іспанця Хосе (Йосипа) де Рібаса (м. Одеса), англійців Д. Говарда (м. Херсон), У. Черчілля (м. Ялта), італійця В.В. Растреллі (м. Київ), чехів Я.Гашска (м. Київ, Рівне, Дубно, Корець), Й. Главки (м. Чернівці), О. Яроша, Я. Налепки (м. Овруч), поляків А. Міцкевича (м. Львів), Л. Варинського (м. Канів), Я. Домбровського (м. Житомир), Я. Корчака, В. Василевської (м. Київ), американців Д. Хьюза (м. Донецьк, кол. Юзівка), Т. Драйзера (м. Київ), Д. Стейнбека (м. Київ), Д. Ріда (мм. Рівне, Корець), Т. Рузвельта (м. Ялта), турка Назима Хікмета (м. Київ), шведа Майка (Михайла) Йогансена (мм. Полтава, Харків), норвежців Фритьофа Нансена (м. Харків), Тура Хейєрдала (м. Київ) та інші. Військовий меморіал, присвячений британцям, що загинули під час Кримської війни 1853-1856 pp. (м. Севастополь), поховання шведів на Полі Полтавської битви (м. Полтава), австрійців, загиблих в Сталінградській битві у 1943р., місця розстрілу польських громадян (Биківня під Києвом, м. Луганськ) та інші.

2.3 Особливості організації  міжнародного туризму в Україні

В Україні  туристичні послуги надають туристичні підприємства. Процедура створення  туристичного підприємства як юридичної  особи передбачає багато етапів, при  цьому необхідно зауважити, що останнім часом створення і реєстрація має тенденцію до спрощення.

Найбільш  гнучкою формою для малого туристичного бізнесу є товариство з обмеженою  відповідальністю (ТзОВ). Воно може бути засноване однією або декількома особами, а статутний фонд такого товариства поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. При цьому учасники товариства не відповідають по його зобов'язаннях, а  несуть відповідальність, пов'язану  з діяльністю товариства в межах  їхніх внесків.

Іншою організаційно-правовою формою туристичного бізнесу є товариство з повною відповідальністю, в якому  всі учасники несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм  майном.

Туристичний бізнес на основі значних початкових інвестицій доцільно реалізовувати  у формі акціонерного товариства. Головним атрибутом такого товариства служить акція – цінний папір  без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у  статутному фонді товариства, підтверджує  членство в ньому і право на участь в управлінні ним. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах, і закритого  типу, акції якого можуть поширюватися лише між його засновниками.

Важливою  формою економічної діяльності туристичного підприємства в Україні є франчайзинг, який у широкому розумінні цього  терміна означає передачу прав на надання послуг та виробництво туристичного продукту, а також надання практичної допомоги в справі організації туристичного бізнесу.

Франчайзинг як особлива форма господарювання полягає  в наступному: незалежне підприємство (франчайзодавець), яке виробляє туристичний  продукт або надає послуги, передає  право використовувати свій товарний знак іншому підприємству (франчайзоотримувачу) в обмін на зобов'язання виготовляти  такий самий туристичний продукт  або надавати послуги. За право господарювати  від імені і під торговельною маркою франчайзодавця підприємство виплачує певний відсоток від свого доходу як матеріальну винагороду [20, с. 115].

Франчайзинг можна поділити на дві категорії: організація продажу туристичного продукту чи послуг і форма підприємництва.

Франчайзинг – договір (угода) між продавцем  та покупцем, за якою продавець захищеного торговельною маркою продукту чи послуги  надає ексклюзивне право на розповсюдження та продаж даного продукту чи послуги  незалежному підприємцю на регіональному  ринку в обмін на отримання  від нього грошової винагороди за умови дотримання покупцем технологій обслуговуючих операцій.

В індустрії  туризму найбільш поширена друга  категорія франчайзингу, при цьому  франчайзодавець створює повну  концепцію підприємства або методів  роботи, а франчайзоотримувач купує  право використовувати наявні наробки.

Туроператор – юридична або фізична особа (мається на увазі підприємець), яка здійснює на основі ліцензії діяльність по формуванню, просуванню та реалізації туристичного продукту.

