Шпаргалка по "Философии"

Питання на філософію

1. Основні концепції походження філософії. Предмет і завдання філософії.

Філософія (від грецького  – любов до мудрості) – це наука  про всеза-гальні закономірності, яким підкорені як буття (природа і  сусп.), так і мис-лення людини, процесс пізнання.

Термін “Ф.” вперше зустрічається  у Піфагора; в якості особої науки  її вперше виділив Платон.

Ф. являється однією із форм сусп. свідомості, визначається в остаточно-му підсумку екон.відносинами сусп.

Предметом філософії є  виявлення найбільш загальних закономірностей  розв. світу, виражених в принципах, філ.законах та категоріях. Предметом  ф. є не тільки визначення наявного і минулого, але й можливого  і май-бутнього. Предмет ф. характер-изується своїм гуманістичним хар-ром, бо в центрі його змісту перебу-ває  людина.

Основним питанням ф. як особли-вої  науки є проблема відношення мислення до буття, свідомості до ма-терії.

Основне питання ф. дає  можливість правильно орієнтуватись  в історико-філ. процесі, визначати  сутність будь-якої філ.системи. Основне  питання ф. підкреслює, що всі явища  світу умов-но поділяєються на дві  основні сфери – матеріальну  і духовну. Вони утво-рюють єдність, якою характеризуєть-ся усе, що існує  в світі.

Питання про рух і розвиток – це важливе питання про те, в якому стані знаходиться  світ, чи розв. він і людська сутність. В залежності від вирішення питання  про рух і розви-ток виникають  дві протилежні кон-цепції- діалектика (вчення про розвиток) і метафізика (заперечує або спотворює розвиток).

Основні функції філософії:

- світоглядна;

- іносеологічна;

- методологічна;

- логічна;

- критична;

- практично-перетворювальна та ін.

Ф. сприяє розвитку самосвідомості людини, розумінню місця і ролі наукових відкриттів у системі загального розвитку людської к-ри, дає тим самим  масштаб для їх оцінки та зв’язку  окремих ланок знання в єдності  світогляду.

Концепції походження філософії

• міфогенна

• соціогенна

• гносеогенна

Ми додаємо ще одну:

• освітогенну

Для розуміння природи  філософії та її походження найбільшу  значимість мають світоглядні, соціальні  й освітні обставини, які були в часи виникнення феномена філософування (прибл. VI ст. до н.е.). Огляд цих обставин розпочнімо зі світогляду. Типи світогляду

• міфологічний

• релігійний

• філософський

• естетичний

• сайєнтистський

У найелементарнішому розумінні  світогляд — це узагальнене усвідомлення людиною зовнішнього світу, себе зі своїм внутрішнім світом, свого місця в навколишній реальності, ставлення до неї і до себе, своїх претензій і намірів та шляхів їхнього здійснення. Світогляд є одночасно світовідчуття, світорозуміння, знання про світ і про себе в ньому, оцінення світу, себе, своїх ставлень.



2. Культурно-історичні передумови виникнення філософії.

Будь-яке значуще, аж надто  суспільне, явище має для свого  виникнення певну сукупність передумов, що викликали його до життя.  Тим-то  приступаючи  до  систематичного  вивчення якогось предмета чи явища, ми повинні відповісти на такі питання: 3 якої причини? Де? Коли? Зрозуміло, що це стосується й філософії, адже вона виникла завдяки певним причинам, серед певного народу, в певний час. Якраз поєднання цих обставин і породило таку форму знання і  тлумачення світу, як філософія. Тож  для розуміння її витоків нам  потрібно буде відповісти на зазначені  вище запитання. Отже, до найбільш визначальних передумов можна віднести такі:

1.     Соціально-економічні,     тобто     такі,     що характеризуються     відповідним     рівнем     розвитку продуктивних  сил і соціальних відносин  стародавнього суспільства.   Внаслідок   таких   процесів   відбувається остаточний розподіл  праці на фізичну та розумову, до якої відноситься і праця  (ремесло) філософа. Рівнобіжно з  цим здійснювалися: а) централізація  міст; б)розвиток торгівлі, в тому  числі із сусідніми країнами, що сприяло запозиченню знань  і досвіду. Все це забезпечувало  для певної частини громадян   можливість   постановки   питань   і   пошуку відповідей щодо  сутності світу і людини.

2. Духовно-культурні: а)вироблена  певним народом, а також запозичена  в інших народів сукупність  знань, відповідний рівень загальної  культури, в тому числі культури  діалогу, обміну думками; б)завершення  формування писемності і на  основі цього в)наявність розвинутої  літератури (поезія, драма, трагедія), насиченої оповідями та сюжетами, дійовими особами яких є боги, природні стихії, герої тощо; г)порушені  та розв’язанні художньо-образними  та символічними засобами світоглядні  (смисложиттєві) проблеми.

3. Зумовлене попередніми  чинниками виділення кількісно  незначної верстви людей, одна  частина яких потребує відповідей  на питання про те, „що є  світ?” і „як правильно жити?”,  а інша – робить пошуки відповідей  на них своїм ремеслом, професією,  що дістає назву „любов до  мудрості”, або „філософія’”. Ці  люди здебільшого не належали  до політичної чи військової аристократії, а були від народження (або ставали) „аристократами духу”, тобто безкорисливими шукачами істини, мисливцями за істиною, мислителями.

4.    Джерелами   філософії   були   також   наявні міфологічні оповіді та  первісні релігійні вірування,  в надрах яких уже порушувалися  й розв’язувалися у відповідний  спосіб зазначені питання щодо  сутності світу і людини та  смислу життя. Міфологічно-релігійні  оповіді, сюжети й образи, а  також події, учасником яких  оповідач більшою чи меншою  мірою себе відчував, мали попередньо  стати предметом роздумів та  логічного аналізу й саме так  постати перед мудрецем у формі  думки. Отже, завданням перших  філософів було переведення   смисложиттєвих проблем і настанов  з їх чуттєво-образного, життєво-практичного  та міфологічно-релігійного рівня  на рівень раціонально-теоретичний,  тобто розумовий, поняттєвий.

Перші кроки до осмислення сутності світу і людини в міфологічно-релігійній формі було зроблено у Стародавньому  Єгипті, а також в Індії та Китаї. А представники стародавніх семітських народів упродовж п’ятнадцяти століть  до нашої ери виробили свої уявлення про світ і людину та її призначення  й відобразили їх у відповідних  священних книгах юдаїзму та християнства. Однак лише у Стародавній Греції УИ – У ст. до нашої ери склалися зазначені вище передумови, і саме з цього періоду  й  від цього  народу традиційно  ведеться  родовід  філософії як форми знання і способу  світоглядного тлумачення сутності світу і людини.

Наведені міркування дають  підставу розглядати філософію в  таких визначальних аспектах.

1.Філософія – то духовно-культурне  явище, зародження і становлення  якого здійснюється завдяки історично  визначеним умовам.

2.Філософія постає і  функціонує одночасно у двох  основних взаємозумовлених „іпостасях”:

а)світогляд;

б)  знання.

Або  ж  філософія   є світоглядне знання, що, на відміну  од усяких інших типів знання, має  свою специфіку і спрямування. З  такого її становища випливають усі  інші функції, що визначають її місце  і роль у житті окремого індивіда й суспільства. Тим-то перш ніж приступити до характеристики самої філософії, ми з’ясуємо сутність світогляду як притаманного лише людині способу її самовизначення і самоутвердження.

3. Головні функції філософії як способи вирішення її завдань.

До функцій філософського  пізнання належать світоглядна, онтологічна, гносеологічна, методологічна, ціннісна та праксеологічна.

Онтологія – вчення про  Буття, його сутність, форми, фундаментальні принципи та категорії.

Праксеологічний вимір філософського  знання пов’язаний з аналізом і  узагальненням своєрідності взаємовідносин людей і природи, окремих людей  і суспільства в цілому, практики наукових спостережень, експериментів.

Методологічна – спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, який обумовлено закономірностями відповідного об’єкта, сукупність правил, прийомів пізнання і перетворення дійсності.

Аксіологія – вчення про  цінності, філософська теорія загальнозначущих принципів, які визначають вибір  людьми напряму їхньої діяльності, характер їхніх вчинків.

4. Сутність релігійного світогляду.