Туроператорами  в Україні називають:

– туристичні організації (підприємства), які мають  власні або орендовані засоби туристичного обслуговування і пропонують своїм  клієнтам комплекс послуг;

– оптових  посередників між турагентствами і  підприємствами туристичної індустрії, до яких належать фірми і організації, зайняті обслуговуванням туристів, але не відносяться напряму до туризму, а є представниками інших галузей економіки. Це транспортні компанії, підприємства громадського харчування, страхові фірми, спортивні, культурні заклади та ін.

Турагент – це юридична або фізична особа (підприємець), яка здійснює на основі ліцензії діяльність по просуванню і реалізації сформованого туроператором туру (туристичного продукту).

Туристичне  підприємство в Україні може бути одночасно і туроператором, і  турагентом. Наприклад, бюро розробляє  маршрути як туроператор і частково самостійно продає їх безпосередньо  споживачу, а більшу частину продає турагенту, одночасно як турагент купує  тури в іншого бюро (туроператора) і  продає їх своїм туристам.

На рисунку 2.1. показана схема просування туристичних послуг.

Рис. 2.1. Схема просування туристичних послуг

В законі України "Про туризм" записано, що ліцензуванню на здійснення туристичної  діяльності підлягають туристичні агентства, бюро подорожей, екскурсійні бюро, бюро по прийому туристів, туристичні оператори, готелі, мотелі, кемпінги, туристичні комплекси  і бази, інші юридичні особи незалежно  від форм власності і фізичні  особи, які здійснюють туристичну діяльність, передбачену їх статутами чи положеннями  [1].

Ліцензуванню підлягають наступні види туристичної діяльності:

– організація  іноземного туризму;

– організація  внутрішнього туризму;

– організація  зарубіжного туризму;

– екскурсійна  діяльність.

Сертифікація – сукупність дій і процедур, проведених з метою підтвердження того, що продукт або послуга відповідають певним стандартам чи технічним умовам.

Залежно від того, хто її проводить, сертифікація буває трьох видів:

– самосертифікація, яка проводиться самим підприємством - виробником продукції чи послуг;

– сертифікація, яка здійснюється споживачем;

– сертифікація, яка здійснюється третьою стороною - спеціальною організацією, незалежною від виробника і споживача. Найбільшою довірою у міжнародній і вітчизняній  практиці користується сертифікація, яка здійснюється третьою стороною.

В Україні  розрізняють обов'язкову й добровільну  сертифікації. Обов'язкова сертифікація здійснюється уповноваженими на те органами сертифікації, охоплює перевірку  й випробування продукції з метою  визначення її характеристик (показників) та подальший державний нагляд за сертифікованими виробами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Напрямки розвитку міжнародного туризму в Україні

та його інфраструктура

Туристичний ринок  в Україні знаходиться на стадії становлення. Стан ринку туристичних  послуг конгруентний стану економіки  і визначається соціально-економічними та політичними процесами, що відбуваються в країні, відтворюючи перебіг  реформування суспільного життя. Україна  належить до країн, де туризм як активний спосіб проведення дозвілля заохочувався державою, пропагувався та стимулювався шляхом соціалізації туристичних послуг і тому був сприйнятий більшістю  населення як складова способу життя. Поліпшення рівня та умов життя вводить  туризм до споживчої суспільної моделі, особливо міського населення, стимулюючи попит і формуючи ринок туристичних  послуг.

 Тривале домінування  внутрішнього туризму за соціалістичної  доби обумовило сплеск попиту  на міжнародні подорожі, що позначилось  зміною статусу та розширенням  участі України на ринку міжнародного  туризму. Перш за все, розширилась  участь країни на даному ринку.  З країни-реціпієнта з дозованим  обсягом обслуговування вона  перетворилась на країну-генератора  туристичних потоків зарубіжного  (виїзного) туризму. Такий процес  був притаманний на перехідному  етапі для Польщі, Чехії, інших  соціалістичних у минулому країн  і має об'єктивне соціально-економічне  підґрунтя.

 Поступові  зміни на краще в економічній  ситуації та певні зрушення  на шляху поліпшення матеріального  становища населення створили  об’єктивні передумови для розвитку  сприятливого стосовно туристичної  діяльності ринкового середовища. Позитивні результати дала й  державна туристична політика, перш  за все, через впровадження  системи ліцензування, що посилило  контроль за якістю туристичного  обслуговування. Але в міжнародному  туризмі ситуація залишається  нестабільною: пожвавлення туристичної  активності чергується із спадами,  відтворюючи в цих коливаннях не тільки стан внутрішнього ринкового середовища, а й світової ринкової кон'юнктури, де імідж України залишається ще невизначеним.