Історично першим типом світогляду було міфологічне світогляд, яке  являло собою, крім усього і особливий  вид знання, синкретичний вид, при  якому подання та світоустрій  розрізнені і не систематизовані. Саме в міфі, крім уявлень людини про  природні явища, про себе самого, містилися  і перші релігійні уявлення. Тому, в деяких джерелах міфологічне і  релігійне світогляд розглядається  як одне — релігійно-міфологічне. Однак, специфіка релігійного світогляду така, що доцільним є розділяти  ці поняття, тому що міфологічне і  релігійне форми світогляду мають  суттєві відмінності.

З одного боку, представлені в міфах образи життя тісно  були пов’язані з обрядовістю  і, безумовно, служили предметом  віри і релігійного культу. У цьому  релігія і міф вельми подібні. Але з іншого боку, таке їх подібність проявлялося лише на самих ранніх етапах співіснування, потім релігійний світогляд оформляється в самостійний  тип свідомості і світогляду, зі своїми специфічними рисами і властивостями.

Основні риси релігійного  світогляду, що відрізняють його від  міфологічного, зводяться до того, що:

- релігійний світогляд  передбачає розгляд світобудови  в його розділеному стані на  світ природний і надприродний;

- релігія, як форма  світогляду, в якості основної  світоглядної конструкції припускає  відношення віри, а не знання;

- релігійний світогляд  припускає можливість встановлення  контакту між двома світами,  природним і надприродним за  допомогою специфічної культової  системи і обрядовості. Міф  тільки тоді стає релігією, коли  він міцно входить в культову  систему, а, отже, всі міфологічні  ідеї, поступово включаючись в  культ, перетворюються у віровчення (догматику).

На цьому рівні вже  і відбувається становлення релігійних норм, які, в свою чергу, починають  виступати в якості регуляторів  і Регламентаторами суспільного  життя і навіть свідомості.

Релігійний світогляд  набуває значимі соціальні функції, основна з яких — надати допомогу індивіду у подоланні їм життєвих негараздів і піднестися до чогось високого, вічного. У цьому полягає  і практичне значення релігійного  світогляду, вплив якого досить відчутно проявилося не тільки на свідомості окремо взятої людини, але і зробило величезний вплив на хід світової історії.

Якщо антропоморфізм є  головним параметром міфу, то релігійний світогляд описує навколишній світ виходячи з уже зазначеного її поділу на два світи — природний  і надприродний. Згідно релігійної традиції, обидва ці світу створені і управляються Господом Богом, який має властивості всемогутності, всезнання. В релігії проголошуються постулати, які стверджують верховенство Бога не тільки як вищої істоти, але і як вищу систему цінностей Бог — є любов. А тому в основі релігійного світогляду лежить віра — особливий тип поняття і прийняття цінностей релігійного світогляду.

З точки зору формальної логіки, все божественне парадоксально. А з точки розгляду самої релігії, Бог, як субстанція, вимагає іншого підходу від людини до освоєння і  прийняття себе — за допомогою  віри.

У цьому протиріччі, власне, полягає один з найважливіших  парадоксів релігійного світогляду. Суть його в тому, що розуміння Бога стало прикладом феноменальною  ідеалізації, яку потім тільки стали  застосовувати в науці як методологічний принцип. Поняття і прийняття  Бога дало можливість ученим сформулювати багато завдання і проблеми суспільства  і людини.

У такому контексті, розгляд  Бога, як основного змістовного явища  релігійного світогляду, можна навіть уявити в якості самого видатного  досягнення Розуму.

5. Давньоіндійська філософія.

Перші філософські школи  і течії виникли у найдавніших  регіонах людської цивілізації на початку VІ ст.. до н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції. Передумови виникнення філософії були такі:

1. стрибок у розвитку  виробничих сил переходу від  бронзи до заліза;

2. поява товарно-грошових  відносин;

3. виникнення держави;

4. зростання опозиції  традиційній релігії, критика  нормативно-моральних;

5. розвиток науки, нагромадження  емпіричного матеріалу.

Філософія Стародавньої Індії  має ряд особливостей, які визначаються специфікою розвитку суспільних відносин цих держав, і насамперед, кастовий устрій в Індії, який сприяв збереженню традиційних релігійно-міфологічних уявлень у формуванні перших філософських течій.