Незважаючи на позитивні зрушення на національному  ринку туристичних послуг, які  позначені зростанням обсягів діяльності на внутрішньому ринку і зростанням потоку іноземних відвідувачів, ще помітною залишається тенденція  перевищення виїзного потоку над  в’їзним у структурі міжнародного туризму. Слід відмітити певне падіння  темпів виїзного туризму і його мотиваційний та географічний перерозподіл, що позитивно  характеризує зміни на національному  туристичному ринку. Основними партнерами країни на ринку зарубіжного туризму  залишаються країни-сусіди, до яких спрямовані як туристичні, так і  транзитні поїздки: Польща (31,4%), Росія (30,5%), Молдова (11,5%), Білорусь (6,5%), Угорщина (5,7%), Словаччина (4,2%). Запровадження  візового режиму у відносинах із Словаччиною  позначилось зменшенням виїзного потоку майже на 19% за рік. Відпрацьовується механізм роботи візового режиму з  Польщею та Угорщиною, які з 1.05.2004р. стали членами Європейського  Співтовариства.

 За останні  три роки до України спрямовані  туристичні потоки із 168 країн  світу. Спостерігається зростання  в’їзного потоку з країн СНД  (особливо Казахстану, Молдови, Росії), з Туреччини, країн Африки, Східної  Азії та Тихоокеанського басейну,  з Південної Азії, що, на жаль, свідчить не стільки про туристичну  привабливість України, скільки  про використання туризму як  міграційного інструменту. Зменшується  потік з колишніх соціалістичних  країн Європи (Чехія, Словаччина, Болгарія, Угорщина), хоча майже п’яту  частину обмінів становить прикордонний обмін.

 Ситуація, що  склалася в туристичній сфері  останнім часом, вимагає активного  пошуку засобів подолання кризових  явищ та інтенсифікації виробництва  туристичного продукту, із забезпеченням  необхідної його якості.

 Проблеми, які  можна спостерігати сьогодні  в галузі туризму України, є  наслідком того економічного  минулого, яке залишилося нашій  державі після розпаду СРСР. Тому  ці явища є досить глибинними, а їх розв’язання потребує  комплексного та продуманого  підходу. Зрозуміло, що цим  на державному рівні займаються  спеціально створені урядові  та неурядові організації. На  мою ж думку, слід наголосити  на тих факторах, які призводять  до тієї ситуації, що спостерігається  на ринку туризму. Саме намагаючись  їх змінити, і можна досягти  якщо не абсолютного, то хоча  б поступового часткового покращення  стану туристичної галузі України.

Головними зовнішніми факторами, які стримують розвиток туризму в Україні, є викликана  млявістю та несподіваністю економічних  реформ несприятливість існуючих умов для підприємництва взагалі та туристичного зокрема, недосконалість і навіть певна  агресивність нормативно-правового  поля (і в тому числі – правил і умов перетинання кордонів іноземцями) і, як наслідок, відсутність необхідних інвестицій для розвитку туризму  – як внутрішніх (через тривалу  економічну кризу), так і іноземних (через несприятливий інвестиційний  клімат). Несприятливість бізнесового  клімату спричинила той факт, що з майже 3000 українських туристичних  підприємств, які мають дійсні ліцензії на надання туристичних послуг, фактично на ринку працюють лише близько третини.

  Якщо розглядати  альтернативи, що існують сьогодні  перед українським туризмом, то  є лише два шляхи, тобто два  сценарії подальшого перебігу  подій. Саме зараз відбувається  той вирішальний момент, від якого  залежить майбутнє українського  туризму, коли з’ясовується, чи  стане туризм однією з головних  статей доходу у бюджеті, як  це відбувається у більшості  цивілізованих країн світу, чи  залишиться на тому ж рівні,  на якому він існував до  сьогодні. Все це визначається  тими орієнтирами, що будуть  закладені в політику розвитку  туризму, тобто, якщо говорити  доступніше, тим на кого буде  спрямований наш ринок туристичних  послуг. Таким чином, стоїть альтернатива: чи робити акцент на іноземного споживача чи реанімувати внутрішній туристичний процес.